Дати визначення і характеристику методів бесіди, інтерв’ю
Метод бесіди. Інтерв'ю.
Це методи, за допомогою яких отримують інформацію на основі відповідей співбесідника на питання, які ставить психолог при контактуванні. Бесіда ґрунтується на особистому спілкуванні, що усуває деякі негативні моменти, які виникають, коли використовують запитальник. Метод бесіди потрібний для вивчення професій, деяких функціональних станів людей, які формуються в трудовій діяльності, аналізуючи особисті професійні плани (в системі профконсультації), оцінюючи робочі місця (в системі ергономічної оптимізації). Цей метод застосовують у поєднанні з іншими методами. Бесіда, яку проводить професіонал-психолог, е цілеспрямованою, плановою з точним формулюванням.
Основні вимоги до бесіди як методу:
а) нежорстка, гнучка програма, яка допомагав оперативно спілкуватися залежно від суджень суб'єкта дослідження, його реакцій, психологічних станів;
б) спеціальний соціальний довірливий контакт психолога з суб'єктом дослідження;
в) бесіда не повинна перетворюватися в усну анкету, питання треба ставити природно, враховуючи контекст спілкування;
г) не ставити запитань у навіюючій, сугестивній формі;
ґ) ставити питання в непрямій формі, провокуючи суб'єкта на вільні міркування (наприклад, "Якби ви...?", "Як ви думаєте..?", "Що ви вважаєте за потрібне сказати про вашу професію школярам?" тощо);
д) система питань повинна допускати взаємоперевірку, відповідні взае-мопояснення;
е) хід бесіди треба фіксувати, документувати (якщо можна, то записувати на магнітофон; протокольно — мова суб'єкта повинна фіксуватися дослівно, без найменшого редагування — "фотографічно");
є) не обов'язково бесіда повинна відбутися за один раз. Вона може складатися з обміну репліками, розірваними в часі та просторі.
Недолік методу бесіди порівняно з запитальником — розтягнутість, досить повільне накопичення даних при дослідженні масового характеру. Тому на практиці частіше застосовують запитальник, бо він економить час.
Саме цим зумовлена складність методу бесіди для психолога, який повинен досконало проаналізувати відповіді, відкинути недостовірне і несуттєве та зосередити увагу на фактах, які в цьому випадку дають потрібну інформацію.
У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Це зумовлено певними причинами, але передусім недостатнім розвитком мережі постійних спеціально підготовлених інтерв'юерів.
Соціологічне інтерв'ю - метод збору соціологічної інформації,_ що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.
Головна відмінність між анкетуванням та інтерв'ю — у формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується анкетою. Питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує самостійно, формулюючи відповідь і фіксуючи її в анкеті.
Для одержання одного і того самого обсягу інформації при використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу і засобів, ніж при анкетуванні. Додаткових витрат вимагають при цьому підбір і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їх роботи. Водночас розширюються можливості щодо підвищення надійності зібраних даних за рахунок зменшення кількості тих, що уникли опитування, і скорочення різноманітних технічних помилок.
Участь інтерв'юера дає змогу максимально пристосовувати запитання бланка-інтерв'ю до можливостей респондента. Інтерв'юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо котресь із запитань йому здасться незрозумілим.
Якість одержаної під час інтерв'ю інформації залежить від характеристик основних компонентів процесу спілкування: питальника, інтерв'юера, респондента, обставин інтерв'ю.
Інтерв'ю найчастіше проводять за місцем роботи чи занять і за місцем проживання. Перший варіант доцільніший при дослідженні виробничих чи навчальних колективів, коли предмет дослідження пов'язаний з виробничими чи навчальними справами. Інтерв'ю за місцем проживання ефективніше, якщо предмет опитування стосується таких проблем, про які зручніше вести мову в неофіційній обстановці (проблеми політики, відпочинку, побуту). Незалежно від місця проведення інтерв'ю, слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу третіх» осіб, присутність яких впливає на психологічний контекст інтерв'ю і може спричинити зміщення в змісті відповідей респондента.
За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване інтерв'ю.
Вільне Інтерв'ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації питань. Такі інтерв'ю доречні на стадії розвідки, уточнення проблеми дослідження. Найпоширенішим є формалізоване, або стандартизоване, інтерв'ю, коли спілкування інтерв'юера і респондента регламентоване детально розробленим питальником й інструкцією інтерв'юера. Інтерв'юер зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань і їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизованеінтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх.
Поділяються інтерв'ю і за процедурою проведення. Панельне інтерв'ю — багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу. Групове інтерв'ю — запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне викликати дискусію в групі. Клінічне інтерв'ю — довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів. Фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої в отриманні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.
В останні роки більш інтенсивно використовують телефонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон; воно не може бути репрезентативним.