Попит на ринку та чинники, що на них впливають. Закон попиту

Попит — сукупна потреба в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Він показує кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну зали-шаються незмінними. Діє закон попиту: обсяг продажу товару перебуває в оберненій залежності від його ціни. Нецінові чинники попиту:кількість покупців (збільшення кількості покупців підвищує ринковий попит і навпаки);доходи споживачів (пряма залежність між доходами і попитом);очікування споживачів (очікування зростання цін у майбутньому збільшує поточний попит і навпаки);ціни на супутні товари. Зміни обсягу попиту відбуваються через зміну ціни і графічно характеризуються рухом точки по кривій попиту.!!Зміни в попиті, зумовлені неціновими чинниками, змінюють положення кривої попиту, зсуваючи її праворуч або ліворуч.!!!

39. Пропозиція на ринку та чинники, що на них впливають. Закон пропозиції.

Пропозиція — це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу. законом прозиції.Зміст закону пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок. Крива пропозиції і зміщення її під впливом не цінових факторів рис. 11.Нецінові фактори впливу на пропозиціюТехнологічний прогрес. Зміна цін на ресурси..Зміна цін на споріднені товари..Зміни у бюджетно-податковій політиці. Очікування підприємців

40. Конкуренція, її сутність і функції. Види конкуренції. Методи конкурентної боротьби.

Конкуренція — це потужний інструмент ринкової економіки, рушійна сила, яка примушує товаровиробників підвищувати ефективність виробництва, знижувати виробничі затрати, підвищувати якість продукції (товарів, робіт, послуг), приско-рювати впровадження новітніх досягнень науки і техніки, проводити організаційні та структурні зміни в ході підприємницької діяльності. Конкуренція— економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку. Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між то-варовиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.Міжгалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками різних галузей економіки за найвигідніші умови (сфери) застосування капіталу.Міжнародна конкуренція — це конкуренція національних і транснаціональних економічних суб'єктів за найвигідніші На конкурентному ринку суперники використовують різні методи боротьби: цінові, нецінові, нечесні (недобросовісні) та чесні (добросовісні)Цінові методи конкуренції — це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна. Нецінова конкуренція — це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції. Нечесна конкуренція — це нецивілізовані форми конкурентної боротьби, які проявляються в порушенні суб'єктами ринкових відносин чинного законодавства, професійних, етичних, моральних норм і правил поведінки для досягнення неправомірних переваг у конкуренції.Досконала (вільна) конкуренція — це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну.Монополістична конкуренція — це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на диференціації Олігополістична конкуренція— це модель /пінкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси токарів.

41. Форми конкуренції і моделі ринків

За формами конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі ринку : 1) чиста (вільна) конкуренція; 2) монополістична конкуренція; 3) олігополія;4) чиста монополія.Досконала (вільна) конкуренція — це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну. Монополістична конкуренція — це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на диференціації продукції.Олігополістична конкуренція— це модель /пінкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси то-карів.

42. Держава як регулятор конкурентних відносин. Антимонопольна політика держави

Антимонопольна політика — комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства. Конкурентна політика — це система заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, спри-яння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентноспроможного вітчизняного виробництва.Конкурентне законодавство — це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають правові засади підтримки і захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в підприємницькій діяльності.

43. Домогосподарство як суб`єкт ринкових відносин та його економічні функції.

Домогосподарство визначається як особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя, тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув'язнені та ін. Функції домогосподарств 1 є постачальниками ресурсів. 2 з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал.3Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси.Економічна роль сім’ї у ринковій економіці досить важлива і складна. Вирішення проблем сім’ї, яка веде домашнє господарство та займається підприємницькою діяльністю в умовах ринкової економіки, слід шукати у:формуванні нових потреб і можливостей сім’ї;створенні умов розвитку і реалізації економічних функцій сім’ї;забезпеченні нормальних побутових умов сім’ї;підвищенні її соціально-економічного статусу. Соціально-економічний статус сім’ї — це інтегральний показник, який відображає в сімейних відносинах особливості соціально-політичного устрою держави, її правові основи, рівень розвитку економіки, культури та суспільної самосвідомості.Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки функції, які вони виконують у суспільстві, а і їх сумарні доходи та розподіл.

44.Місце домогосподарства в кругообігу продуктів, ресурсів і доходів.

В узагальненому вигляді домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відносин, а з іншого — важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів. Спрощену модель включення домогосподарств у виробничо-розподільчий кругообіг і місце сім’ї у сучасній економіці ілюструє Рис 3.Місце сім’ї (домогосподарства) в ринковій економіці*Як видно, домогосподарства є одним з основних суб’єктів економічної діяльності в суспільстві. Досить рельєфно це проявляється в ряді їх функцій.

45. Доходи домогосподарств і їх розподіл.

