Якщо ж любовi у душi нема, -

Нас было трое

Один был Светом,

Другой был - Тьмою.

Один был Летом,

Другой - Зимою.

Один был Стужей,

Другой был Зноем.

Один был Солнцем,

Другой - Луною,

А третий - мною...

С.Цибульський

Свiтлiй пам'ятi сина Сергiя присвячую

Мiж серпнем i вереснем

-----------

Прикмети квiтня

На осоннi - квiтка сону

Пробудилася зi сну.

А у небi - спiву, дзвону...!

Свiт вертає на весну.

* * *

На лузi мати-й-мачуха цвiте

I серцю з того цвiту веселiше.

Неначе, з неба сонце золоте

В траву упало, й тут йому милiше.

***

Повертаються з вирiю гуси,

Несучи нам на крилах весну.

Я з надiєю вслiд їм дивлюся,

Прокидаючись з довгого сну.

Я кажу тобi: "Здрастуй, кохана!"

Поцiлую у теплi вуста.

Ця весна має iм'я жаданне -

В нiм загадка й розгадка проста.

* * *

Бiленький пролiсок тендiтний,

Весни бентежний первоцвiт.

У сiрих буднях - промiнь свiтлий,

Як запiзнiлий твiй - "Привiт!.."

* * *

До нас вернулися лелеки

I стали на узвишшi знов,

Неначе спогади далекi,

Минулу стережуть любов...

* * *

Минає лiто

Минає лiто. Все колись минає...

Йде назавжди у холод небуття.

Хiба, що жовтий сонях нагадає

Нам ще колись цю щемну мить життя.

***

Зазирає вересень в озерце,

Де втопило лiто теплу просинь

Завмирає у зажурi серце:

Не спiши до мене, моя осiнь.

Ще мене цiлує нiжно мила,

Ще вуста її менi "люблю" шепочуть,

Та вже в небi на високих крилах

Днi мої до вирiю клекочуть...

***

Cумують берiзки за лiтом,

Вдягнувши вбрання золоте

I тiльки каштан бiлим цвiтом,

Як пiзнє кохання, цвiте.

***

Догоряє осiнь запiзнiлим цвiтом,

Не питай у осенi - де подiлось лiто?

Зашиває озеро перший синiй лiд,

Не питай у озера - де весельця слiд?

Не шукай у юностi берегiв i меж,

Доживеш до зрiлостi - все збагнеш.

Золота покрова

Золота Покрова

Нам голiв iще снiгом не вкрила,

Ще надiя жива

I у серцi вогонь не погас.

Нашi кращi слова

Журавлi ще не взяли на крила,

Нам ще мариться в снах

Не станцьований в юностi вальс.

Вiрте друзi мої:

Наша крига ще тiльки-но скресла,

Ще дзвiнкi солов'ї

Доспiвають нам нiжний романс

I любов, що вплiта

нас в свої золотi перевесла,

Ще поверне сповна

Заборгований кожному шанс.

Ми ще з вами пройдем

Пiд знаменом святковим проспектом,

На прощання для нас

"Ще не вмерла..." зiграє оркестр.

Хто себе не ганьбив,

Той i пiсля Голгофи воскресне,

Тож шануймо завжди

найдорожче, що є у нас -

честь!

* * *

Ти мене не просто розлюбила

В мить, коли сягнув я висоти,

Поглядом спалила мої крила,

Вiдштовхнула й мовила: "Лети!".

I як птах, пiдстрелений на злетi,

Нiби камiнь, скинутий iз гiр,

Я летiв, і на усiй планетi

Раптом стих стривожений ефiр.

Все живе замовкло на хвилину,

Навiть вiтер приглушив свiй звук,

Щоби було чути, як в людини

Серце вiдбива прощальний стук...

* * *

Сон

Нiч минала.

Серця хвильний гомiн

Тишу рвав i кидав за порiг.

Мозок тяв про щось забуте спомин,

Слово щире ластилось до нiг.

Собачам зобиженим просилось,

Клекотало леготом дорiг.

Ти пробач, якщо в цю нiч наснилось

Все, що дарувати я не змiг ...

* * *

Я в обличчя скривджене не вдарю,

Бо в самого вдарене болить.

Погляд мiй не скреше iскри жару

В тiй душi, що тлiє й не горить.

Я неправди в душу не посiю,

Бо кривить душею не навчивсь.

Як любити крадькома не вмiю,

Й не люблю, також - не крадучись.

* * *

У дитинства - тисяча облич.

Всi вони зворушливi й правдивi,

Промайне... i клич його - не клич,

Де вона тепер та щемна мить щаслива?

У кохання - тисяча облич.

Кожне з них бентежне i красиве,

А мине... I клич його - не клич,

Лиш на вiях затремтить сльоза зрадлива.

* * *

- Чого ти плачеш, моє серце?

За чим сумуєш, моя доле?

Куди з грудей так прудко рвешся?

Що тебе тяжко так неволить?

- То, лиш здається, моя радiсть.

То, лиш ввижається, кохана.

Ось-ось мине хвилинна слабкiсть

Й перещемить сердечна рана...

- Чом на твоїх зiницях сльози?

Чого тремтять зрадливо руки?

Що за душевнi бурi-грози

Твiй мозок рвуть, як чорнi круки?

- То - сонце заслiпило очi,

Лiта нагадують про себе.

А ще, - безсоннi довгi ночi,

Й думки про мене, i про тебе...

* * *

Епiтафiя самому собi

Якщо в серця вертається зима,

В них замовкає пiсня солов'їна.

Якщо ж любовi у душi нема, -

То нащо жити,

якщо ти - людина?..

* * *

Любове моя остання,

Моє запiзнiле кохання,

Зоря моя пiзня й рання,

Прощання мої i стрiчання,

Надiї мої й сподiвання,

Мої нездiйсненнi бажання...

* * *

Ми з тобою десь вже зустрічались,

Тільки де, красуне, підкажи?

Дні ішли,літа за нами мчали,

Як круті авто на віражі.

Й погляд цей я теж уже десь бачив,

Тільки де, красуне, підкажи?

Із яких незвіданих побачень

В наші сни приходять міражі?..

***

А знаєш, я таки тебе люблю,