Правосуб'єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів

Залежно від організаційно-правових форм суб'єкти аграрного права розмежовуються на дві групи: підприємства кооперативного та підприємства корпоративного типу.

Аграрні підприємства кооперативного й корпоративного типу мають як спільні риси, то й відмінні. Спільними їхніми рисами є ті, що це — юридичні особини, котрі мають спе-ціальну правоздатність й Дієздатність, можуть набувати прав та юридичних обовязків, бути позивачами й відповідачами в суді.

 

Особливість аграрних підприємств кооперативного типу полягає до того, що смердоті, передусім, об'єднують трудову діяльність, тобто кожен член такого підприємства винен особисто в ньому працювати. Всі члени такого підприємства мають право брати доля в управлінні діяльністю підприємства (за принципом: один член кооперативу - вони одностайно). Від шкірного працівника такого підприємства залежить застосування заходів заохочення й стягнення. Це й відрізняє риси підприємства кооперативного типу від підприємств корпоративного типу.

 

Внесками учасників можуть бути не лише грошові кошти, а і будинки, обладнання, цінні папери, декларація про користування природними ресурсами, а також декларація про інтелектуальну власність людини. Цим аграрні підприємства корпоративного типу відрізняються від підприємств кооперативного типу. Суттєвою особливістю правосуб'єктності підприємств корпоративного типу є ті, що смердоті насамперед об'єднують капітал, а чи не свою трудову доля.

Господарські товариства створюються на основі укладення установчого договору, який має вирішальне значення для учасників такого підприємства у зв'язку із тім, що установчий договір регламентує відносини між учасниками господарського товариства залежно від їхні частки у статутному фонді підприємства. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» смердоті виступають власниками переданого їм майна, учасниками виробленої продукції, отриманих прибутків.


3. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств

Державні сільськогосподарські підприємства - це такі підприємства, котрі не є власниками закріпленого по них майна. Воно перебуває в державній власності й надається їм на праві повного господарського відання чи оперативного управління задля виробництва найважливіших видів сільськогосподарської продукції, а і спеціальних видів рослин, наприклад для потреб медичної, парфумної та інших галузей народного господарства.

Основна частина державних підприємств — це підприємства, котрі в першу чергу забезпечують науково-технічний прогрес у сільському господарстві й обслуговують підприємців — виробників сільськогосподарської продукції.

Державними є різноманітної спеціалізації племінні заводі, дослідно-селекційні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, підприємства по відтворенню цінних видів риб та тварин, радгоспи-технікуми та коледжі, різноманітні навчально-дослідні чи навчально-виробничі господарства й т. ін.

Держава, як власник майна, зберігає за собою право вирішення таких питань, як: право створення, реорганізації та ліквідації підприємств, визначення їхнього спеціалізації, здійснення контролю за цільовим використанням майна, одержанням частки прибутку тощо. Водночас, маючи такі повноваження щодо державних підприємств, держава, ЇЇ органи не вправі втручатись у господарську діяльність, Яка не суперечить чинному законодавству, предмета та цілям діяльності цих підприємств. З урахуванням спеціалізації, природно-кліматичних та інших умів смердоті самостійно визначають й встановлюють внутрішньогосподарську виробничу структуру. За узгодженням із координаційними та регулюючими галузевими органами державні підприємства мають право брати доля в різноманітних науково-виробничих об'єднаннях, акціонерних та інших господарських товариствах, а також різного виду кооперативах.

Для трудових відносин на цих підприємствах характерні певні особливості. Особи, котрі працюють у державних сільськогосподарських підприємствах, за соціальним станом є робітниками та службовцями, їхнього правовий статус визначається такими нормативними актами: Кодексом законів про працю, а також законами України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про оплату роботи», «Про відпустки», «Про страхування». Юридичні права, обов'язки та законні інтереси працівників становлять основу правового статусу працівників сільськогосподарського підприємства.

 

За обсягом основних прав й обовязків правовий статус працівників державних сільськогосподарських підприємств не відрізняється від правового статусу працівників й службовців підприємств інших галузей народного господарства. Тобто смердоті володіють усім обсягом трудових прав й обовязків, передбачених Конституцією України для громадян нашої країни. Алі праця в цій галузі має певну специфіку. Сезонний характер багатьох робіт у рослинництві й тваринництві обґрунтовує в різні періоди господарського року різну потребу в сільськогосподарських кадрах. Саме тому в державних сільськогосподарських підприємствах розрізняють постійних, сезонних й тимчасових працівників. Обсяг їхні трудових прав й обовязків різний.

У період напружених польових робіт потреба сільськогосподарських підприємств у трудових ресурсах значно збільшується, в інші періоди — скорочується. Ця закономірність визначає особливості правового регулювання режиму робочого години й години відпочинку працівників сільського господарства. Загальні результати роботи трудового колективу сільськогосподарського підприємства визначають підсумки господарського року, коли зібрано врожай й завершено природно-біологічний цикл виробництва продукції рослинництва й тваринництва. Така закономірність передбачає застосування своєрідних видів, систем й форм оплати сільськогосподарської роботи й заохочення трудівників у досягненні кінцевих результатів.

