Засади (принципи) досудового провадження. 2 страница

3. Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні на підставі пункту 3 частини другої цієї статті.

4. Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених цим Кодексом. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.

5. Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.

6. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.

7. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

Стаття 28 «Розумні строки» КПК України

1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, чи щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

Стаття 29 «Мова, якою здійснюється кримінальне провадження» КПК України

1. Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

2. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

3. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.

Література:1. Конституція України //Відомості Верховної Ради України. - 1996 .- № 30.- Ст. 141. 2. Кримінально-процесуальний кодекс України: від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). - К., 1961. - № 2. - ст. 15; зі змінами станом на 13.04.2012 р. 3. Кримінальний процесуальний кодекс України: від 13.04.2012 р., № 4651-VI // Голос України. - № № 90-91 (5340-5341). – 19 травня 2012 р. 4. Кримінальний кодекс України: від 05.04.2001 р., № 2341-III // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 25–26. – Ст. 131, з наст. змінами. 5. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія, практика: дис. … д-ра юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / Василь Тимофійович Маляренко; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2004/ doc_137131 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ccu. gov.ua/uk/ doccatalog/list?currDir=160045 6. Козаченко А. В. Уголовный процесс Украины: Учеб.-практ. пособие. - Николаев: Иллион, 2007. - 395 с. 7. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Підручник. - 2-е вид./ Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. -К.: Юрінком Інтер, 2008. – 712 с.8. Кучинська О. П. Кримінальний процес України: Навч. посібник / О. П. Кучинська, О. А. Кучинська. - Вид. 2-е. - К.: Прецедент, 2007. - 202 с. 9. Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в України: вибрані твори / М. М. Михеєнко. - К. : Юрінком Інтер, 1999. - 240 с. 10. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. - 4-те вид.- К.: А.С.К., 2003. - 1120 с. 11. Тунтула О. С. Сутність і класифікація де-факто процесуальних дій та форми представлення, оцінки і використання доказів в антикримінальному судочинстві: [навч. посібник] В 2 т. / [Тунтула О. С., Кириленко Є. В., Коросташова Т. О.; за наук. ред. проф. О. А. Кириченка]. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. - Т. 1: Основна частина. – 2011. - 124 с. 12. Уголовно-процессуальный кодекс Украины : науч.-практ. комментарий. – 5-е изд. / Ю. П. Аленин, М. Р. Аракелян, Е. Н. Гидулянова и др. ; [под ред. В. Т. Маляренко, Ю. П. Аленина]. – Харьков : Одиссей, 2009. – 1008 с. 13. Яновська О. Г. Кримінально-процесуальне право України: Навч.-метод. посібник. - К.: КНЕУ, 2007.- 208 с.

ЛЕКЦІЯ № 3

СУД, СТОРОНИ,

ІНШІ УЧАСНИКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Лекція висвітлює такі питання:

1. Поняття і класифікація суб’єктів антикримінального судочинства.

2. Ознаки, основні групи і різновиди особистісних джерел доказів та інших різновидів антикримінальних відомостей.

3.Процедурний статус суду та підсудність справ.

4. Права, інтереси та обов’язки сторони обвинувачення у кримінальному провадженні.

5. Права, інтереси та обов’язки сторони захисту у кримінальному провадженні.

6. Права, інтереси та обов’язки потерпілого у кримінальному провадженні.

7. Процедурний статус інших учасників кримінального провадження за КПК України.

8. Порядок заяви і вирішення питання про відвід, його наслідки.

 

Питання 1. Поняття і класифікація суб’єктів антикримінального судочинства

Дослідження колишнього та існуючого законодавчого врегулювання поняття і класифікації суб’єктів антикримінального судочинства дозволило встановити наявність різноаспектних і суперечливих варіантів вирішення даної проблеми, оскільки у п. 6 ст. 32 КПК України 1960 р. як «Учасники процесу» вказані лише обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники [6].

Стаття 3 «Визначення основних термінів Кодексу» КПК України у контексті суб’єктів антикримінального судочинства у ч. 1 тлумачить такі терміни:

1) близькі родичі та члени сім’ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;

2) головуючий - професійний суддя, який головує при колегіальному судовому розгляді або здійснює його одноособово;

8) керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступники, які діють у межах своїх повноважень;

9) керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, міжрайонний прокурор, прокурор міста, району, прирівняні до них прокурори, та їх заступники, які діють у межах своїх повноважень;

11) малолітня особа - дитина до досягнення нею чотирнадцяти років;

12) неповнолітня особа - малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;

15) прокурор - Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом;

17) слідчий - службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень;

18) слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду;

19) сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники;

20) суд апеляційної інстанції - Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційний суд області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення;

21) суд касаційної інстанції - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

22) суд першої інстанції - районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження;

23) суддя - голова, заступник голови, суддя Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів, які відповідно до Конституції України на професійній основі уповноважені здійснювати правосуддя, а також присяжний;

25) учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник;

26) учасники судового провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження [7].

