Склад виробничого і трудового процесів

Ефективність технічного нормування значною мірою залежить від того, наскільки досконалим буде вивчення виробничого і трудового процесів, наскільки раціонально відбиватимуться склад і структура конкретних виробничих умов у встановлених нормах. Тому дослідження суті, складових частин, послідовності і синхронізації окремих елементів цих процесів посідає центральне місце в методології науково обґрунтованого нормування праці.

Спостереження за об'єктом нормування завжди відбувається в обставинах конкретного, обумовленого специфікою виробництва поєднання технологічного і трудового процесів. їхній зміст визначається матеріально-речовими складовими кожного виробництва: наявністю засобів праці, предмета праці і самої живої праці, яка поєднує їх в технологічному процесі — процесі перетворення предмета праці у готову продукцію за допомогою технології і пристосованих до неї засобів праці. Тому виробничий процес можна розуміти як організаційно-технічне оформлення єдності технологічного і трудового процесів (рис. 2.7). Тобто при виборі конкретного об'єкта нагляду потрібно чітко уявляти як специфіку технологічного і трудового процесу у виробництві в цілому, так і ланку їх об'єднання в єдиний процес, зокрема для визначення тієї конкретної операції, тривалість якої стане об'єктом технічно обґрунтованого нормування праці.

Виробничий процес являє собою сукупність цілеспрямованих дій, технологічного і трудового процесів, в результаті застосування яких сировина, матеріали, напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.

Рис. 2.7. Взаємозв'язок факторів виробництва при виготовленні продукції

Виробничий процес має два боки: технологічний і трудовий. Технологічний бік проявляється у заздалегідь розробленому технологічному порядку перетворення предметів праці у готову продукцію — тобто реалізується у технічному процесі, який зовні обладнаний низкою технологічних машин, устаткування, технічних засобів та інструментів.

Технологічний процес слід розуміти як передбачений порядок і спосіб впливу фізичних, хімічних, кліматичних агентів виробництва для послідовного перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів на готову продукцію (чи послуги).

Трудовий процес є також заздалегідь передбаченим порядком і способом сукупних дій працівника над предметом праці за допомогою технічних засобів праці з метою отримання якісного результату праці у вигляді готової продукції (послуги). Таким чином, у єдності змісту і спрямованості на кінцевий результат полягає неподільність, глибока внутрішня інтеграція процесів у загальний виробничий процес. Ці два процеси нерозривні.

Технологічний процес послідовно можна розкласти на низку дрібніших складових. Так, вироблення сучасної, технічно складної, високоякісної продукції поділяється на ряд досить великих, внутрішньо однорідних технологічно-виробничих комплексів: заготівельні, технологічно-обробні, складальні, транспортні, обслуговуючі, допоміжні тощо. Організаційно кожний з технологічних комплексів на підприємстві оформлюється як виробництво, стадія, цех. У свою чергу кожний технологічно виробничий комплекс складається з окремих робочих технологічних процесів, для яких, як правило, призначені конкретні машини, технологічне устаткування, установки, апарати тощо; в них (чи за їх допомогою) і відбуваються всі наперед заплановані фізичні, хімічні, природні, кліматичні та інші перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів у готову продукцію.

Робочі технологічні процеси складаються з окремих виробничих операцій, які чітко окреслені єдністю предмета праці, засобів праці, носієм праці та робочим місцем. Виробничі операції пов'язані, по-перше, з технічними особливостями роботи засобів виробництва, які потребують, як правило, операцій доставки, завантаження, технологічної обробки, розвантаження, транспортування, складування; по-друге — із специфікою технологічних процесів, що можуть потребувати таких операцій, як сушіння, визрівання, кристалізація, концентрація, випадіння осаду, остигання, розігрівання та ін., по-третє — з психофізіологічними можливостями людини, тому що технологічні операції виконують працівники конкретних професій і кваліфікації. Тобто на рівні операції відбувається поєднання технологічного і трудового процесів у єдиний виробничий процес (рис. 2.8).

Існує безліч трудових операцій у кожній зі сфер та галузей суспільного виробництва. Класифікація їх за певними ознаками дозволяє краще орієнтуватись при відборі для подальшого вивчення і нормування.

Найбільш поширена класифікація трудових операцій залежно від характеру технологічних операцій та форми організації праці (рис. 2.9):

— за внутрішньою сутністю (характером) виробничого процесу;

— за тривалістю виробничого процесу;

— за характером участі робітника у виконанні виробничого процесу;

— за чисельністю залучених робітників.

