Тема: «Методика правового виховання школярів в процесі навчальної діяльності школярів»
Семінарське заняття № 3
Тема: «Законодавче забезпечення соціально – правової роботи з дітьми в загальноосвітній школі».
План.
1. Характеристика змісту та принципів загальнознавчої бази соціально – правового захисту школярів.
2. Загальні засади державної молодіжної політики в Україні.
3. Про соціальну роботу з дітьми та молоддю.
4. Зміст Національної програми «Діти України».
5. Міжнародні стандарти прав дитини в законодавстві України.
Література
1. Закон України «Про охорону дитинства» від 23 квітня 2001 р. // Знаємо та реалізуємо свої права / Денисова О., Квітка Я., Ковганич Т., Константинів С. – К.: Міленіум, 2002. – С. 104 – 118.
2. Збірник міжнародних правових документів України з питань соціально – правового захисту дітей / Головний редактор Р.С. Станік. – К.: Столиця, 1998. – 152 с.
3. Конвенція про права дитини / Українська правнича фундація (Міжнародні документи ООН з питань прав дитини). – К.: Право, 1995 – 31 с.
4. Постовий В. Обов’язок укр. Суспільства в контексті проблеми захисту і реалізації // Український часопис прав людини – 1999 - № 3 – 4 – С. 70 – 72.
5. Словник – довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / за заг. ред. А.Й. Капевкої, І.М. Пінчук, С.В. Толстоухової. – К., 2000. – 260 с.
6. Кримінальний кодекс України: Офіційне видання. – К.: «Ін Юре», 2001 – С. 10.
7. Куриленко О. Дитині про права людини // Психологія – 2004 - № 3 – 4, січень – С. 4.
8. Про права дитини: сучасний досвід та інновації: Зб. інформ. і метод. матеріалів / Упоряд. Т. Лактіонова, О. Калібаба, З. Кияниця та ін.; За заг. ред. Т. Лактіонової. – К.: Либідь, 2005 – 250 с.
9. Права неповнолітніх: Якщо тобі немає 18 – ти // Психологія – 2004 - № 3 – 4, січень – С. 10 – 20.
10. Концепція правової освіти та правового виховання // Відкритий урок – К., 2009 - № 9 – 10 – С.23.
Завдання для самостійного виконання
1. Визначте, обумовлені законом «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» основні положення соціальної роботи з неблагополучною сім’єю з метою оптимізувати процес ефективної дії соціально – правового захисту школярів.
2. Визначте міжнародні стандарти прав дитини в законодавстві України.
Підготуйте відповіді на запитання
1. Які основні обов’язки держави в контексті правового захисту дитинства?
2. Якими законодавчими документами дітям гарантуються всі права, необхідні для їхнього розвитку й життя?
3. У яких законодавчих документах вперше визначаються поняття: «профілактика правопорушень серед неповнолітніх», «соціальна робота з дітьми», «соціально – правовий захист».
4. Яким законодавчим документом проголошуються деякі специфічні права дитини на індивідуальність, і забороняється протизаконне втручання в цю сферу?
5. З яких питань у законодавстві України є відхилення від міжнародних стандартів стосовно прав дитини?
Знання законодавчої бази та нормотворчої діяльності спрямованих на поліпшення становище дітей є найважливішою умовою успішної право виховної роботи. Україна є учасниця міжнародних договорів і угод, спрямованих на захист і гарантування прав та інтересів дитини, на досягнення її повного добробуту. В законодавчій діяльності з особливого захисту, підтримки і допомоги дітям, Україна виходить з гуманістичних принципів і вимог конвенції про права дитини.
Розглядаючи зміст та принципи законодавчої бази стосовно дітей важливо підкреслити гуманність українського законодавства.
Завдання школи полягає в сприянні становленню особистості та індивідуальності учнів, необхідності забезпечення соціально – правового захисту їх та формування у дітей соціально – правової культури. Законодавство як зовнішнє вираження права визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, державою та суспільством в цілому.
