Фінансова політика держави
Вирішальне значення на всіх рівнях господарювання, від підприємств до центральних органів управління економікою держави, є системи управління фінансами.
Фінанси являють собою економічні відносини, пов'язані з формуванням й використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання функцій і завдань держави, забезпечення умов розширеного відтворення.
У теоретичному плані фінанси - це відносини між:
- державою, з однієї сторони, і юридичними та фізичними особами, з іншої;
- самими юридичними особами;
- окремими державами із приводу створення, розподілу і використання фондів (фінансових ресурсів).
Іншими словами, до фінансів відноситься формування грошових доходів і видатків окремих ринкових суб'єктів, галузей і секторів господарства, держави.
Виділяють фінанси:
- підприємництва (бізнесу);
- населення;
- держави.
Фінанси підприємництва поєднують фінанси всіх суб'єктів економіки під різними титулами власності - акціонерні компанії, партнерство, індивідуальні власники, кооперативні підприємства і т.п.
Саме у середовищі фінансів підприємництва формуються основні грошові доходи:
1. Заробітна плата;
2. Доходи від власності, які розподіляються на три категорії:
а) дивіденди - доходи на такий вид цінних паперів, як акції;
б) відсотки - плата за надання певної грошової суми у тимчасове користування іншій особі або господарському суб'єкту;
в) орендна плата - за надання у тимчасове користування яких-небудь матеріальних цінностей;
3. Нерозподілений прибуток акціонерних компаній (до вилучення податків) – прибуток після сплати дивідендів.
4. Доходи неакціонерного підприємництва.
5. Доходи держави від власного підприємництва.
Представлені грошові доходи, створені в сфері підприємництва, виступають як первинні доходи.
Причому заробітна плата та більша частина доходів від власного і неакціонерного підприємництва є первинними доходами населення. Вони, по суті, формують доходну частину фінансів населення. Нерозподілені прибутки акціонерних компаній, частина доходів від власності, неакціонерних фірм виступають як первинні доходи підприємництва.
Усі первинні доходи піддаються складним процесам перерозподілу. Одним із найважливіших каналів подібного перерозподілу слугує система податків населення та підприємництва, що формує левову частину доходів державних фінансів у країнах з розвитою ринковою економікою.
Фінанси підрозділяються на централізовані або державні, та децентралізовані. До централізованих відносяться державний бюджет і різні позабюджетні фонди. До децентралізованого відносяться всі фонди коштів, які утворюються на підприємстві: це фонд заробітної плати, прибуток, амортизаційний фонд та інші.
Державні фінанси становлять центральну частину всієї системи фінансів. І головне місце займає бюджет - план грошових доходів і видатків держави.
Саме за допомогою державного бюджету держава здійснює в основному територіальний та міжгалузевий розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту. За своєю структурою держбюджет носить багаторівневий характер.
В Україні бюджетна система складається із державного бюджету, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Сукупність всіх бюджетів становить зведений бюджет України, зміст якого має такий вигляд:
| Доходи | Видатки |
| Усі доходи | Усі видатки |
| З них: | З них: |
| ПДВ | Соціальний захист населення |
| Податок на прибуток | Фінансування соціально-культурних установ |
| Акцизний збір | Фінансування науки |
| Плата за використання природних ресурсів | Охорона навколишнього середовища |
| Прибутковий податок | Фінансування оборони країни |
| Державне мито | Утримування органів законодавчої, виконавчої й судової влади |
| Надходження від зовнішньоекономічної діяльності | Фінансування заходів з державного регулювання цін |
| Надходження у Пенсійний фонд | Державні капіталовкладення |
| Інші доходи | Інші видатки |
Структура доходів і видатків бюджетів різних держав різна. Доходи держбюджетів країн із розвитою ринковою економікою у переважній частині формуються з податкових платежів. Причому, роль прямих і непрямих доходів різна. У США переважають прямі податки. Роль непрямих податків менш значна. У західноєвропейських країнах, особливо у Франції, непрямі податки мають більш широке застосування.
Роль фінансів у діяльності підприємств проявляється у виконанні фінансами розподільчої та контрольної функції.
Економічний зміст розподільчої функції фінансів полягає в обслуговуванні грошовими ресурсами господарської діяльності підприємств і організацій, досягненні повної відповідності між рухом матеріальних і грошових ресурсів на всіх стадіях кругообігу коштів. Для цього підприємства, відповідно до фінансового плану, визначають потреби в коштах (власних і залучених), регулюють їх використання, забезпечують нормальний розрахунково-фінансовий стан господарства. При реалізації продукції та послуг вони одержують грошову виручку, з якої відшкодовуються витрати. Інша частина виручки становить прибуток.
У ході використання грошової виручки створюються фонди коштів для фінансування капіталовкладень, економічного стимулювання та інші спеціальні фонди, здійснюються платежі в бюджет. Фонди коштів, створені в процесі розподілу доходів, мають цільове призначення.
