Діагноз встановлюють за допомогою рентгенологічного дослідження
Класифікація в залежності від пошкодження зовнішніх покривів тіла :
· відкритий перелом (шкіра у ділянці перелому порушена)
· закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)
Класифікація в залежності від форми кісткових уламківпоперечні:
· косі
· гвинтоподібні
· осколчасті
· роздроблені
Класифікація в залежності від порушення цілісності кістки:
· повні
· неповні
Класифікація в залежності від зміщення:зміщені
· незміщені
Класифікація в залежності від кількості переломів:
· одиночні
· множинні
Перша медична допомога при переломах
При всіх видах переломів повинна бути проведена транспортна іммобілізація (знерухомлення). Фіксація проводиться готовими шинами або пов'язкою з використанням підручних матеріалів (палки, дошки та ін.). Фіксація створює максимальний спокій ділянки перелому, що попереджує подальшу травматизацію м'яких тканин гострими уламками кісток та вторинне зміщення уламків, а також зменшує біль та, відповідно, можливість поглиблення больового шоку.
Транспортна шина повинна фіксувати не менше двох суглобів, поєднаних з місцем перелому (вище та нижче).
При переломі плечової та стегнової кісток потрібна фіксація трьох суглобів (променевозап'ястковий суглоб при переломі плеча, гомілковий - при переломі гомілки). При транспортуванні постраждалому вводять морфін.
При відкритих переломах під час транспортної іммобілізації вправлення кісток не проводять. На рану накладають стерильну пов'язку. При артеріальній кровотечі накладають джгут.
У лікувальному закладі після обстеження постраждалого у першу чергу проводять репозицію (вправлення) уламків, а потім накладають відповідну гіпсову лонгету. Для лікування переломів застосовують різні лікувальні методи: шинні та гіпсові пов'язки, скелетне витягування, оперативне лікування за допомогою різних швів, цв'яхів, гвинтів, пластинок.
При відкритому переломі проводять первинну хірургічну обробку та лікування рани. Вводять протиправцеву сировотку.
Зростання кісток
Зламана кістка починає процес відновлення одразу після перелому. Зростання перелому проходить чотири головні стадії:
Утворення згустку
Спочатку кров збирається в кінцях зламаної кістки, утворюючи в'язку масу у вигляді згустку. Зі згустку утворюються волокна, які стають основою для наростання нової кісткової тканини.
Заповнення згустку
Незабаром клітини, які загоюють кістки - остеокласти і остеобласти, - заповнюють згусток. Остеокласти починають згладжувати зазубрені краї кістки, а остеобласти заповнюють проміжок між її кінцями. Через кілька днів з цих клітин формується гранулярний міст, який зв'язує кінці кістки.
Формування кістної мозолі
Через 6-10 днів після перелому гранулярний міст з клітин стає кістковою масою, яка називається мозолем. Вона крихка і при різкому русі може зламатися. Ось чому зламана кістка під час загоєння повинна бути нерухомою. Пізніше мозоль перетворюється на тверду кістку.
3. Правила накладання та застосування пов’язок.
Відповідно до характеру і призначення розрізняють такі пов'язки: прості м'які, захисні або лікувальні; тиснучі (гемостатичні); іммобілізувальні, транспортні та лікувальні; екстензійні (пов'язки з витяганням).
Залежно від матеріалу, що його використовують для фіксації, розрізняють пов'язки:
м'які (бинтові, контурні, косинкові, пращоподібні та ін.);
тверді (транспортні та лікувальні шини, екстензійні пристрої, ортопедичні апарати, протези, тутори і корсети);
твердіючі (гіпсові, цинк-желатинові, крохмальні, з полімерних матеріалів).
М'які пов'язки
М'які пов'язки поділяють на бинтові:
а) марлеві бинти;
б) трикотажні трубчасті (сітчасті) бинти;
в) еластичні тканинні бинти; клейові: а) синтетичний клей (клеол, колодій, клей БФ-6, ліфузоль тощо); б) лейкопластир; косинкові; пращоподібні; контурні: а) стандартні контури (суспензорій, бинт РЕТЕЛАСТ, бандаж тощо); б) індивідуальні контурні (виготовляють за необхідності).
Бинтові пов'язки.
Бинт — довга смужка марлі або іншої тканини, призначена для закріплення перев'язного матеріалу або забезпечення іммобілізації опорно-рухового апарату. Марлеві бинти й понині є основним матеріалом, який використовують для перев'язок. Бинти готують різної ширини (від 5 до 20 см) і довжини (від 5 до 7 м). Вузькі бинти використовують для накладання пов'язок на пальці й кисті, широкі — для бинтування живота, таза, груднини тощо (мал. 21).
Після асептичних процедур бинти можна використовувати вдруге, їх замочують у 3 % розчині водню пероксиду, змішаного з 0,5 % розчином мийного засобу, перуть і автоклавують. Перуть бинти в мильній піні за температури 35—37 °С, після чого їх ретельно прополіскують, віджимають і сушать за кімнатної температури.
