Основні напрями і шляхи підвищення економічної та екологічної ефективності охорони навколишнього природного середовища на підприємствах

Вагомі напрями світового масштабу з підвищення ефектив­ності збереження та раціонального використання природних ресурсів, були визначені у програмі ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (1971 р.), Конвенцією про охорону біологічного різномаїття (1992 р.), на конференції ООН «Порядок денний на ХХІ століття» (1992 р.) та іншими документами [175, с. 604]. Було визнано, що в основу діяльності людини повинна лягти концепція сталого розвитку і екологічної безпеки, яка перед­бачає досягнення такого стану довкілля, при якому не погір­шується екологічна ситуація і не виникає загроза для здоров’я людини. Основною метою є створення умов для задоволення сучасних потреб людини, не позбавляючи при цьому майбутні покоління можливості задоволення своїх потреб, але не шляхом заборони тієї чи іншої діяльності, в результаті якої людина може зруйнувати природне середовище, а шляхом застосування таких форм господарювання, які дають змогу скористатися благами розвитку, зберігаючи водночас навколишнє середовище.

В Україні продовжує зберігатись екстенсивний тип розвитку економіки, що веде до нераціонального використання природ­них ресурсів і деградації середовища існування людей, харак­терні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу, зростаюча науково-технічна і технологічна відсталість.

Однією з найактуальніших і найболючіших проблем охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів на підприємствах була і залишається проблема фінансування природоохоронних заходів. За умов економічної кризи яку переживає Україна, це питання набуває особливої гостроти, оскільки під час реформування фінансової системи та її адаптації до ринкових умов були витрачені попередні джерела витрат на природоохоронні потреби. Якщо у період існування планової економіки головним джерелом коштів на природоохоронну діяльність підприємств був держ­бюджет та власні кошти підприємств які ми розглядаємо як незалежні джерела, оскільки вони, у свою чергу, поповнювалися за рахунок держбюджету, то сьогодні в державному та власному бюджеті підприємств на охорону природного середовища знач­но скоротилися і, за деякими прогнозними оцінками, скорочу­ватимуться і надалі у зв’язку як з кризовим станом економіки, так і з подальшою її децентралізацією. Збільшення коштів на природоохоронні витрати в особистий «кошик» за рахунок особистого виробництва підприємств є досить проблематичним, бо більшість з них працюють не на повну потужність і пере­бувають у фінансовій кризі. Як правило кошти не направ­ляються на фінансування природоохоронних заходів, а якщо вони утворюються, то витрачаються не за цільовим призна­ченням. Як уже і зазначалося у цій книзі, у першочерговому напрямку підприємств мають бути створені свої особисті екологічні фонди і чітко контролюватись їх витрата за призначенням по збереженню довкілля.

Головною метою створення позабюджетних екологічних фондів в Україні було формування автономного, незалежного від держбюджету централізованого фінансування природоохо­ронної діяльності. При цьому передбачається, що кошти екофондів мають не підміняти, а доповнювати бюджетні кошти і кошти, що виділяються для даної мети підприємствами – природокористувачами. Постійний дефіцит місцевих бюджетів «змушує» місцеву владу використовувати позабюджетні еколо­гічні фонди не за призначенням. Отже природоохоронна діяль­ність підприємств не фінансується і на державному і на місце­вому рівнях, а кошти підприємств відбираються податковим тиском. Тому одним із напрямків в Україні для покращання фінансування природоохоронних заходів має бути створення Національного фонду охорони навколишнього природного середовища як самостійної фінансової структури на правах юридичної особи, а потім дати таке право регіональним (місцевим) фондам [86, с. 73].

Одним із першочергових напрямків на підприємствах має стати відновлення особистих виробництв у всіх регіонах України. Для швидких темпів оновлення і поповнення основних фондів підприємств має місце стабільна рентабельність виробництва.

Відомо, що стабільна рентабельність підприємств може бути забезпечена при впровадженні на підприємствах госпроз­рахункових відносин.

Госпрозрахункові відносини є органічною складовою рин­кової економіки. Поєднання в управлінні державного регулю­вання з ринковими прийомами впливу на виробника, організація роботи трудових колективів на основі сумірності витрат і результатів праці, самоокупності, прибутковості, оперативної самостійності, матеріального заохочення і відповідальності дали певний економічний ефект. Сьогодні, в перехідний період становлення цивілізованого ринку, важливо вибрати такі форми госпрозрахунку, які б відповідали досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і не руйнувати виробничий потенціал суспільства. При розв’язанні нових проблем, які ставить життя, слід критично враховувати також нагромаджений вітчизняний досвід.

Основою соціально орієнтованого ринкового господарства є технологічний спосіб виробництва, який базується на автома­тизованій праці.

Приведемо приклади підприємств які не втратили своє виробництво, а продовжують працювати стабільно в умовах госпрозрахунку та самофінансування, зберігаючи кадровий потенціал і своєчасну виплату заробітної плати, вдосконалюють природоохоронні заходи.

До таких підприємств можна віднести як Сумське ВАТ хімічного і нафтового машинобудування ім. М. В. Фрунзе, ВАТ «Запоріжсталь» якого головою правління довгі роки є В. А. Сацький (газета «Индустриальное Запорожье» № 60 від 25 березня 2000 р. – С. 4), Запорізький алюмінієвий комбінат де генеральним директором був І. М. Бастрига, Бердянський морський порт, Маріупольські металургійні комбінати «Ілліча» та «Азовсталь», сільгосппідприємство «Батьківщина» Котелев­ського району Полтавської області де понад двадцяти років цього підприємства є О. Г. Коросташов.

Звіт кожного підрозділу цього підприємства починається з аналізу госпрозрахункового завдання. У цьому сільськогос­подарському підприємстві оцінку своєї роботи ставить собі сам колектив підприємства. Виражають її коефіцієнтом трудової участі (КТУ). Найвищий бал – 1. Він дає право на максимальну винагороду. Її, як і зарплату, виплачують без затримки. Отже, хоча то було давно, набутий досвід, який допоміг пройти через рифи економічних негараздів у державі, дуже актуальний нині.

Госпрозрахунок на таких підприємствах діє на основі самоокупності без централізованих капітальних вкладень. Названі підприємства забезпечують нормативну рентабельність.

Основний принцип самофінансування – розвиток тільки за рахунок особистих і позичених коштів, без дотації або іншої фінансової допомоги від галузі і держави.

Госпрозрахунок має бути доведений на всіх рівнях – від підприємства в цілому до кожного цеху, відділу, дільниці, бригади, робочого місця. Вдосконалення скрізного госпроз­рахунку – одне із основних умов успішної роботи на принципах самофінансування [234, с. 5].