Царський циркуляр 1914р. про заборону вшанування ювілею народження Т.Г.Шевченка
Заборонений, але відзначений. Творчість великого сина України Т.Г. Шевченка завжди була могутнім фактором революційного руху в Російській державі та на українських землях, що не входили до її складу. Вже в 40-50-х роках XIX століття революційні кола Росії високо цінували поета як борця проти тиранії і сваволі царської влади та поміщиків. Герцен, Чернишевський, Добролюбов та інші революціонери і прогресивні діячі глибоко шанували його за сміливе революційне викриття царизму та кріпосників, за заклик до повалення царсько-поміщицького ладу, за палку любов до народу. Відомо, що після повернення поета із заслання всі передові люди країни схилилися перед визначним борцем за волю. Ім'я Шевченка і його твори широко використовувалися в революційній пропаганді і після смерті великого Кобзаря.
Зовсім іншу позицію щодо поета і його спадщини зайняли царський уряд і поміщики. Вони переслідували народного поета протягом усього його життя, не припиняли боротьби з ним і після його смерті. Збереглося чимало документів, з котрих видно, наприклад, як шанували слово і пам'ять Кобзаря подоляни і як боролися з цим царські поплічники.
Так, 20 квітня 1909 року директор народних шкіл Подільської губернії дає термінове розпорядження інспектору народних шкіл 3-го району Подільської губернії про вилучення в школах книги «Життя Тараса Шевченка». У ньому говорилося: «До відома пана попечителя округу дійшло, що Полтавська земська управа придбала у власність цілком видання видавництва «Час» у Києві «Життя Тараса Шевченка», яке рекламує україноманські книги, і розіслала в усі повітові управи, волосні правління, а також училища для розповсюдження серед грамотного населення... Чиста виручка призначена на спорудження пам'ятника Шевченка в Києві. Повідомляючи про викладене, згідно пропозиції його превосходительства від 10 квітня за № 15696, маю честь покірно просити ваше високородіє розпорядитися і вжити всіх заходів, щоб зазначене видання не було розповсюджене серед учнів ввіреного вам району, а якщо воно одержане в училищах і роздане, то щоб було відібране...»
Та царські циркуляри не допомагали. У цьому ж таки 1909 році Подільська земська управа повідомляла об'єднаному комітетові по збору коштів у населення на спорудження пам'ятника Шевченкові у Києві, що в Кам'янецькому повіті надійшло на спорудження пам'ятника 257 карбованців 34 копійки пожертвувань, в Летичівському − 95 карбованців 28 копійок, Проскурівському −157 карбованців 94 копійки. Трудящі віддавали на пам'ятник скільки хто мав, часто копійки.
У 1914 році передова громадськість країни готувалася відзначати столітній ювілей Тараса Григоровича. 11 січня жителі Кам'янця-Подільського звернулися з заявою до міської думи з пропозицією створити ювілейний комітет.
«Невдовзі, а саме 25 лютого 1914 року, минає 100-ліття з дня народження геніального українського Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка, поезія якого здобула славу не тільки серед земляків його, але й серед інших народів.До гідного святкування цього дня вже давно готується російська культурна громадськість. Столичні міста Росії − Петербург і Москва, які так урочисто відзначили нещодавно 50-річний ювілей з дня смерті Т.Г. Шевченка, в даний час готуються до не менш гідного вшанування 100-літнього ювілею з дня його народження». Місто Київ, де мас бути споруджений пам'ятник поету, особливо готується до ювілею, а міська дума, в грудневому засіданні своєму, постановила взяти участь у вшануванні і обрала комісію, яка має виробити програму святкування …
Наше місто − Кам'янець, − що справедливо вважається розумовим і культурним центром Поділля, на мові населення якого писав Т.Г. Шевченко, в даному випадку не може бути винятком, і ми, що нижче підписалися, сподіваємося, що Кам'янецька міська дума, визнаючи і цінуючи творчість Т.Г. Шевченка, який свято часу відвідав наше місто, гідно відгукнеться на ювілей.
