Економічне піднесення США та Німеччини

Після завершення промислового перевороту розвинуті краї­ни світу вступають вдобу індустріалізації. Вона характери­зується структурними змінами в господарстві окремих країн. На основі науково-технічних і технологічних винаходів вини­кають нові галузі виробництва, модернізуються старі. Збіль­шується доля промислових підприємств у виробництві вало­вого національного продукту (ВНП) і національного доходу (НД). Під час індустріалізації відбувається концентрація вироб­ництва та капітальні зміни в організації й управлінні вироб­ництвом – виникають монополії, акціонерні товариства. У кін­ці XIX – на початку XX ст. завершується формування світо­вого ринку, разом з тим поглиблюється нерівномірність у роз­витку окремих країн, загострюються міждержавні суперечності.

Індустріалізація в розвинутих країнах відбувалася на ос­новінауково-технічної революції. Відкриття в галузі мате­матики, фізики, хімії, інших наук сприяли технічному прогре­сові, створенню оригінальних машин, механізмів, приладів, які масово запроваджувалися у виробництво. Найважливішим винаходом останньої третини XIX ст. було створення техніч­ної лінії з виробництва, передачі і споживання електричної енергії. Розпочалася електрифікація виробництва, транспорту і по­буту. Парова енергія стала витіснятися електричною. Були ви­найдені електрична плавильна піч (1877), електричне зварю­вання металів (1887), електрична залізниця – трамвай (1879), електрична лампа (1886) та багато інших винаходів.

У 80–90-х роках було відкрито і вдосконалено викори­стання інших видів енергії. Серед них виділяються винаходи двигунів внутрішнього згоряння – карбюраторного (Н. Отто, Німеччина, 1887 р.) та дизельного (Р. Дизель – Німеччина, 1893 р.).

Темпи технічного прогресу були вражаючими, їхні результа­ти важко переоцінити. Технічні та технологічні відкриття різко підвищили ефективність праці, почалося масове вироб­ництво товарів, знизилася їх собівартість.

Структурні зрушення останньої третини XIX – початку XX ст. зумовили зміни у галузевій структурі машинної ін­дустрії. Її провідними галузями стало виробництво електроенергії, продукції органічної і неорганічної хімії, добувної, ме­талургійної, машинобудівної, транспортної промисловості. Роз­вивалися нові галузі: сталеливарна, нафтодобувна і нафтопе­реробна, електротехнічна, алюмінієва, автомобільна.

Значне зростання продуктивних сил, виникнення нових капіталомістких галузей і нової технології вимагали істотно­го укрупнення виробництва, створюючи для цього технічні умови. Так, нова сталеливарна технологія вимагала переходу від окремих дрібних доменних печей до великих заводів з повним металургійним циклом. Впровадження електроенергії замість пари дозволило збільшити розміри промислових під­приємств.

Але розширення виробництва вимагало великих капіталь­них вкладень. Тому якісно нові зміни відбувалися і в органі­зації та управлінні виробництвом. Провідне місце належало товариствам на основі акціонерної колективної власності, завдяки яким залучалися вільні капітали. Посилився процес концентрації виробництва і централізації капіталу, що охопив усі розвинуті країни й основні галузі їхньої економіки. У промисловості, банківській сфері виникають і розвиваються монополістичні об’єднання. Банки перетворюються на фінан­сові центри, що контролювали як грошовий капітал, так і про­мислове виробництво. Зрощення банківського капіталу з про­мисловим зумовило формування фінансової олігархії. Капі­талізм вільної конкуренції почав переростати в монополістич­ний капіталізм.