Головне джерело доходів — це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва. Але цим не вичерпуються доходи, що отримують домогосподарства, слід враховувати також трансферти.Трансфертні платежі — це всі виплати, які відповідають реальному економічному внеску домогосподарства, але не еквівалентні виробничим витратам.Структура доходів населення за джерелами досить різноманітна і залежить від структури суспільних відносин країни.Сукупний дохід домогосподарства — це вся сума доходів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь-яких джерел.Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум.Для оцінки доходів населення, крім прожиткового мінімуму, має враховуватись і оптимальний споживчий бюджет. У вивченні проблем розподілу доходів зарубіжна економічна наука виділяє два основних підходи: функціональний розподіл доходів та особистий розподіл доходів. Функціональний розподіл доходів означає, що грошовий дохід країни поділяється на заробітну плату, ренту, процент і прибуток.Особистий розподіл доходів пов'язаний зі способом, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

Основу для нерівномірного розподілу доходів створюють: володіння нерухомістю, засобами виробництва, сільськогосподарськими угіддями тощо; становище на ринку.

Витрати домогосподарства.

Споживання домогосподарства — це придбання товарів особистого користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.Споживчі витрати можуть бути класифіковані по-різному, наприклад, поділені на товари та послуги. Міністерство торгівлі США ділить споживчі витрати на такі групи:витрати на товари довгострокового користування, витрати на товари короткострокового користування;витрати на послугиВитрати домогосподарства на споживання пов'язані з попитом та з такими явищами, як ефект доходу, ефект заміщення, споживчий надлишок, максимізація корисності.Ефект доходу. Якщо грошовий дохід домогосподарства є сталим, то збільшення ціни для нього рівнозначне зменшенню його реального доходу або купівельної спроможності. Точніше, ефект доходу означає вплив зміни ціни на реальний дохід споживачів. За зниження цін попиту реальні доходи домогосподарств за сталості їх доходів зростатимуть.Місце домогосподарства в кругообігу продуктів, ресурсів і доходів.Рис 3. Місце сім’ї (домогосподарства) в ринковій економіці*Як видно, домогосподарства є одним з основних суб’єктів економічної діяльності в суспільстві. Досить рельєфно це проявляється в ряді їх функцій.

47. Диференціація доходів населення. Крива Лоренца.

Причини нерівномірності у розподілі доходів населення:- відмінності в освіті і особистих здібностях;- нерівномірний розподіл економічних ресурсів;- відмінності у становищі на ринку;- різне ставлення до ризиків;- наявність зв’язків або дискримінації.Для визначення нерівномірності використовують криву ЛоренцоОА - ситуація абсолютної рівності у розподілі доходів, коли 20%сімей володіють 20%сукупних доходів суспільства і т.д.ОВ - ситуація абсолютної нерівності у розподілі доходів, коли 1% отримує 100%усіх доходів.ОСА - стан фактичного розподілу доходів, тобто реальний пайовий розподіл сімей між сукупними доходами всього виробництва.Крива Лоренца показує ступінь розриву між фактичним розподілом доходів і станом рівності.

48. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки, його сутність та функції.

Підприємство — первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. функції: Організаційну, відтворювальну; соціальну.Підприємство необхідно розглядати з двох боків: 1) організаційно-технічного; 2) соціально-економічного. Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:Індивідуальне,сімейне,;приватне,;колективне,державне,комунальне;спільне;орендне. форм організації:партнерство, або товариство — форма організації підприємства, що базується на об'єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. асоціації — об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності ;корпорації (акціонерні товариства) — об'єднання, ство-рені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать до товариств з обмеженою відповідальністю.консорціуми — об'єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;концерни — об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків.Лізингові фірми — це фірми, що надають кредити орендарю з правом користування певними об'єктами. Інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково-технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти. Венчурні фірми проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок.. Брокерські (маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та послугами, під час виконання біржових операцій з товарами та цінними паперами, Аудиторські фірми (контори) за замовленням підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність, а також видають рекомендації щодо поліпшення справ. Класифікація підприємств за розмірами. За розміром підприємства розрізняються як малі, середні та великі. Підприємства класифікують також за сферою, видом госпо-дарської діяльності.. За видом діяльності такі: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.

49. Капітал підприємства і його кругообіг.

Капітал капіталістичного підприємства — це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.

Найзагальніше уявлення про сутність капіталу як самозростаючої вартості дає формула його руху:Г — Т — Г',Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Час виробництва — це той час, протягом якого капітан перебуває у сфері виробництва.час обігу — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний.Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами.Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці. Моральний знос основного капіталу —Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації

50. Капітал підприємства і його кругообіг.

Термін «капітал підприємства» повинен асоціюватися з терміном «капітал капіталістичного підприємства».Капітал капіталістичного підприємства — це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства. Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторю-ється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.Час виробництва — це той час, протягом якого капітан перебуває у сфері виробництва. час обігу — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу. Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації.

51. Сутність підприємництва, його принципи. Види підприємницької діяльності

Підприємець — це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. ознаки:1) свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;постійна наявність фактора ризику;орієнтація на досягнення комерційного успіху;інноваційний характер діяльності.Підприємництво — не лише особливий вид діяльності, а й пев-ний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;готовність наражатися на ризик;гнучкість і постійне самооновлення;цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності. функції сфери підприємницької діяльності:ресурсну ,організаційну;творчу .Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Суб’єкти підприємницької діяльності: громадяни, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності; юридичні особи всіх форм власності.Об’єкти підприємницької діяльності: товари, послуги.Мета підприємницької діяльності: отримати прибуток і використати його для ще більшого зростання шляхом розширення та модернізації.Види підприємницької діяльності: виробництво, торгівля, надання послуг, посередництво.

