Течія неопримітивізму в українській графіці
Існування самостійних графічних шкіл у Києві, Харкові, Одесі, Львові, а також їх взаємодія, сприяли створенню єдиного поля мистецтва української графіки. В цьому єдиному полі, не зважаючи на політичні й ідеологічні кордони, виявляли себе спільні течії, напрями. Багатошаровий простір культури вбирав у себе різні тенденції, традиції та новації, випрацьовуючи неповторний образ такого явища, як мистецтво графіки України доби 1920-х – початку 1930-х рр..
Найстійкішою й найпоширенішою течією в українській графіці названої доби можна визнати неопримітивізм. Цьому сприяло чимало факторів, передовсім − вплив глобальних процесів демократизації, що відбувалися в культурі на зламі ХІХ−ХХ ст.. Після кількох революцій в Російській імперії вони стали не лише закономірними, але й були нав’язані суспільству.
Для мистецтва початку ХХ ст. відкриття культур первісного суспільства, переоцінка надбань середньовічної Європи й Сходу, археологічні знахідки в Єгипті, Месопотамії, Індії, надали потужних імпульсів у пошуках нової художньої мови. На цьому шляху ідеї М.Бойчука, який в українському мистецтві визнаний як відкривач течії неопримітивізму, відповідали потребам, акцентованим художниками й письменниками символізму. Прагнення відкрити такі життєдайні джерела в мистецтві, до яких могли б долучитися всі, хто прагне пізнати істину в існуючому світі, було палким і насущним. Для М. Бойчука, М. Сосенка, Ю.Панкевича та їхніх послідовників взірцем такого мистецького твору стала ікона.
Бойчук проторив шлях від стилю модерн до авангарду. Він відкрив естетичні цінності лубочної картинки, міського примітиву. Бойчук як професійний художник, який отримав освіту в кількох академічних мистецьких закладах, переоцінив художні надбання давніх культур, найновіші відкриття авангардистів і сплавив їх із традицією українського іконопису, з народною картинкою та міським примітивом.
Наступним етапом розвитку неопримітивізму в українській графіці стало плідне його опрацювання й творче розроблення С. Налепинською-Бойчук, І. Падалкою та їхніми учнями й послідовниками. Неопримітивізм виробив власні способи осучаснення традиційних форм і опрацювання “некласичних” прийомів давніх культур, щоби передати через них сучасний зміст. У 1920-ті рр. течія неопримітивізму була дуже широкою, її наповнювали різноманітні в пластичних проявах художні явища. Це яскрава й оповідальна, як народна картинка, акварель М. Синякової, стриманий ліризм малюнків М. Бойчука, витинанковий за характером малюнок тушшю І. Мозалевського, “лубочні” ліногравюри І. Падалки й М. Фрадкіна, “вибійчані” дереворити О. Кульчицької. Ознаки неопримітивізму знаходимо у творах В. Кричевського, Г. Нарбута, С. Налепинської-Бойчук, Т. Бойчука, О. Павленко, В. Седляра, М. Котляревської, М. Юнак, С. Колоса, О. Рубана, Є. Сагайдачного, М. Жука, П. Ковжуна, М. Бутовича, І. Іванова, О. Довгаля і навіть В. Касіяна.
Посиленням впливу давньої гравюри ознаменовано ранні роботи
О. Сахновської. Мову примітиву посилено застосуванням ритмізації, використанням засобів пластичної мови експресіонізму. Водночас Сахновська створювала багатофігурні жанрові композиції в оповідній реалістичній манері.
4.2. Полістилізм ”нарбутівської течії”
У графічній творчості Нарбута поєдналися різні стилі й мистецькі напрями − від модерну, символізму, неокласицизму, необароко до неопримітивізму, футуризму включно. В роботах майстра явно відчутні риси стилю Ар Деко. Полістилізм пластичної мови Нарбута став тим грунтом, на якому з’явилося таке неповторне явище, як “нарбутівська течія”. Цей напрям визначали послідовники Нарбута − Л. Лозовський,
М. Кирнарський, Р. Лісовський, П. Ковжун, М. Бутович. Вплив нарбутівської течії помітний в окремих творах таких майстрів, як М. Жук,
І. Падалка, А. Страхов, О. Маренков, С. Конончук, В. Січинський,
І. Мозалевський, А. Середа, О. Судомора, Ю. Михайлів, Т. Москалева,
Я. Фартух, В. Дядинюк. Художники цього кола працювали переважно над художнім оформленням книжки, варто відзначити їх роботу в галузях екслібриса й видавничої марки.
Вплив Нарбута помітний у пластичній мові плакатів А. Страхова,
О. Маренкова. Страхов паралельно працював у галузі плаката та книжкової графіки; його обкладинки досить різноманітні, нерідко з ознаками різних напрямів графічного мистецтва. Привабливими для А. Страхова були твори нарбутівців, серед його книжкової графіки є і конструктивістські роботи. Типовим для графіки А. Страхова кін.1920−поч.1930-х рр. стало використання виражальних засобів силуету, в чому позначилося захоплення майстра стилістикою Ар Деко.