Організаційні основи надання страхових послуг

 

Аналізуючи досвід зарубіжних країн щодо організаційних засад створення страхових компаній, можна зазначити, що:

Для отримання ліцензії необхідно подати заявку відповідної форми. У більшості країн така заявка розглядається відповідними міністрами (Бельгія, Канада, Франція, Фінляндія, Японія, Іспанія, Швейцарія), в інших — наглядовими органами (Данія, Німеччина, Велика Британія). Рішення щодо надання ліцензії приймається у відповідний строк (практично у всіх країнах цей період становить шість місяців з дня подання заявки).

Ліцензії видаються окремо для страхових компаній, що здійснюють страхування життя, та страховиків, які займаються іншими видами страхування, окрім страхування життя. Часто ліцензія, яка видається на здійснення страхування життя (характерна для всіх країн ЄС та Швейцарії), містить дозвіл на здійснення деяких інших видів особистого страхування (наприклад, страхування від нещасних випадків та від хвороб). Якщо life-компанія хоче здійснювати ризикове страхування, то має створити окрему страхову компанію. Одночасне здійснення страховиком страхування життя та інших ризикових видів страхування дозволено лише в окремих країнах для окремих страхових компаній (Мексика).

У більшості країн світу видаються окремі ліцензії для кожного виду страхування чи одночасно для декількох видів страхування, які є об'єднаними. Строк дії ліцензії є необмеженим, а у деяких країнах для окремих видів страхування ліцензія видається на визначений період часу, після закінчення якого дію ліцензії можна продовжити. Якщо протягом певного періоду часу (як правило, один рік) страхова компанія не скористається ліцензією, то її можуть відкликати.

У таких країнах, як Австрія, Франція, Ісландія, Іспанія, Норвегія, Швейцарія, СІЛА, прямим страховикам дозволяється за умови гарантування взятих на себе зобов'язань, приймати ризики на перестрахування (тобто здійснювати перестрахування). В Канаді, Італії, Японії, Великій Британії для здійснення перестрахування необхідно мати окрему ліцензію.

Страхові компанії можуть створюватися у формі акціонерних товариств, структура яких у різних країнах є різною, та товариств взаємного страхування. У країнах ЄС, згідно з Директивами, визначені такі форми створення страховиків: акціонерні товариства (командитні товариства); кооперативи, лондонський "Ллойд", товариства взаємного страхування. Кооперативні страхові компанії можуть створюватися у Бельгії, Чехії, Угорщині, Італії, Іспанії, Швейцарії, Великій Британії, США.

Для здійснення страхової діяльності компанії мають мати відповідний обсяг капіталу, а також (у деяких країнах) — обсяг депозиту:

фіксований (для страхових компаній Чехії, Мексики, Туреччини, для іноземних страховиків, які працюють на фінансових ринках Бельгії, Чехії, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Швеції, Великої Британії);

змінний (для страховиків деяких штатів США, для іноземних страховиків Швейцарії, США, Португалії).

Розглянемо організацію страхової діяльності у деяких розвинутих країнах світу. Рівень виплат в окремих країнах представлений у додатку 7 (табл. 1, 2).

На території Великої Британії, згідно з законом 1982 p., страхову діяльність можуть здійснювати:

страхові компанії, які отримали ліцензію;

андеррайтери "Ллойда";

зареєстровані товариства взаємного страхування;

асоціації.

Найбільші англійські страховики, і це їх особливість, "композитні" — здійснюють одночасно страхування життя і ризикове страхування. Вимоги, які висуваються до страховиків, залежать від того, чи страхова компанія знаходиться у Великій Британії, у країні — члені ЄС чи в іншій країні. Якщо страхова компанія знаходиться на території Об'єднаного Королівства, вона має бути зареєстрованою, на кожен вид страхування мати ліцензію. Своєю чергою life-компанії мають пройти реєстрацію у спеціально уповноваженій організації, отримати спеціальний сертифікат актуарія, який підтверджує правильність методологічних підходів до розрахунку страхових тарифів, отримати ліцензію (рішення про її видачу приймається протягом шести місяців).