52. Валовий дохід, його суть та структура. Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду, як на території України так і за її межами.Валовий дохід включає:- загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).- доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг.- доходи, не враховані в обчислення валового доходу періодів, що передують звітному та виявленні у звітному періоді.- доходи у вигляді процентів.- дивіденди.- доходи від інших джерел та від позареалізаційних операцій.- суми невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів.- суми акцизного збору.- суми штрафів чи неустойки

53.Суть понять господарський комплекс, галузь, сектори економіки, господарська одиниця. Націонал г-во, виробнича сфера та сфера послу.Функціонування господарського комплексу України пов’язано з раціональним використанням природних, матеріальних і трудових ресурсів.Розрізняють такі види господарських комплексів:паливно – енергетичний ;металургійний;машинобудівний;хіміколісовий;агропромисловий.За функціональною класифікацією розрізняють галузі первинні (видобувна промисловість, с/г) і вторинні (обробна промисловість, у тому числі і переробна). У структуру народного господарства входять також транспорт, торгівля, житлове будівництво, охорона здоров’я, сервісні галузі, управління, наука і наукове обслуговування.Господарськими одиницями виступають: підприємства; підприємці; домогосподарства; фермери;держава. Національне господарство - це економічна система, функціонування якої виявляє собою процес економічної діяльності в межах країни.Залежно від їх ролі у господарському комплексі виділяють виробничу та невиробничу сфери. До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: створюють матеріальні блага;доставляють створені матеріальні споживачам;пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу.Невиробнича сфера –сукупність галузей господарства, які здійснюють функції, щодо надання послуг нематеріального характеру суспільству і населення.До неї належать:- Галузі послуг – житлово–комунальне господарство і побутове обслуговування, транспорт і зв'язок по обслуговуванні населення.- Галузі соціального обслуговування – освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування.- Галузі органів управління і оборони.- Галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.- Апарат органів державного та громадського управління.

54.. Особливості функціонування капіталу у виробничій сфері, торгівлі та сфері послуг

Особливості фінансування капіталу в аграрній сфері Капітали, що функціонують в аграрній сфері, мають суттєві особливості порівняно з іншими капіталами виробничої сфери:1.основним об’єктом їх є такий не відтворювальний фактор, як земля. 2.чітко виражена сезонність виробництва. 3.через обмеженість землі як виробничого фактора одним з елементів витрат може бути земельна рента. Особливості фінансування капіталу у сфері торгівлі.Капітал у сфері торгівлі зайнятий в основному лише купівлею-продажем виготовлених товарів.Капітал торгового підприємства складається з 3 частин: капітал для закупівлі товару;основний капітал;оборотний капітал: один оборот торгового капіталу обслуговує оборот кількох промислових.Особливості функціонування капіталу підприємств невиробничої сфери.До підприємств не фінансової сфери належать усі підпримства, що виробляють і регулюють товари, а також надають послуги. Капітал такого підприємства складається з 3 частин:знаряддя праці, запаси сировини, матеріалів, тобто засобів виробництва; готова продукція; гроші та грошові документи.Абсолютний обсяг капіталу підприємства визначається насамперед оптимальним розміром підприємства цієї сфери, а також величиною виробничого капіталу.

55. Прибуток на капітал. Рентабельність. Прибуток на капітал - коефіцієнт, який одержується діленням суми чистого прибутку на суму власного капіталу компанії.Прибуток на капітал виникає у формі відсоткового доходу, що отримують власники..Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат. Рентабельність характеризує ступінь використання капіталу у процесі виробництва.Коефіцієнти рентабельності - система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний прибуток у процесі своєї господарської діяльності.Основні показники рентабельності:- Рентабельність власного капіталу: розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньої вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.- Рентабельність активів - розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньої вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.- Рентабельність інвестицій: розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позичкового капіталу середньо за період.- Рентабельність діяльності: показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.-Рентабельність продукції: розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції до собівартості і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

56. Оборот капіталу та кредит. Форми кредиту. Відсоток і його норма.Оборот капіталу - кругообіг капіталу ,взятий не як окремий акт, а як те що періодично відновлюється і повторюється.Процес обороту капіталу відбувається в часі.Фактори, які впливають на швидкість обороту капіталу:скорочення часу виробництва;скорочення часу обігу. До функціональних форм кредиту відносять: комерційний; банківський; споживчий; державний;міжнародний кредит.Іпотечний- під заставуКомерційний кредит - це товарний кредит, що надається продавцем для покупців у вигляді платежу за продані товари чи послуги. Споживчий кредит - це кредит який надається тільки в національній валюті для фізичних осіб на придбання споживчих товарів та послуг.Держаний кредит - специфічний різновид кредитних відносин, при якому позичальником виступає держава, а кредиторами - юридичні та фізичні особи.Міжнародний кредит - це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості. Банківський кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.Норма прибутку на капітал — це щорічний чистий дохід на вкладену одиницю капіталу. її вимірюють у процентах зарік. Норма відсотка складається під впливом співвідношення попиту та пропозиції. Пропозиція на кредитному ринку визначається схильністю одержувачів доходів до заощадження певної їх частини. Ринкова норма відсотка встановлюється в точці перетину кривих попиту на позикові засоби та їхньої пропозиції, у якій і досягається рівновага.

