Стадія збереженій функції нирок. Стадія компенсації

Хворий почувається задовільно , але захворювання тече прогресивно , поступово ниркова тканина заміщається рубцевою тканиною , функція нирок порушується. Нирки нездатні концентрувати сечу. Питома вага сечі дорівнює питомій вазі плазми. Можна діагностувати по аналізу сечі: збір сечі за Зимницьким - якщо питома вага не змінюється , то це початковий ознака хронічної ниркової недостатності.

Стадія з порушенням функції нирок і розвитком хронічної ниркової недостатності. Стадія декомпенсації.

У крові накопичуються сечовина , креатинін , які нирки не можуть виділити , оскільки функція нирок порушена. У результаті цього виникає інтоксикація. Це називається уремія ( азотемія , мочекровіе ( застаріле поняття )) . З'являються ознаки інтоксикації: наростає слабкість , головний біль , нудота , блювота , спрага , язик сухий , шкіра суха , потріскує , проноси , швидке схуднення, розвивається дистрофія внутрішніх органів , кахексія , за рахунок того , що нирки не можуть виводити шкідливі речовини і організм намагається виводити їх іншими шляхами: через шкіру , через кишечник. У важких випадках запах аміаку з рота. У термінальних стадіях настає уремічна кома .

Уремія

Уремія - це клінічний синдром , розвивається у хворих з порушенням азотовидільної функції нирок - це кінцева стадія хронічної ниркової недостатності , коли в крові накопичується багато сечовини , креатиніну , залишкового азоту , настає інтоксикація. Кінцева стадія уремії - уремическая кома. Виникає порушення дихання (дихання Чейн- Стокса) , періоди різкої загальмованості змінюються періодами гальмування - галюцинації , марення . З рота різкий уренозний або аміачний запах. На сухій шкірі білуватий наліт з кристаликів сечовини , АТ високе , в крові анемія , лейкоцитоз. Інші хвороби , які викликають уремию : хронічний пієлонефрит , судинні ураження нирок , діабетична нефропатія .

Профілактика

Діагностика та лікування гострого гломерулонефриту , виявлення змін в аналізах сечі при хорошому самопочутті хворого. Лікування хронічного гломерулонефриту і хронічної ниркової недостатності. Радикальне лікування неможливе , так як процес аутоімунний поза загостренням , в більшості випадків показана Захист нирок . Тривале перебування в ліжку , протипоказана фізичне навантаження , уникнення переохолоджень , робота в сухому теплому приміщенні , бажано сидячи , дієта , обмеження солі до 2-3 грамів на добу , білка , їжа багата вітамінами. Санація вогнищ хронічної інфекції. У важких випадках глюкокортикостероїди ( дексаметазон , гідрокортизон) , цитостатики ( меркаптопурин , азатіоприн , циклофосфан) , курантил . Санаторно -курортне лікування в сухому жаркому кліматі. Лікування в період загострення: госпіталізація. Погіршення в аналізі сечі слід розглядати як загострення . Лікування в період загострення таке ж , як і при гострому гломерулонефриті . Протипоказання для лікування глюкокортикостероїдами : виразка шлунка , цукровий діабет , ниркова недостатність , перші 15 тижнів вагітності , хронічний гломерулонефрит з дуже високою гіпертонією. Хронічний ГН ділиться на мембранозний , мембранозно - проліферативний , мезангіопроліферативний (IgA - нефропатія) , фокально - сегментарний гломерулосклероз .

3. Методи інструментального обстеження хворих і правила техніки безпеки під час роботи з апаратурою;

Інструментальні методи обстеження терапевтичних хворих це: антропометрія, термометрі, рентгенологічні методи, ендоскопічні методи, ультразвукові методи, радіоізотопні методи.