Нині в сільськогосподарських підприємствах застосовується підрядно-преміальна, акордно-преміальна системи оплати роботи, додаткова оплата та різні форми преміювання (грошима й натуральною продукцією), котрі відповідають специфіці сільськогосподарської діяльності.

Ураховуючи особливості функціонування сільськогосподарського виробництва, законодавство надає працівникам державних сільськогосподарських підприємств додаткові права й покладає ними обов'язки, що характеризують професійно-галузеві умови їхні роботи. Тім самим їхнього правовий статус набуває рис, котрі відрізняють його від статусу працівників інших галузей народного господарства. разом із тім обсяг статутних прав й обовязків працівників сільського господарства досить широкий. Працівники державних господарств мають право ведення особистого підсобного господарства, певні пільги й переваги в переселенні, користуванні громадським житловим фондом, комунально-побутовими установами сільськогосподарського підприємства. Наявність прав й обовязків, пов'язаних із їхнього участю у сільськогосподарському виробництві й проживанням у сільській місцевості, визначають тих особливості, котрі надають правовим статусом працівників державних сільськогосподарських підприємств рис особливої правової категорії.


4. Порядок утворення, реорганізації й ліквідації підприємств кооперативного й корпоративного типу та державних й комунальних сільськогосподарських підприємств

Сільськогосподарські підприємства кооперативного й корпоративного типу утворюються їхнього засновниками за принципами добровільності членства фізичних й юридичних осіб, безперешкодному виході із них, обов'язковій трудовій участі членів у господарській Діяльності виробничих кооперативів, демократичному характері управління, розподілу прибутків між членами кооперативу відповідно до їхні участі в діяльності підприємства. Сільськогосподарські підприємства кооперативного типу вважаються створеними й набувають прав юридичної особини із дня державної реєстрації, смердоті мають самостійний баланс, рахунки в банківських установах, печатку із 'їхні найменуванням, діють на основі статуту, який приймається на загальних зборах членів підприємства. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» в основі порядку створення та дії підприємств кооперативного типу, крім статуту, лежить установчий договір. Цим смердоті відрізняються від підприємств корпоративного типу. Державні сільськогосподарські підприємства створюються відповідно до ст. 5 Закону «Про підприємства в Україні» за рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу. Всі сільськогосподарські підприємства припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації. Реорганізація чи ліквідація підприємства проводяться за рішенням власника з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Реорганізація підприємства відбувається шляхом злиття із іншим підприємством, приєднання одного підприємства до іншого, поділу підприємства, у разі виокремлення із підприємства одного чи кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства на інше.

Підприємство ліквідується у разі:

1) закінчення терміну, на який воно та створювалось, чи досягнення мети, що ставилася при його створенні;

2) за рішенням власника чи вищого органу управління підприємства;

3) на підставі рішення суду чи господарського суду;

4) на інших підставах, передбачених законодавством України. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією. Ця комісія вміщує в офіційній пресі публікацію про його ліквідацію, оцінює наявне майно, розраховується із кредиторами, складає ліквідаційний баланс. Якщо ліквідується недержавне сільськогосподарське підприємство, то його грошові кошти розподіляються між членами цого підприємства после розрахунків із найманими працівниками, бюджетом, банківськими установами, власниками облігацій.


5. Правовий статус селянських (фермерських) та приватно-орендних підприємств

Селянське (фермерське) господарство є одним з видів підприємницької діяльності громадян України. Створити селянське (фермерське) господарство може кожний дієздатний громадянин по досягненню 18 років, маючи відповідні документи, котрі підтверджують його здатність займатися сільським господарством. Селянське господарство є сімейним господарством, його членами можуть бути подружжя, 'їхні батьки, діти по досягненні 16 років та інші родичі. Громадяни отримують для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку. Вони вирощують на ній сільськогосподарську продукцію, якою самостійно розпоряджаються, сплачують податки згідно із чинним законодавством України.

Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена в разі:

1) рішення членів господарства про припинення його діяльності;

2) визнання господарства банкрутом;

3) якщо не залишилося жодного члена господарства чи спадкоємця, який бажав бі продовжувати діяльність господарства;

4) припинення права власності на грішну землю чи права користування земельною ділянкою. У сільському господарстві можуть утворюватися також приватноорендні підприємства. Такі підприємства засновуються й діють на базі як власних, то й орендованих майна та землі із метою отримання прибутку. Установчими документами такого підприємства є засновницький договір між учасниками й схвалений ними статут підприємства.

Це підприємство вважається створеним й набуває прав юридичної особини із дня його державної реєстрації, Яка здійснюється за явочним принципом.