Так виникає правовий звичай як найдавніша форма права
Судові органи, як органи держави в авторитарних державах, захищали інтереси панівної верхівки, а тому не застосовували деяких звичаїв, що захищали інтереси всіх, або змінювали їхній зміст, вводячи нові правила. Судові функції часто виконували церковні служителі, правителі чи інші посадові особи державних органів. Захищаючи інтереси панівних класів, судові органи створювали судовий прецедент, тобто рішення суду щодо конкретної справи набувало властивостей загальної норми. Це спонукало появу судового (адміністративного) прецеденту.
З появою писемності держава (її органи), а також посадові особи через правотворчу діяльність закріплювали свою волю в законах, указах та інших нормативних актах. У перших державних законах закріплювалася майнова нерівність, станові привілеї, безправність рабів та інших верств бідного населення. Прикладами таких законів є закони Хаммурапі, XII таблиць. Ману, "Руська правда", "Польська правда" та ін. Наприклад, закони Хаммурапі, царя Вавилона, діяли у XVIII ст. до н. е., складалися з 282 статей і регулювали в основному кримінальні відносини. Майже в кожній нормі відображалася класова нерівність. Візьмемо хоча б правило про те, що лікар, вилікувавши знатну людину, мав одержати 10 сиклей срібла, якщо хворий мушкенум - 5 сиклей, а якщо раб, то рабовласник повинен був віддати лікареві тільки 2 сиклеї срібла.
Класові інтереси відображалися в нормативних актах не лише матеріального, а й процесуального права. Так, під час розгляду судових справ використовувались ордалії (випробування вогнем, водою тощо), поєдинки, присяги, відкуп. Тому багаті завжди могли відкупитись. Отже, юридичне право, сформувавшись разом зі створенням держави, в рабовласницький і феодальний періоди розвитку державності мало класовий характер і захищало інтереси економічно і політичне панівного класу. Водночас рабовласницьке, феодальне і капіталістичне чи соціалістичне право є явищем культури й цивілізації, оскільки несе в собі інформацію про минулі та нині існуючі суспільні відносини між людьми на різних етапах розвитку політичної організації суспільства. 3. Особливості предмету теорії держави і прав.
Предмет та метод будь-якої науки є основними факторами, що характеризують її самостійність. Традиційно предмет ТДіП визначається як загальні закономірності виникнення, становлення, функціонування та вдосконалення держави і права.
Див. в конспекті ТДіП про предмет ТДіП, особливості.
NB: Предмет ТДіП складає система теоретичних знань про загальні та специфічні закономірності зародження, виникнення, функціонування та розвитку держави і права як суспільних категорій. Особливості предмету полягають в дослідженні:
1) закономірностей розвитку суспільства як соціальної системи;
2) визначення закономірностей взаємодії держави, права та економічної системи;
3) визначення закономірностей взаємодії держави з іншими елементами політичної системи, а також визначення місця права в системі засобів соціального регулювання;
4) категорій, які обов’язково пов’язані з суб’єктом (правовідносини, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність, законність та правопорядок);
5) закономірностей, що не залежать від діяльності певних суб’єктів, осіб, відображають рівень розвитку суспільних відносин;
6) держави і права як логічно завершених категорій;
7) вивчає відносну самостійність держави і права, а також їх взаємодію в процесі регулювання суспільних відносин.
Сучасна юридична наука дещо переосмислює зміст предмета ТДіП.
1. Характерним для сучасної науки є питання щодо статусу порівняльного правознавства. Більшість науковців вважають його складовою частиною ТДіП, що має статус методу наукового дослідження. Однак, за переконанням Тихомирова Ю.О. та проф. Батлера порівняльне правознавство є самостійною юридичною наукою, забезпечує порівняльне дослідження національного і міжнародного права, а також дослідження різних галузей в межах національного права.
2. Проф. Бабаєв дещо розширює предмет ТДіП, включаючи до нього логіку права. Це зумовлено дослідженням держави і права як логічно завершених категорій, що і визначає необхідність характеристики законів та закономірностей логіки стосовно держави і права.
3. Проф. Файзієв до предмету ТДіП включає проблеми філософії права, соціології права та позитивне право. Це пояснюється тим, що на його думку в межах теорії права вивчається не природне право, а те, що прийняте державою.
4. Проф. Малько дещо звужує визначення предмету ТДіП, відносячи до нього лише проблеми сутності державно-правових категорій. Це пояснюється вивченням держави і права з точки зору їх гносеології безвідносно до історичних та національних особливостей.
5. Байтін заперечує проти самостійного характеру політології, оскільки на його думку питання сутності та призначення влади є предметом ТДіП.
6. Представники галузевих дисциплін (Йоффе) вважають, що дослідження в межах ТДіП повинні базуватись на позитивному праві, а тому вивчення інших підходів до розуміння держави і права повинно бути віднесено до історії політичних і правових вчень.
7. Представники сучасної ТДіП (Скакун О.Ф.) вважають, що предмет ТДіП повинен бути доповнений питаннями юридичної техніки.
8. Представники процесуального права (Горшеньов В.М.) вважає, що предметом ТДіП є також питання теорії юридичного процесу.
9. Проф. Матузов вважає, що окремим напрямком вивчення теорією є філософія держави, хоча інші науковці називають її політологією.
Таким чином, особливості розуміння предмету ТДіП свідчать про можливість доповнення традиційних поглядів на цю проблему. Всі зазначені погляди на предмет ТДіП можуть бути об’єднані тим, що характеризують теорію як науку. Це зумовлено наступним:
· дискусійним залишається питання про первинність держави чи права, тому поширеним стає погляд на одночасність їх виникнення, що зумовлює особливості розуміння предмету теорії.
· одночасність еволюційного розвитку держави і права теж характеризує теорію як науку і зумовлює особливості розуміння її предмету.
· Взаємодія та взаємозалежність держави і права в процесі їх функціонування та неможливість їх існування ізольовано теж впливає на розуміння предмету теорії.
· Вищезазначені підходи до характеристики предмету ТДіП характеризують її як науку, оскільки визначають можливі напрямки її розвитку в майбутньому.