4. Принципи профілактики захворювань;

Профілактика первинна включає:
1. Вжиття заходів зниження впливу шкідливих екологічних, професійних, побутових та ін. факторів на організм людини, проведення екологічного та санітарно-гігієнічного спостереження.
2. Формування здорового способу життя, в т.ч.:
- створення постійнодіючої інформаційно-пропагандистської системи, спрямованої на підвищення рівню знань всіх категорій населення про вплив всіх негативних наслідків на здоров’я;
- санітарно-гігієнічне виховання;
- зниження розповсюдженості куріння, вживання алкоголю, попередження споживання наркотиків та наркотичних засобів;
- залучення населення до фізичної культури, туризму і спорту, підвищення доступності цих видів оздоровлення.
3. Заходи попередження розвитку соматичних та психічних захворювань і травм, в т.ч. професійно обумовлених, нещасних випадків, інвалідизації, смертності від неприродних причин, дорожньо-транспортного травматизму та ін.
Профілактика вторинна – комплекс заходів, спрямованих на раннє виявлення та попередження загострень, ускладнень і хронізації захворювань, обмежень життєдіяльності, які викликають дезадаптацію хворих в суспільстві, зниження працездатності, в т.ч. інвалідизації та передчасної смерті.

5. Основи медичної етики і деонтології

Виділяють вісім основних принципів медичної етики:

1) гуманне ставлення до хворого;

2) не брати участі в діях проти здоров’я хворого;

3) надання допомоги всім, хто її потребує, незалежно від расової, політичної і релігійної приналежності;

4) солідарність усіх лікарів у повазі гідності людей, їх боротьбі за мир;

5) збереження лікарської таємниці;

6) участь в охороні життя людей від тих чи інших ексцесів, що загрожують їм (наприклад, від забруднення зовнішнього середовища);

7) недопущення експериментів над людьми;

8) утримання від вчинків, які можуть принизити гідність професії лікаря.

Виходячи з цього, кожен член суспільства повинен суворо дотримуватись таких правил:

— поважати суспільство і його співгромадян;

— рахуватись із кожним членом суспільства;

— поводити себе так, як він хотів би, щоб поводилися з ним;

— провідною мораллю суспільства повинна бути мораль, що включає основні загальнолюдські моральні норми, вироблені людством протягом тисячоліть: це і піклування кожного про збереження й примноження суспільного багатства, це і почуття колективізму й товариської взаємодопомоги, це і гідна поведінка і взаємоповага між людьми, і висока свідомість громадського обов’язку, нетерпимість до порушень суспільних інтересів, це чесність і правдивість, скромність у житті, це і взаємоповага в сім’ї, непримиренність до нечесності й кар’єризму, до національної та расової ворожнечі та ін.

Стосунки між співпрацівниками на кожному робочому місці повинні ґрунтуватись на тих же нормах поведінки, що і в побуті: на ввічливості і пристойності. Почуття товариськості, уважність і приязнь є показниками колективізму. Якщо співпрацівники ввічливі між собою, якщо їх оточують уважні і люб’язні колеги, то і робота ладиться і будь-які труднощі й недоліки долати легше.

На роботі треба поводитись спокійно, потрібно уникати всього, що може потурбувати колег. Від працівника медичного закладу відвідувачі чекають діловитості, чіткості в роботі, уваги й коректності. Кожний співпрацівник, до якого звертаються, повинен чітко, по-діловому, привітно дати пораду відвідувачеві у рамках свої повноважень. Він повинен бути однаково уважним з усіма, хто до нього звертається.

Тільки погано вихований співпрацівник може примусити відвідувача бігати з корпусу до корпусу, з відділення у відділення, щоб знайти лікуючого лікаря певного хворого, чи продовжувати з кимось вести довільну розмову, якщо до нього з проханням звертається відвідувач…

Але і відвідувач повинен бути ввічливим з працівниками медичного закладу і висловлювати своє прохання чітко й коротко. У приміщенні лікувального закладу потрібно поводитися стримано, тихо розмовляти, не сміятись, не грюкати дверима, без суперечки зняти у гардеробі верхній одяг, при необхідності одягнути маску й бахіли.

Якщо доводиться повторити своє прохання, то це треба зробити спокійно, не нервуючи, без обурення. Треба зважити і на те, що не завжди у якомусь непорозумінні є провина представника медичного закладу, до якого ви звернулись.

З обох боків потрібно не забувати елементарних правил ввічливості, такі слова, як «будь ласка», «дякую». Чим привітнішим ви будете, тим привітніше вас приймуть. Взаємна повага між працівниками медичного закладу і хворим чи відвідува- чем — запорука нормального спілкування. Треба всім пам’ятати, що «якою міркою будете міряти ви, то такою ж міркою відміряють і вам».

