Безпека людини в умовах здійснення акту тероризму
Тероризм - це метод політ боротьби, що полягає в с-матичному застос нічим не обмеженого, не зв'язаного з воєнними діями фізич насилля для досягн певної мети шляхом усунення політ противників. Тероризм здійсн окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політ рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики.
Звичайно, терор зв'язують з діяльністю державної влади в певні періоди існування держави, проте це не означає, що крім державної влади ніякі інші сили не спроможні вдаватись повсюдно до терору, наводячи страх і жах не тільки політичним противникам, а практично всім і кожному. Отже, терор може бути державний і недержавний.
Терористичний акт - одна з форм полі-іерористичного тероризму, політичного насилля. Якщо в минулому терористичні акти зводились до вбивства окремих високопоставлених осіб, то в сучасних умовах об'єкти терористичних замахів значно розширені і змінились самі форми замахів. В арсеналі тероризму є індивідуально спрямовані замахи, викрадення літаків і пограбування банків, взяття заручників, підпали і висадження в повітря офісів, складів, диверсії, шантаж, рекет та ін. Головною загрозою з боку терористів залишається загроза життю і безпеці людей. Без здійснення загрози і підкріплення її акціями (взяття заручників, захоплення літаків, закладання вибухівок та ін.) тероризм не став би мати сенс.
Найважливіше для заручника – це залишитися живим, і тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще – це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в сторону терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, у крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок – зняти косметику, прикраси (зокрема сережки).
За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму. Але складність, багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми.
Орг-ція с-ми цо в україні
Основу нормат-прав бази у сфері ЦО, захисту населення і територій від наслідків НС склад: Закони України: "Про Цивільну оборону України", "Про війська ЦО", ухвали КМУ про затвердж "Положення про ЦО України", ін нормат акти.
ЦО України є держ с-мою органів управління, сил і засобів, яка створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного і військового х-ру.
С-му Цивільної борони складають: - органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесені функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями в надзвичайних ситуаціях; - органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування; - центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; - курси і учбові заклади підготовки і перепідготовки фахівців і населення з питань цивільної оборони; - служби цивільної оборони; - сили і засоби, призначені для виконання завдань ГО; - фонди фінансових, медичних і матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадки надзвичайних ситуацій; - с-ми зв'язку, сповіщення і інформаційного забезпечення.
Основними завданнями Цивільної оборони є: - попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного х-ру і проведення заходів щодо зменшення збитків і втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і стихійних лих; - сповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій в мирний і військовий час і постійне інформування його про наявну обстановку; - захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійних лих і від застосування засобів поразки; - організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійних лих і у військовий час; - організація і проведення рятувальних і інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження; - створення с-м аналізу і прогнозування, управління, сповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримка їх в готовності до постійного функціонування в надзвичайних ситуаціях мирного і військового часу; - підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління і сил, навчання населення умінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.
Керівництво Цивільною обороною України відповідно її побудові покладається на КМУ, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України.