Поняття часу відпочинку та його види

Ненормований робочий час

Існує і другий вид робочого часу – це ненормований робочий час. У КЗпП

поняття ненормований робочий час не вживається. Проте, Законом України “Про відпустки” від 15 листопада 1996р. передбачено надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до 7-ми календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Отже, ненормований робочий день – це особливий режим праці. Він вста­новлюється для окремих категорій працівників (керівників підпри­ємств, структурних підрозділів, юрисконсультів та ін.), коли тривалість їхньої праці не піддається точному обліку, а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати та компенсації відгулом, а лише наданням додаткової відпустки.

Затвердження списків посад, робіт та професій робітників з ненормованим робочим днем провадиться при прийнятті колективного договору, угоди. Списки мають безпосередньо вноситися до змісту угод, колективних договорів або додаватися до них.

Список професій, посад працівників з ненормованим робочим днем з зазначенням конкретної тривалості відпустки затверджується на підприємстві, як додаток до колективного договору.

Працівник з ненормованим робочим днем може бути залучений власником до роботи по закінченні робочого дня встановленої тривалості. Таке розпорядження власника працівник зобов’язаний виконати. Його невиконання кваліфікується як порушення трудової дисципліни.

Закон не вимагає, щоб працівники з ненормованим робочим днем залучалися до роботи після закінчення робочого дня лише за підставою, яка встановлена для застосування надурочних робіт. Робота працівника з ненормованим робочим днем після закінчення робочого дня не є надурочною роботою. Водночас для залучення працівників з ненормованим робочим днем для роботи понад норму робочого часу потрібні підстави (виробнича необхідність, інші виняткові обставини).

Обов’язок працівника з ненормованим робочим днем виконувати роботу після закінчення робочого дня може випливати не лише із розпорядження власника про це, а й бути обумовленим необхідністю своєчасного виконання роботи, визначеної трудовим договором. В останньому випадку працівник зобов’язаний за власною ініціативою працювати після закінчення робочого дня. У виправдання несвоєчасного виконання роботи він не може посилатися на те, що протягом встановленої тривалості робочого часу він об’єктивно не міг виконати непомірне великий обсяг роботи. У необхідних випадках працівник з ненормованим робочим днем має за власною ініціативою продовжувати роботу і тоді, коли закінчився робочий день відповідно до правил внутріш­нього трудового розпорядку чи графіка змінності.

 

Поняття часу відпочинку та його види.

Стаття 45 Конституції України закріплює за кожним, хто працює, право на відпочинок.

Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого працівники звільняються від виконання трудових обов’язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Правове регулювання часу відпочинку включає регламентацію різного роду перерв у роботі (міжзмінних, міжденних, щотижневих, святкових днів, відпусток.

Чинним законодавством України про працю передбачені наступні види відпочинку: 1) перерви в робочому дні (зміні); 2) щоденний відпочинок між робочими днями (змінами); 3) щотижневі вихідні дні; 4) неробочі (святкові) дні; 5) відпустки.

Існують відповідні особливості для кожного із зазначених видів відпочинку.

Так, відпочинок протягом робочого дня (зміни) встановлюється не пізніше чотирьох годин після початку робочого дня (зміни) і не перевищує двох годин, конкретна його тривалість визначається прави­лами внутрішнього трудового розпорядку підприємства. На цей час працівники можуть відлучатися з місця роботи, а на тих роботах, де через умови виробництва таку перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу.

Щоденний відпочинок між робочими днями (змінами) не може бути менше 12-ти годин. Перехід зі зміни у зміну відбувається за графіками змінності та, як правило, після вихідного дня.

Щотижневих вихідних днів може бути два при п’ятиденному робочому тижні, або один – при шестиденному робочому тижні. Загальним вихідним днем є неділя (якщо інше не передбачено у встановленому законодавством порядку). Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (ст.73 КЗпП) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Робота у вихідні дні забороняється, вона можлива лише у виняткових випадках з попереднього дозволу профкому й за обов’язковим розпорядженням чи наказом власника.

Святкові і неробочі дні, як вид відпочинку, визначені ст.73 КЗпП. У ці дні робота допускається: 1) на безперервно діючих підприємствах; 2) для виконання робіт з обслуговування населення; 3) для виконання невідкладних ремонтних чи вантажно-розвантажувальних робіт.