Монополія – крупні підприємства, об’єднання підприємств, які виробляють пере­важну кількість продукції певного виду, завдяки чому обме­жують конкуренцію, посідають домінуюче становище на рин­ку, впливають на процес ціноутворення і отримують високі (монопольні) прибутки. Основними формами монополій є:

· картель – об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та ко­мерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту, обміню­ються патентами на нову техніку тощо;

· синдикат – об’єднання підприємств, в якому розподіл замовлень на купівлю сировини і реалізацію продукції здій­снюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган. Учасники синдикату зберігають виробничу, але втрача­ють комерційну самостійність;

· трест – об’єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов’язаних між собою галузей промисловості, учасники якого втрачають свою комерційну і виробничу са­мостійність, підкоряючись єдиному контролю. Юридичне ство­рення тресту означає передачу контролю над колись незалежними підприємствами (у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого сертифіката) його засновникам. Нерідко трест очолює холдинг – держательська компанія, яка зосере­джує у своїх руках акції учасників цього об’єднання і здійснює контроль за їхньою діяльністю;

· концерн – об єднання підприємств різних галузей про­мисловості, транспорту, торгівлі, банків, науково-дослідних та навчальних центрів тощо зі спільною власністю і єдиним фінансовим контролем, метою якого є здійснення спільної діяльності. Оперативне керівництво здійснює рада директорів.

США. У кінці XIX ст. високими темпами розвивалася еко­номіка США. Вони вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнали Великобританію, яка втратила роль “фабрики світу”. Прискорений розвиток США пояс­нюється рядом факторів, серед яких важливе місце займають політичні, соціальні, географічно-кліматичні, природні. (Про них було сказано у попередній лекції).

Науково-технічна революція знайшла добрий ґрунт на аме­риканській землі. Тут активно впроваджувалися власні та європейські винаходи. У зв’язку із запізненням промислово­го перевороту, в США використовувалися найновіші досягнення інженерії, застарілого обладнання практично не було. Після Громадянської війни в країні сформувався широкий внутріш­ній ринок, розширювалася географічна спеціалізація.

Економічному зростанню сприяли зовнішня політика дер­жави – високі митні тарифи на ввіз готової продукції і по­вна свобода для ввозу іноземних капіталів, яка підтримувала­ся високою нормою прибутків. Це приваблювало європейські, в першу чергу англійські, капітали.

Національний дохід з 1870 по 1913 рр. виріс у 5 разів, а націо­нальне багатство – майже у 7 разів. Найвищими темпами зростало промислове виробництво. Доля промисловості і будів­ництва напередодні першої світової війни складала 75% сукуп­ного суспільного продукту.

Важливе значення в економічному розвитку США мало залізничне будівництво. Довжина залізниць країни з 1870 по 1913 рр. збільшилася у 8 разів. Будівництво залізниць стиму­лювало ріст виробництва у металургійній, металообробній та ву­глевидобувній галузях промисловості, сприяло освоєнню родю­чих земель західних штатів, зміцнило економічну єдність країни.

Кардинальні зміни відбулися в галузевій структурі промис­ловості – значно збільшилася частка важкої промисловості, яка розвивалася надзвичайно високими темпами. Вперше в історії США була досягнута перевага частки важкої промис­ловості над легкою і харчовою. Вже у 1900 р. питома вага галузей важкої промисловості перевищила половину загаль­ного об’єму промислової продукції. Такого рівня інші розви­нуті країни досягли лише перед другою світовою війною. Особ­ливо швидкими темпами розвивалися нові галузі важкої про­мисловості – нафтова, алюмінієва, гумова, електротехнічна, автомобільна, сталеплавильна.

У 1882 р. на р. Ніагара була збудована перша у світі гідро­електростанція. Напередодні першої світової війни потужність американських електростанцій була понад 5 млн. кВт (по­тужність англійських, німецьких і французьких в сумі не пе­ревищувала 3 млн. кВт).

Легка та харчова галузі промисловості переходять на ви­робництво стандартизованої продукції, чого не було ще в інших країнах. У США вперше отримало розвиток масове серійне виробництво, при якому застосовувались раціональні методи організації виробництва. Поточний, конвеєрний метод впер­ше було запроваджено на автозаводі Г. Форда у 1913 р. і отри­мано вражаючі результати. Раціоналізація виробництва сприяла небаченому росту продуктивності праці.