При цьому особливу увагу необхідно звернути на обов’язки індивіда. Адже вимагаючи розширення прав, їх реалізації у нових умовах, треба чітко визначити, які саме нові обов’язки бере на себе окрема людина, сім’я, установа, держава. Обов’язок держави полягає в тому, щоб забезпечити дітям, які цього потребують, нормальні умови життя та розвитку. Держава передусім має дбати про своїх громадян, про майбутнє своїх дітей. На законодавчій основі вона здійснює свій конституційний обов’язок щодо захисту прав і свобод громадян, а найбільше дітей.
За останні роки конкретна законодавча та інша нормотворча діяльність в Україні була спрямована на те, щоб реально поліпшити становище дітей, максимально реалізувати положення Конвенції ООН про права дитини. Зокрема прийнятий новий «Сімейний кодекс України» (10.01.2002 р.), в якому дитина розглядається як особливий суб’єкт права; Верховною Радою розглянута Постанова «Про деякі невідкладні заходи врегулювання питання усиновлення дітей – сиріт, які залишились без піклування батьків», прийняла Закони України «Про органи й служби у справах неповнолітніх і спеціальні підліткові заклади для неповнолітніх» (24.01.1995 р.); «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (05.02.1993 р.); Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (21.06.2001 р.); «Про охорону дитинства» (26.04.2001 р.); Декларацію «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15.12.1992 р.); Положення «Про Всеукраїнську міжвідомчу координаційно – методичну раду з правової освіти населення» та Програму правової освіти населення України (29.05.1995 р.). Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю України» (30.01.1996 р.).
Згадані закони відразу не вирішать проблем соціально – правового захисту школяра. Але кожен з них висвітлює, обумовлює, окреслює низку положень, які в комплексі можуть повноцінно діяти, підсилені додатковими актами, положеннями тощо, хоча всі вони, безперечно, базуються на міжнародних стандартах і статтях чинного в Україні законодавства.
Так, скажімо Закон України «Про охорону дитинства» (26.04.2001 р.) вперше дає визначення та визнання існування в Україні бездоглядних дітей, дітей – інвалідів, дітей – біженців, а також неповної багатодітної прийомної сімей. Згідно з законодавством про охорону дитинства розширюється передбачається розширення соціально – правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально – економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дітей в Україні, а також розроблена ціла система заходів з охорони дитинства:
- визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних і соціальних принципів з охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий та соціальний захист дітей, приведення його у відповідність до міжнародних правових норм у цій сфері (ст. 2 - 5);
- забезпечення необхідних умов для охорони здоров’я (ст. 6), навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їхньої соціально – психологічної адаптації та активної життєдіяльності, захист від усіх форм насильства (ст. 10), культивування в сім’ях атмосфери миру, гідності, взаємоповаги, свободи і рівності (розділ ІІІ);
- проведення державної політики, спрямованої на реалізацію цільових програм з охорони дитинства; надання дітям пільг, переваги і соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності; заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства (розділ ІV);
- встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, завдання їй шкоди (ст. 35) (3).
Спираючись на положення цього закону, педагог може створити умови для всебічного розвитку дітей у школі. З метою подолання соціальної нерівності між учнями він може звертатися у службу соціальної допомоги та інші заклади щодо надання матеріальної допомоги дітям із малозабезпечених, багатодітних, неповних, неблагополучних сімей. Педагог повинен створити атмосферу співробітництва та взаємодопомоги між усіма соціальними інститутами. Слід зазначити, що реалізація прав дитини неможлива без розвинутої системи соціальних інститутів (державних і недержавних) – це «складна сукупність економічних, політичних, правових моральних та інших відносин». Найбільш документальними соціальними інститутами є власність, держава, сім’я, наука, виховання, освіта, право.
Аналізуючи загальні засади державної молодіжної політики в Україні доцільно зосередити увагу на мету, завдання, принципи, сутність, значення, головні на прями та механізми формування і реалізації цієї політики, викладені у відповідній Декларації (Закон України від 15.12.1992 р.).
Педагог може використати статті Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» щодо ефективного здійснення правового захисту учнів у школі. Обов’язком педагога повинно бути інформування батьків, учителів, керівництва школи про прийняття законодавчих актів та максимальну реалізацію їх в умовах даного навчального закладу. Без оволодіння науковими юридичними знаннями не можна навчити людину користуватися своїми правами, захищати їх. Саме тому інформування учнів з основних положень законодавства – необхідна умова захисту їхніх прав.