Зі свого боку ми дозволяємо собі просити Кам'янецьку міську управу: обрати комітет для організації святкування 100-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка і увічнення пам'яті його в Кам'янці-Подільському». Під заявою стояло 184 підписи. А через місяць, 1 лютого 1914 року, шевченківська комісія Кам'янець - Подільської міської думи ухвалила:
«1. Лагерну вулицю назвати вулицею Тараса Шевченка, одній з міських шкіл за вказівкою міської управи присвоїти ім'я Тараса Шевченка.
2. 25 лютого, в день пам'яті народження поета, о 12 годині дня відслужити панахиду по ньому − якщо можна, в Кафедральному соборі архиєрейським служінням.
О першій годині дня того ж 25 лютого провести урочисте засідання Думи, на якому один із гласних повинен виголосити промову, присвячену пам'яті поета.
О 8-й годині вечора влаштувати в Пушкінському будинку безплатний літературно-музично-вокальний вечір, присвячений пам'яті поета, який складався б лише з його творів. Там же на початку вечора прочитати реферат про Тараса Шевченка, а в заключній частині вечора − поставити живу картину на тему: «Апофеоз Тараса Шевченка».
Усе це розгнівило царських держиморд. Вже через чотири дні після ухвали Кам'янець-Подільської шевченківської комісії з'явилося грізне розпорядження київського генерал-губернатора Трепева київському, подільському та волинському губернаторам, в якому, зокрема, зазначалося: «Маючи на увазі, що подібні святкування ювілею Шевченка можуть бути намічені і в інших місцевостях Південно-Західного краю, вважаю своїм обов'язком повідомити... що... визнано необхідним утриматися до особливих розпоряджень з дозволом будь-яких вшанувань пам'яті названого поета, які носили б публічно-громадський характер».
На підставі цього документа подільський губернатор дає вказівку головам земських управ, міським головам, міським старостам і начальникам поліції Подільської губернії: «...прошу голів земських управ, міських голів і міських старост не допускати вшанування пам'яті Шевченка з боку земських і міських громадських управлінь, а начальникам поліції ввести в обов'язок суворо наглядати за недопущенням публічного вшанування пам'яті названого поета як з боку громадських груп, так і приватних осіб».
Відзначення ювілею Кобзаря в той рік було заборонено по всій Україні і Росії.
«Не везло Тарасу Григоровичу при житті, не везе і після смерті, − відзначалося з цього приводу в редакційній статті більшовицької газети «Путь правды». Нащадки кріпосників відносяться до народного поета, який вийшов із селян, з тією ж злісною ненавістю, що і їх пріснопам'ятні батьки.
«Царизм репресіями хотів зупинити потік народної шани і любові до великого сина України. ...Заборона вшанування Шевченка була таким чудовим, прекрасним, на рідкість щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації і уявити собі не можна. Я думаю, всі наші найкращі соціал-демократичні агітатори проти уряду ніколи не досягли б за такий короткий час таких запаморочливих успіхів, яких досяг у протиурядовому розумінні цей захід. Після цього заходу мільйони і мільйони «обивателів» стали перетворюватися в свідомих громадян і переконуватися в правильності того вислову, що Росія є «тюрмою народів».
І все ж, незважаючи на заборону, 100-літній ювілей Шевченка було відзначено як на Україні, так і в Москві, Петербурзі, Грузії, за кордоном. У Києві комітет РСДРП у спеціальній прокламації, зокрема, урочисто проголосив «Минуло сто років відтоді, як народився великий народний поет України Тарас Григорович Шевченко». А в Кракові цього ж року на українському вечорі пам'яті Т.Г. Шевченка були присутні В.І. Ленін і Н.К. Крупська.
На Поділлі ювілей улюбленого поета був відзначений виступами протестів студентів і учнів проти самодержавства, читанням його творів у молодіжних гуртках, сім'ях. «Ніколи не забуду першого дитячого потрясіння, − згадував незадовго до смерті уродженець Кам'янця-Подільського Микола Бажан. Батько приніс під полою томик Тараса Шевченка «Кобзар» − в той час це була заборонена література. Батько читав нам з матір'ю книгу вголос, і ми всі троє плакали».
Заборонені царизмом твори поета продовжували поширюватися на Поділлі у виданнях, випущених за кордоном або нелегально в Росії, переходили з рук в руки і в рукописних копіях. Ніякі царські заборони не змогли зупинити доступ до мас революційного слова поета.