57. Поняття ренти і її види.Складовою аграрних відносин є рентні відносини, які виникають у зв'язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі. Природною родючістю є сукупність фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунтів, а економічна — це результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення людьми заходів, спрямованих на покращання методів землеробства.Земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності. Виділяють такі основні різновиди земельної ренти: диференціальна, абсолютна, монопольна. Диференціальна рента Ір виникає із різної природної родючості окремих ділянок землі. Вона дорівнює різниці між суспільною вартістю сільськогосподарської продукції та її індивідуальною вартістю на більш родючих земельних ділянках.Диференціальна рента Ім являє собою різницю між суспільною вартістю виробництва сільськогосподарської продукції та індивідуальною вартістю сільськогосподарських продуктів, одержаних із земельних ділянок, що ближче розташовані до ринку.Диференціальна рента І — це додатковий чистий дохід, який утворюється в господарствах, що користуються кращими землями, а також ближче розташовані до ринків збуту.Диференціальна рента II є додатковим чистіш доходом, який виникає в результаті додаткових вкладень у дану ділянку землі.Абсолютну ренту - сплачується з усіх видів землі, незалежно від її якості..Джерелом абсолютної ренти є додатковий продукт, який створюється не лише в сільському господарстві, а і в інших галузях виробництва— промисловості, торгівлі, будівництві тощо.Монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни.

58.Суть і види ек. відтворення.

Відтворення — постійне відновлення та повторення процесу виробництва.Суспільне економічне відтворення засноване на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:виробництва, розподілу, обміну, споживання;домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього виробництва; продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;суспільного виробництва і суспільного споживання.Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші моменти:відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного процесу відтворення;відтворення національного багатства;відтворення споживання;відтворення економічних відносин.Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Розширене відтворення економіки — це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірахЗвужене відтворення – за окремі періоди спостерігається зменшення масштабів розширеного відтворення.

59. Суспільний продукт і його форми.

Суспільний продукт є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.Проміжні продукти — це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу.Особисті та виробничі послуги – це невід’ємна частина суспільного продукту в зв’язку виробництво поділяється на 2 сфери: в-во матеріальних благ і сфера посуг.Продукти та послуги поділяють: на предмети споживання і засоби в-ва.Існує поділ в-ва на: первинне – видобувні галузі і сільське г-во, вторинне – обробна промисловість та будівництво, третинне - послуги.Основні форми суспільного продукту: натурально-речова – це засоби в-ва та предмети споживання, нематеріальні блага. За функціональною роллю- суспільний продукт є фонди: заміщення – це частина суспільного продукту, яка йде на заміщення зношених ЗВ, споживання – це частина СП, яка йде на задоволення матеріальних та духовних потреб людей, нагромадження – це частина СП яка йде на розширення

60. Методи обчислення суспільного продукту. Методологічні аспекти системи національних рахунків.

Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, СНР класифікації: 1) функціональна:галузі виробництва товарів і послуг;органи загального державного управління;приватні некомерційні організації.2) інституціональна:нефінансові підприємства;фінансові організації; органи загального державного управління;приватні некомерційні підприємства.Додана вартість — це різниця між продажем підприємств та їх придбанням матеріалів і послуг у інших підприємств;БНГ являє собою систему взаємопов'язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний продукт (ВСП), суму всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період. Головними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП). ВВП являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:за виробленою продукцією;за витратами;за доходами . Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес:НД = ЧВП - Непрямі податки на бізнесНаціональний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту.

61. Тіньовий сектор в економічному відтворенні. Масштаби, структура та особливості тіньової економіки в Україні.

До тіньової економіки відносять: ті види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв'язку з небажанням афішувати її, а з нею — і одержувані при цьому доходи, з метою приховування останніх від оподаткування;протизаконну криміногенну діяльність, спрямовану на особисте збагачення; неформальну економіку, в якій офіційний облік діяльності є ускладненим через її непостійний характер і малий обсяг, а також через відсутність об'єктивних вимірників.Тіньову економіку як економічну категорію можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов'язаних з діяльністю з виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг, приховуваною від державного контролю з метою одержання доходів і особистого збагачення.До основних причин, які сприяють посиленню і зростанню тіньового сектору економіки відносять: відсутність стабільного і збалансованого законодавства;недосконалість системи обліку і звітності;нестабільність податкової політики, суттєвий податковий прес;відсутність інвестицій, альтернативних тіньовому капіталу;адміністративні бар'єри, правова незахищеність суб'єктів економічної діяльності;безконтрольне зростання числа кримінальних структур;втрата історичних традицій, моральних і етичних норм сто-совно до приватної власності, кодексу підприємницької і робітничої честі тощо.Тіньова економіка: відволікає значну частину ресурсів країни з метою задоволення не загальносуспільних потреб, а вузько корпоративних інтересів окремих осіб та груп людей;суттєво зменшує податкові надходження, доходи бюджету, а отже, джерела суспільного розширеного відтворення;негативно впливає на пропорції відтворювальних процесів;нерідко сприяє відпливу матеріальних та грошових ре-сурсів за кордон тощо.

62. Національне багатство і його структура.

