Армянська філія РВНЗ «Кримський

Теоретичні аспекти розвитку

Творчих здібностей молодших школярів

Габеркорн Ірина Іванівна

Асистент кафедри гуманітарних наук

Гуманітарний університет»

(м. Ялта)

Постановка проблеми.Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті визначила, що головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і творчої самореалізації кожної особистості. Творча діяльність дозволяє повною мірою розкрити природні здібності, знайти своє місто в житті, гнучко реагувати на зміни обставин, ставити значущі цілі і досягати їх. Тому навчання у сучасній школі має забезпечувати оптимальні передумови для розвитку творчої особистості, її творчих здібностей.

У Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття) визначена проблема розвитку “творчих здібностей, творчої активності та самостійності як така, що потребує нового підходу, науково-методичного переосмислення” [4, с 61.]. Розв’язання цієї проблеми передбачає психолого-педагогічне обгрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток творчих здібностей учнів.

Мета статті:обґрунтування теоретичних основ розвитку творчих здібностей молодших школярів в процесі навчання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Результати дослідження.Проблема творчості знайшла відображення у багатьох науках – філософії, психології, педагогіці, нейрофізіології, соціології та інших. Філософія обґрунтовує проблему істинності знань, методологічну основу творчості, визначає її різні види; нейрофізіологія розглядає феномен творчості з рефлексологічної точки зору; соціологія досліджує вплив середовища на розвиток творчої особистості; психологія розглядає процес творчості, сутність творчої діяльності, методи вивчення творчості та її компонентів; педагогіка вивчає шляхи, методи та умови формування творчості учнів і вчителів.

Я.О. Пономарьов, спираючись на праці С.О. Грузенберга, виділяє кілька типів спроб побудови теорії творчості: філософські, психологічні, інтуїтивні. Вчений установив зв’язки творчості із психічними якостями особистості, проаналізував структуру її психічного механізму та визначив цей феномен як «механізм розвитку» [6]. Л.С. Виготський доводить, що творчість – це діяльність людини, спрямована на створення нового: чи то речей зовнішнього світу, чи умовиводів або почуттів, властивих самій людині [3].

Творчість особистості органічно пов’язана з її творчими здібностями. Проблема творчих здібностей розглядається вченими з різних психологічних підходів: діяльнісного (О.Н. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, В.О. Моляко), функціонально-генетичного (В.О. Крутецький), суб’єктного (В.О. Пономарьов, В.О. Моляко, С.О. Сисоєва) і когнітивного (Ф. Баррон, Дж. Гілфорд, Е. Торренс). Фундаментальну теоретичну й практичну розробку проблема здібностей одержала в працях С.Л. Рубінштейна, насамперед у плані розвитку, формування здібностей, а пізніше - у плані виявлення їхньої психологічної структури.

Більшість авторів (Д.Б. Богоявленська, Н.В. Кичук, С.О. Сисоєва, Н.В. Кузьмина, В.І. Андреєв) розглядають творчі здібності як індивідуально-психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання і не зводяться тільки до знань, умінь та навичок, які вона має. Творчі здібності пов’язані зі створенням нового, оригінального продукту, з пошуком нових засобів діяльності. В.І. Андреєв визначає творчі здібності особистості як синтез властивостей і особливостей особистості, які характеризують їх у відповідності до вимог певного виду навчально-творчої діяльності і обумовлюють рівень її результативності [2]. В.Моляко зазначає, що здібності – це тісне поєднання задатків, постійний розвиток у діяльності і їх проникнення до ядра структури особистості. Компонентами цієї структури є: біофізіологічні (задатки); сенсорно-перцептивні; інтелектуальні й розумові можливості; емоційно-вольові чинники; високий рівень створення нових образів, фантазія, уява тощо.

У психодіагностиці творчих здібностей визначають роботи американського психолога Дж. Гілфорда, який виділив два типи мислення: конвергентне (послідовне, логічне, односпрямоване) і дивергентне (альтернативне, яке відходить від логіки, варіативне рішення проблем, що характеризується швидкістю, гнучкістю та оригінальністю). Оригінальність, бистрота, гнучкість і точність - чотири головних якості, що характеризують дивергентне мислення.

У сучасній психолого-педагогічній літературі компонентний склад творчих здібностей тлумачиться неоднозначно. Дослідники виділяють різні складові компоненти творчих здібностей. О.Н. Лук розподіляє творчі здібності на три групи: зв’язані з мотивацією (інтереси і схильності); з темпераментом (емоційність); розумовими здібностями.

