Носоглотка, ротоглотка, гортаноглотка

Захворювання глотки

Анатомія глотки

Глотка є порожнинним органом, що розташований між порожнинами носа і рота спереду та гортані і стравоходом – знизу. Вона одночасно є частиною дихального і харчового трактів, у ній перехрещуються як повітроносний, так і травний шляхи. Відповідно до цього, глотка має 7 отворів, якими сполучається із сусідніми органами:

1. Дві хоани (з порожниною носа).

2. Два вічка слухових труб (з барабанними порожнинами).

3. Зів (з порожниною рота).

4. Вхід в гортань.

5. Вхід у стравохід.

Глотка має три поверхи:

Носоглотка, ротоглотка, гортаноглотка.

Носоглотка (верхня частина глотки) – порожнина, що знаходиться позаду від порожнини носа та сполучається з нею через праву та ліву хоани.

На бокових стінках носоглотки відкриваються два глоткових отвори слухових (євстахієвих) труб, які розташовані на рівні задніх кінців нижніх носових раковин та з’єднують її з барабанними порожнинами.

На верхній стінці носоглотки, де знаходиться черепне склепіння, є скупчення лімфоїдної тканини, яка утворює носоглотковий мигдалик. Біля кожного отвіра слухових труб розташовані валики, в яких знаходяться трубні мигдалики. У дітей до 5-6 років носоглотковий мигдалик часто збільшується і утворює аденоїдні вегетації, що перекриває просвіт хоан та утруднює носове дихання.

Ротоглотка – середня частина глотки. Спереду ротоглотка через зів сполучається з порожниною рота.

Зів обмежується: зверху – м’яким піднебінням та язичком, знизу коренем язика з язиковим мигдаликом, з боків – передніми та задніми піднебінними дужками між якими знаходяться піднебінні мигдалики.

Між піднебінними дужками розташовані піднебінні мигдалики. На їх поверхні є чисельні (16-18) глибокі щілини – лакуни (крипти). Мигдалик має:

· Капсулу, яка утворюється багатошаровим плоским епітелієм;

· Строму – сполучно з’єднувальна тканина;

· Паренхіму – скупчення лімфоїдної тканини Т та В лімфоцитів, які утворюють фолікули.

У мигдалику може скупчуватися казеозні маси, які утворюються за рахунок злущенного епітелію, лімфоцитів та лейкоцитів, залишків їжі. Присутність у мигдалику казеозних мас вказує на наявність хронічного тонзиліту і зниження захисної функції мигдалика. Будова мигдалика сприяє збільшенню площі контакту з інфекцією, яка потрапляє у ротову порожнину.

У товщі слизової оболонки задної та бокових стінок глотки . невеликі скупчення лімфоїдної тканини, що називаються лімфоїдними фолікулами.

Захисне глоткове лімфоїдне кільце Вальдеєра – Пирогова виконує функцію місцевого та загального імунітету. Його складають такі мигдалики:

· Носоглотковий;

· Два трубних;

· Два піднебінних;

· Язиковий;

· Дифузне скупчення лімфоїдної тканини на задній стінці глотки.

 

Функції глотки.

1. Дихальна – проходження повітря у гортань.

2. Функції ковтання та смоктання – проходження їжі у стравохід відбувається через центральну нервову систему.

3. Мовна функція – артикуляція та резонанс звуків під час мовлення.

4. Смакова функція для якісного травневого процесу і як захисна в разі не дуже доброї їжі.

5. Захисна:

· При попаданні сторонніх тіл або неякісної рідини із порожнини рота видаляються речовини за допомогою слини та кашлю.

· Функція місцевого та загального імунітету полягає: утворення макрофагів, лімфоцитів Т і В, лізоциму, інтерферону; наявність клітин імунної пам’яті призводить до продукції антитіл, специфічних імуноглобулінів тощо. Весь цей процес має противірусну, протибактеріальну дію.

6. Кровотворна заклечається в тому, що в мигдаликах утворюються Т та В лімфоцити, які розповсюджуються по всьому організму.

