Його багатий Йосип поховав,
Я хочу так, щоб свята плин прекрасний
Наповнив душу й досягнув небес.
То ж хай не змовкне в краї нашім гасло:
Христос воскрес ! воістину воскрес!
2. Чудовий ранок, сонце світить,
Лунає пісня до небес,
Радіють всі, - дорослі, діти
Христос воскрес ! Христос воскрес!
Який цей ранок урочистий,
Не стало смутку, смуток щез,
І скрізь летить ця славна вістка:
Христос воскрес ! Христос воскрес!
Нехай ця вістка скрізь лунає,
Заснулий світ зворушить весь,
Хай людям всім розповідає :
Христос воскрес ! Христос воскрес!
За смерть Христову, за спасіння,
За те, що Він зійшов з небес,
Нехай в це свято воскресіння
Співають всі: Христос воскрес!
Я маленька ще та знаю,
Що Ісус Христос живий,
Я Йому пісні співаю,
Він тепер Спаситель мій.
Не мовчи і ти, мій друже,
Подивись в блакить небес.
Слав Його. Не будь байдужим, бо й для тебе Він воскрес!
4. Страждають в світі люди,
У душах їхніх відчай, а ми Ісуса любим,
Бо добре нам з Ісусом.
В зібранні ми з дитинства
По милості Господній.
За всіх дітей сьогодні
Ми дякуєм Ісусу.
За те, що утішає,
Коли на серці буря
Його любов велика,
Ми дякуєм Ісусу.
За добрих тата й маму,
За світлий день й похмурий,
За воскресіння славне,
Прославимо Ісуса.
Чекає вірних вічність,
Коли закінчим шлях свій.
Там зустріч нерозлучна
Із Господом Ісусом.
У краї вічнім , в небі
Візьмемо арфи, гуслі
І заспіваєм разом:
Осанна, честь Ісусу.
1. Юрба сміялась, плакала, кричала,
Вдивлялась пильно: ось уже ведуть,
В зеніті сонце, спека докучала.
Та хай вже там: потерпим, будь-що-будь.
Це ж так цікаво: вчора під осанну
В’їжджав як цар. А нині – на суді.
Не буде більше цар той самозваний
Нам докучать : «на хрест Його веди!»
Яка ж це гордість – буть комусь суддею!
«На хрест, на смерть, Варраву відпускай!»
… Мовчала совість, заплямована брехнею.
Кричало зло… Чорнів вже небокрай.
Крик юрби переміг, - і повели Ісуса до страти. На місце, де карались всі злодіяння, туди, де закінчували життя багато злочинців світу, на Голгофу! Місце, - звідки починають життя усі грішники світу. Місце, де звершилось спасіння всього людства, місце перемоги над гріхом.
Він йшов шляхом , який називався Віа Долороса. Часто в безсиллі, не чуючи ніг, падав. Кров рясна зрошувала Його слід …
Ведуть Христа… Ведуть Христа
По вулицях Єрусалиму.
Засохли спрагнені уста,
На плечах – знаки від хреста,
Аж кров’ю рани густо вкрились.
Ведуть злі грішники ,ведуть
О, де ж їм знати Сина Бога…
Це « віа доло роса» путь –
Чи страху вже нема ні в кого ?!
Ведуть жорстоко, о, ганьба –
На кого руку зняв, на кого?!
І крапля крові пресвята
На камінь падає з хреста –
Ведуть розп’ясти . Люди…Бога…
2. Наближалась шоста година дня. На безхмарному небі панувала повна тиша. Тільки бліде обличчя висячого на хресті Ісуса світилося тьмяним світлом… Ні один стогін не вирвався з Його уст… І тільки очі, звернені до неба, неначе чекали підтримки від Всевишнього, - ці чудові очі Спасителя, які дивилися вдалечінь усіх віків, і бачили Свою улюблену вистраждану невісту – Церкву Христа! Вони бачили мене, бачили й тебе, любий друже!
Сонце раптово померкло, захиталась земля і задрижали віковічні скелі Сіону. Розірвалась на двоє завіса в Єрусалимському храмі від верху аж донизу. Повідкривались гроби і повставало багато тіл спочилих святих… Той, чиє народження звіщалось і прославлялось ангелами на небі, чия зростаюча могутність страшила Ірода, Кого голос із неба назвав Своїм улюбленим Сином… Хто силою Своєї могутності втихомирив бурю на Тиверіадському озері… Хто п’ятьма хлібами і двома рибами нагодував п’ять тисяч народу… Той, що зціляв прокажених і повертав їм втрачені сили… Відкривав очі сліпим і виводив мертвих з царства зотління і пороку… Кого, вмиваючи руки перед народом, Пилат визнав ні в чому невинним… Чию смерть признали всі сили розбурханої стихії… Він помер…
А як помер Христос, в саду в печері
Його багатий Йосип поховав,
Там привалив важкі камінні двері,
Щоби Його ніхто не турбував.
Тепер, здається, вже кінець тривогам,
Нема Христа, ніхто не буде вчить…