В.І. Андреєв запропонував наступну структурну модель творчих здібностей: мотиваційно-творча активність (допитливість, творчий інтерес); інтелектуально-логічні здібності (здатність виділяти головне, описувати явище, порівнювати і та ін.); інтелектуально-евристичні (здатність фантазувати, генерувати ідеї, асоціювати, критично мислити і та ін.) [2, c.76].

У психолого-педагогічній літературі виділені наступні компоненти творчих здібностей особистості, дані їхні характеристики: мотиваційно-творча активність і спрямованість особистості; інтелектуально-логічні здібності особистості; інтелектуально-евристичні здібності особистості; моральні якості особистості, що сприяють успішності учбово-творчої діяльності; здібності до самоврядування особистості; комунікативно-творчі здібності особистості; естетичні якості особистості, що сприяють успішності учбово-творчої діяльності; індивідуальні особливості особистості.

Усі компоненти творчих здібностей тісно пов’язані між собою і в процесі творчої діяльності відіграють певну роль. Однак творчими у вузькому значенні слова є інтелектуально-евристичні здібності. Це передусім здібність генерувати ідеї, висувати гіпотези, фантазувати, асоціативно мислити, бачити суперечності, переносити знання і вміння в нові ситуації; це здатність відмовитися від нав’язаної ідеї, незалежно міркувати, критично мислити, оцінювати. Тому слід зосередити увагу саме на цих властивостях особистості учня.

Творчі здібності формуються протягом усього життя людини, проте в ґенезі її становлення існують оптимальні сенситивні вікові періоди формування. У ряді досліджень (Т.Н. Байбара, Д.Б. Богоявленська, Л.С. Виготський, Ю.З. Гільбух, Л.И. Лозова) показано, що саме молодший шкільній вік є найсприятливішим для творчого розвитку дітей, їхніх здібностей до творчості. В цей період активно розвиваються уява, дар фантазувати, творчо мислити, критично оцінювати діяльність. Навченість дитини молодшого шкільного віку, як правило, вище, ніж навченість підлітка, юнака або дорослого, хоча рівень розумового розвитку останніх вище.

Нові умови, нові завдання перед педагогікою потребували не просто спостереження за проявами творчих здібностей, а створення оптимальних умов для творчого розвитку учнів. А для цього необхідна певна наукова база, котра дозволила б учителям здійснювати такий складний процес на достатньому науково-професійному рівні. Тому організація навчального процесу, спрямованого на розвиток творчих здібностей учнів, передбачає цілеспрямоване, науково обґрунтоване конструювання змісту учіння, його дидактичного забезпечення, форм контролю і методів стимулювання творчої навчальної діяльності учнів [8, с. 111]. Якщо ми хочемо розвивати творчі здібності, маємо відповідно організувати творчу діяльність. Прийшовши до школи, діти повинні заглиблюватись в атмосферу творчості, пошуку нового, піддавати сумнівам сталі істини.

Правильний вибір психолого-педагогічного методу, що враховує особливості особистості, забезпечить високу успішність їх діяльності. Найбільш результативними по співвідношенню відтворюючої і творчої діяльності вважаються частково-пошуковий або евристичний, дослідницький метод і метемо проблемного викладу (на відміну від пояснювально-ілюстративного методу по освоєнню готових знань, репродуктивного методу по відтворенню певних способів діяльності). Евристичний метод поєднує елементи творчої і відтворюючої діяльності. Ці методи забезпечують засвоєння тими, що вчаться досвіду творчої діяльності [7, с. 48].

В дослідженнях О.Н. Леонтьєва, Г.С. Костюка, Л.Л. Анциферової, О.М. Матюшкіна та інших було установлено, що проблемне навчання є одним із найбільш ефективних шляхів розвитку творчих здібностей учнів, розвитку їх творчого мислення.

Центральною ланкою проблемного навчання є проблемна ситуація, яка викликає пізнавальну потребу в учнів, забезпечує необхідну направленість їх думок. Одні вчені розглядають проблемну ситуацію як ситуацію утруднення (І.Я. Лернер, М.І. Махмутов, Ю.К. Бабанський). Другі вчені у якості основної ланки проблемної ситуації виділяють протиріччя (Д.В. Вількеєв, М.М. Скаткін та ін.).