У Німеччині юридична особа, яка має намір здійснювати страхову діяльність, повинна отримати ліцензію, яку видає Федеральний фінансовий наглядовий орган. Страхові компанії можуть створюватися у формі акціонерного товариства, товариства взаємного страхування. Для компанії, яка здійснює перестрахування, не існує обмежень щодо організаційно-правової форми, але переважно на німецькому ринку вони представлені у формі акціонерних товариств.

Якщо іноземна страхова компанія має намір працювати на німецькому страховому ринку, то компетентний наглядовий орган цієї країни має направити Федеральному наглядовому органу відповідну інформацію, до якої додати сертифікат про платоспроможність страховика.

У Франції страхові компанії можуть створюватися у формі акціонерного товариства та товариства взаємного страхування (мінімальна кількість його учасників — 500). На практиці існують декілька варіантів цих компаній:

Societe's Nationales — акціонерні компанії, в яких держава або єдиний, або головний акціонер.

 

Тонтіни — компанії, що організовуються на визначений період часу і здійснюють особисте страхування.

Каси страхування сільського господарства — товариства взаємного страхування сільськогосподарських ризиків.

Клуби судновласників "Protection and Indemnity" — товариства взаємного страхування цивільної відповідальності власників морських транспортних засобів.

Компанії з перестрахування можуть створюватися у формі акціонерного товариства, командитного товариства чи товариства взаємного страхування. Іноземні страховики можуть працювати на французькому ринку за умови їх успішної діяльності на батьківщині. Тому для страхових компаній країн ЄС чи Швейцарії необхідно отримати відповідний дозвіл Міністерства фінансів за умови надання звіту про результати фінансової та економічної діяльності за останні три роки.

В Україні, згідно з законодавством, можуть створюватися:

страхові компанії у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, а також такі, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності;

товариства взаємного страхування (ТВС), якими є страховики, створені відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків членів цього товариства. ТВС — об'єднання фізичних і юридичних осіб, створене на основі добровільної угоди між ними для страхового захисту своїх майнових інтересів.

Предметом безпосередньої діяльності страхової компанії може бути: страхування, перестрахування, фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страхові компанії — лідери на вітчизняному страховому ринку у 2004—2005 p. p. наведено у додатках 8 (табл. 1) та 9 (табл. 1).

Згідно з законодавством, страховик (перестраховик) України має право приймати ризики на перестрахування лише з тих видів обов'язкового і добровільного страхування, на проведення яких він отримав ліцензію. Одночасно отримана ліцензія дає право на проведення перестрахування за ліцензійним видом страхування. Отже, будь-яка страхова компанія може здійснювати перестрахування ризиків з того виду страхування, на який вона має ліцензію. Окремі страхові компанії на етапі свого створення позиціонують себе як перестрахувальні компанії, свідченням чого є їх відповідні назви (ЗАТ "Перестрахувальна компанія "Лідер Ре", ВАТ "Українська перестрахувальна компанія "Гарант Ре", ТзДВ "Страхова та перестрахувальна компанія "Впевненість-Безпека").

Страхова діяльність в Україні, згідно з законодавством, здійснюється виключно страховиками — резидентами України. Згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" № 2774-IV від 7 липня 2005 р. (набирає чинності через п'ять років після вступу України до Світової організації торгівлі), страховиками, які матимуть право здійснювати страхову діяльність на території України, будуть зареєстровані уповноваженим органом постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній (філії страховиків-нерезидентів), які отримали ліцензію у визначеному порядку на здійснення страхової діяльності. Своєю чергою страховиками-нерезидентами є фінансові установи, що створені та мають ліцензію на провадження страхової діяльності відповідно до законодавства тих іноземних держав, у яких вони зареєстровані. Страхові компанії України отримують право відкривати свої філії на території іноземної держави, в якій створений і діє страховик-нерезидент.