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, створених працею людей за весь період існування країни, залучених до господарського обороту природних ресурсів і нагромаджених культурних і духовних цінностей.Основними елементами матеріальної форми національного багатства є: – виробничий капітал — у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; – основний капітал сфери нематеріального виробництва — школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об'єкти, житлові будинки; – резерви капітальних благ — законсервовані запаси основного капіталу; – майно домашніх господарств — індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання;– запаси і резерви споживчих благ.До складу національного багатства відносять природні ресурси країни. Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресурси. Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності. Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП. Національне багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають у інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.Статистика національного багатства потребує його спеціального аналізу — обсягу, структури, динамки національного багатства.

 

63.Сутність зайнятості: види та форми.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, бажає і здатен працювати. Якщо економіка має недостатньо робочих місць для бажаючих працювати, то формується неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи.Економічно активне населення — це населення віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропонування робочої сили для виробництва товарів і послуг. три основних категорії зайнятих:а) працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату;б) самозайняті працівники або підприємці;в) неоплачувані працівники сімейних господарств.З початку реформування української економіки сфера зайнятості зазнала змін, виникли нові сегменти: самозайнятість і часткова зайнятість. Сфера самозайнятості існує у вигляді формального, неформального і нелегального секторів.Формальний — представлено офіційно зареєстрованою діяльністю. До нього відносять роботодавців і безплатно працюючих членів їхніх сімей, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян. Неформальний сектор самозайнятості — це сукупність інституційних одиниць з рисами домашніх господарств, які являють собою невеликі групи людей, що живуть в одному й тому самому приміщенні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні продукти і послуги. Часткова зайнятість — надлишкові працівники у зв'язку зі спадом виробництва, її розглядають як форму неефективного використання праці офіційно зайнятого трудовою діяльністю контингенту людей — неповний робочий день (тиждень), вимушені адміністративні відпустки. Таку часткову зайнятість прийнято називати прихованим безробіттям.

64.Сутність безробіття. Види та соціально-економічні наслідки безробіття.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися до неї. ВИДИ:Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу. Структурне безробіття означає невідповідність між пропонування і попитом на працівниківВимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і характеризується своєю тривалістю. Циклічне безробіття — безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Закон Оукена стверджує, що на кожен 1% зростання безробіття, коли рівень безробіття перевищує природне безробіття, знижується ВВП на 2,5 %. Якщо рівень безробіття перевищує норму природного безробіття, то в країні існує неповна зайнятість.

65.Ринок праці та його суб’єкти

Ринок праці – соціально-економічні відносини між роботодавцями і найманими працівниками з приводу тимчасового використання вільної робочої сили.Суб’єкти ринку праці:1. покупці (роботодавці);2. продавці (наймані працівники);3. посередники (Державна служба зайнятості, приватні кадрові агентства).На ринку праці як елементі суспільного відтворення реалізується можливість:– вільного вибору професії, галузі, місця діяльності, наймання і звільнення за дотримання норм трудового законодавства,.Елементами відтворення робочої сили в сучасних умовах є:дошкільне, шкільне виховання і навчання, середня спеціальна, вища і наукова освіта;заробітна плата, яка відповідає рівню освіти і кваліфікації, як правило, вище прожиткового рівня;субсидування початкової підготовки і перепідготовки робочої сили;допомоги по безробіттю і різні види соціальної допомоги;пенсійне забезпечення, в основному вище прожиткового мінімуму;фінансування на відновлення і зміцнення здоров'я і культурний розвиток.Розширене відтворення сукупної робочої сили суспільства — це зростання її чисельності в органічному зв'язку з підвищенням рівня кваліфікації, зростанням продуктивності праці, тривалості трудового стажу та добробуту населення.

66. Державне регулювання зайнятості та його методи.

Держава проводить активну політику на ринку праці, стимулюючи попит на працю, створюючи додаткові робочі місця. При цьому значну роль відіграє Державна служба зайнятості.В Україні вона виконує такі функції:аналіз, прогноз попиту та пропозиції на робочу силу й інформацію про стан на ринку праці;ведення обліку вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування;надання допомоги громадянам у підборі роботи, а роботодавцям — необхідних працівників;організація професійної підготовки та перепідготовки громадян;реєстрація безробітних і надання їм допомоги.Організаційною формою служби зайнятості є біржа праці. біржі праці - державні установи, але контроль над їх діяльністю здійснюють і профспілки. Поряд з державними, існують і недержавні агентства і бюро з найму, котрі обслуговують різні категорії людей і спеціалізуються за фахом, професіями та регіонами. Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення, захист його від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави щодо реалізації громадянами права на працю.

67. Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні.

Процес відтворення робочої сили — це не тільки процес відтворення самого носія робочої сили, але й тих відносин, які виникають у процесі відтворення робочої сили. Процес відтворення робочої сили поділяється на такі чотири фази:Формування (виробництво) робочої сили. До нього належать, з одного боку, постійне відновлення робочої сили, затраченої в процесі праці, і її якісне вдосконалення, а з другого — природне відтворення і виховання нових контингентів працездатного населення Розподіл і перерозподіл робочої сили за сферами зайнятості, галузями народного господарства, економічними регіонами.Обмін, який служить з'єднанню робочої сили і засобів виробництва. Споживання (використання) робочої сили, яке отримує своє матеріальне втілення в кінцевому продукті праці. З урахуванням сутності людини розширене відтворення робочої сили як політекономічна категорія означає процес відтворення на ширшій основі основних рис та властивостей людини економічної, біологічної та соціальної сторін сутності людини, а отже, не лише фізичних, але й розумових, творчих, організаторських, духовних здібностей людини, розширене відтворення сукупного працівника.