На думку С.Л. Рубінштейна, наявність в проблемній ситуації суперечливих даних з необхідністю породжує процес мислення, спрямовує його на їх «зняття». М.О. Данілов звертав увагу на те, що лише усвідомлена суперечність спонукає до діяльності. Усвідомлення суперечності спонукає потребу у відкритті нових знань, способів, умов виконання дії.

При створенні навчальних проблемних ситуацій треба пам’ятати, що учень може помітити протиріччя, яке створює проблемну ситуацію, і сформулювати умову задачі лише в тому випадку, якщо у нього є для цього оптимальний дефіцит прогностично необхідної інформації. В іншому випадку в учня не виникне інтерес до розв’язання цієї проблемної ситуації.

В 50-70 роки ХХ століття з метою формування досвіду творчої діяльності вчені (В.В. Заботін, І.Я. Лернер, М.І. Махмутов, М.М. Скаткін) багато уваги приділяли навчально-творчим завданням. Суттєво підвищити ефективність розвитку інтелектуально-евристичних здібностей можна в тому разі, якщо постійно використовувати у процесі навчально-виховної діяльності творчі завдання, які направлені на розвиток критичності та самостійності мислення, допитливості, винахідливості, самостійності тощо.

Дослідження психологів свідчать, що продуктивному творчому мисленню сприяє оволодіння спеціальними прийомами. До таких прийомів належать: виокремлення протилежних властивостей, пошук аналогій, асоціювання понять, постановка запитань, переформулювання, генерування ідей, зміна альтернативи, комбінування тощо.

Досягнення творчого рівня розвитку особистості можна вважати найвищим результатом будь-якої педагогічної технології. Але існують технології, в яких розвиток творчих здібностей є приоритетною метою. Серед них чільне місце посідає ТРВЗ – теорія розв’язання винахідницьких завдань, створена в 1946 р. Г.С. Альтшуллером [1]. Послуговуючись ТРВЗ можна розв’язувати проблеми будь-якої складності. Основу технології становлять ігри-заняття, підчас яких діти вчаться виявляти суперечливі властивості предметів, явищ і розв’язувати ці суперечності. Суть цієї технології полягає у формуванні системного, діалектичного мислення, розвитку творчої уяви, винахідницької кмітливості. Методи, які застосовують у технології ТРВЗ (метод фокальних об’єктів, метод моделювання маленькими чоловічками, синектика, мозковий штурм та ін.), розвивають такі пізнавальні та творчі здібності дітей, як уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки, інтегрувати інформацію, аналізувати ситуації, передбачити наслідки, вибудовувати гіпотези, застосувати нові ідеї та методи розв’язання задач на практиці; здатність висловлювати оригінальні ідеї і знаходити нове; творча уява, дивергентність мислення, розвинена інтуїція та інші.

Застосування педагогами універсальних методів розвитку творчих здібностей дітей дає змогу підвищити ефективність навчально-виховного процесу. Методи мозкового штурму, пошуку альтернатив рішення проблеми, моделювання, дослідження задачі та інші мають функціональну спрямованість на розвиток критичності, гнучкості, глибини, наполегливості, незалежності мислення дітей, їх уяви [5, с. 99].

М. Скаткін пропонує опис поетапного формування творчих здібностей школярів: І етап – учитель формує творчі завдання й сам вирішує їх, а дітям пропонує роль виконавців своїх вказівок; ІІ етап – учитель ставить завдання, але способи вирішення пропонує знайти учням, учитель підбиває підсумок роботи; ІІІ етап – учитель ставить творчі завдання, а учні самостійно проходять усі етапи пошуку до висновків.

Отже, функції творчих завдань сприяють самостійному оволодінню новими знаннями і способами діяльності; усвідомленню й закріпленню викладеного вчителем творчого матеріалу; набуттю вмінь їх творчого розв´язання, контролю рівня і якості засвоєних знань, умінь і навичок та їх діагностиці; розвитку якостей творчої особистості.

Для дитини молодшого шкільного віку характерні чотири основні види діяльності: навчання, спілкування, гра і праця, які виконують специфічні функції в його розвитку. У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи. Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, фантазію, закріплюють знання, вміння і навички.

Головний напрям стимулювання розвитку творчих здібностей дітей в грі – вироблення у дитини установки на пошук не одного, а декількох способів ігрової дії (операцій), формування досвіду зміни наочних умов, якими визначається ігрова ситуація. Знання педагогом ефективних технологій створення і проведення дидактичних ігор – одна з умов його успіху в організації творчої діяльності учнів.