Бинти трикотажні, трубчасті (сітчасті) призначені для фіксації перев'язного матеріалу на будь-якій ділянці тіла, їх випускають у вигляді рулона (№ 5—9). На відміну від звичайних бинтів їх не намотують, а надягають на ушкоджену ділянку тіла. Таким чином вони забезпечують міцну фіксацію перев'язного матеріалу, не заважаючи при цьому рухові в суглобах.
Еластичні тканинні бинти використовують переважно у травматології і спортивній медицині.
Клейові пов'язки (мал. 22) застосовують для захисту відкритих ушкоджень і поверхнево розташованих запальних процесів. Клейові пов'язки забезпечують утримання перев'язного матеріалу на рані (вільні кінці пов'язки фіксують на шкірі пацієнта за допомогою клеолу чи колодію).
Клей, що його використовують для підклеювання вільних кінців марлевої серветки, наносять тонким шаром на шкіру довкола перев'язного матеріалу і як тільки шар клею починає тьмяніти, зверху пов'язки кладуть розправлену марлеву серветку, яка міцно приклеюється до шкіри, надійно утримуючи перев'язний матеріал на необхідному місці. Якщо для приклеювання використовують колодій, ним просякають зверху кінці марлевої серветки, що утримує перев'язний матеріал; через декілька хвилин вона надійно фіксується на шкірі. До складу клеолу входять каніфоль (40 г), 96 % етиловий спирт (33 г), ефір (25 г), соняшникова олія (12 г); до складу колодію — колоксилін (4 г), ефір (76 г) і 96 % етиловий спирт (20 г).
Для заміни клейових пов'язок смужку, на якій була закріплена серветка, рекомендують змочити ефіром чи бензином.
Унаслідок частих перев'язок шкіра на місці прикріплення марлі роз'ятрюється, що потребує заміни засобу фіксації перев'язного матеріалу. Слід зазначити, що клеол менше, аніж колодій, ушкоджує шкіру.
Колодій, клей БФ-6, а ще більш успішно ліфузоль можуть бути використані для захисту асептичних післяопераційних ран без марлі шляхом нанесення стерильного клею на поверхню невеликої рани і створення таким чином захисної плівки.
Пластир використовують як для захисту свіжих незабруднених ран (заклеювання їх смужкою щойно розгорнутого пластиру), так і як засіб фіксації перев'язного матеріалу, покладеного зверху дефекту шкіри через її некроз або локальний запальний процес без виділень. Окрім того, лейкопластир застосовують у лікуванні грануляційних ран і для зближення країв ранового дефекту.
У дитячій хірургії лейкопластирне витягання в разі переломів трубчастих кісток кінцівок часто успішно застосовують тоді, коли в дорослих потерпілих зазвичай використовують скелетне витягання.
Косинкові пов'язки.
Під терміном "косинка" розуміють шматок тканини трикутної форми, отриманий унаслідок розрізання по діагоналі тканинного квадрата. Довгий бік косинки називається основою, кут навпроти основи — верхівкою, останні 2 кути — кінцями, частина косинки між основою і верхівкою — серединою. Косинка як засіб фіксації перев'язного матеріалу не забезпечує його щільного прилягання до тканини тіла, проте є дуже зручною в разі надання першої допомоги. За допомогою косинки протягом короткого часу можна утримувати матеріал на ушкоджених поверхнях майже будь-якої ділянки тіла (мал. 23).
Пращоподібні пов'язки. Праща — це розрізана з двох боків смуга марлі або будь-якої іншої м'якої тканини, що її використовують для утримання перев'язного матеріалу на носі, підборідді, потиличній ділянці і т.д. Пращоподібні пов'язки є найбільш простими і доцільними (мал. 24).
Контурні пов'язки. Виготовляють зі шматка тканини і закривають ними частини тіла. Закріплюють контурні пов'язки за допомогою пришитої тасьми (мал. 25). У разі видалення передньої очеревинної стінки використовують контурний бандаж живота. До контурних пов'язок належать і суспензорії.
Суспензорій має лямковий прилад і гаманець. У виготовленому з тканини гаманці розміщуються чоловічі статеві органи після видалення пахвинної грижі, при запальних захворюваннях і ушкодженнях яєчка, статевого члена чи калитки (мал. 26).
Еластичні сітчасто-трубчасті бинти РЕТЕЛАСТ виготовляють з гуми, оплетеної бавовняною ниткою. Цю сітку виготовляють у вигляді панчохи (завдовжки від 5 до 20 м). Вона буває семи розмірів (від 0 до 6) і використовують її для фіксації перев'язного матеріалу на будь-якій ділянці тіла (мал. 27). 
Дотримання низки правил під час накладання м'якої пов'язки повною мірою забезпечує виконання вимог до готової пов'язки.