Як бачимо, узагальнені переліки суб’єктів антикримінального судочинства представляють лише п. 19, 25 та 26 ч. 1 ст. 3 КПК України, які різні за обсягом, не узгоджуються між собою і не є вичерпними. Наприклад, секретар судового засідання і судовий розпорядник вказані у переліку лише учасників кримінального провадження і немає їх поміж учасників власне судового провадження.

Переліки учасників кримінального і судового провадження містять в собі сторони кримінального провадження і поряд з цим потерпілого, його представника та законного представника, коли останні, згідно п. 19 даної частини, є сторонами кримінального провадження. Поміж як останніх, так й учасників кримінального і судового провадження немає чомусь третіх осіб із самостійними вимогами і без них. А без третіх осіб неможна провести у повному обсязі відновлення прав, свобод, інтересів чи обов’язків фізичних або юридичних осіб чи держави в межах цивільного позову в антикримінальному судочинстві.

Поміж учасників судового засідання також немає й багатьох інших осіб: свідка та його адвокату, заставодавця, перекладача, експерта, спеціаліста і навіть секретаря судового засідання і судового розпорядника, які є, однак, поміж учасників кримінального провадження, та ін.

Викликає заперечення наявність двох переліків учасників як кримінального провадження, так і судового провадження, сутність і співвідношення яких у КПК України чітко не визначено і чим саме перелік кримінального провадження відрізняється від переліку судового провадження, який є загальним, а який – частковим, чи вони є одно порядковими. Є й інші недоліки із викладу суб’єктів антикримінального судочинства за КПК України.

Не менш суперечливими та різноаспектними виявилися й доктринальні (теоретичні) варіанти визначення сутності і ступеневого видового поділу особистісних джерел [Г. М. Міньковський, І. Л. Петрухін, Р. О. Савонюк, С. В. Томін, П. П. Якімов та ін.] та класифікації суб’єктів кримінального судочинства [С. А. Альперт, В. Д. Арсеньєв, А. Р. Бєлкін, В. П. Божьєв, В. І. Галаган, В. Г. Даєв, Е. С. Зеліксон, Ц. М. Каз, О. Ф. Куцова, О. С. Ландо, М. М. Михеєнко, О. Б. Муравін, Р. Д. Рахунов, А. П. Рижаков, А. І. Сергеєв, М. С. Стахівський, М. С. Строгович, І. В. Тиричев, Л. Т. Ульянова, Ф. М. Фаткуллін, О. Г. Яновська та ін.] [2, с. 298-335], удосконалюючи які С.А. Кириченко запропонував у порядку пояснення основних термінів кодексу наступну класифікація суб’єктів антикримінального судочинства, що (з урахуванням уточнення О. С. Тунтулою найменувань підвидів потерпілого на основі термінів «де-факто» і «де-юре» та ін.) може виглядати таким чином:

1. Головні суб’єкти – особи, відповідальні за безпосереднє, об’єктивне, всебічне і повне з’ясування всіх обставин суспільно небезпечного діяння [слідчий, керівник органу досудового розслідування, слідчий суддя, керівник слідчої чи слідчо-ордистичної групи, прокурор, суддя та у відомому сенсі – експерт і керівник експертної установи, а у разі прийняття перспективного Кодексу ордистичного судочинства України – й ордист].

2. Допоміжні суб’єкти – особи, які мають сприяти виконанню цих завдань [державний обвинувач, захисник, поняті[5], перекладач, спеціаліст, особливі учасники де-факто і де-юре процесуальних дій, представник пенітенціарного закладу, представник служби у справах неповнолітніх, зберігач описаного майна чи речових джерел доказів, реалізатор речових джерел доказів, поручитель, заставодавець, секретар судового засідання, судовий розпорядник].

3. Особистісні джерела доказів, які, у свою чергу, поділяються на тих, які:

3.1. Отримують докази (експерт). 3.2. Відстоюють свої права (потерпілий: де-факто потерпілий, де-факто парапотерпілий, де-юре потерпілий, де-юре парапотерпілий; переслідуваний: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. виправданий, причетний, квазіпричетний, парапричетний, парапереслідуваний; їх законні представники; у частині відшкодування збитків та іншого відновлення прав, свобод, інтересів чи обов’язків фізичної або юридичної особи чи держави – цивільний позивач, цивільний відповідач, третя особа із самостійними вимогами, третя особа без таких вимог та їхні представники]. 3.3. Є власне джерелом (свідок: очевидець, параочевидець, парасвідок). 3.4. Із невизначеним статусом (заявник) [3, с. 177-178].

Перші дві групи суб’єктів також можуть виступати в якості особистісного джерела, але втрачають попередній статус.