Основна увага вчителя має бути спрямована не на результат засвоєння певних знань, а на процес досягнення нової інформації. Ще Я.А. Коменський наголошував, що дітей треба вчити так, щоб вони «досліджували та пізнавали самі предмети, а не запам’ятовували тільки чужі спостереження та пояснення». Ж.Ж. Руссо закликав розвивати пізнавальні здібності учнів, уміння здобувати знання: «Ставте доступні його (учня) розумінню запитання і дайте можливість йому розв’язувати їх». Кожна дитина спроможна створювати нове на суб’єктивному рівні. Необхідно так організувати навчально-виховний процес, щоб діти самі відкривали для себе нове (правило, закономірність, властивість тощо), доводячи висунуті гіпотези, активно спілкуючись, радячись між собою та вчителем.

Висновки.Спираючись на результати наукових досліджень можна стверджувати, що творчі здібності є складним синтетичним поняттям. Рівень їхнього розвитку необхідно визначати загальними критеріями спрямованості на творчість, почуттям новизни, критичності й гнучкості мислення, здатністю перетворювати структуру об'єкта, здатністю фантазувати, генерувати ідеї, аналізувати, порівнювати.

Аналіз накопиченого наукового фонду свідчить, що створення сприятливих умов для розвитку творчих здібностей учнів значною мірою визначається змістом навчального матеріалу, застосуванням у навчально-виховному процесі активних форм і методів навчання, які сприяють розвитку дивергентного мислення, проблемного бачення, фонтазії й уяви. Саме дивергентність мислення і його точність забеспечують успіх дитини в самостійному процесі творчості, який характеризується трьома взаємозумовленими чинниками: учень ставить завдання і вишукує потрібну інформацію; учень розглядає завдання з різних боків; учень доводить почату роботу до логічного завершення.

Резюме

Стаття присвячена проблеме розвитку творчих здібностей молодших школярів. Розглядаються шляхи створення психолого-педагогічних умов для розвитку творчих здібностей учнів як основи їх творчої діяльності.

Ключові слова:творчість, творчі здібності, компонентний склад творчих здібностей, творча діяльність, методи розвитку творчих здібностей, умови розвитку творчих здібностей.

Резюме

Статья посвящена проблеме развития творческих способностей младших школьников. Рассматриваются пути создания психолого-педагогических условий для развития творческих способностей учащихся как основы их творческой деятельности.

Summary

The article is devoted to the development of junior pupils’ creative abilities. The author analyses ways to form psychological and pedagogical conditions in order to develop pupils’ creative abilities as a basis of their creative activity.

Резюме

Стаття присвячена проблемі розвитку творчої діяльності молодших школярів у процесі навчання. Розглядаються дидактични можливості колективної, індивідуальної та групової форми діяльності, спрямовані на розвиток творчих здібностей молодших школярів.

Ключові слова: творчі здібності; творча діяльність; індивідуальна, групова та колективна форми навчальної діяльності.

Резюме

Статья посвящена проблеме творческой деятельности младших школьников в процессе обучения. Рассматриваются дидактические возможности коллективной, индивидуальной и групповой форм деятельности, направленных на развитие творческих способностей младших школьников.

Ключевые слова: творческие способности; творческая деятельность; индивидуальная, групповая и коллективная формы учебной деятельности.

Summary

The article is devoted to the problem of the creative activity of junior students during the education process. In the article the author analyses didactic possibility of the collective, individual and group form activity, purposeful of development of creative abilities of junior students.

Keywords: creative abilities; creative activity; collective, individual and group form activity.

Література

1. Альтшуллер Г.С. Творчество как точная наука. – М.: Советское радио, 1979. – 175 с.

2. Андреев В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности. Основы педагогики творчества. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1988. – 288 с.

3. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: психологический очерк: Кн. для учителя /Послесл. В.В. Давыдова. – 3-е изд. – М.: Просвещение, 1991. - 93 с.

4. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.

5. Кучерявий О.Г. Педагогіка і психологія дитячої творчості (аспект самоформування вмінь організувати творчість дітей): Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 156 с.

6. Пономарев Я.А. Психология творчества и педагогика. – М.: Педагогика, 1976. – 280 с.

7. Психолого-педагогическое сопровождение одаренного ребенка / Сост. Залепа Е.А., Люманова Л.Р., Алексеюк М.И. – Симферополь, 2004. – 136 с.

8. Сисоєва С.О. Творчий розвиток учнів у контексті особистісно орієнтованого навчання // Гуманітарні науки. – 2001. – № 1. – С. 110-118.