За характером технологічних процесів виділяють такі групи трудових операцій:

— механічні, пов'язані з головним цілеспрямованим впливом на перетворення предмета праці за допомогою механічних дій (зміна розмірів, форми, зовнішнього вигляду, складання, видобуток та ін.);

— фізико-хімічні, пов'язані з головним цілеспрямованим впливом на перетворення внутрішніх структури та якостей предмета праці фізико-хімічними і хімічними діями (теплові, дифузні, плавкі, термічні, електрохімічні, кристалізаційні, осаджуючі та ін.);

— транспортні процеси, зміст яких полягає у переміщенні предметів праці, та пов'язані з цим вантажно-розвантажувальні роботи;

— контрольні процеси, зміст яких — в іспиті та перевірці відповідності параметрів виготовлених виробів чи напівфабрикатів, напівпродуктів вимогам технічних умов, креслень, стандартів.

За тривалістю технологічних процесів виділяють такі трудові операції:

— перервні, специфіка яких полягає у чіткому розмежуванні робочої, допоміжних та побічних стадій виробничої дії, виконання яких потребує перерви у продуктивній праці робітника при виконанні виробничого завдання;

— циклічні, специфіка яких полягає у регламентуванні роботи машини, апарата, установки, складу та тривалості виконання робіт, що створюють конкретний виробничий процес; повторюваність циклічних операцій протягом робочої зміни може коливатися у широких межах; робітник виконує ручні роботи у суворо встановлених регламентом частках виробничого циклічного процесу (як правило, це допоміжні роботи);

— безперервні, специфіка яких полягає у паралельному виконанні робітником основних виробничих та допоміжних дій в обсязі, передбаченому виробничим завданням; це дає змогу не переривати процес цільового перетворення предмета праці у запланований виріб.

За характером участі робітника у виконанні виробничого процесу виділяють:

— ручні операції, що здійснюються повністю вручну чи за допомогою ручного інструмента; такі процеси потребують, як правило, значних фізичних зусиль, тому їх механізація та автоматизація — першочергові;

— машинно-ручні операції — такі, де робота виконується механізмом, машиною, а робітник безпосередньо, вручну керує цією машиною чи механізмом та паралельно виконує ручні елементи робіт, присутні як в основних, так і в допоміжних операціях;

— машинні операції — такі, в яких основні технологічні перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів виконує машина, а допоміжні роботи виконує робітник вручну чи за допомогою ручного інструмента;

Рис. 2.8. Склад і поєднання технологічного і трудового процесів у виробничому процесі виготовлення продукції

—

Рис. 2.9. Класифікація трудових операцій залежно від специфіки виробничого процесу та організації праці

— автоматизовані операції — ті ж машинні процеси, але керування машинами, установками відбувається автоматично; робітник лише спостерігає за якісним і безпечним веденням процесу;

— апаратурні операції протікають у спеціальних апаратах, реакторах, посудинах, ваннах і тому подібних ємкостях для перетворення сировини, матеріалу, напівпродукту у необхідний виріб; робітник спостерігає за технікою та регулює її роботу.

За чисельністю виконавців залежно від форми організації праці при виконанні виробничого процесу трудові операції бувають:

— індивідуальними, які виконує один робітник,

— груповими, бригадними, які виконує група робітників.

Трудовий процес також можна послідовно розкласти на низку дрібніших складових: операції, комплекси прийомів, окремі прийоми, трудові дії, трудові рухи (рис. 2.10).

Трудова операція є часткою трудового процесу, яка здійснюється на робочому місці і охоплює всі послідовні, технологічно однорідні дії робітника, спрямовані на зміну форми, внутрішньої структури чи місцезнаходження предмета праці. Використання технологічних можливостей технічних засобів відбувається суто у конкретних трудових операціях.

Трудовий прийом (комплекс трудових прийомів) є часткою трудової операції, що являє собою завершену сукупність дій робітника, які характеризуються певним цільовим призначенням та незмінністю визначених факторів.

Трудова дія — це елемент трудового прийому, сукупність дій робітника, необхідних для виконання частини трудового прийому.

Трудовий рух — однократне переміщення робочих органів людини (рук, ніг, пальців, тулуба, очей) з одного положення в інше при виконанні трудової дії. Трудовий рух є найпростішим та неподільним елементом трудового процесу.

Між трудовими рухами є фіксажні точки, тобто зовнішні чіткі позначення, що свідчать про початок чи закінчення трудового руху.

