Правова характеристика штрафних санкцій
Що стосується визначення пені та штрафу, то слід зазначити, що норми Цивільного кодексу та Господарського кодексу дещо по-різному це регулюють.
А саме, стаття 549 Цивільного кодексу України визначає штраф і пеню як різновид неустойки, тоді як відповідно до статті 230 Господарського кодексу України неустойка є окремою штрафною санкцією поряд зі штрафом і пенею. Господарський кодекс України застосовує термін «штрафні санкції», під якими розуміється грошова сума (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Тут є явні суперечності між нормами чинних ЦК і ГК. Проблема полягає в самих визначеннях, тому що раніше, в радянському законодавстві, неустойка відносилася до штрафних санкцій, і таке поняття «перебралося» до чинного Господарського кодексу, але по суті воно носить декларативний характер, тому що ГК не розкриває самого поняття неустойки [12].
Втім, Господарський кодекс не містить визначення окремих видів штрафних санкцій, тому в частині визначення понять штрафу та пені слід керуватися нормами цивільного законодавства [52].
Так, стаття 549 Цивільного кодексу визначає штраф в якості неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня визначена як неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання [3].
Отже, принципова різниця між штрафом і пенею полягає в тому, що пеня стосується виключно грошового зобов'язання та сплачується за кожний день прострочення виконання зобов'язання, у той час як штраф стосується будь-якого зобов'язання і може сплачуватися одноразово за кожний факт невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Згідно з Цивільним кодексом як пеня, так і штраф обчислюються у відсотках. Однак це не означає, що сторони за договором не можуть відступити від цього правила і визначити пеню або штраф не у відсотках, а у твердій сумі. Адже стаття 6 Цивільного кодексу надає сторонам можливість в договорі відступити від положень законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони не можуть відступити від положень законодавства в тому випадку, якщо законодавством це прямо заборонено [36].
У постанові Вищого господарського суду України від 02.02.2011 р. по справі №5002-14/3543-2010 міститься висновок про те, що «наведене свідчить, що Господарський кодекс України не містить жорстких обмежень щодо визначення штрафних санкцій у господарських відносинах, допускається абсолютна домовленість сторін щодо виду та суті штрафної санкції» [52].
Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Досить детально питання штрафних санкцій регулюється Постановою пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань". Зокрема, пункт 1.3 вказаної постанови зазначає, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно пункту 2.9. за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Також пункт 4.1. вказаного закону передбачає сплату трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційних нарахувань, які не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних [6].
Не однозначним є питання щодо одночасного застосування штрафу та пені у господарській відповідальності.
Варто зазначити, що застосування такого виду неустойки як штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2011 р. в частині стягнення штрафу, Вищий господарський суд України виходив з того, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені суперечить частині 1 статті 61 Конституції України та частини 3 статті 509 ЦК.
Однак постановою від 27.04.2012 Верховний Суд України вказане вище постанову Вищого господарського суду України від 13.12.2011 по справі № 06/5026/1052/2011 скасував, справу направив на новий розгляд.
Так, Верховний Суд України у своїй постанові від 27.04.2012 прийшов до наступного висновку: "Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу і пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки відповідно до статті 549 ГК пеня і штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ЦК - видами штрафних санкцій, то тобто не є окремими і самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій" [36].
Переваги неустойки перед іншими видами забезпечення, що зумовлює її широке застосування в договірних відносинах, полягає в тому, що за своєю суттю вона є спрощеною формою відшкодування втрат однієї зі сторін договору по виконанню господарських зобов'язань. Застосовуючи дану норму в практичній діяльності, господарюючим суб'єктам на законодавчому рівні надана можливість на свій розсуд формулювати положення договору, в тому числі щодо розміру неустойки і порядку її нарахування.
Виходячи з правової природи штрафу та пені, очевидно, що основна функція штрафних санкцій полягає у фінансовому покаранні сторони, яка недобросовісно виконала свої зобов'язання за договором .
Разом з тим невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором може спричинити для постраждалої сторони додаткові матеріальні витрати, зумовлені таким невиконанням або неналежним виконанням. У даному випадку мова йде про відшкодування збитків, заподіяних недобросовісним контрагентом [12].