68.Господарський механізм, його суть та елементи та функції.

Господарський механізм – це сукупність форм та методів регулювання економ. процесів та сусп. дій господарюючих суб»єктів на основі використання ек. законів, важелів та сусп.. дій господ. суб»єктів на основі використ. правових норм та інститут. утворень. підсистеми господарювання: планову підсистему; ринок як самостійну підсистему господарювання; традиційне (натуральне) господарство як підсистему господарювання. На кожному рівні пізнання механізм господарювання відмінний, але мета його залишається тією самою — через його функціонування забезпечується економічне регулювання суспільного виробництва. функції.– реалізація відносин пануючого типу власності; – сполучення і взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин в економічній структурі суспільства; – узгодження й забезпечення руху економічних інтересів; – розв'язання суперечностей; – формування „поля” взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів. Підсистема планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування; підсистема стимулювання — економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації — форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов'язків економічних суб'єктів.

69. Ринковий і державний механізми регулювання економіки. Господарський механізм в умовах сучасної змішаної економіки.

Ринковий механізм саморегулювання дає можливість:ефективно розподіляти ресурси для виробництва необхідних суспільству товарів;успішно функціонувати за наявності навіть обмеженої інформації;забезпечувати гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються.;оптимально використовувати результати НТП;вільно вибирати і діяти споживачам, і підприємцям;задовольняти різноманітні потреби, підвищувати якість товарів і послуг, швидше досягати ринкової рівноваги;розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість, знижувати витрати і тим самим підтримувати конкурентоспроможність продукції. Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм забезпечує взаємозв'язок базису і надбудови. Форми господарювання — це зміст господарського права. Їх удосконалення відбувається за допомогою суб'єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Кожна з форм господарювання виступає одночасно і як метод господарювання, що зумовлює необхідність і можливість розгляду господарського механізму як системи форм і методів господарювання.

70. Держава як суб`єкт економічних відносин. Економічні функції держави. Державний сектор в економіці.

Державне регулювання ринкової економіки – це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за доп. правових та економ. важелів з метою орієнтації госп. суб2єктів та окремих громадян на досягнення цілей та пріоритеті держ. соц.-ек. політики.Економічні функції держави передбачають:1)створення правової бази функціонування суб’єктів ринкової економіки;2)формування конкурентного середовища і його захист;3)розподіл перерозподіл доходів з метою забезпечення більш справедливого розподілу доходів у суспільстві;4)виробництво суспільних товарів і послуг (освіта, наука, культура).5)визначення політики макроекономічної стабілізації.Основні цілі державного регулювання економіки:- раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності;- забезпечення стабільного розвитку національної економіки;- забезпечення конкурентноздатності вітчизняних товарів;- реалізація соціальних цілей розвитку суспільства.Державне підприємництво — це господарська діяльність державних підприємств, які виробляють матеріальні блага і надають послуги, необхідні для розвитку національної економіки. Воно ґрунтується на державній власності на засоби виробництва. Державний сектор у ринковій економіці сформувався переважно трьома способами:будівництво державних підприємств за рахунок держбюджетних і інших джерел доходів держави;купівля державою акцій приватних підприємств або підприємств у цілому;націоналізація приватних підприємств або навіть галузей економіки

71.Форми і методи державного регулювання економіки

ДРЕ - сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.Існують такі форми державного регулювання економікою:-бюджетно-податкова;- кредитно грошова;-адміністративно-економічна;-цінова.Бюджетно-податкове регулювання пов’язане з функціонуванням державних фондів, формуванням державного бюджету та здійснення державних витрат і їх спрямованість на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.Кредитно-грошове регулювання - діяльність держави, яка спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.Адміністративно-економічне регулювання передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, які спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей суспільства.Цінове регулювання - вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих і адміністративних заходів з метою проведення кон’юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентноздатності економіки, пом’якшення соціальної напруги тощо.Методи ДРЕ - сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.Методи державного регулювання економіки:- прямі;- непрямі; - правові;- економічні;- адміністративні.Прямі методи - методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процесиНепрямі методи - сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки.Правові методи - система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання.Економічні методи - створення фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання і зумовлювати їхню поведінку.Адміністративні методи - заходи державної влади, які передбачають застосування заборон, дозволів або примусу.

72. Об`єктивні основи та шляхи виникнення капіталістичної системи. Економічна система капіталізму вільної конкуренції: суть і основні ознаки.

Капіталістичний спосіб виробництва почав зароджуватись у надрах феодалізму. Етапи розвитку капіталістичної економічної системи:капіталізм вільної конкуренції;монополістичний капіталізм (ХІХст.-30р.р.ХХст.);сучасна стадія розвитку капіталізму (30тір.р.ХХст. і до нині).Капіталізм вільної конкуренції як особлива стадія розвитку капіталістичної формації існував до початку останньої третини XIX ст. У процесі свого розвитку він пройшов ряд станів.Першою найпростішою формою капіталістичного підприємства була проста кооперація, за якої досягалася вища продуктивність праці. Згодом її замінила мануфактура, яка являла собою тип підприємства Капіталізм вільної конкуренції характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції.Ознаки капіталізму вільної конкуренції:- приватна власність на засоби виробництва;- наявність системи найманої праці;- свобода підприємництва і вибору;- ринкова система та вільна конкуренція;- важлива роль прибутку;- обмежена роль держави.