Бувають випадки, коли після одужання хворий залишає клініку й забуває сказати лікуючому персоналу звичайне «дякую», не кажучи уже про несправедливі скарги, які травмують медичного працівника. Так, у «Медичній газеті» була на- друкована стаття, у якій розповідалось про хворого, який із переломом гомілки прибув у сільську лікарню. Після проведеної операції потрібна була гемотрансфузія. У хворого кров першої групи. Але останню ампулу такої групи ввели жінці в пологах. Лікуючий лікар дав хворому свою кров. Хворий одужав і після виписки додому написав скаргу в прокуратуру, щоб притягнути лікаря до відповідальності за те, що у лікарні не виявилось донорської крові.

Під час спілкування з родичами хворого та іншими відвідувачами необхідно:

1. При можливості наперед підготуватись до спілкування.

2. Створити для спілкування невимушені умови.

3. Ліквідувати відволікаючі фактори.

4. Продемонструвати своє бажання слухати.

5. Сконцентрувати свою увагу.

6. Не переривати співрозмовника.

7. При необхідності проявляти співчуття.

8. Зрозуміти точку зору співрозмовника.

9. Прагнути вияснити суть питання, з яким до вас звернулися.

10. До кінця вислуховувати зміст повідомлення співрозмовника, щоб зрозуміти його, а не для того, щоб потім виступити з відповіддю.

11. Реагувати на почуття відвідувача.

12. Прагнути бути зрозумілим.

13. Слідкувати за своїми висловлюваннями й проводити їх оцінку.

14. Ставити при потребі уточнюючі запитання.

15. Підсумувати своє розуміння вислуханого і вжити необхідні заходи, щоб допомогти заявнику.

Не бажано під час спілкування з родичами хворого та іншими відвідувачами відділення:

1. Проявляти нетерпимість.

2. Удавано слухати.

3. Втрачати спокій.

4. Дратуватись.

5. Домінувати над співрозмовником.

6. Сперечатись або критикувати відвідувача.

7. Виносити поспішне рішення.

8. Переривати співрозмовника.

9. Наперед вважати, що ваш співрозмовник помиляється.

10. Переслідувати особисту користь.

У висновку потрібно ще раз підкреслити, що якою б актуальною не була сьогодні проблема прискореного розвитку медичної науки і впровадження її досягнень у практику охорони здоров’я, розширення й укріплення матеріальної бази лікувальних закладів, оснащення їх новітньою технікою і апаратурою, все ж таки продовжують набувати важливого значення питання про моральні якості медичного працівника, його ставлення до свого фахового обов’язку й професійної підготовки. Особистість лікаря і медичної сестри, їх моральний вигляд і персональна підготовка — це у кінцевому результаті й визначає значний успіх охорони здоров’я в державному масштабі. І насамкінець, поведінка медичних працівників, їх стосунки з колегами, хворими, їх родичами удосконалювались протягом багатьох років. Ці норми і принципи повинні й надалі вдосконалюватись і бути основою для формування медичної етики й деонтології. Учитися дотримуватись цих норм потрібно не тільки під час своєї безпосередньої діяльності, але і в процесі спілкування з колегами, хворими, їх родичами та близькими.

Педіатричний профіль

16.06.2014 відділення педіатричного профілю (стаціонар).

Педіатричне відділення знаходиться на 2 поверсі приміщення. Прибувши, ознайомився з структурою відділення, медичним персоналом.

Відділення має:

Кімната інвентарю;
кімната гігієни;
кабінет сестри господарки;
фіз кабінет;
кімната для збору брудної білизни;
навчальний кабінет для студентів;
палат-8;
ліжок-30;
сестринський пост;
маніпуляційна;
ординаторська;
їдальня.

В дитячому відділенні працює:

Завідуюча відділенням - Холодовська Наталія Василівна;
старша медсестра - Лавренюк Наталія Петріївна;
медсестрів-6;
маніпуляційна-1;
санітарок-6;
сестра господарка-1;
буфетниця-1.

Після ознайомлення- приступив до роботи.

Ø Проводив загальний огляд

Ø Проводив антропометричні вимірювання

Ø Збирав анамнез

Ø Розкладав та видавав лікарські засоби

Ø Закрапував краплі в очі

Ø Вимірював температуру тіла та робив її графічний запис

Ø Визначав добову та разову кількість їжі дітям першого року життя

Ø Підраховував частоту дихання та пульсу, оцінював результат

Ø Накладав зігрівальний компрес на грудну клітку

Ø Накладав гірчичники

Ø Застосовував грілку

Ø Проводив інгаляції киснем з лікарськими препаратами

Ø Проводив туалет пупкової ранки

Ø Проводив ранковий туалет дитини грудного віку

17.06.2014 відділення педіатричного профілю (стаціонар).

