Інші форми організації навчання
Спеціальними або додатковими формами організації навчання, що доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів є: практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня навчальна робота учнів.
Семінарські заняття – використовують в старших класах після вивчення основних розділів програми з метою розвитку інтересу до навчального предмету, підвищення ефективності колективної роботи з осмислення й систематизації знань, формування в учнів уміння самостійно здобувати знання. Технологія підготовки і проведення семінарського заняття передбачає певну послідовність дій учителя й учнів, яка включає два етапи.
І. Підготовчий етап:
1. Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань, основних і додаткових питань.
2. Розподіл пізнавальних завдань між учнями з урахуванням індивідуальних особливостей.
3. Підбір основних інформаційних матеріалів.
4. Проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів.
ІІ. Основний етап:
1. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.
4. Обговорення доповідей, рецензування відповідей.
5. Підведення підсумків.
В залежності від складності і об’єму вимог шкільні семінари умовно поділяють на три групи: 1) підготовчі заняття; 2) власне семінарські; 3) міжпредметні семінари.
Під час проведення підготовчих семінарів учнів ознайомлюють з новими формами роботи; розвивають уміння самостійно вивчати програмний матеріал, складати план і тези виступу, брати участь в обговоренні питань семінару, вести дискусію. За цільовою спрямованістю підготовчі семінари поділяють на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; змішані семінари, які передбачають розв’язання не однієї, а декількох дидактичних цілей.
Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на семінари вивчення нового матеріалу; семінари узагальнюючого повторення (залік); змішані або комбіновані семінари. За способом проведення (методом) семінарські заняття є таких видів: розгорнута бесіда, диспут, коментоване читання, розв’язування задач, обговорення доповідей, повідомлень, результатів творчих робіт.
Міжпредметні семінари передбачають обговорення і повідомлення доповідей, підготовлених на основі матеріалів різних предметів, які комплексно висвітлюють обрану тему. Різновидом міжпредметного семінару є семінар-конференція, який проводять з метою підведення підсумків довготривалої дослідної роботи або виробничої практики. Такі конференції можуть бути присвячені актуальним проблемам художньої літератури та історії, біології і хімії, математики і фізики.
Практикум – це така форма організації процесу навчання, яка забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт і застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок. Цю форму використовують після вивчення великих розділів навчального курсу або в кінці навчального року.
Технологія проведення практикуму передбачає поділ учнів на малі групи, кожна з яких виконує певний вид лабораторної чи практичної роботи (диференційоване навчання). Складні роботи доручають учням з високим рівнем підготовки. Важливою умовою проведення практикуму є глибокі знання, міцні навички й уміння. Тому йому передують уроки повторення, узагальнення і систематизації навчального матеріалу.
Засобом управління навчальною діяльністю під час проведення практикуму виступає інструкція, яка регламентує і визначає дії учнів. Водночас, лабораторні і практичні роботи повинні бути дослідницькими, спрямованими на формування в учнів критичного мислення, уміння здійснювати перевірку наукової достовірності певних закономірностей і положень.
Структура практикумів передбачає таку послідовність етапів:
1. Повідомлення теми, мети і завдань практикуму.
2. Мотивація навчальної діяльності учнів.
3. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.
4. Ознайомлення учнів з інструкцією.
5. Підбір необхідного обладнання і матеріалів.
6. Виконання роботи учнями під керівництвом вчителя.
7. Складання звіту.
8. Обговорення і теоретична інтерпретація отриманих результатів роботи.
Факультатив – форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в тій чи іншій галузі виробництва, культури і мистецтва. Факультативи відкривають широкі можливості для стимулювання розумової діяльності учнів і є з’єднувальною ланкою між уроками і позакласними заняттями.
Факультативи забезпечують ефективне групове диференційоване навчання, бо, на відміну від інших форм навчання, для них притаманними є такі особливості, як спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення даного матеріалу, пізнавальна активність.
За освітніми завданнями є такі види факультативів: поглибленого вивчення навчальних предметів; вивчення додаткових дисциплін (логіка, друга іноземна); вивчення додаткової дисципліни з придбанням спеціальності (стенографія, машинопис); міжпредметні факультативи (курс “Єдність матеріального світу” – суспільствознавство + фізика + біологія).
Кожний з цих видів факультативів поділяють на теоретичні, практичні і комбіновані (за дидактичною метою).
Теоретичні факультативи використовують для поглибленого вивчення окремих тем, розділів, розкриття складних теоретичних проблем. Вони мають таку структуру:
1. Обґрунтування актуальності теми, її теоретичного і практичного значення, створення проблемної ситуації.
2. Розкриття проблеми (пояснення вчителя, виступи з рефератами учнів, розв’язання проблемних завдань, проведення досліджень, демонстрація фільмів тощо).
3. Обговорення результатів пошуку (аналіз учнями обґрунтованих положень, корекція неправильних уявлень).
4. Систематизація знань, їх аналіз.
Теоретичні факультативи проводяться у формі лекції, семінарських, науково-теоретичних конференцій.
Практичні факультативи забезпечують формування навичок і вмінь дослідницького характеру в процесі розв’язання технічних завдань. Вони мають таку структуру:
1. Постановка завдань, обґрунтування їх актуальності і практичної значущості (при необхідності, проводиться інструктаж).
2. Розв’язання завдань і конкретизація результатів роботи.
3. Обговорення результатів, підведення підсумків роботи.
Комбіновані факультативи проводяться у формі науково-практичних конференцій, комбінованих чи лекційно-практичних уроків. Їх структура залежить від дидактичних завдань і передбачає різні комбінації компонентів.