Істотне значення для створення умов та вироблення конкретних механізмів соціально – правового захисту дітей має закон «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», який вперше дає визначення соціальної роботи (розкриває її сутність, мету, завдання, засоби здійснення), а також понять «обслуговування», «супровід», «реабілітація», уточнює поняття «профілактика» з точки зору теорії соціальної роботи, вперше вводить в обіг термін «соціальне інспектування», у тому числі сім’ї. Закон визначає також основні напрями державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю і закріплює положення, що об’єктами цієї роботи є не тільки діти і молодь, а й члени їхніх сімей, тобто передбачає системний підхід до проведення соціально – педагогічної роботи з тією чи іншою неблагополучною сім’єю, реалізацію державної політики у сфері соціальної роботи з неблагополучною сім’єю, оптимізувати процес ефективної дії соціально – правового захисту школярів:
- визначення правових засад соціальної роботи з неблагополучними сім’ями;
- розробка і реалізація державних, галузевих, регіональних програм соціальної підтримки і супроводу сім’ї;
- створення сприятливих умов для розвитку сім’ї і кожного її члена;
- консультування й надання соціальних послуг, різноманітної (у т. ч. соціально - педагогічної) допомоги сім’ям.
Слід звернути увагу, що в ході аналізу законодавчих документів акцентується увага на соціально – правову роботу з дітьми та молоддю, основні види цієї роботи. Це по суті є сукупність послуг, об’єднаних метою, проблемами і ситуацією об’єкта правовиховної роботи.
Стосовно змісту Національної програми «Діти України» прийнятої 18 січня 1996 року то варто зосередити увагу на таких положеннях її змісту: а) документ присвячений законодавчому забезпеченню захисту інтересів та прав дитини; б) головна увага поліпшенню здоров’я дитини, зниженню дитячої захворюваності та смертності; в) поліпшення дитячого харчування; г) створення умов розвитку, виховання й освіти дітей, зокрема дітей у сім’ї; д) організаційно – правове, науково – музичне та інформаційне забезпечення національної програми (VІ розділ).
Здійснюючи правовиховну роботу педагогу слід бути обізнаним з законом, який базується на Конституції України та Конвенції ООН про права дитини, це Закон «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» (25.01.1995 р.), на основі якого мають вирішуватися питання соціального захисту неповнолітніх, забезпечення їхнього фізичного розвитку та здорового, повноцінного способу життя. В Конституції України зазначається, що «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї» , «Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою» (ст. 51). А в статті 52 проголошено рівність прав дітей незалежно від їхнього походження та інших умов. Таким чином, вже в Конституції – Основному Законі України – дітям гарантуються всі права, необхідні для їхнього розвитку й життя. Інші законодавчі акти лише доповнюють і деталізують їх.
Основна його ідея – соціальний захист і профілактика правопорушень серед неповнолітніх. У законі вперше визначається поняття «профілактика правопорушень серед неповнолітніх», під яким розуміється діяльність органів і служб у справах неповнолітніх, спеціальних установ для неповнолітніх.. ця діяльність спрямована на виявлення та усунення причин і умов, що призводять до скоєння ними правопорушень (ст. 3). Отже, профілактика правопорушень серед неповнолітніх передбачає диференційований підхід у вихованні, створення умов для нормальної життєдіяльності неповнолітніх, запобіжну діяльність органів і служб, координацію зусиль державної влади, громадськості і сім’ї у цій роботі.
Питання семінарського заняття стосовно міжнародних стандартів прав дитини в законодавстві України розглядається через призму основних положень Конвенції про права дитини із змістом якої мають бути знайомі і діти і шкільна молодь.
У процесі розкриття змісту правового виховання важливо ознайомитися з матеріалами Конвенції про права дитини. Згідно з нею дитиною вважається кожна людська істота до досягнення нею 18 – річного віку.
…Держави – учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно виражати свої погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага у відповідності з віком і зрілістю дитини. Ст. 12.
…Дитина має право виражати свою власну думку; це право включає свободу пошуку, тримання і видачі інформації і ідей будь – якого виду, незалежно від границь, в усній, письмовій або друкованій формі, у формі творів мистецтва або за допомогою інших засобів за вибором дитини. Ст.13/1.
