Підприємств аграрного сектору
Сучасний стан економіки нашої країни вимагає створення необхідних умов для забезпечення зростання конкурентоспроможності всіх її сфер, зокрема, агропромислового виробництва, де виробляється 90% продовольчої продукції, близько 35% валового внутрішнього продукту. Чим вища конкурентоспроможність суб’єктів аграрного ринку, тим вища ефективність їх господарської діяльності. Тому підвищення конкурентоспроможності виробництва в аграрному має стати одним з найважливіших пріоритетів агропромислової політики України. [7]
Нині Україна перебуває на етапі становлення ринкової економіки і відповідно вивчення проблеми конкурентоспроможності знаходиться у зародковому стані. Не вирішеними залишаються проблеми: диспаритету цін на матеріально-технічні ресурси для сільського господарства і продукцію його виробництва; об’єктивних міжгалузевих розподільчих відносин у сфері виробництва, заготівлі та переробки сільськогосподарської продукції; створення повноцінної ринкової інфраструктури аграрного сектору для матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва та збуту його продукції; ефективного державного регулювання і фінансової підтримки розвитку сільського господарства й інші, що сприяють підвищенню конкурентоспроможності аграрної економіки.
Дослідивши розвиток галузей аграрного сектору в останні роки можна зробити висновок, що першочергові заходи щодо здійснення позитивних структурних зрушень та зміцнення міжнародної конкурентоспроможності вітчизняних підприємств у сфері аграрного сектору України мають відбуватися за такими напрямами:
- cтворення умов для залучення як вітчизняного, так і іноземного інвестиційного потенціалу на цілі модернізації виробництв відповідно до потреб забезпечення конкурентоспроможності;
- вдосконалення механізму мотивації до зниження енерговитрат на підставі прямих і непрямих форм стимулювання;
- запобігання нецільовому використанню активів українських підприємств шляхом встановлення більш жорсткої та персоніфікованої відповідальності керівництв підприємств за результати роботи;
- сприяння збільшенню доходів та підвищенню рівня життя населення як підґрунтя для забезпечення стабільного платоспроможного попиту;
- забезпечення національної економіки сучасною інформаційною інфраструктурою для мінімізації витрат виробничого процесу;
- проведення заходів серед населення щодо заохочення споживачів купувати вітчизняну продукцію, але належної якості та за прийнятною ціною;
- стимулювання впровадження на підприємствах систем сертифікації якості та безпечності виробництва харчових продуктів згідно з міжнародними стандартами, а також приведення національних стандартів у відповідність з міжнародними. [5]
Стратегія управління аграрним сектором України на світовому ринку повинна спрямовуватися на виявлення такого сегменту зовнішнього ринку, вимоги до товару якого максимально співвідносилися б з вимогами внутрішнього ринку та спиралися на розвиток адекватного виробничого потенціалу і чітку державну політику регулювання експортної діяльності виробників, з одного боку, а з іншого - забезпечувала б вихід України на ринки розвинених країн світу за рівних умов доступу, що можна буде реалізувати в режимі СОТ.
Провідними факторами, які визначають стратегію та мету управління конкурентоспроможністю є насамперед вироблення системи економічних важелів, що забезпечують якість та ціну продукції.
Перехід до ринкового господарського механізму вимагає від підприємств аграрного сектору пошуку нових шляхів ефективного господарювання, збільшення обсягів, розширення асортименту та покращення якості продукції, забезпечення її високої конкурентоспроможності.
Водночас слід зазначити, що за умов теперішнього кризового стану галузі необхідна суттєва державна підтримка як в фінансовому, так і в організаційному відношенні, яка повинна здійснюватися на демократичних засадах з використанням механізму ринку і полягати в поєднанні вільного ринкового ціноутворення з підтримкою вітчизняних товаровиробників.
Натомість виробництво продукції аграрного сектору на сьогодні не стимулюється державою, а навпаки, обтяжлива податкова політика та високі процентні ставки за кредит не сприяють стабілізації та розвитку цієї галузі.
Розробка і впровадження економічного механізму розвитку аграрного сектору, який поєднує механізми вільного ринку з державним регулюванням, дозволить підвищити ефективність функціонування аграрного сектору і сприятиме підвищенню його конкурентоспроможності. [4]
ВИСНОВКИ
Конкурентне середовище в аграрній сфері вимагає подальшого державного регулювання для приведення його в оптимальний стан з метою стимулювання розвитку сільськогосподарських підприємств за такими напрямами: реалізація державних заходів на паритетних засадах з метою недопущення викривлення результатів конкуренції; впровадження пільгового кредитування для сільськогосподарських товаровиробників та заставних кредитів; формування ринку складських свідоцтв; організація прозорих ринків реалізації сільськогосподарської продукції та регулювання монополізму переробних підприємств; організація інформаційного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників.
Організаційно-економічний механізм забезпечення потенційної конкурентоспроможності підприємств передбачає збільшення виробничо-технологічного потенціалу за рахунок впровадження стратегії низьких витрат на всіх стадіях виробництва і спрямування вивільнених коштів на забезпечення дії факторів потенційної конкурентоспроможності, які є обмежуючими. Аналіз показав, що елементи системи забезпечення потенційної конкурентоспроможності не використовуються в практиці діяльності підприємств-аутсайдерів, чим і пояснюється динаміка зменшення їх конкурентоспроможності та кризовий фінансовий стан.
Для підвищення і стабілізації рівня конкурентоспроможності продукції підприємствам слід запровадити систему управління конкурентоспроможністю продукції, основною функцією якої було б планування та організація заходів щодо постійного підвищення якісних і зменшення цінових показників у тісному взаємозв’язку із запитами основної групи споживачів. Іншим видом підвищення конкурентоспроможності продукції сільськогосподарських підприємств є застосування диверсифікації за трьома напрямами – організація переробки на підприємстві, оптимізація структури виробництва з метою вирощування найбільш прибуткових культур і розширення сфери послуг, які надаються сільськогосподарськими підприємствами. Диверсифікація за рахунок організації переробки продукції на підприємстві як найбільш витратний її вид має економічний сенс лише для підприємств з високою потенційною конкурентоспроможністю та наявними вільними ресурсами, які вони можуть направити на нові види діяльності.