7. Рецепторна – рефлекторна є в тому, що мигдалики зв’язані із іншими системами та органами. При гострому запаленні часто інфекція передається до серцево-судинної системи, ниркової та суглобів.

 

Методи обстеження глотки

1. Ретельний сбір у пацієнта скарг та анамнезу.

2. Зовнішній огляд губ, присінку рота. По черзі шпателем відтягують кути рота, верхню та нижню губи, оглядаючи слизову оболонку губ, щік та ясен. Обстежують вивідні протоки привушних слинних залоз, які розміщенні на внутрішній поверхні щік на рівні восьмого пре моляра. Звертають увагу на стан зубів, чи є вогнища хронічної інфекції, оцінюють стан язика, ясен, твердого та м’якого піднебіння.

3. Фарингоскопія – це огляд порожнини рота за допомогою шпателя. Пояснюємо хворому, що ми будемо робити. Світло направляється у порожнину рота. Шпателем притискуємо середню третину язика і просимо сказати «а», щоб скоротився язичок і було видно задню стінку глотки.

Ротація піднебінного мигдалика проводиться за допомогою двох шпателів. Для з’ясування, чи є щось у лакунах мигдаликів. Другим шпатеАнатомія глотки

Глотка є порожнинним органом, що розташований між порожнинами носа і рота спереду та гортані і стравоходом – знизу. Вона одночасно є частиною дихального і харчового трактів, у ній перехрещуються як повітроносний, так і травний шляхи. Відповідно до цього, глотка має 7 отворів, якими сполучається із сусідніми органами:

6. Дві хоани (з порожниною носа).

7. Два вічка слухових труб (з барабанними порожнинами).

8. Зів (з порожниною рота).

9. Вхід в гортань.

10. Вхід у стравохід.

Глотка має три поверхи:

Носоглотка, ротоглотка, гортаноглотка.

Носоглотка (верхня частина глотки) – порожнина, що знаходиться позаду від порожнини носа та сполучається з нею через праву та ліву хоани.

На бокових стінках носоглотки відкриваються два глоткових отвори слухових (євстахієвих) труб, які розташовані на рівні задніх кінців нижніх носових раковин та з’єднують її з барабанними порожнинами.

На верхній стінці носоглотки, де знаходиться черепне склепіння, є скупчення лімфоїдної тканини, яка утворює носоглотковий мигдалик. Біля кожного отвіра слухових труб розташовані валики, в яких знаходяться трубні мигдалики. У дітей до 5-6 років носоглотковий мигдалик часто збільшується і утворює аденоїдні вегетації, що перекриває просвіт хоан та утруднює носове дихання.

Ротоглотка – середня частина глотки. Спереду ротоглотка через зів сполучається з порожниною рота.

Зів обмежується: зверху – м’яким піднебінням та язичком, знизу коренем язика з язиковим мигдаликом, з боків – передніми та задніми піднебінними дужками між якими знаходяться піднебінні мигдалики.

Між піднебінними дужками розташовані піднебінні мигдалики. На їх поверхні є чисельні (16-18) глибокі щілини – лакуни (крипти). Мигдалик має:

· Капсулу, яка утворюється багатошаровим плоским епітелієм;

· Строму – сполучно з’єднувальна тканина;

· Паренхіму – скупчення лімфоїдної тканини Т та В лімфоцитів, які утворюють фолікули.

У мигдалику може скупчуватися казеозні маси, які утворюються за рахунок злущенного епітелію, лімфоцитів та лейкоцитів, залишків їжі. Присутність у мигдалику казеозних мас вказує на наявність хронічного тонзиліту і зниження захисної функції мигдалика. Будова мигдалика сприяє збільшенню площі контакту з інфекцією, яка потрапляє у ротову порожнину.

У товщі слизової оболонки задної та бокових стінок глотки . невеликі скупчення лімфоїдної тканини, що називаються лімфоїдними фолікулами.