Українське законодавство чітко визначає умови, за яких страховик-нерезидент має право відкривати на території України філії [3]:

держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не належить до держав, які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмивання грошей;

між уповноваженим органом зі здійснення нагляду за страховими компаніями країн, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, та уповноваженим органом підписано меморандум про обмін інформацією;

за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни реєстрації страховика-нерезидента здійснюється державний нагляд;

між Україною та країною, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

страховик-нерезидент розташований на території країн, що не мають офшорного статусу;

рейтинг фінансової надійності страховика-нерезидента відповідає вимогам, встановленим уповноваженим органом;

мінімальний розмір гарантійного депозиту на рахунках уповноважених банків-резидентів на момент реєстрації філії є меншим за встановлений законодавством мінімальний розмір статутного фонду. Мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страхової компанії, що займається ризиковими видами страхування, встановлено у розмірі 1 млн. євро, а для life-компанії — 10 млн. євро.

В Україні ліцензію на здійснення страхової діяльності видає Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг). Ліцензії на здійснення страхової діяльності: є безстроковими; видаються на кожен вид страхування; оформляються на окремому бланку.

Для отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності:

1. Заявник (фінансова установа, яка подає документи для отримання ліцензії) подає до Держфінпослуг такий перелік документів:

заяву про видачу ліцензії, в якій містяться дані про особу заявника, перелік видів страхування, на проведення яких страховик має намір одержати ліцензію, перелік правил страхування для кожного виду добровільного страхування;

копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

засвідчені в установленому порядку копії установчих документів (статут та/або установчий договір);

довідки банків, що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором;

правила страхування;

економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

інформацію про учасників страховика;

інформацію про голову виконавчого органу та його заступників;

інформацію про наявність відповідних сертифікатів, у випадках, передбачених Держфінпослуг;

затверджені в установленому порядку правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу;

завірену заявником копію документів про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу.

Заяву про видачу ліцензії разом з усіма необхідними документами юридичні особи направляють поштою або подають особисто до Держфінпослуг.

Не пізніше 30 днів з дня надходження заяви та всіх потрібних документів Держфінпослуг має прийняти рішення про видачу або про невидачу ліцензії.

Про прийняття рішення про видачу ліцензії (або відмову в її видачі, підставами для такого рішення є недостовірність даних у документах чи невідповідність заявника ліцензійним умовам) надсилається письмове повідомлення протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення.

Держфінпослуг оформляє ліцензію не пізніше ніж за п'ять робочих днів з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Плата за видачу ліцензії встановлена для кожного виду страхування, зокрема: страхування життя — 30 тис. грн., страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту) — 21 тис. грн., страхування фінансових ризиків — 21 тис. грн., страхування від нещасних випадків — 12 тис. грн., медичне страхування — 12 тис. грн., страхування від вогневих ризиків — 12 тис. грн., обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів — 12 тис. грн., обов'язкове страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення — 12 тис. грн., обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації — 30 тис. грн.

Якщо заявник протягом 30 днів не подав документ, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся для отримання оформленої ліцензії, Держфінпослуг має право скасувати рішення про видачу такої ліцензії.

Після видачі ліцензії на право проведення конкретних видів страхування інформація про страховика вноситься до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) України.

Після отримання відповідної ліцензії страхова компанія має право здійснювати діяльність на всій території України. Якщо строк дії ліцензії закінчився (або її анулювали), страхова компанія не має права здійснювати діяльність.

 

 

12.2. Особливості та механізми оподаткування страхової діяльності (із досвіду розвинутих країн світу)

 

Важливими елементами оподаткування страхової діяльності є об'єкт оподаткування, коло платників податку, ставки оподаткування. Порівняно з іншими видами бізнесу оподаткування страхової діяльності за кордоном має свої особливості:

Страхові компанії сплачують податок на прибуток. Ставка оподаткування для страховиків в Австрії становить 34 %, Бельгії — 40,17 %, Данії — 30 %, Греції — 35 %, Ірландії — 36 %, Італії — 52,2 %, Голландії — 35 %, Португалії — 39,6 %, Великій Британії — 31 %.