…Держави – учасниці приймають усі необхідні законодавчі, адміністративні, соціальні і просвітні заходи з метою захисту дитини від усіх форм фізичного чи психологічного насильства, образи чи зловживанням, відсутністю піклування чи недбалого ставлення, грубого ставлення чи експлуатації чи будь – якої іншої особи. Ст.19/1.
Підсумовуючи зміст семінарського заняття звертаємо увагу на те, що ситуація в соціально – правовій сфері охорони дитинства в Україні потребує істотних змін, оскільки ще не врегульований чіткий механізм забезпечення реалізації та контролю за виконанням окремих норм законодавства про права дитини щодо загального поліпшення становища дітей, захисту їхніх інтересів, охорони здоров’я, розвитку, навчання; гарантування дитині збереження власного імені. Досі не закріплено в українському законодавстві такі важливі стандарти, як визнання за дитиною права звертатися до суду та адміністративних органів з питань захисту своїх прав (ст. 9, п. 2, 12, 13, 15, 25, 37, 40 Конвенції ООН про права дітей).
Аналіз українського законодавства дає підстави стверджувати, що стосовно дітей воно базується на гуманних принципах, закріплених у Конвенції про права дитини та інших міжнародних актах. Таким чином, практична реалізація прав дитини в школі можлива лише за таких умов: соціально – психологічна діяльність педагогічного колективу, яка б сприяла становленню особистості та індивідуальності учнів; необхідність оволодіння дітьми науковими знаннями в системі загальнолюдських цінностей; необхідність організації процесу виховання, побудовану на практичному, осмисленому дотриманні прав дитини. До того ж для успішної реалізації соціально – правового захисту дітей у школі необхідна спільна узгоджена робота всіх державних органів та соціальних інституцій, від яких залежить дотримання прав дітей та їх закріплення; виконання ними законодавчо визначених норм, правил і положень.
Література
1. Вінгловська О. Сучасний рівень додержання міжнародних стандартів прав дитини в законодавстві України // Український часопис прав людини. – 1999. - № 3 – 4. – С. 20 – 26.
2. Діти України в умовах перехідного періоду: Аналіз ситуації / Палій О., Артамонова А., Заїка В. та ін.; - К.: Генеза, 1996. – 81 с.
3. Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року // Знаємо та реалізуємо свої права / Денисова О., Квітка Я., Ковганич Г., Константінів С. – К.: Міленіум, 2002. – С. 104 – 118.
4. Збірник міжнародних правових документів, законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально – правового захисту дітей / Головний редактор С.Р. Станік. – К.: Столиця, 1998 – 512 с.
5. Конвенція про права дитини / Українська правнича фундація (Міжнародні документи ООН з питань прав дитини) – К.: Право, 1995. – 31 с.
6. Молодь і закон: Зб. норматив. Актів і документів з проблем виховання студентської молоді / За заг. ред. Н.І. Косаревої. – К.: ІЗМН, 1997. – 352 с.
7. Постовий В. Обов’язок українського суспільства в контексті проблеми захисту й реалізації // Український часопис прав людини. – 1999. - № 3 – 4. – С. 70 – 72.
8. Словник – довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг. ред. А.Й. Капської, І.М. Пінчук, С.В. Толстоухової. – К., 2000. – 260 с.
9. Соціально – правовий захист молоді: Збірник наукових статей / За заг. ред.: І.В. Козубовська, В.М. Великий. – Ужгород, 2002. – 319 с.
Семінарське заняття № 4
Тема: «Методика правового виховання школярів в процесі навчальної діяльності школярів».
План
1. Мета і завдання правового виховання школярів в навчальній діяльності.
2. Особливості методики формування правової свідомості та правової культури особистості.
3. Диференціація право виховних завдань та методів у навчальному процесі.
4. Виховна роль викладання правознавчих дисциплін на формування правосвідомості та морально – правової поведінки школярів.
5. Міжпредметні зв’язки в системі право виховної роботи школи.
Література
1. Гузь. Методика викладання правознавства в школі. – К., 2007.
2. Фіцула М.М. Правове виховання учнів. – К., 1997.