У кінці XIX – на початку XX ст. відбулися якісно нові зміни в управлінні виробництвом, викликані ростом концен­трації виробництва і централізації капіталу. Почали виника­ти акціонерні товариства, монополістичні об’єднання. Перші монополії виникли ще у 60–70-х роках. Одна з найбільших – “Стандарт-ойл Компані” – була створена Дж. Рокфеллером у 1872 р. Згодом вона приєднала ще 14 компаній з ви­добутку та переробки нафти. У 1882 р. була реорганізована у трест і монополізувала виробництво понад 90% очищеної на­фти у країні. На початку XX ст. у США було близько 800 трестів, у які входило понад 5 тис. підприємств з капіталом у 7 млрд. доларів. Монополізація сприяла ефективнішому управлінню виробництвом, однак поступово монополії зосередили у сво­їх руках велику економічну владу. Уряд США був змушений при­ймати антимонопольні закони, втручатися в економічні процеси.

Німеччина. Індустріалізація кінця XIX – початку XX ст. вивела Німеччину на друге місце у світі (після США) та пер­ше місце у Європі. Цьому сприяло ряд факторів, серед яких найголовнішим можна вважати перемогу у франко-прусській війні 1870–1871 рр. Після завершення війни відбулося об’єд­нання Німеччини навколо Пруссії, консолідація німецької нації. Було ліквідовано політичну роздрібненість, митні бар’єри, сфор­мувалася єдина грошово-фінансова система, прийнята загально­державна система міри і ваги, залізничного і поштового права. Все це сприяло розвитку єдиного внутрішнього ринку країни.

Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарінгії (промислове розвинутих провінцій), контрибуція у розмірі 5 млрд. франків сприяли економічному зростанню Німеччини. Різко збільшилися інвестиції у промисловість. Масово вини­кають нові заводи і фабрики.

Як і в США, економічному піднесенню Німеччини сприяв фактор часу. Внаслідок запізнення промислового перевороту та індустріалізації у промисловості запроваджувалися най­новіші науково-технічні досягнення. Інженерно-технічна дум­ка Німеччини в кінці XIX – на початку XX ст. за кількістю та якістю впроваджень та нових розробок поступалася лише американській.

Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що при­скорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямо­ваний у мілітарне русло. Державні замовлення на зброю, боєпри­паси у значній мірі зумовили ріст галузей важкої індустрії.

Велике залізничне будівництво (у 1870–1875 рр. щоріч­но вводилося 1500–2000 км шляхів) стимулювало розвиток металургії, добувної промисловості. Німецька металургія поступалася лише американській. Важлива роль належала ма­шинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна.

У процесі індустріалізації змінилася структура господар­ства Німеччини: промисловість почала домінувати в еконо­мічній системі країни. Німеччина напередодні першої світо­вої війни стала індустріально-аграрною, частка населення, зай­нятого у промисловості, складала майже 50% від загального числа працюючих. Темпи економічного зростання були найвищими у Європі.

Сповільненими темпами розвивалася галузь легкої промис­ловості. Її відставання пояснюється відсутністю достатньої сировинної бази, високими цінами та низькою закупівельною спроможністю населення. Крім того, заробітна плата у Німеч­чині була нижчою, ніж у Франції та Англії.

Монополізація економіки Німеччини теж мала свої особ­ливості. На відміну від США процес монополізації відбувався тут на основі картелів та синдикатів. Найбільше їх виникло у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній та вій­ськовій галузях промисловості. Напередодні першої світової війни у Німеччині було близько 600 монополістичних об’єд­нань. Небаченої економічної сили досягли Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат, Фарбеніндустрі та деякі інші.

Незначна кількість колоніальних володінь примушувала німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів. Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність Німеччини.