Страхові премії (в країнах ЄС) є об'єктом оподаткування — запроваджено спеціальний податок на страхові премії, який за економічною сутністю є дуже близьким до податку на додану вартість. Залежно від виду страхування податок на страхові премії є диференційованим. В окремих випадках принцип диференціації має соціальний характер і податок із сум страхових премій не сплачується. У Бельгії ставка податку на страхові премії всіх видів страхування (крім морського страхування та обов'язкового страхування авто відповідальності) становить 9,25 %; в Італії — 12,5—22,25 % на всі види страхування, крім перестрахування, 2,5 % — ставка податку на суми страхових премій із страхування життя; в Іспанії — ставка податку рівна 4 %, не підлягають оподаткуванню премії в пенсійного страхування, довгострокового страхування життя, перестрахування, міжнародного морського страхування.

Якщо фізична особа за власним бажанням і за власні кошти здійснює сплату страхових премій за договором страхування життя, то у країнах ЄС такі суми премій оподатковуються по-різному. У Данії, залежно від строку дії договору страхування життя страхові премії можуть оподатковуватися як за вищою ставкою податку (строк дії договору становить менше 10 років), так і за меншою ставкою, якщо строк дії договору становить більше 10 років.

3. Підлягають оподаткуванню й суми страхових відшкодувань залежно від видів страхування. Суми страхових відшкодувань за договорами цивільної відповідальності підлягають оподаткуванню у Бельгії, Німеччині, Данії, Франції, Люксембурзі. Такі суми не оподатковуються в Іспанії, Англії, Греції, Італії, Португалії. Виплати, які здійснюються за договорами страхування життя при досягненні фізичною особою пенсійного віку, у Данії, Греції, Франції оподатковуються як суми пенсій; в Англії, Іспанії, Італії — як заробітна плата.

Досвід зарубіжних країн щодо практики оподаткування страхової діяльності засвідчив, що єдиних підходів та механізмів до оподаткування, особливо страхування життя, немає. Проаналізуємо систему оподаткування страхової діяльності у деяких країнах.

У Великій Британії компанії, які не займаються страхуванням життя, оподатковуються за звичайною ставкою податку на прибуток; доходи, отримані від інвестиційної діяльності, оподатковуються окремо як доходи від комерційної діяльності, а не страхової. У 1994 р. для англійського страхового бізнесу було законодавчо запроваджено податок на договір страхування (податок на страхові премії), який сплачується із сум страхових премій, і його ставка становить 4 %. Таким податком не обкладаються договори перестрахування, автострахування інвалідів, довгострокові договори страхування бізнесу, а також договори страхування комерційних суден, повітряних суден, ризики, які знаходяться за межами Великої Британії, іноземних чи міжнародних вантажоперевезень. До life-компаній застосовується особливий податковий режим, зокрема, до деяких видів страхування життя застосовуються податкові пільги (по-життєве страхування), а договори страхування життя, які укладаються більш ніж на 10 років у межах сум, встановлених законодавством, виключаються із бази оподаткування.

Німецькі страхові компанії сплачують податок на прибуток так само, як й інші суб'єкти господарювання. Запроваджено податок на страхування (податок на страхові премії) — це податок, який стягується із страхувальника-резидента, але сплачується через страхові компанії, і розмір його залежить від суми страхових премій. Такий податок не сплачується з договорів страхування життя, медичного страхування, перестрахування, а також з усіх видів соціального страхування. Ставка податку дорівнює 15 %.

Франція є країною з досить високими податковими ставками, у тому числі й для страхової діяльності; страхові компанії сплачують корпоративний податок, розмір якого становить 33 %, податок на страхові премії (7—30 %), податок на дохід від інвестиційної діяльності.

В Австрії оподаткування діяльності страховиків регулюється законом про податок на страхування, за яким базою для оподаткування є страхові премії, а також оподатковуються витрати на укладання договору страхування та виготовлення страхового поліса. Податок входить у розмір страхової премії. Залежно від видів страхування сплачується різний розмір податку:

страхування життя — 4 % (ставка податку збільшується до 11 %, якщо такі договори укладаються на строк менше 10 років);

страхування на випадок хвороби — 1 %;

страхування від нещасних випадків — 4 %;

страхування від пожеж — 11 %.

 

Не підлягає оподаткуванню в Австрії перестрахування та страхування експорту капіталу.

Фінські страхові компанії сплачують податок на прибуток за ставкою 29 %, розраховується такий податок на основі прибутку, вказаного у звіті про прибутки і збитки. Дохід від інвестиційної діяльності страхової компанії не оподатковується.