Наприклад, трудову операцію «обробка деталі» слід розкласти на такі прийоми: встановлення деталі на верстаті, запуск верстата у дію, спостереження за роботою верстата, вимкнення верстата, замір розмірів, отриманих після обробки деталі, зняття деталі з верстата. У свою чергу трудовий прийом «установлення деталі» легко розкладається на такі трудові дії: взяти деталь, установити деталь в гніздо, закріпити деталь, перевірити стійкість деталі в гнізді. Типову диференціацію операцій і дій наведено неї рис. 2.11 [7].

Рис. 2.10. Приклад типового розподілу операції у трудовому відношенні (для машинобудування) [7]

До трудового прийому «установлення деталі» входять такі трудові рухи: простягнути праву руку вправо (в напрямі піддону із заготовленими для обробки деталями), покласти кисть руки на деталь, захопити деталь пальцями руки. Фіксажними точками, що розділяють трудові рухи, будуть: «рука простягнута», «кисть руки лежить на деталі», «пальці руки стиснуті».

Необхідність диференціації трудової операції на дрібні складові частини при нормуванні праці обумовлюється тим, що в сукупності вони становлять метод праці, тобто спосіб виконання виробничого завдання.

Метод праці буде тим кращий, чим він економніший у витрачанні робочої сили, робочого часу, тобто чим менша тривалість кожного з трудових рухів, чим коротші паузи між ними, чим менше непотрібних трудових дій.

Нормуванню повинна підлягати лише раціонально організована праця, з доцільними та найбільш економними рухами. Тому вивчають склад та черговість рухів, їх повторюваність. Визначаються кращі, гірші та зайві рухи або прийоми в цілому (як комплекси рухів). Потім відбирають кращі прийоми, виключають зайві, замінюють гірші більш ефективними та компонують відібрані (так би мовити «зшивають») в ефективний трудовий процес, метод праці, як підсумкову інтеграцію кращих прийомів та рухів передових робітників, щоб потім створити науково і технічно обґрунтовану норму праці. При цьому важливо виходити не лише з тривалості окремих прийомів, але й із зменшення фізичного та психічного напруження, запобігання надмірній інтенсивності та монотонності праці, що зменшують її продуктивність.

Науково обґрунтоване технічне нормування праці вимагає додержання певних принципів ефективності трудових процесів. Вони такі (рис. 2.12):

— принцип паралельності, суть якого в забезпеченні одночасної роботи людини і машини, одночасної участі в трудовому процесі обох рук, а іноді й ніг. Це скорочує виконання виробничого завдання, сприяє підвищенню продуктивності праці;

— принцип економії рухів потребує вилучення зайвих рухів з комплексу трудового прийому, трудових дій, встановлення раціонального складу трудової операції в цілому;

— принцип безперервності полягає у необхідності такої організації виконання виробничого завдання, яка забезпечує відсутність істотних пауз між окремими рухами, трудовими діями, трудовими прийомами;

— принцип синхронності найбільше стосується колективно здійснюваних процесів і пов'язаний з необхідністю забезпечення синхронної роботи членів бригади в ручних, машинно-ручних, механізованих та автоматизованих процесах;

— принцип планового та запобіжного обслуговування робочих місць полягає у необхідності узгодженого в часі встановлення суворого регламенту виконання основних та допоміжних робіт, пов'язаних з обслуговуванням робочого місця, здебільшого перенесення допоміжних робіт на міжзмінні перерви та неробочі дні;

— принцип сприятливої робочої пози працівника і траєкторій його рухів обумовлений фізіологічною складовою виробничого процесу і спрямований на таку конструкцію робочого місця, яка дозволяла б робітнику додержуватись раціональної робочої пози при виконанні виробничого завдання;

— принцип відповідності робітника тій роботи, що він виконує, потребує підбору і розстановки робітників таким чином, щоб їх професійно-кваліфікаційні характеристики відповідали

Рис. 2.11. Класифікація трудових рухів

Рис. 2.12. Класифікація принципів ефективності праці

якісному змістові закріпленої за ними праці, а за необхідності — відповідного підвищення кваліфікації або професійної перепідготовки персоналу;

— принцип оптимальної інтенсивності праці робітника полягає у необхідності дотримання психофізіологічних і соціально-економічних меж поділу праці та її кооперування для досягнення високої продуктивності при економних витратах фізичної та психічної енергії людини;

— принцип оптимальної інтенсивності роботи устаткування та механічних інструментів пов'язаний з необхідністю впровадження такого режиму роботи виробничих потужностей, який відповідав би найповнішому їх завантаженню та синхронізації роботи із суміжними ланками виробництва.

Виконання принципів ефективності трудових процесів вимагає оптимального за побудовою робочого місця, вивчення якого має важливе значення в нормуванні праці.