73.Ек. сист. монополістичного капіталізму. Фінансово-монополістичний капітал.

Монополістичний капіталізм – другий етап у розвитку капіталістичної економічної системи, що характеризується системою великих і надвеликих підприємств, що уклали один з одним різного роду угоди чи союзи і як монополії займають панівне становище в економіці. Монополістичний капіталізм — це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.Централізація капіталу — це збільшення розміру капіталу шляхом об'єднання капіталів декількох економічних суб'єктів в один великий капітал. корпорація, — це підприємство, капітал якого утворюється на основі об'єднання багатьох індивідуальних капіталів і особистих збережень багатьох домогосподарств шляхом випуску акцій — цінних паперів, кожна з яких дає право їх власникам на одержання дивіденду і на участь в управлінні акціонерним товариством. Монополія — це ринок, на якому кількість продавців (підприємств) така незначна, що кожен продавець може впливати на загальне пропонування (через виробництво) і ціну товару.Олігополія характеризує таку ситуацію в умовах недосконалої конкуренції, коли виробництво в галузі контролюється невеликою кількістю виробників. Недосконала конкуренція — це ринкова ситуація, коли підприємство, чи об'єднання підприємств, виробляє і поставляє таку частку продукту, що може вирішальним чином впливати на формування ціни. фінансово-монополістичний капітал — це банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.Фінансова олігархія.— капіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також: провідні менеджери найбільших корпорацій.

74. Суть і ознаки змішаної економічної системи. Моделі змішаної економіки.

Змішана економіка — це модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, Умови виникнення змішаної економіки. Історичною передумовою виникнення змішаної економіки є посилення і розширення державного втручання в економічну діяльність, розвиток державної власності і державного сектору економікиПричини виникнення змішаної економіки. Причинами виникнення змішаної економіки є: недосконалість і неспроможність ринкового механізму саморегулювання на основі дії природних законів; необхідність задоволення зростаючих суспільних потреб в умовах підвищення суспільного характеру продуктивних сил; моделі змішаної економіки: від американської ліберальної моделі господарювання, характерною рисою якої є залишковий принцип державного регулювання в економічній та соціальній сферахПоказовою з цієї точки зору є так звана «шведська модель» змішаної системи. її теоретики вважають, що власність не є визначальним елементом суспільного устрою. Соціально-економічною основою змішаної економіки є взаємодія і взаємозв'язок двох провідних секторів економіки — приватного та державного, які складаються зрізних соціально-економічних укладів.

75.Теорія і практика економічної системи соціалізму.

Ідея соціалізму — це ідея справедливого суспільства. Вона зародилася як форма виявлення протесту, проти експлуатації і гніту. Мета соціалізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і планомірного розвитку народного господарства. Сформулюємо основні ознаки державного соціалізму.1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення економічної сторіни суспільства.2. Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо.3. Надцентралізація суспільного виробництва. 4. Бюрократизація управління. 5. Жорстка залежність економіки від ідеології і політикиСамоізоляція економіки, її несприйнятливість до світовогодосвіду. Ключовою ланкою планомірної організації одержавленої економіки є народногосподарське планування, яке має директивний характер: планові завдання є обов'язковими для всіх виробничих рівнів. Загальна криза державного соціалізму — це крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій системі.

76. Механізм функціонування соціалістичної економіки.

Найглибшою основою соціалістичної системи господарювання, усієї системи виробничих відносин соціалізму вважалась суспільна власність на засоби виробництва. Вона визначала планову спрямованість виробництва, характер розподілу, обміну і споживання результатів виробничої діяльності. Особливість соціалістичного господарювання визнавалась в тому, що суспільна власність та планомірність розвитку органічно поєднувались із товарно-грошовими відносинами. Суть суспільної власності у привласненні виробництва та його результатів трудящими, асоційованими (об'єднаними) у масштабі всього суспільства, в управлінні виробництвом самих працівників, тобто в самоуправлінні.Ядром системи соціалістичної власності вважалась так звана загальнонародна власність на засоби виробництва, яка представлялась як державна.Поряд із загальнонародною (державною) визнавалась і кооперативна форма власності, власність громадських організацій та інших асоціацій трудящих. Поряд із суспільною (загальнонародною, державною та колективною) формою власності при соціалізмі існувала й індиві-дуальна власність працівника. Командно-адміністративна система виробила свої прин-ципи планування, що відповідали її природі.

77. Зміст перехідної економіки її риси і типи.

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу Риси перехідної економіки:- особливий характер еврівноваженості перехідної економіки. Тут неврівноваженість має специфічний характер, оскільки її метою є неповернення економічної системи до попереднього неврівноваженого стану, а, навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи з тим, щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі.- альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що економічна система повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки.- одночасне існування старих і нових форм господарювання.- особливий характер суперечностей у перехідній економіці.Суперечність між механізмом ринкового саморегулювання і регулюванням економіки з боку держави; суперечність між тенденцією формування відкритої економіки і необхідністю забезпечення економічної незалежності, захисту вітчизняного виробника.).- історичність перехідної економіки.Зміст перехідної економіки вирішальним чином зумовлений її чинниками - природнокліматичні фактори -виробничо-економічні фактори -соціально-культурні фактори .Типи перехідної економіки:За масштабами:- локальна - глобальна Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер пе-рехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі — в окремій країні чи певному регіоніГлобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації.