Захисне глоткове лімфоїдне кільце Вальдеєра – Пирогова виконує функцію місцевого та загального імунітету. Його складають такі мигдалики:

· Носоглотковий;

· Два трубних;

· Два піднебінних;

· Язиковий;

· Дифузне скупчення лімфоїдної тканини на задній стінці глотки.

 

Функції глотки.

6. Дихальна – проходження повітря у гортань.

7. Функції ковтання та смоктання – проходження їжі у стравохід відбувається через центральну нервову систему.

8. Мовна функція – артикуляція та резонанс звуків під час мовлення.

9. Смакова функція для якісного травневого процесу і як захисна в разі не дуже доброї їжі.

10. Захисна:

· При попаданні сторонніх тіл або неякісної рідини із порожнини рота видаляються речовини за допомогою слини та кашлю.

· Функція місцевого та загального імунітету полягає: утворення макрофагів, лімфоцитів Т і В, лізоциму, інтерферону; наявність клітин імунної пам’яті призводить до продукції антитіл, специфічних імуноглобулінів тощо. Весь цей процес має противірусну, протибактеріальну дію.

6. Кровотворна заклечається в тому, що в мигдаликах утворюються Т та В лімфоцити, які розповсюджуються по всьому організму.

7. Рецепторна – рефлекторна є в тому, що мигдалики зв’язані із іншими системами та органами. При гострому запаленні часто інфекція передається до серцево-судинної системи, ниркової та суглобів.

 

Методи обстеження глотки

4. Ретельний сбір у пацієнта скарг та анамнезу.

5. Зовнішній огляд губ, присінку рота. По черзі шпателем відтягують кути рота, верхню та нижню губи, оглядаючи слизову оболонку губ, щік та ясен. Обстежують вивідні протоки привушних слинних залоз, які розміщенні на внутрішній поверхні щік на рівні восьмого пре моляра. Звертають увагу на стан зубів, чи є вогнища хронічної інфекції, оцінюють стан язика, ясен, твердого та м’якого піднебіння.

6. Фарингоскопія – це огляд порожнини рота за допомогою шпателя. Пояснюємо хворому, що ми будемо робити. Світло направляється у порожнину рота. Шпателем притискуємо середню третину язика і просимо сказати «а», щоб скоротився язичок і було видно задню стінку глотки.

7. Ротація піднебінного мигдалика проводиться за допомогою двох шпателів. Для з’ясування, чи є щось у лакунах мигдаликів. Другим шпателем натискають на передню дужку піднебінного мигдалика і вивертають його назовні.

8. Пальпація підщелепних, підборідних, шийних лімфатичних вузлів проводиться теплими руками, розслабивши шию пацієнта. Медичний працівник при цьому підходить спереду і руки рухає ладонями доверху. При дослідженні глибоких шийних лімфовузлів пальпацію проводять по черзі із правого та лівого боків.

 

9.
Хвороби глотки

Аденоїди або аденоїдні вегетації – розростання аденоїдної тканини в носоглотці при частих респіраторних інфекціях. Патологія зустрічається у дітей віком від 3 до 7 років. У період статевого розвитку горловий мигдалик повністю регресує.

Фактори, які сприяють цьому:

· Індивідуальні особливості дитини: стан обміну речовин, стан ендокринної системи (близьке розташування носоглотки з гіпофізом);

· Погане харчування, підвищений психо – емоційний стан у родині;

· Часті ГРВІ, алергічні захворювання, які призводять до зниження або знищення місцевого та загального імунітету;

· Послаблення опорної функції організму при гельмінтозах;

· Патологія носа вроджена та набута;

· Часті переохолодження, несприятливі кліматичні умови.

Якщо аденоїдні вегетації прикривають верхню третину хоан, то це є І ступінь аденоїдів; у разі покриття половини хоан – ІІ ступень; 2/3 хоан і більше – ІІІ ступень.

Симптоми:

1. Постійне утруднення носового дихання;

2. Слизові виділення з порожнини носа, які стікають у горло;

3. Гугнявість (носовий відтінок голосу);

4. Зниження слуху, закладання у вухах (аденоїди прикривають слухову трубу);

5. Хворі сплять з відкритим ротом, неспокійно, часто прокидаються;

6. Хропіння;

7. Блідість шкіряного покрову, витягнута форма обличчя, подовжене підборіддя, неправильний прикус, відкритий рот (аденоїдний тип обличчя), постійні виділення із носа, куряча грудина.