3. Бойко Д.М. Особливості засвоєння старшокласниками правових знань // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць / Ін – т психології ім.. Г.С. Костюка. – К., 2003. – Т. 1. Ч. 1. – С. 27 – 31.
4. Ґудзь І. Правове виховання школярів // Директор шк. – 2004 - №35 – С. 17 – 20.
5. Ґудзь І. Правове виховання школярів // Директор шк. – 2004 - № 36 – С. 21 – 26.
6. Кучеренко Т.А. Система правової освіти та виховання // Вихов. робота в шк. – 2005 - № 11 – С. 8 – 11.
7. Пометун О.І. Практичне право: Навч. посібник: 9 кл. / О.І. Пометун, М.О. Ремех, І.М. Гейко; За ред. О.І. Пометун. – 2 – ге вид., доповн. і переробл. – К.: АСК, 2003. – 207 с.
8. Харківська Н.І. Правова освіта має бути безперервною // Вихов. робота в шк. – 2005 - № 11 – С. 5 – 7.
9. Комар В. Як розвивати правове мислення: На прикладі сімейного права // Історія України – 2007 - №4 – січень.
Завдання для самостійного виконання
1. Складіть програму ліквідації прогалин у навчанні та корекції поведінки школярів.
2. Складіть питання для диспуту з проблем формування правосвідомості у навчальному процесі (тема за вибором).
3. Обґрунтуйте форми і методи право виховної роботи у навчальному процесі.
Відповіді на запитання
1. Які, на вашу думку недоліки у навчальному процесі загальноосвітнього навчального закладу, що не сприяють формуванню у молоді правової культури?
2. В чому особливості методики формування правової свідомості та методики виховання правової культури?
3. Якого змісту повинні бути міжпредметні зв’язки в системі право виховної роботи школи?
4. В чому особливості завдань правового виховання школярів у навчальному процесі?
5. Які дидактико – педагогічні та психологічні вимоги до диференціації право виховних завдань та методів у навчальному процесі?
Методика правового виховання школярів: а) у процесі вивчення правознавства, історії, літератури, географії та ін.; б) у позакласній та позашкільній виховній роботі: бесіди, лекції, диспути на правову тематику, зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд і обговорення кінофільмів, організація клубів типу «Підліток і закон», залучення школярів до роботи загонів з охорони природи та ін.
У процесі правового виховання знайомлять учнів з окремими положеннями державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного та інших галузей права.
В процесі навчальної діяльності визначаються і досягаються як загальна мета та завдання правового виховання так і більш конкретні безпосередні, а саме:
1) ознайомити учнів з правом і юридичною системою, роллю права і юристів у житті суспільства, прищепити інтерес до права та мотивувати його застосування;
2) забезпечити практичне розуміння права, що може бути використано учнями в їхньому повсякденному житті;
3) започаткувати розуміння дітьми фундаментальних принципів, цінностей, таких, як права людини, демократія, правова держава та інші, що складають основу Конституції України, законів, правової системи та суспільства в цілому;
4) сприяти вихованню правової культури і становленню активної громадської позиції, залученню до участі в розвитку громадянського суспільства й правової системи України;
5) розвинути базові навички, формуючи критичне мислення, рефлексію, вміння розмірковувати, спілкуватися, спостерігати, вирішувати проблеми;
6) сприяти формуванню навичок правомірної поведінки, впевненості в необхідності суворого дотримання законів, непримиренності до анти правової поведінки, навичок відповідної реакції на неправомірні дії;
7) вчити учнів діяти в різноманітних життєвих ситуаціях відповідно до норм права, аналізувати з правової точки зору процеси та ситуації, що відбуваються в суспільстві.
Завдання правового виховання учнів під час навчання в школі полягають у:
- формуванні в учнів системи знань з питань держави та права, активного розвитку інтересу в учнів шляхом системного розширення і розвитку питань з цієї проблеми;
- формування поваги до української держави, органів державного управління;
- прищеплення навичок правомірної поведінки;
- вихованні активної суспільно – правової позиції;
- формуванні потреб і вмінь активно захищати у встановленому законом порядку свої власні права та інтереси, а також права та інтереси інших.
