Управління дебіторською заборгованістю
Метою управління дебіторською заборгованістю є визначення оптимального її розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу.
Виходячи з цієї мети основними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:
1) аналіз дебіторської заборгованості підприємства за минулий період. Зокрема, оцінювання рівня і складу дебіторської заборгованості підприємства. Оцінювання цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнтів відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, середнього періоду її інкасації, коефіцієнта простроченості дебіторської заборгованості. Розглядається склад дебіторської заборгованості залежно від терміну заборгованості, тобто за строками її інкасації. На основі проведеного аналізу дебіторської заборгованості минулого періоду визначається сума ефекту, яка може бути отримана від інвестування коштів у дебіторську заборгованість;
2) визначення форм реалізації готової продукції покупцям;
3) визначення суми грошових коштів, яка буде відволікатись в дебіторську заборгованість у наступному періоді;
4) формування умов відвантаження готової продукції покупцям відповідно до укладених угод;
5) оцінювання кредитоспроможності покупців на підставі відомостей, які надаються покупцями;
6) розроблення порядку проведення інкасації дебіторської заборгованості в наступному періоді;
7) використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості;
8) здійснення ефективного контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.
Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість за векселями отриманими; дебіторська заборгованість за рахунками та інша поточна дебіторська заборгованість.
Найбільшу частку становить дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію (понад 80% загального обсягу дебіторської заборгованості підприємства).Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов’язано з оптимізацією дебіторської заборгованості за розрахунками за реалізовану продукцію.
Управління дебіторською заборгованістю включає кілька етапів. На першому етапі здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цієї метою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий рік. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:
Дз
Кв.о.а. = ----- ,
За
де: Кв.о.а.– коефіцієнт відволікання оборотних активів;
Дз – дебіторська заборгованість за товарними операціями за минулий період;
За – загальна сума оборотних активів підприємства.
Другий показник це – середній період інкасації дебіторської заборгованості, який визначається за формулою:
Дз.с
Пі.д.з. = ----- ,
Вд
де: Пі.д.з.– середній період інкасації дебіторської заборгованості;
Дз.с – середній залишок дебіторської заборгованості у звітному періоді;
Вд – одноденна виручка від реалізації продукції у звітному періоді.
Третій показник – кількість оборотів дебіторської заборгованості за відповідний період – визначається за формулою:
ВР
Ко.д.з = ----- .
Дз
ВР – виручка від реалізації продукції за звітний період.
Зазначений показник також розраховується за кілька періодів і порівнюється між собою. Збільшення кількості оборотів дебіторської заборгованості є позитивним, а зменшення – негативним чинником у роботі підприємства.
Результати проведеного аналізу використовуються з метою визначення оптимальної дебіторської заборгованості в плановому періоді.
На практиці використовуються такі методи визначення оптимальної дебіторської заборгованості в плановому періоді: нормативний, розрахунково-аналітичний.
В основу нормативного методу покладено систему фінансових форм та техніко-економічних нормативів, що характеризують абсолютну величину дебіторської заборгованості, а також джерела їх фінансового забезпечення. Слід зазначити, що норми та нормативи можуть бути класифіковані за категоріями покупців, видів грошових розрахунків, строків погашення.
Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає в тому, що на основі фінансово-економічних показників заборгованості за попередні періоди, які беруться за базові, та індексів їх зміни у плановому періоді відповідно до зміни моделі грошових розрахунків визначається планова величина дебіторської заборгованості підприємства. Розрахунково-аналітичний метод застосовується як доповнення до нормативного і дає змогу формувати плановий показник та орієнтири під час формування стратегії управління дебіторською заборгованістю. Слід зазначити, що використання розрахунково-аналітичного методу супроводжується певним суб’єктивізмом.
Сутність методу оптимізації фінансових рішень щодо управління дебіторською заборгованістю полягає у розробленні кількох сценаріїв з метою вибору найбільш оптимального варіанта (рис. 6.3).