78. Особливості ринкової трансформації української економіки.

Об'єктивна необхідність ринкової трансформації економіки України зумовлена вичерпанням екстенсивних факторів економічного зростання, соціально-економічною неефективністю, негнучкістю та низькою адаптивністю командно-адміністративної системи до умов науково-технічного прогресу.Трансформаційний характер економіки України пов'язаний з такими перехідними процесами:суверенізацією національного господарського комплексу;лібералізацією та демократизацією економічного життя;плюралізацією форм власності та господарювання;структурною постіндустріальною перебудовою;започаткуванням інноваційного типу суспільного відтворення;гуманізацією та соціалізацією економічних процесів;Загальний стратегічний вектор розвитку України — розбудова змішаної соціально орієнтованої економіки постіндустріального типу.Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, мають певну специфіку, пов'язану з такими аспектами:—тривалий час вітчизняна економіка функціонувала як складова єдиного народногосподарського комплексу СРСР, що розвивався на директивно-планових засадах;Міжсистемна трансформаційна криза — це криза, пов'язана з переходом економічної системи до нового якісного стану, радикальною зміною економічних основ та інституційної структури суспільства.

79.Сутність світ. Госп та етапи його розвитку. Світове господарство -сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Етапи формування світового господ: 1)остання третина 19ст.-поч.20ст- відбувся територіал. Поділ праці 2)поч.20ст.-до поч..90 років – зростає особисте підприємництво, посилюються міжнародні економічні відносини. 3)з 90 років до сьогодні – формується цілісність світової економіки Суб'єктами світового господарства є ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об'єднання, які у свою чергу теж є системамиОсновою системи світового господарства є міжнародне та обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їх розподіл, обмін і споживання.Світова економіка як система має спільну мету — її функціонування спрямоване на задоволення людських потреб, але в різних підсистемах ця мета модифікується за різних соціально-економічних умов.

80.Класифікація груп країн світ госп Найбільш поширеною є класифікація світового господарства, за якою в ньому виокремлюють три великі групи країн: 1)розвинуті країни, 2) країни, що розвиваються, 3) країни з перех екон. До групи розвинутих входять держави з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення складає не менше 12 тис. дол. за купівельної спроможності. На ни припадає 55% світового ВВП та 70% світового експорту.До групи країн, що розвиваються, входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. на них припадає 25% світового ВВП та 25% світового експорту. налічується 47 таких країн, До групи країн з перехідною економікою належать держави, які здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Вони виробляють близько 17—18 % світового ВВП.

81. Міжнародний поділ праці — процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародн економічн відносин.Форми міжнародного поділу праці 1)Міжнародна спеціалізація в-ва — форма МПП, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб’єктами. Форми міжнародної спеціалізації:а)Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. б)Внутрішньогалузева спеціалізація пов'язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни Напрямки внутрішньогалузевої спеціалізації: 1)предметна 2)по детальна 3)технологічнаМіжнародна кооперація — це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країнОсновні способи налагодження коопераційних зв’язків:1)здійснення спільних програм2)договірна спеціалізація, інтегрована кооперація

 

82.Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивних сил.Інтернаціоналізація виробництва — економічна форма розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. Вона передбачає розвиток таких організаційно-економічних форм, які пов’язують виробництво одних країн зі споживанням його результатів в інших Інтернаціоналізація капіталу — це процес переплетіння і об’єднання національних капіталів, що проявляється як у створенні окремими компаніями об’єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв’язків і контактів між капіталами різних країн Інтернаціоналізація господарського життя — це зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообороту, русі капіталів і робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на динаміку цін, ставки проценту, і т. д. транснаціоналізація — це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер. На макрорівні вона виявляється в розширенні та поглибленні світогосподарських зв'язків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

 

83. Міжнародна ек. інтеграція. Міжнародні інтеграційні угрупування.

Економічна інтеграція — широке міждержавне об’єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами:–економічним розвитком країн, груп і регіонів світу в умовах нерівномірності розподілу ресурсів;–закономірностями НТП;–тенденціями демографічної ситуації;–наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;–швидким розвитком транспортно-комунікаційних мереж;–ринковою „уніфікацією” економічного розвиткМіжнаро інтеграл угрупування:ЄАВТ, ЛАВТ, ЦАСР, ЄС, КАРІКОМ, НАФТА, СОТ, АСЕА, СНД. АТЕС

84.Міжнародні економічні зв’язки та їх форми

міжнародні економічні відносини- це економічні відносини в системі світов господформи міжн.економ.віднос:1)міжнародна торгівля товарами та послугами. 2)міжнародний рух капіталу, 3)міжнародна міграція робочої сили, 4)міжнародна торгівля знаннями,5)міжнародні валютні відносиниСучасний рівень економічних зв'язків характеризується:–трансформацією двосторонніх відносин у багатосторонні, -поглибленням міжнародного поділу праці –зростанням масштабів міжнародної торгівлі;–помітним зростанням масштабів міграції робочої сили;–прискоренням і розширенням процесів інтеграції