Методи нормування і види норм
Сукупність заходів та розрахунків, за допомогою яких відбувається процес встановлення норм, становлять конкретні методи нормування. У практиці нормування праці застосовуються такі методи нормування: аналітичний, укрупнений та сумарний досвірно-статистичний, які мають більш диференційовані різновиди (рис. 4.1).
Сутність аналітичного методу полягає в сукупності та послідовності таких дій:
— розкладання виробничого процесу на складові частини;
— дослідження факторів, що впливають на тривалість кожного з елементів операції;
— проектування (на основі дослідження) нового, ефективного складу, послідовності й тривалості операції з урахуванням сучасних досягнень у підвищенні продуктивності праці.
Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин — витрат робочого часу на типові операції, деталі чи види робіт з типовими умовами їх виконання; конкретні витрати часу отримують з таблиць, графіків, номограм або розраховують за допомогою емпіричних формул.
Сутність сумарного досвідно-статистичного методу полягає у визначенні норми на основі приватного досвіду особи, що встановлює норму, з урахуванням даних оперативного й статистичного обліку витрат часу або даних про виконання норм виробітку на аналогічні роботи в минулому чи шляхом порівняння складності виконання операції та загального обсягу нормованої праці з аналогічними, раніше виконуваними роботами. Застосування перших двох методів дозволяє створювати технічно обґрунтовані норми праці.
|
Аналітичний метод має два різновиди:
1) технічний розрахунок норми за нормативами складових елементів норми часу залежно від режимів роботи устаткування, організації обслуговування та виробничих можливостей робочого місця, застосування найкращих, найефективніших методів організації та способів праці. Розрахунки (відповідно до ступеня диференціації) можуть бути:
— за мікроелементними нормативами;
— за диференційованими нормативами;
— за укрупненими нормативами;
2) технічний розрахунок норми на основі досліджень витрат робочого часу та режимів роботи устаткування у реальних витратах часу та експериментальних режимів роботи устаткування, на засадах чого проектуються раціональні трудовий і виробничий процеси; отримані норми порівнюються з нормативними матеріалами.
Укрупнений метод також має два різновиди:
1) норми встановлюються за типовими нормами-еталонами, що розраховані на типові умови техніки, технології, організації виробництва і праці та зведені у таблиці, графіки, номограми;
2) норми встановлюються на окремі операції, деталі та види робіт на основі вивчених залежностей, відображених у низці емпіричних формул.
Сумарний досвідно-статистичний метод має кілька різновидів встановлення норми:
— на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше;
— на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи;
— за досвідом особи у встановленні норм праці;
— за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах.
Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дозволяють широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкращих робітників в удосконаленні праці та виробництва. Ці норми являють собою встановлений для певних організаційно-технічних умов час на виконання роботи, виходячи з повного використання виробничих можливостей устаткування і робочого місця з урахуванням передового виробничого досвіду. Наукове обґрунтування норми, у свою чергу, повинно випливати із забезпечення таких головних умов:
— наявності раціонального технологічного процесу та ефективної організації виробництва і праці;
— безумовного виконання роботи виконавцями відповідної кваліфікації (тобто кваліфікація робітників-виконавців має відповідати ступеню складності, кваліфікації роботи), а рівень продуктивності їхньої праці дещо перевищував би середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних роботах, та відповідав би стійким, але не рекордним показникам їхньої роботи.
Особливістю досвідно-статистичних норм є використання звітно-статистичних відомостей про фактичні витрати часу на дану чи подібну роботу або обсяг виробленої продукції за звітний період. їх широко застосовують в одиничному та малосерійному виробництві, де, як правило, відсутні детальні розробки технологічного процесу, а тому встановлення технічно обґрунтованих норм потребує значних витрат праці нормувальників. Головною вадою цих норм є те, що вони не фіксують наявні недоліки в організації праці, не відображають наукові досягнення і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні відомості. Як правило, рівень досвідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Це відбувається, як правило, тому, що цим типом норм не враховуються повною мірою організаційні й технічні умови виробництва. Вони не є прогресивними, тобто не враховують зростання технічної озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації виробництва та вдосконалення праці.
Особливості виробничих умов, технологічних і трудових процесів обумовили необхідність застосування різноманітних норм, їх групування за різними ознаками при нормуванні праці робітників наведено на рис. 4.2.
За видами (призначенням сфери нормування праці) норми бувають такі:
— норма часу — нормування тривалості робочого часу, необхідного для виконання певної роботи (одиниці продукції);
— норма виробітку — нормування кількості продукції, роботи, послуг, яку потрібно виробити за робочу зміну;
— норма обслуговування — нормування кількості одиниць устаткування, апаратів, агрегатів, які робітник має одночасно обслуговувати протягом зміни;
|
— норма чисельності — нормування чисельності робітників, необхідної для забезпечення безперебійної роботи устаткування, робочого місця протягом зміни, за наявних організаційно-технічних умов та встановленого обсягу роботи.
За сферою застосування норми диференціюють так:
— за територіально-регіональним застосуванням: регіональні, державні, міждержавні (міжнародні);
— за галузевим застосуванням: загальнопромислові, галузеві та підгалузеві, підприємства.
За методом обґрунтування норми бувають:
— технічно обґрунтовані;
— досвідно-статистичні.
За побудовою та ступенем укрупнення:
— диференційовані (на окремі види операцій, умов);
— укрупнені (на операцію в цілому, без диференціації на складові);
— типові (для типових операцій, умов праці, робочих місць);
— комплексні (на трудовий комплекс в цілому чи на циклічні комплекси операцій);
— єдині (для всіх або окремих підприємств на технологічно-однорідні роботи і трудові операції).
За періодом дії норми бувають:
— постійні (діють увесь період існування тих організаційно-технічних умов, для яких вони були створені);
— сезонні (діють лише конкретної пори року);
— тимчасові (діють обмежений період часу: до досягнення повного освоєння нового устаткування, технології, операції);
— одноразові (встановлюються на одноразові роботи, операції).
Існує також класифікація норм, що поєднує енергомісткість праці виконавця, витрати робочого часу та отримані результати (рис. 4.3). Така двоїстість у нормуванні обумовила появу на підприємствах зарубіжжя норм і нормативів, які одночасно використовуються як складові елементи організації виробництва і праці та оплати праці робітників. Це дає змогу враховувати як технічні вимоги виробництва, так, певною мірою,— і фізіологічні можливості людини. При цьому зв'язок фізіологічних складових трудового процесу з його результатами обумовлює впровадження більш об'єктивного матеріального стимулювання робітників (рис. 4.3).
У сучасному великому технологічно й технічно розвиненому виробництві застосовують майже всі ці норми, виходячи з конкретних особливостей та потреб підприємства.