İнформаційна база управління
  дебіторсько-кредиторською заборгованістю
|
| Розроблення альтернативних варіантів розрахункових операцій | Визначення критеріїв оптимізації |
 Процес оптимізації
|
| Кредиторська заборгованість | 
| Розрахункові операції | 
| Дебіторська заборгованість |
Рис. 6.3. Етапи планування заборгованості за методом оптимізації фінансових рішень щодо управління дебіторсько-кредиторською заборгованістю
З огляду на специфіку фінансово-господарської діяльності підприємства у процесі управління дебіторською заборгованістю і визначення та обґрунтування розрахункових операцій на основі використання методу оптимізації фінансових рішень доцільно використовувати такі критерії оптимізації фінансових рішень та реалізації моделі грошових розрахунків:
· максималізація вартості капіталу підприємства;
· мінімізація накладних витрат;
· скорочення строку іммобілізації фінансових ресурсів у сферу обігу;
· максимізація використання ефекту фінансового лівериджу;
· максималізація абсолютної суми прибутку підприємства та максимізація прибутку на одиницю вкладеного капіталу;
· максимізація рентабельності власного капіталу;
· мініміазція тривалості обороту капіталу, тобто прискорення оборотності капіталу;
· мінімізація податкових зобов’язань та ін.
До основних методів проведення кількісного аналізу у процесі моделювання дебіторської заборгованості підприємства можна віднести такі:
· теорія процента та часова вартість грошей: це дає змогу порівнювати вартості відділених у часі грошових потоків на підприємстві, використовуючи значення теперішньої чи майбутньої вартості грошей, визначеної на основі дисконтування чи компаундування ;
· диференційне та інтегральне числення: дає можливість, з одного боку, визначати швидкість зміни одного фактора моделі відповідно до зміни другого фактора, а з іншого – провести оптимізацію цільової функції через пошук її максимуму-мінімуму;
· теорія ймовірності та статистичні висновки: дає змогу оцінити величину ймовірності настання певної події на основі оцінювання чи перевірки гіпотези визначити достовірність побудованого на основі минулих періодів тренду зміни величини параметра.
Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку уможливлює використання в практиці фінансового менеджменту ряду нових форм управління дебіторською заборгованістю, тобто її рефінансування, або прискореного методу переведення дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери.
Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, або їх продаж на фінансовому ринку, форфейтинг, спонтанне рефінансування.
Факторинг являє собою фінансову операцію, за якої підприємство-продавець передає право отримання грошей за платіжними документами за відвантажену продукцію комерційному банку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця певну комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків сплати платіжних документів.
Факторингова операція дає змогу підприємству-продавцю рефінансувати переважну частину дебіторської заборгованості, щодо наданого покупцеві кредиту в короткі строки, скоротивши тим самим період фінансового й операційного циклів.
Форфетинг являє собою фінансову операцію щодо рефінансування дебіторської заборгованості з експортного товарного кредиту шляхом передання (індосаменту) переказного векселя на користь банку зі сплатою йому комісійної винагороди. Комерційний банк бере на себе зобов’язання щодо фінансування експортної операції шляхом сплати за обліковим векселем, який гарантується наданням авалю банку держави імпортера. Для того щоб зменшити ризик можливих втрат у разі неповернення частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт).
Продавець може дати знижку в межах банківського процента, який може отримати в разі негайного вкладання вивільненої суми на депозитний рахунок.
З іншого боку, покупець також мусить визначитися, що вигідніше: чекати договірного строку сплати дебіторської заборгованості і втратити знижку, чи скористатися знижкою і достроково оплатити товар. Для цього покупцем розраховується ціна утраченої вигоди і порівнюється із середньою процентною ставкою банківського кредиту. Упущена вигода покупця у разі відмови від наданої подавцем знижки визначається за формулою:
З 360
Ц.з = -------- . 100 ----------,
100 - З Д.т - Пз
де: Ц.з – ціна відмови від наданої продавцем знижки, %;
Д.т – договірний термін сплати покупцем отриманої продукції, днів;
Пз – період, протягом якого надається знижка, днів;
З – знижка, яка надається продавцем, %.
Для цього розраховується річна норма процентної ставки за комерційний кредит і порівнюється з процентною ставкою за користування банківським кредитом. Річна норма процентної ставки за комерційний кредит розраховується за формулою:
З . 360
ПСк = ---------- ,
СПо
де: ПСк – річна норма процентної ставки за комерційний кредит, %;
З – знижка, що надається покупцям за дострокову сплату продукції, %.
СПо – середній період обороту дебіторської заборгованості за результатами аналізу минулого періоду, днів.