Вивчення досвіду роботи школи з правового виховання учнів переконує, що в цій справі є недоліки:
- відхилення у бік кримінальної тематики;
- захоплення окремими правовими питаннями замість розкриття всієї системи принципів права, їх місця в житті суспільства, обґрунтування їх справедливості;
- перенесення основної уваги на пояснення того, що закон володіє «Обмеженнями», «заборонами», замість того, щоб показати моральну суть правових норм, формування досвіду належної поведінки;
- порушення взаємозв’язку між розкриттям загальних положень права і форм конкретної поведінки, внаслідок чого використовуються приклади, що викликають тільки пізнавальний або розважальний інтерес;
- недостатнє наголошування на особистісній відповідальності за скоєне.
На жаль, значна частина педагогів вважає, що результативність правового виховання залежить від рівня їхньої сумлінності, усвідомлення мети виховання і своєї відповідальності, кількості проведених виховних заходів. Хоч ці показники відіграють не останню роль, але основне – в характері діяльності вихованців, у характері стосунків між ними.
Метою правового виховання в процесі навчальної діяльності є формування правової свідомості та правової культури шляхом засвоєння учнями системи правових знань, озброєння їх вміннями і переконаннями діяти у життєвих ситуаціях відповідно до вимог законів.
Навчальний процес правознавчого спрямування базується на загальних принципах навчання: науковість, систематичність і послідовність, доступність, зв'язок навчання з життям, свідомості і активності учнів, наочності, міцності знань, умінь і навичок, особистісно – орієнтованого підходу до учнів, самостійності навчання. Одночасно виникає необхідність конкретизувати названі принципи з врахуванням особливостей методики правового виховання в умовах навчальної діяльності учнів.
1. Правове виховання учнів, як відзначалося, базується на початках моральної поведінки, уявлення про яку вони отримували починаючи з дошкільного і молодшого шкільного віку. За допомогою навчального матеріалу правового змісту моральні основи життя розуміються школярами як правові норми; від морального схвалення змісту правових норм здійснюється перехід до розвитку їх переконаності у корисності і необхідності права як регулятора суспільних відносин.
2. Ясність, точність, дохідливість викладу положень нормативного матеріалу на уроках, з використанням виховного потенціалу змісту правознавчих знань. Засобами доступності у засвоєнні правових знань домагатися психологічного впливу на формування правової свідомості учнів. Передавати учням і забезпечувати засвоєння ними певного обсягу правових знань здійснювати у поєднанні з психологічними установками на відношення особистості до цих знань. Завдання це ускладнюється з поглибленням вивчення правознавчих дисциплін. Від загальних уявлень про наявність і сутність правових вимог у суспільстві, до їх значення в житті людини та формування системи наукових правових знань про основні закономірності розвитку державно – правових інститутів і норм права, формування правової ідеології.
3. Особливістю методики правового виховання в системі вивчення суспільствознавчих дисциплін, в тому числі «Основи держави і права», є формування у учнів критичного мислення, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів, а також прикладних життєво – творчих, соціально – комунікативних, інтелектуально – інформаційних навичок.
Розвитку критичного правового мислення учнів сприяє виконання ними таких методичних прийомів, засобів, форм навчання, як:
А) моделювання правових ситуацій. Такий методичний прийом може бути використаним при вивченні всіх галузей права. Наприклад, при вивченні теми «Юридична відповідальність» доцільно запропонувати учням змоделювати таку ситуацію, де за одне діяння особа може бути притягнена одразу до трьох, або й чотирьох видів юридичної відповідальності;
Б) робота з текстом нормативно – правових актів, тобто робота з нормами – дефініціями. Дуже позитивно впливає на розвиток правового мислення учнів розгляд питань про доцільність існування тих чи інших правових норм. Важливим є вироблення в учнів умінь і навичок аналізувати зміст правових норм і визначати, чи не порушують ці норми загально правових принципів, основоположних принципів правової держави тощо;
В) формування у учнів уміння і навички знаходити колізії в правових актах і пропонувати шляхи їх розв’язання;
Г) виробляти у учнів здатність до визначення можливої наявності виникнення юридичних проблем під час реалізації тих чи інших правових норм;
Д) розглянути з учнями питання про доцільність існування тих чи інших правових норм. При вивченні основних положень Закону України «Про захист прав споживачів» доцільно запропонувати з’ясувати, існування якого права споживачів при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного строку не є виправданим;
Є) виконувати завдання які передбачають внесення пропозицій щодо удосконалення змісту правових норм. Це доцільно тоді, коли практика застосування законодавства викликає суперечки між правознавцями. Прикладом для виконання такого завдання є розв’язання суперечок між юристом з приводу правочинності звільнення Президентом України Генерального прокурора без зазначення підстав звільнення.
