Стан і тенденції розвитку обов'язкових страхових медичних послуг в Україні

 

Як казав Юлій Цезар: "Здоров'я громадян країни — найперший обов'язок держави". Нині з повною відповідальністю можна зазначити, що проблеми реформування системи охорони здоров'я в Україні є першочерговими. Тіньовий ринок медичних послуг за різними оцінками становить від 5 до 15 млрд. грн. [11]. Для вирішення цієї проблеми пропонується створити багаторівневу структуру фінансування медичної сфери, яка включатиме бюджетні кошти (гарантована державою безкоштовна програма), надходження від комерційних страхових компаній (страхова програма), а також платежі територіальних громад (громадська програма). У зв'язку з цим принципи організації медичного страхування в нашій державі активно обговорюються.

Медичне страхування належить до особистого страхування, здійснюється у разі розладу здоров'я з будь-якої причини, у тому числі у зв'язку із хворобою та нещасним випадком. Цей вид страхування є обов'язкової та добровільної форм. Не один рік в Україні досліджуються питання запровадження обов'язкових страхових медичних послуг. Відбуваються лише теоретичні дискусії, розглядаються різні законопроекти щодо їх запровадження [6; 12; 27]: медичне страхування має стати Ще одним соціальним податком. Крім цього, не має єдності щодо того, хто має здійснювати таке Страхування. Згідно з однією точкою зору, кошти з обов'язкового медичного страхування — прерогатива державного управління. Обов'язкове медичне страхування — це обов'язковий вид соціального страхування, впровадження якого має здійснюватися за допомогою створеного державного фонду, а участь комерційних страхових структур є недоцільною. Цю думку відстоюють державні чиновники.

Учасники страхового ринку впевнені, що ефективне управління коштами можливе лише за участі комерційних страхових компаній, бо, по-перше, обов'язкове медичне страхування без участі страхових компаній стає державною бюрократичною структурою; по-друге, й далі буде існувати тіньова медицина. Вітчизняні страховики вважають, що запровадження обов'язкового медичного страхування є зараз передчасним, а основою для його формування має стати розвинене добровільне медичне страхування.

Якщо ж аналізувати вітчизняне законодавство, то в прийнятих Верховною Радою "Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено введення обов'язкового соціального медичного страхування в Україні. Отже, соціальний характер медичного страхування виключає можливість участі страхових компаній в обов'язковому соціальному медичному страхуванні.

У Законі України "Про страхування" медичне страхування є на першій позиції серед обов'язкових видів страхування, страхові компанії також отримують ліцензію на здійснення добровільного медичного страхування.

У чому ж полягає різниця між добровільними страховими медичними послугами й обов'язковим медичним страхуванням?

По-перше, добровільне медичне страхування, на відміну від обов'язкового медичного страхування, є галуззю не соціального, а комерційного страхування.

По-друге, як правило, добровільні страхові медичні послуги доповнюють обов'язкові та забезпечують громадянам можливість одержання медичних послуг понад ті, що встановлені законодавчо. Обов'язкове медичне страхування охоплює практично все населення і задовольняє основні першочергові потреби у медичній допомозі.

По-третє, в обов'язкових послугах застосовується принцип загальності (всі громадяни мають право на одержання медичних послуг), а у добровільних — принцип страхової еквівалентності: застрахована особа отримує ті види медичних послуг і в таких розмірах, за що була сплачена страхова премія.

Для обов'язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у визначений час.

По-четверте, участь у добровільних медичних програмах не регламентується державою, а реалізуються потреби та можливості кожного окремого громадянина чи колективу працівників. Порядок проведення обов'язкового медичного страхування визначається законодавством країни.

Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані особи, медичні установи.

Залежно від сформованої системи обов'язкового медичного страхування страховиками можуть бути:

страхові компанії, які мають ліцензію на здійснення обов'язкового медичного страхування;

фонди обов'язкового медичного страхування — самостійні державні некомерційні фінансово-кредитні установи, створювані для реалізації державної політики в галузі медичного страхування. Такі фонди функціонуватимуть на державному і територіальному рівнях.

Страхувальниками в системі обов'язкового медичного страхування для працюючого населення є роботодавці (підприємства, установи, організації); особи, котрі здійснюють індивідуальну трудову діяльність чи займаються підприємництвом без створення юридичної особи. Для непрацюючого населення

(дітей, школярів, студентів денної форми навчання, пенсіонерів, інвалідів) — органи державного управління, виконавчої влади, місцеві адміністрації. Застраховані особи — це громадяни, на користь яких укладаються договори обов'язкового медичного страхування.

Медичні установи як суб'єкти обов'язкового медичного страхування — ті установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги згідно з програмами обов'язкового медичного страхування. Крім цього, вони мають пройти акредитацію на відповідність установленим професійним стандартам.

Отже, доки на законодавчому рівні не буде врегульовано питання щодо запровадження системи обов'язкового медичного страхування, доти добровільне медичне страхування не буде виконувати ролі додаткового фінансування медичних послуг, а його значення буде зводитися до можливості покриття мінімального рівня медичних послуг за базовими програмами страхування. Система обов'язкового медичного страхування має бути неприбутковою діяльністю й гарантом соціальної захищеності громадян.