Податок на страхові премії сплачується із сум страхових премій за договорами страхування, які стосуються страхування майна та інших інтересів. Такий податок не застосовується до сум страхових премій за договорами особистого страхування, перестрахування, договорами страхування вантажів, що імпортуються у Фінляндію, а також ті, що експортуються із Фінляндії чи проходять через Фінляндію транзитом, а також до договорів страхування транспортного обладнання. Такий податок сплачує страхова компанія, якщо свою діяльність вона здійснює на території Фінляндії. Якщо страхова компанія не здійснює діяльності на території Фінляндії, податок сплачує страхувальник. Ставка податку становить 22 % із суми страхових премій.

Крім цих податків, страхові компанії Фінляндії сплачують податок на утримання доріг, а також податок на утримання пожежних бригад (ставка податку — 1,2—5,8 % від сум страхових премій).

Швеція має свої особливості та механізми щодо оподаткування страхових компаній. Страхові компанії, які здійснюють страхування інше, ніж страхування життя, сплачують податок на прибуток за ставкою 28 %, своєю чергою, іноземні компанії сплачують податок на страхові премії за ставкою 2 %.

Щодо страхування життя, то оподатковується лише групове страхування життя, яке проводиться за кошти роботодавця. Якщо таке страхування здійснює швецька страхова компанія, то ставка податку встановлена у розмірі 45—95 % від суми страхових премій. Якщо таке страхування здійснює іноземний страховик, то податок становить 81,83—95 % страхової премії. Відповідальність за своєчасну сплату податку несе швецька страхова компанія, але, якщо такий поліс виданий іноземним страховиком, то відповідальність за своєчасність сплати податку покладена на страхувальника.

У Китаї ставки оподаткування для страхових компаній є дещо завищеними. Ставка податку на доходи китайських страхових компаній становить 33 %, а для іноземних страховиків — 15 %. Зокрема, якщо іноземна страхова компанія має досвід роботи на страховому ринку більше 10 років, капітал обсягом більше 10 млн. дол., то у перший рік роботи на китайському ринку така компанія звільняється від оподаткування, у другий і третій — ставка податку зменшується вдвічі.

Існуюча система оподаткування страхових компаній у країнах СНД показала свою неефективність. Наприклад, в Азербайджані за 1994—2002 p. p. частка податку на прибуток у сукупних страхових преміях становила 1,2 %, а в масштабах країн СНД цей показник коливається у межах 1—5 % [13, с. 64].

В Україні доходи від страхової діяльності оподатковуються так [4]:

 

за ставкою 0 % — при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення. У разі порушення вимог договору довгострокового страхування життя, у тому числі їх дострокового розірвання, одержані страховою компанією за такими договорами доходи оподатковуються за ставкою 3 % у податковому періоді, в якому відбувся факт такого порушення;

за ставкою 3 % — при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Під доходом страхової діяльності, що оподатковується, розуміють суму страхових платежів, страхових внесків" страхових премій, одержаних страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Інвестиційний дохід, що отримує страховик при розміщенні коштів страхових резервів, звільняється від оподаткування. При цьому частина інвестиційного доходу (15 %), що належить страховій компанії, підлягає оподаткуванню в загальному порядку.

Страхові компанії, які здійснюють виплати у межах договорів страхування або перестрахування ризиків на користь нерезидентів, зобов'язані оподатковувати суми такого страхування або перестрахування:

за ставкою 0 % — при укладенні договорів страхування або перестрахування ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками-нерезидентами, рейтинг фінансової надійності яких відповідає вимогам;

в інших випадках — за ставкою 3 % від суми таких виплат за власний рахунок на момент здійснення перерахування таких виплат.

Отже, досвід розвинутих країн світу засвідчує, що кожна країна обрала ту систему оподаткування страхової діяльності, яка є ефективною та оптимальною для ц економіки. Український страховий бізнес має врахувати зарубіжний досвід й удосконалити систему оподаткування так, щоб вона створила рівні та прозорі умови діяльності суб'єктам фінансового ринку.