Ø Закрапував краплі в вуха та ніс

Ø Вимірював артеріальний тиск та робив відповідні записи

Ø Вимірював температуру тіла та робив її графічний запис

Ø Проводив оцінку фізичного та психомоторного розвитку дитини

Ø Підраховував частоту дихання та пульсу, оцінювала результат

Ø Застосовував міхур з льодом

Ø Проводив інгаляції киснем з лікарськими препаратами

Ø Накладав зігрівальний компрес на вухо

Ø Розкладав та видавала лікарські засоби

Ø Годував суміші для годування

18.06.2014 відділення педіатричного профілю (стаціонар).

Ø Проводив забір крові на біохімічне дослідження

Ø Проводив внутрішньом’язові ін’єкції

Ø Розраховував дозу антибіотика

19.06.2014 відділення педіатричного профілю (стаціонар).

Ø Розводив антибіотик і розраховував дозу

Ø Проводив підшкірні ін’єкції

20.06.2014 відділення педіатричного профілю (стаціонар).

Ø Проводив зіскріб на ентеробіоз

Ø Проводив промивання шлунку

Ø Вводив газовідвідну трубку

Ø Збирав сечу для загального дослідження

21.06.2014 відділення педіатричного профілю (стаціонар).

Ø Проводив лікувальну клізму

Ø Проводив лікувальну та гігієнічну ванну

Ø Збирав сечу для дослідження по Нечипоренком

Ø Збирав сечу для дослідження на вміст цукру

Поліклініка

11.06.2014 відділення педіатричного профілю (поліклініка).

Кабінет лікаря педіатра розташований на 2 поверсі поліклініки, номер кабінету №32.

Кабінет працює з: 8.00 – 16.12.

Лікар -Шеремета Валентина Михайлівна;

медсестра-Парполіта Інна Василівна.

Після ознайомлення приступив до роботи.

Ø Збирав анамнез.

Ø Проводив антропометричні вимірювання.

Ø Проводив загальний огляд.

Ø Проводив вимірювання артеріального тиску та робив відповідний запис.

Ø Проводив контрольне зважування.

Ø Вимірював температуру тіла.

Ø Проводив прийом здорових і хворих дітей.

Ø Виписував направлення, довідки.

Ø Визначав добову та разову кількість їжі дітям першого року життя.

Ø Проводив ауксультативне і пальпаторне обстеження.

Ø Підраховував частоту дихання та пульсу.

Ø Проводив патронаж дітей грудного віку та хворих дітей.

Ø Заповняв документацію патронажної медичної сестри:

- ф.№112-о – історія розвитку дитини;

- ф.№63-о – карта профілактичних щеплень;

- ф.№30-о – контрольна карта диспансерного нагляду;

- ф.№26-о – особиста карта дитини.

12.06.2014 відділення педіатричного профілю (поліклініка)..

Ø Проведення профілактичних щеплень, складання плану та звітів

Ø Проведення проби Манту, реєстрація та оцінка

Ø Оформлення відповідної документації.

Самостійна робота

1. Посадові обов’язки фельдшера, чинні накази та інструкції, які регламентують роботу дитячої поліклініки;

§ Наказ МОЗ України від 16.08.2010 № 682 "Про удосконалення медичного обслуговування учнів загальноосвітніх навчальних закладів".

§ Наказ МОЗ України від 23.05.2012 № 382 "Про внесення змін до наказу МОЗ України від 16 серпня 2010 року № 682".

§ Наказ МОЗ України від 16.09.2011 № 595 "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів".

§ Наказ від 20.03.2008 № 149 Про затвердження Клінічного протоколу медичного догляду за здоровою дитиною віком до 3 років.

§ Наказ від 13.02.2009 № 90 Про внесення змін до наказу МОЗ від 20.03.2008 № 149.

§ Спільний наказ від 29.05.2013 № 434/632/310 "Про здійснення обстеження для визначення віку дитини, яка залишилась без піклування батьків та потребує соціального захисту".

