Витривалість і її розвиток
Витривалість - здатність протистояти втомі під час виконання довготривалої роботи. В легкій атлетиці прийнято розрізняти загальну і спеціальну витривалість.
Загальна витривалість - здатність до тривалого і ефективного виконання роботи неспецифічного характеру, що впливає на адаптацію організму до навантажень і перенесення тренованості з неспецифічних видів рухової діяльності на специфічні.
Плануючи роботу, спрямовану на розвиток загальної витривалості у кваліфікованих спортсменів, необхідно враховувати їх спеціалізацію. Спільним для всіх спортсменів є планування загальної витривалості на першому і частково – на другому етапі підготовчого періоду. Однаковими є і засоби – вправи загальнопідготовчого і допоміжного характеру, а також обсяг роботи на витривалість у загальному об'ємі тренувальної діяльності. Основна відмінність в методиці полягає в різній кількості засобів, спрямованих на удосконалення загальної витривалості стосовно роботи відповідного характеру. В таблиці 4 наводяться засоби для розвитку загальної витривалості.
Спеціальна витривалість розвивається засобами спеціально - підготовчих вправ, які за формою, структурою і особливостями впливу на функціональні системи організму максимально наближені до змагальних. Застосовується багаторазове проходження відрізків дистанції із змагальною або близькою до неї швидкістю з невеликими паузами відпочинку. Часто вправи виконуються в ускладнених умовах (біг із обтяженнями, в середньогір’ї, з масками і трубками для ускладнення умов дихання). При цьому паузи відпочинку повинні бути короткотривалими, ЧСС не повинно знижуватись більше ніж на 10-15 ударів за хвилину. Кожен наступний відрізок є меншим від попереднього або дорівнює йому.
Підвищення потужності і ємності аеробного процесу. Для підвищення аеробних можливостей використовується інтервальний і безперервний методи. Робота може виконуватись як в рівномірному, так і в перемінному режимах.
Інтервальний метод характеризується такими показниками:
- тривалість вправ не перевищує 1-2 хв;
- відпочинок між вправами 45-90 с;
- ЧСС у межах 170-180 ударів за одну хвилину в кінці роботи і 120-130 в кінці відпочинку.
Зростання ЧСС понад 180 ударів за хвилину під час роботи і спадання її нижче 120 ударів за 1 хвилину в кінці відпочинку недоцільні, бо в обох випадках це веде до зниження систолічного об'єму.
Підвищення потужності алактатного і лактатного анаеробних процесів є важливим для спортсменів, що спеціалізуються в метаннях, стрибках і бігу на 100 метрів. Плануючи вправи, що стимулюють алактатні анаеробні процеси, треба пам'ятати, що навіть 10-15-секундна робота з максимальною інтенсивністю веде до різкої активізації процесу гліколізу і тому сприяє не тільки зростанню потужності алактатного, але й потужності і рухливості лактатного анаеробного процесу.
Дуже важливим є визначення тривалості відпочинку між вправами, кількості вправ у серії, кількості серій і часу відпочинку між ними (Табл. 7).
В.M. Платонов, вважає що інтервальний метод має ряд суттєвих вад. Значне збільшення працездатності серця не є стійким. Активне застосування інтервального методу небезпечне для організму спортсмена, для його серця і ЦНС.
Цей метод значно поступається безперервному стосовно формування адаптації м'язової тканини, економності роботи.
Застосування безперервного методу (рівномірного, перемінного) сприяє розвитку всіх основних якостей організму. Орієнтуючись на ЧСС, можна визначити періоди:
- підтримання рівня аеробних можливостей ЧСС (120-140 уд/хв);
- підвищення аеробних можливостей ЧСС (165-185 уд/хв).
Використовувати інтервальний і безперервний методи, починаючи з підготовчого періоду, пропонується в такій послідовності: рівномірний, перемінний і в кінці підготовчого та на початку змагального - інтервальний метод.