4. домагатися дослівного цитування тексту закону, уникаючи таким чином перекручування думки законодавця та висловлюючи повагу до закону. Цитування закону не по пам’яті, а виключно по тексту є одним із свідчень розвинутої правової культури.
5. виклад правознавчого матеріалу має бути спрямований на формування у школярів думки реальності дійовості юридичного права. З приводу цього доцільно використовувати фрагменти судових промов, в яких аналізуються причини та наслідки протиправної поведінки. Такий аналіз дозволяє створити під час уроку «ефект присутності» учнів на судовому процесі чи судового фактора в класі. Особливо активізується і подібний психологічний стан особистості школярів під час застосування фрагментів фільмів, документальних фонозаписів, технічних засобів навчання.
6. В процесі формування правових знань особлива увага надається міжпредметним зв’язкам. Навчальний матеріал правового змісту вивчається школярами не тільки при викладанні суспільствознавчих та правознавчих предметів, а й окремих тем інших гуманітарних та природничих дисциплін. Вчитель використовує такі форми міжпредметних зв’язків: перша, коли використовується навчальний матеріал уже відомий учням із інших суміжних дисциплін; друга, передбачає синхронні зв’язки, коли в часі співпадає вивчення тем двох – трьох курсів; третя форма, випереджаюча, якою передбачено звернення до тем розділів знань, систематичне вивчення яких ще попереду.
7. Забезпечувати формування емоційно – ціннісного ставлення особистості школярів не тільки до особливо важливих норм, а й до правопорядку в цілому, до соціальних цінностей. За твердженням психологів емоційно – ціннісного ставлення відрізняється за трьома показниками: якістю, силою напруги й об’єктами. Вчителю важливо викликати певну емоційну реакцію (позитивну чи негативну , залежно від предметного змісту і мети вчителя) на основний зміст кодексу, відносно тих цінностей, які він може представити.
Розглядаючи питання семінарського заняття стосовно диференціації право виховних завдань та методів у навчальному процесі необхідно звернути увагу, що в основі диференціації лежить принцип врахування вікових особливостей учнів та доступності навчального матеріалу. Принцип доступності передбачає врахування рівня розвитку учнів, їх індивідуальних особливостей, дотримання правила: від простого до складного, від відомого до невідомого, від легкого до складного, від близького до далекого.
Педагогу необхідно враховувати педагогічні умови, що покладені в основу диференційованого підходу в процесі формування мети та методів у навчанні: а) працюючи диференційовано з кожною віковою групою школярів учитель має чітко визначити «вузлові» виховні проблеми навчального року з тим, щоб шляхом самоконтролю домогтися ефективності особистих виховних зусиль; б) для кожної вікової групи учнів характерна сформованість тих чи інших право виховних рис: по – перше, у дітей десяти – чотирнадцяти років важливим є формування фундаменту правової самосвідомості, уявлень про свої права та обов’язок, поваги до закону, навички дотримання правил співжиття, тобто, за виразом психологів формування «правильного типу поведінки»; по – друге, для школярів 14 – 15 років розпочинається систематичне вивчення правознавчих дисциплін. Підліток активно переходить до значення правових знань, до розуміння кримінальної відповідальності. Важливо враховувати, що у очах підлітків знижується авторитет батьків і взагалі старших, піднімається авторитет думки товаришів, одноліток; по – третє, юнаки і дівчата 16 – 18 років становляться суб’єктами кримінальної та адміністративної відповідальності, усвідомлюють значення юридичних наслідків їх поступків. Учитель – правознавець зосереджує увагу на застосуванні правових знань шкільної молоді шляхом включення їх у правоохоронну діяльність. Формується активна усвідомлена правова життєва позиція. Виникає реальна небезпека у правовиховній роботі вчителя – випуск учня з байдужим світоглядом.