§ Спільний наказ МОЗ України від 15.07.2013 № 602/1237/416а "Про скасування наказу Міністерства охорони здоров'я, Міністерства освіти і науки України та Міністерства соціальної політики України від 29 травня 2013 року № 434/632/310".

2. Фізичний і психомоторний розвиток дітей. Визначення маси тіла та зросту;

Фізичний розвиток дитини Всесвітня організація охорони здоров’я визначає як сумарний індикатор стану здоров’я окремої дитини та популяції, а показники фізичного розвитку дітей раннього віку як критерій оцінки соціально-економічного розвитку окремого регіону, країни. Моніторинг фізичного розвитку дітей раннього віку ВООЗ вважає одним із найефективніших заходів, які здійснюються медичними працівниками. щодо зниження рівня смертності та захворюваності дітей раннього віку. Оцінка фізичного розвитку дитини віком до 3 років проводиться на підставі «Норм зросту», які розроблені ВООЗ в 2006 році і рекомендовані для використання замість нормативів, запропонованих раніше Національним центром статистики охорони здоров’я США та ВООЗ. «Норми зросту» ґрунтуються на результатах багатоцентрового дослідження показників фізичного розвитку 8440 дітей від народження до 71 місяців у 6 країнах світу (Бразилії, Ганні, Індії, Норвегії, Омані та США) з 1997 по 2003 рік.

Критеріями для відбору дітей для розробки «норм зросту» були:

1) Відмова матері від тютюнопаління під час вагітності і в подальшому.

2) Виключно грудне вигодовування дитини щонайменше до 4 місяців життя та продовження грудного вигодовування щонайменше до 1 року.

3) Адекватний догляд за дитиною вдома та доступність до якісної медичної допомоги.

Завдяки критеріям відбору дітей для дослідження, в основі яких було забезпечення оптимальних умов для нормального фізичного розвитку кожної дитини, «Норми зросту» є науково обгрунтованим інструментом для оцінки діяльності системи охорони здоров’я і насамперед закладів первинної медико-санітарної допомоги та стандартом, якого повинні досягнути усі країни.

Ці стандарти базуються на доказовій медицині і свідчать про те, що за умови створення сприятливого середовища для дитини (забезпечення раціонального вигодовування і харчування, відмови матері від тютюнопаління, адекватного догляду вдома та доступності до якісної первинної медико-санітарної допомоги) діти раннього віку мають подібні моделі фізичного розвитку незалежно від країни проживання.

Норми (стандарти) фізичного розвитку дітей раннього віку, розроблені ВООЗ необхідно використовувати:

Медичним працівникам: як ефективний інструмент скринінгової оцінки фізичного розвитку дітей раннього віку для своєчасного виявлення відхилень від норми та захворювань, консультування батьків, призначення у разі потреби необхідного обстеження та лікування.

Організаторам охорони здоров’я: як інструмент для обґрунтування необхідності розробки державних та регіональних програм, спрямованих на реалізацію права дитини на нормальний фізичний розвиток, підтримку грудного вигодовування, забезпечення раціонального харчування, підвищення доступності та якості медичної допомоги дітям і матерям.

Батькам: як інструмент, який дозволяє сім’ї разом з медичними працівниками більш ефективно здійснювати моніторинг фізичного розвитку дитини, розуміти важливість і необхідність виконання рекомендацій стосовно вигодовування та харчування, своєчасно звертатися за медичною допомогою.

Ці норми є глобальними і рекомендовані ВООЗ, як міжнародний стандарт фізичного розвитку дитини раннього віку в усіх країнах незалежно від етнічної належності, соціально-економічного статусу та виду харчування.

Психомоторний розвиток дитини відображає становлення різних відділів нервової системи дитини у певні періоди життя. Оцінка психомоторного розвитку дитини проводиться при кожному профілактичному огляді [B] з використанням таблиці, в якій визначено вікові особливості психомоторного розвитку дитини Оцінка психомоторного розвитку дитини здійснюється за наступниками критеріями:

· моторика - цілеспрямована маніпулятивна діяльність дитини;

· статика - фіксація та утримання певних частин тулуба в необхідному положенні;

· сенсорні реакції - формування відповідних реакцій на світло, звук, біль, дотик;

· мова- експресивне мовлення та розуміння мови;

· психічний розвиток - позитивні та негативні емоції, становлення соціального віку.