Навчальна екскурсія – це проведення навчального заняття в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об’єктів, явищ дійсності, їх взаємозв’язків і взаємозалежностей. Характерною ознакою екскурсії є те, що вивчення об’єктів пов’язане з рухом учнів, з їх м’язовими зусиллями і здійснюється через “живе” спостереження і вивчення в реальних умовах.
Перед екскурсією постають такі завдання: збагатити знання учнів; встановити зв’язки теорії з практикою, з життям; виховувати шанобливе ставлення до праці, до природи; розвивати творчі здібності, спостережливість, пам’ять, мислення учнів, їх самостійність; формувати естетичні почуття; активізувати пізнавальну і практичну діяльність. Навчальна екскурсія, як правило, триває від 45 до 90 хв.
Щоб успішно провести екскурсію, учитель повинен всебічно підготуватися, попередньо ознайомитися з об’єктами вивчення, маршрутом пересування, розробити детальний план, організувати учнів. Важливими чинниками ефективного проведення екскурсії є ерудиція вчителя, здатність до імпровізації, комунікативна культура та ін.
По відношенню до навчальних програм екскурсії поділяють на: 1) програмні(рекомендовані навчальними програмами); 2) позапрограмні (виходять за межі програми).
За змістом навчальні екскурсії є тематичні і комплексні (оглядові). Тематичніекскурсії проводять у зв’язку з вивченням одної чи декількох взаємопов’язаних тем (з природознавства). Комплексні – охоплюють взаємопов’язані теми двох чи декількох навчальних предметів.
За часом проведення екскурсії поділяють на вступні, поточні, підсумкові. Вступніі екскурсії передують вивченню нового матеріалу (учні засвоюють опорні поняття, отримують наочні уявлення і практичний досвід, знайомляться з фактами).Поточні екскурсії проводять паралельно з вивченням теоретичного матеріалу з метою забезпечення більш глибокого його розуміння, доповнення новими уявленнями. Підсумкові екскурсії проводять в кінці навчального року або після вивчення розділу програми з метою узагальнення і систематизації теоретичних знань, поглиблення і закріплення навичок та вмінь. Важливе завдання цього виду екскурсії – сприяти виявленню зв’язку вивченого на уроках матеріалу з реальними процесами або явищами.
Структура екскурсії: повідомлення теми, мети, завдань екскурсії; мотивація навчальної діяльності; актуалізація чуттєвого досвіду і опорних знань; сприйняття форм і зовнішніх особливостей об’єктів; узагальнення і систематизація знань; підведення підсумків екскурсії і повідомлення індивідуальних завдань; оформлення результатів роботи.
Вимоги до екскурсії: наявність в школі системи екскурсійної роботи; ретельна підготовка вчителя; чітке визначення освітніх і виховних завдань; вибір оптимального змісту та екскурсійних об’єктів; дотримання логіки пізнавального процесу; систематичне створення проблемних ситуацій; оптимальний вибір адекватних методів і прийомів; раціональне поєднання слова і наочності.
Основними методами навчання під час екскурсії є: розповідь, пояснення, бесіда, спостереження, дискусія, створення схем, замальовок та ін.
Індивідуальні і групові консультаціїпроводять з метою допомогти учням подолати прогалини в знаннях і попередити відставання в учінні. Ця форма використовується також і для задоволення потреб окремих учнів в поглибленому вивченні різних предметів, техніки, мистецтва. Консультації проводять в позаурочний час. Вони можуть бути індивідуальними і груповими; мати характер співбесід, самостійного виконання учнями завдань під керівництвом учителя.
Домашня навчальна робота учнів доповнює їх урочну роботу і відрізняється більшою самостійністю та відсутністю безпосереднього керівництва з боку вчителя. Основна мета домашньої роботи – поглибити знання, одержані на уроці, удосконалити вміння, забезпечити розвиток самостійності мислення учня.
Ефективність домашньої навчальної роботи залежить від таких умов:
1) сформованості в учнів пізнавального інтересу до змісту і завдань, розуміння ними мети цієї роботи (творчий характер, зв’язок з життям, практикою);
2) педагогічне керівництво і контроль з боку вчителя, батьків, що виховуватиме відповідальне ставлення до виконання домашнього завдання;
3) дотримання дидактичного принципу доступності навчання;
4) сформованість в учнів навичок самостійної роботи і самоконтролю;
5) дотримання нормативів максимальних навантажень учнів, їх діагностика і планування.
Підготовка учнів до виконання домашнього завдання здійснюється на уроці, коли в них формуються навички самостійної роботи, коли вчитель пояснює зміст і методику виконання. Домашнє завдання необхідно записати на дошці і в щоденниках (до завершення уроку).
Основні правила виконання домашньої роботи: працювати за планом; насамперед виконувати більш складні завдання (теоретичні чи письмові); систематично здійснювати самоконтроль; дотримуватися режиму роботи (перерви через кожні 30-40 хв. або після виконання завдання з певного предмету).
Перевірка і оцінка результатів домашньої роботи здійснюється на уроці в процесі опитування, виконання самостійної роботи, шляхом швидкого перегляду письмових робіт, повторення вивченого, розв’язання задач і вправ, виконання лабораторних робіт.
Опорні поняття:
Форма організації навчання, індивідуальна форма, групова форма, фронтальна форма, урок, тип уроку, мікро- і макроструктура уроку, класифікація уроків, підготовка до уроку, самоаналіз, практикум, семінар, факультатив, навчальна екскурсія, співбесіда, індивідуальна і групова консультації, домашня робота