Контрольна функція фінансів полягає в перевірці правильності формування, розподілу та використання коштів у процесі виробництва і реалізації продукції. Вона охоплює всі сторони господарської діяльності підприємств: рух і використання основних та оборотних фондів, оплату рахунків постачальників і одержання коштів від покупців, сплату платежів у бюджет, одержання і погашення позик у банках, нарахування і виплату заробітної плати, створення і використання різних спеціальних фондів. Контроль дозволяє одержувати повне уявлення про хід господарсько-фінансової діяльності, ступень виконання планових завдань. За допомогою добре поставленого контролю вчасно розкриваються і мобілізуються резерви підвищення доходів і зниження видатків, ефективніше використовуються фінансові ресурси.
Контрольна функція діє на всіх стадіях кругообігу коштів: при витратах на придбання сировини, товарів, оплату праці та інших витрат; при надходженні виручки від реалізації, фінансуванні капіталовкладень і капітального ремонту; одержанні кредитів і вкладень грошей у банк, створенні та використанні фондів економічного стимулювання, розподілі прибутку, при сплаті платежів у бюджет.
Через контрольну функцію держава здійснює контроль за використанням коштів і матеріальних цінностей як у масштабах країни, так і у масштабах окремого підприємства.
Кредитна політика
Грошові відносини проявляються не тільки у вигляді фінансів, але й у формі кредиту.
Кредит виражає економічні відносини, пов'язані із процесом розподілу та використання грошових доходів і нагромаджень. Однак, кредитні відносини відрізняються від фінансових. При фінансових відносинах господарські підприємства безповоротно перераховують у державний бюджет частину своїх власних коштів. Бюджетні кошти також безповоротно передаються підприємствам, органам освіти, соціального забезпечення і т.д.
Кредитні відносини полягають в тому, що держава, а також юридичні особи через банківську систему збирають тимчасово вільні кошти підприємств, а потім надає ці кошти у тимчасове користування у вигляді позички господарським організаціям, які мають в них потребу. Після закінчення строку ці кредити знову вертаються через банк їхнім власникам. У процесі господарської діяльності підприємств відбувається постійний процес створення й використання фондів коштів. При цьому виникнення фондів звичайно не збігається у часі з їхньою цільовою витратою. Це пояснюється тим, що грошовий виторг підприємств від реалізації продукції витрачається на покриття витрат не відразу, а через якийсь час. У результаті цього, у підприємства виникають тимчасово вільні гроші. Таким чином, кредит являє собою позиковий капітал банку в грошовій формі, наданий у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання.
Головними ланками кредитної системи є банки і кредитні установи, що мають ліцензію Національного Банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.
Кредити діляться:
- за строками використання:
а) короткострокові - до 1 року;
б) середньострокові - до 3 років;
в) довгострокові - більше 3 років.
Короткострокові надаються у випадку тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечені надходженнями коштів у відповідний період.
Середньострокові можуть надаватися на оплату обладнання, поточних витрат, фінансування капіталовкладень.
Довгострокові – для формування основних фондів.
Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення уже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію й інше.
- за забезпеченням:
а) забезпечені заставою (майном, цінними паперами);
б) гарантовані (банками, коштами або майном третіх осіб);
в) з іншим забезпеченням (поручництво, свідоцтво страхової організації);
- за ступеням ризику:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком;
- за методами кредитування:
а) у разовому порядку;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою кредитування);
- за строками погашення:
а) одночасно;
б) поступово;
в) достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника).
Відповідно до діючого законодавства, комерційні банки мають право на одержання від Національного Банку України як банку останньої інстанції кредитів через кредитні аукціони й ін.
Основними умовами кредитного договору є:
- принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку прав для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника;
- принцип повернення, терміновості та платності позначає, що кредит повинен бути повернутим позичальником банку в зазначений строк з відповідною платою за користування;
- цільовий характер передбачає використання коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.
Основними джерелами формування банківських кредитів є власні кошти банків, залишки на розрахункових рахунках, залучення коштів юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки до запиту і термінові, кошти, отримані від випуску цінних паперів. Банківська система України має дворівневу структуру. Вона складається з Національного Банку України та комерційних банків. У Законі України “Про банки і банківську діяльність” надано наступне визначення:
“Банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, здійснення валютних операцій, передбачених Законом.”
Банки – це юридичні особи. Вони економічно самостійні та повністю незалежні від виконавчих і розпорядницьких органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю.
Банки можуть здійснювати такі операції:
1) залучення та розміщення грошових внесків і кредитів;
2) здійснення розрахунків із доручення клієнтів;
3) фінансування капіталовкладень із доручення власників;
4) випуск платіжних документів і цінних паперів;
5) покупка, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів;
6) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду;
7) покупка в організацій і громадян, продаж їм іноземної валюти;
8) довірчі операції з доручення клієнтів;
9) надання консультативних послуг;
10) інші операції.
Функції банків 2-х рівнів різні. Комерційні банки не мають тих прав, якими володіє Національний Банк України.
Національний Банк України здійснює централізоване планове управління грошово-кредитною системою країни й проведення єдиної кредитної політики держави, координує діяльність банків і організацію розрахунків між ними, забезпечує організацію та управління грошовим обігом, касове виконання Держбюджету, бере участь у формуванні зведеного валютного плану країни.