Правила написання текстового документа

Складаючи текст документа, слід дотримуватися таких правил:

1) текст викладати від третьої особи. Наприклад: Комісія ухвалила...; Інститут просить...; Ректорат клопочеться....Від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази;

2) не вживати образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій;

3) уживати стійкі (стандартизовані) сполучення відповідно до, у зв 'язку з, згідно з, з метою, необхідний для, в порядку і под.;

4) використовувати синтаксичні конструкції на зразок: Доводимо до Вашого відома, що...; Нагадуємо Вам, що...; Підтверджуємо з вдячністю...; У порядку надання матеріальної допомоги...; У порядку обміну досвідом..; У зв'язку з вказівкою...; Відповідно до попередньої домовленості...; На Ваше прохання...;

5) дієприслівникові звороти вживати на початку речення: враховуючи...; беручи до уваги...; розглянувши. ..; вважаючи...;

6) використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови та зрозумілі для широкого кола читачів;

7) у реченнях застосовувати прямий порядок слів (підмет перед присудком; означення перед означуваними словами; додатки після керуючого слова; вставні слова - на початку речення);

8) щоб не спричинити загострення стосунків з партнером, активну форму дієслів слід замінювати на пасивну. Наприклад: Ви не висловили своїх пропозицій - Вами ще не висловлені пропозиції....

Активну форму треба вживати лише у випадках, коли важливо вказати на конкретного виконавця: Університет не гарантує...;

9) використовувати інфінітивні конструкції: створити комісію...; відкликати працівників...;

10) у розпорядчих документах дієслівні конструкції слід вживати у формі наказового способу: Наказую...; Пропоную...;

11) використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які в діловодстві пишуться за загальними правилами: р-ну обл., км, напр., канд. філол. наук;

12) віддавати перевагу простим реченням, використовувати форми ввічливості: шановний; високошановний; вельмишановний; високоповажний....

Оформлення документа.

Організаційно-розпорядчі документи оформляють на папері формату А4 (294 х 210) та А5 (146 х 210). Для зручності з обох боків сторінки залишають вільні поля: ліве — 35 мм; праве — не менше 8 мм; верхнє — 20 мм; нижнє (для формату А4) — 19 мм; (для формату А5) — 16 мм.На бланку друкується тільки перша сторінка документа, а наступні — на чистих аркушах паперу Якщо текст документа займає більше однієї сторінки, то на другу сторінку не можна переносити один підпис, на ній має бути не менше двох рядків текстуНумерація документа починається з другого аркуша вгорі посередині робочого поля на відстані не менше 10 мм від верхнього краю аркуша арабськими цифрами, починаючи з цифри 2 без будь-яких позначок біля цифр. Рубрикація. Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь складності рубрикації залежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація — поділ на абзаци. Абзац — це відступ управо у початковому рядку, яким починається виклад нової думки у документі, а також фрагмент тексту між двома такими відступами.

55. Вас призначили керівником. Ваші дії.

56. Релігія і етикет.

Религиозный этикет.

В различных религиях, вероисповеданиях, устанавливаются обязательные для верующих правила — религиозные нормы. Они содержатся в религиозных книгах (Ветхий Завет, Новый Завет, Коран, Сунна и др.), в решениях собраний верующих или духовенства, в произведениях авторитетных религиозных писателей. Этими нормами определяется порядок организации и деятельности религиозных объединений, регламентируются отправление обрядов, порядок церковных служб.

Религиозные нормы.

Ряд религиозных норм имеет моральное содержание (заповеди). В истории права были целые эпохи, когда многие религиозные нормы носили юридический характер, регулировали некоторые политические, государственные, гражданско-правовые, процессуальные, брачно-семейные и иные отношения. В некоторых современных исламских странах Коран («арабский судебник») и Сунна — основа религиозных, правовых, моральных норм, регулирующих все стороны жизни мусульманина, определяющих «правильный путь к цели» (шариат). В христианских же странах церковь уже не имеет такого тоталитарного влияния. Мы можем выбирать для себя, верить в Бога или нет, обращаться в веру или же остаться в стороне.

Верующему человеку религиозный этикет предписывает соблюдение множества норм, как то:

1. соблюдение заповедей;

2. регулярное посещение церкви;

3. ежедневные молитвы;

4. соблюдение церковных праздников, постов;

5. проведение определенных жизненных событий (крещение, венчание, похороны) по церковным канонам; и прочее.

57. Толерантність.

Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах. Щодо поняття толерантності і досі точаться дискусії. Позиції розділяються на дві протилежні:цей термін є попереднім та, хоч і є історично справедливим, однак має бути уточнений або замінений на більш позитивний та супроводжуватись чіткою оцінкою плюралізму та різноманіття;він є абсолютним концептом, що важливий для існування суспільства та обмеження дискримінації.

Також дискусії точаться з приводу міри толерантності – якою мірою і в яких ситуаціях толерантність має бути присутня. Проблематичною є повна (радикальна) толерантність, яка вимагає толерантності навіть до радикалів, що потенційно становлять загрозу для дотримання прав частини громадян або стабільності соціальної системи

58. Публічний виступ.

Публі́чний ви́ступ — це різновид усного спілкування. Жанровий різновид публічного виступу — це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, ювілейна), бесіда, лекція, репортаж),проповідь.До основних ви́дів публі́чних ви́ступів належать судове, академічне, політичне, церковне та суспільно-побутове красномовство. Метою публічних виступів є передавання інформації, знань, оцінок та вражень.

Формами такого спілкування можуть бути:— лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для фахівців;— мітинг чи збори, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати тощо.

Кожен виступаючий повинен володіти певними уміннями та навичками роботи з аудиторією.

Промовцям властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а слухачам — мистецтво слухання. Це особливе уміння, якому потрібно вчитися упродовж усього життя. Ще стародавні мудреці казали, що слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає.

Публічне спілкування людей під час виступу передбачає їх активну мислительно-мнемічну діяльність, концентрацію їхньої уваги для прийняття та обробки інформації. Публічний виступ – правило перше: наявність готової пропозиції щодо вирішення цікавого для аудиторії питання. Люди слухатимуть оратора тільки в тому випадку, якщо він говоритиме про ті речі, які їх цікавлять, пропонуючи вирішення, а не просто спекулюючи актуальністю теми. Публічний виступ – правило друге: чіткий виклад конкретної ідеї. "Деякі оратори впадають у "смертний гріх словоблудства", нагромаджуючи у свідомості слухача поняття, приклади та нескінченні уточнення. Аудиторія розцінює це як явну ознаку непідготовленості та непевності у своїй пропозиції", – акцентує Л.Богуш Публічний виступ – правило третє: стислість викладу. Оратор повинен із повагою ставитися до слухачів і цінувати їхній час. Крім того, у морі слів слухачеві легко втратити суть сказаного. Публічний виступ – правило четверте: віра в те, що ви пропонуєте. Якщо людина сама не вірить у те, що вона пропонує, то як вона може розраховувати на те, що її словам повірять слухачі? Під час виступу оратор наче перетворюється на командира, що веде за собою думки слухачів. Командир повинен бути "попереду на баскому коні", прокладати дорогу й вказувати шлях своїм прикладом. Тільки так він може покликати за собою людей.