Демонтаж комуністичних режимів у країнах регіону

 

Польща

Протягом 1989 – 1990 рр. революційні події у країнах ЦСЄ призвели до ліквідації номенклатурно-комуністичної суспільно-політичної та економічної системи і закладенням основ парламентаризму та ліберальної демократії.

У Польщі 6 лютого 1989 р. розпочалося засідання ,,круглого столу” за участю ПОРП, ,,Солідарності”, Загально польської угоди профспілок та римо-католицької церкви (у переговорах взяло участь 57 осіб). 5 квітня 1989 р. був підписаний заключний документ ,,круглого столу”, який зафіксував необхідність радикальної реформи політичної системи. Замість Державної Ради ПНР передбачалося відновити інститут президентства. Вибори до сейму відбулися у два тури. Другий тур пройшов 18 червня 1989 р. 19 липня 1989 р. на посаду Президента ПНР обрано В. Ярузельського, а главою уряду – Т. Мазовецького (за домовленостями ,,круглого столу” президент мав бути від ПОРП, а прем’єр-міністр – від опозиції). Економічна програма уряду Л. Бальцеровича зводилася до обґрунтування негайного переходу країни на ринкові відносини (,,шокова терапія”). 31 грудня 1989 р. вступив в дію закон про поправки до Конституції, за яким було змінено назву на Республіка Польща, виключалася стаття про ПОРП як керівну політичну силу суспільства. Були записані статті про свободу підприємницької діяльності і захист приватної власності. У січні 1990 р. на ХІ з’їзді ПОРП заявила про припинення діяльності [4, 363-364].

Після ліквідації ПОРП Ярузельський втратив політичну підтримку і постало питання про нового главу держави. Під час зустрічі президента, прем’єр-міністра, маршалів Сейму та Сенату й лідера ,,Солідарності” В. Ярузельський погодився скласти президентські повноваження, а парламент прийняв поправку до Конституції про всенародне обрання глави держави і скорочення терміну повноважень до 5 років. Нові вибори президента Польщі відбулися у два тури 25 листопада і 9 грудня 1990 р., на яких перемогу здобув лідер ,,Солідарності” Л. Валенса. Новий глава держави проголосив створення Третьої Речі Посполитої.

28 червня 1991 р. було прийнято новий закон про вибори, за яким запроваджувалася пропорційна виборча система. У жовтні 1991 р. відбулися перші вільні парламентські вибори, за результатами яких переможцем вийшов Демократичний союз. Були представлені у парламенті також Союз демократичних сил (12,9%), Конфедерація незалежної Польщі (11%), Виборча католицька акція (9,3%), Центристська угода (5%).

У серпні 1992 р. сейм прийняв Малу конституцію – закон про владу, який регламентував відносини між президентом, парламентом і урядом. Проте спостерігалася політична нестабільність у країні. Протягом 1991 – 1993 рр. змінилося три уряди, які очолювали Я. Ольшевський, В. Павляк і Х. Сухоцька. Після травневої (1993 р.) урядової кризи Л. Валенса розпустив парламент. Новий виборчий закон (28 травня 1993 р.) змінив прохідний бар’єр для політичних партій (5%) і коаліцій (8%). Під час виборів до сейму 1993 р. перемогу здобули ліві сили: Союз демократичних сил (20,7%) і Польська селянська партія (15,3%). Уряд розпочав проведення реформ, за результатами яких Польща подолала глибоку економічну кризу [3, 130-134].

Чехословаччина

Під впливом лібералізації у Польщі та СРСР невдоволення владою росло серед громадян Чехословаччини. Протягом січня – вересня 1989 р. у Празі проходили демонстрації протесту, які були придушені поліцією. Студентська демонстрація 17 листопада 1989 р. призвела до побиття та винесення смертних вироків, закриття чеських ВУЗів. 20 листопада був створений Союз всіх опозиційних сил країни, який на чеських землях отримав назву Громадянський форум, а в Словаччині – Громадськість проти насилля, під керівництвом драматурга і правозахисника Вацлава Гавела, учасника ,,Хартії 77”. У грудні 1989 р. було відмінено положення Конституції про керівну і спрямовуючу роль КПЧ й незабаром президент Гусак подав у відставку. 28 – 29 грудня 1989 р. федеральні збори обрали президентом В. Гавела. У березні 1990 р. федеральні збори легалізували приватне підприємництво й схвалило приватизацію державних підприємств. 20 квітня федеральні збори змінили назву держави на Чеську і Словацьку Федеративні республіки [11].

У червні 1990 р. відбулись вибори до федеральних зборів, перемогу на яких здобули Громадянський форум і Громадськість проти насилля. Приводом до розпаду Чехословаччини стали результати парламентських виборів 5-6 червня 1992 р. Перемогли Громадянська демократична партія Вацлава Клауса та Рух за демократичну Словаччину Володимира Меч’яра. Президентом ЧСФР 5 липня 1992 р. став В. Гавел, який 20 липня подав у відставку. 31 грудня 1992 р. ЧСФР припиняє існування. Першим президентом Чеської республіки обрано В. Гавела [5, 393-394].

Угорщина

У січні 1989 р. парламент прийняв закон про право на створення політичних партій. Було оприлюднено висновок комісії істориків про характер угорських подій 1956 р., які кваліфікувалися як народне повстання. У червні – вересні 1989 р. в країні було проведено національний ,,круглий стіл”, на якому були вироблені документи: про зміну конституції, діяльність політичних партій, забезпечення умов переходу до парламентської демократії. Крім того, було домовлено про запровадження інституту президентства, демократичні вибори до парламенту, заборону діяльності парторганізацій на підприємствах. У жовтні 1989 р. змінено назву країни на Угорську Республіку, запроваджено посаду президента. Навесні 1990 р. відбулися перші вибори до парламенту, на яких перемогу здобув УДФ (42%). СВД – 24%, ФІДЕС – 8,5%. 2 травня 1990 р. обрано главу держави – лідера СВД А. Гьонца.

Новий уряд здійснив чистку державного апарату, армії, керівництва підприємств, прийняв закон про земельну реформу (1992 р.). У 1992 р. Угорщина ратифікувала Європейську угоду про права людини, у 1993 р. прийняла Закон про права національних меншин та етнічних груп, в якому закріплені їхні індивідуальні та колективні права щодо користування рідною мовою. Країна розвивалася на засадах демократії та ринкової економіки [3, 208-210].