8. У дитини поганий апетит;

9. Хворий швидко втомлюється, відстає у розумових здібностях, має послаблену пам'ять, відстежується затримка вікового розвитку дитини.

Діагноз встановлюється за допомогою задньої риноскопії і пальцевого обстеження носоглотки.

Лікування тільки хірургічним методом – аденотомія.

Догляд за хворим: після операції хворого покласти на бік і не давати спати, щоб хворий постійно відхаркував рідину із рота та носа у лоток, можна давати охолоджену їжу, щоб запобігти кровотечі.

 

Ангіна – гострий первинний тонзиліт. Це гостре інфекційне захворювання, при якому запалюється лімфаденоїдна тканина глотки (частіше піднебінних мигдаликів) та збільшуються підщелепні лімфатичні вузли.

Термін «ангіна» походить від латинського слова ango, що означає «душити, стискати».

Збудником ангіни найчастіше є стрептококова інфекція, а далі – стафілокок і вірус. Інфекція проникає у організм повітряно – крапельним шляхом, контактним. Вогнище інфекції нерідко знаходиться в при носових пазухах та зубах.

За глибиною враження тканини піднебінного мигдалика гострий тонзиліт поділяється:

· Катаральна ангіна – об’єктивно видно гіперемію та набряк піднебінних мигдаликів та їх дужок;

· Фолікулярна ангіна – на запальній тканині піднебінного мигдалика є білі, жовті гнійні фолікули;

· Лакунарна ангіна – в лакунах мигдаликів гнійні білувато – жовті нальоти, які добре знімаються шпателем;

· Некротичновиразкова ангіна –на піднебінному мигдалику некротичний наліт, під ним виразка, ерозії.

Клініка ангін:

1. Сильний біль у глотці, біль при ковтанні;

2. Збільшення підщелепних лімфатичних вузлів;

3. Симптоми інтоксикації: дуже висока Т тіла до 38 – 39*, яка не падає 3 -4 дні, сильний головний біль, запаморочення, загальна слабкість, пітливість, шкіряні покрови вологі, червоні.

Перебіг ангін важкий, триває 6 – 7 днів і більше. Після видужання протягом 2 - 3 тижнів треба стежити за функцією нирок і серцево – судинної системи, оскільки можливі ускладнення. В обстеження хворого входять аналізи крові, сечі, а також обов’язково посів нальоту з мигдаликів на мікрофлору, включаючи дифтерійну паличку.

Схема лікування хворих з ангіною:

· Ізоляція хворого від оточуючих, ліжковий режим, стаціонарне лікування у інфекційному відділенні;

· Вживання напіврідкої їжі, багатою на вітаміни, вживання великої кількості рідини, це зменшує явища інтоксикації. Для хворого виділяється окремий посуд та рушник.

· Антибіотико терапія (бактерицидна) – цефазолін, цефтріаксон, цефалексін, цефутіл, амоксіл, амофаст, ципронат, доксициклін. Не застосовують а/б макроліти, тому що вони мають профілактичну дію на флору. Бактеріостатики такі, як бісептол останнім часом не застосовують, так як доказаний його шкідливий вплив на печінк

· Антигістамінні препарати (десенсибілізуючі): діазолін, цетірізін, алерон, лоратадін, лорфаст та інші;

· Жарознижувальні ліки: немегезик, немесіл, аспірин, якщо Т* тіла вище, ніж 38.5*;

· Місцеве лікування: полоскання глотки теплими дезінфікуючими розчинами – фурациліна, хлорфіліпта, сольовим, лужним розчинами, відварами трав шавлію, ромашки, календули. Змащування мигдаликів при ангінах протипоказані, оскільки це може призвести до генералізації інфекції.

· Зігрівальний компрес на підщелепну ділянку, солюкс.