Народні засідателі і присяжні фактично зводять на унівець такий базисний принцип антикримінального судочинства, як професійність (тобто особами, які протягом стаціонарного вузівського навчання набули з юриспруденції відповідні теоретичні знання та навички і набули кваліфікацію не менш, як за спеціальністю «Спеціаліст Антиделіктолог» спеціалізації «Суддівська діяльність» і відповідної субспеціалізації, наприклад, «Конституційне судочинство», або антикримінальне, адміністративне, трудове, де-факто майнове чи де-юре майнове судочинство) вирішення питання щодо винуватості та невинуватості особи у вчиненні злочину чи паразлочину або іншого проступку чи парапроступку. У такому значенні цим суб’єктам не повинне бути місце поміж не тільки головних, а й поміж допоміжних суб’єктів антикримінального та іншого судочинства.

Питання 2. Ознаки, основні групи і різновиди особистісних джерел доказів та інших різновидів антикримінальних відомостей

Розгляд законодавчого врегулювання і понад 70 точок зору з приводу сутності і видового поділу особистісних джерел [2, с. 298-335] дає підстави визнати правильними намагання О. А. Кириченка визначити основні ознаки і різновиди такого роду джерел та їх лаконічну дефініцію.

Ознаками особистісних джерел є:

а) наявність у головного суб’єкта антикримінального судочинства припущення про те, що у пам’яті певної особи могли зберегтися певні відомості, які можуть мати значення для правильного вирішення певної антикримінальної справи (протидії конкретному суспільно небезпечному діянню);

б) осудність чи обмежена осудність даної особи;

в) знаходження особи у свідомому стані.

Не можна погодитися з позицією С. В. Томіна про те, що майбутні особистісні джерела повинні мати здатність адекватно передавати певні відомості головному суб’єкту [12, с. 71-72, 175].Неадекватність сприйняття переслідуваним, потерпілим чи очевидцем навколишнього середовища (за відсутності необхідних спеціальних знань, навичок або у силу дистанційних, метеорологічних, фізіологічних, інших особливостей сприйняття відповідних фактів чи обставин) сама по собі може мати значення для протидії певному суспільно небезпечному діянню [3, с. 177]. Від неадекватності треба відрізняти завідомо неправдиві відомості, коли особистісне джерело знає про це на момент отримання від нього відомостей.

Нижньої межі віку особистісного джерела фактично немає. Важливо лише те, щоб відомості малолітньої особи мали певне антиделіктне значення і щоб не існувало іншого способу їх отримання. Будь-яке спілкування із малолітнім у контексті обставин суспільно небезпечного діяння несе в собі негативний вплив на його розвиток [3, с. 177].

Викликає заперечення позиція С. В. Томіна визнати перепоною для визнання людини особистісним джерелом належність відомостей, якими вона володіє, до професійної таємниці [12, с. 16]. Тут, як й у випадку із банківською, комерційною і державною таємницями та ін., з’являється лише особливий порядок отримання такого роду відомостей [3, с. 177].

Виходячи з цього, під особистісними джерелами антикримінальних відомостей правильніше розуміти осудних чи обмежено осудних осіб, які знаходяться у свідомому стані і у пам’яті яких за припущенням головного суб’єкта антикримінального судочинства могли зберегтися такі відомості про факт (зовнішній чи внутрішній прояв ознак і властивостей людини та її діяння чи речового джерела, або події, у т. ч. явища) у цілому чи його окрему сторону, що мають значення для якісного, ефективного і раціонального ведення протидії певному суспільно небезпечному діянню: злочину, паразлочину, паранещасному випадку чи нещасному випадку, що заподіяли не менш, ніж істотної, шкоди [3, с. 176].

В окремих нормах КПК України мають бути викладені лаконічні визначення ступеневого сутнісного видового поділу як особистісних, так і речових джерел, що може бути зроблено щодо кожного із процесуальних видів і підвидів особистісних джерел та з урахуванням удосконалення О. С. Тунтулою (підвидів потерпілого із використанням термінів «де-факто» та «де-юре»; винесення нейтрального вироку щодо причетного, відмежування суспільно небезпечного діянням від події як юридичного факту, що не залежить від волі певної фізичної особи; уточнення діяння злочину суспільне небезпечним діянням, різновидами якого є також діяння паразлочину, паранещасного випадку і нещасного випадку, іншого відновлення прав, свобод, інтересів чи обов’язків фізичної або юридичної особи чи держави тощо) таким чином:

1. Заявник особа, яка звернулася до антиделіктного органу із заявою чи повідомленням про суспільно небезпечне діяння, що готується чи триває, або про вже вчинене суспільно небезпечне діяння.

2. Свідок – особа, відносно якої головний суб’єкт не має обґрунтованих відомостей про її участь у суспільно небезпечному діянні, яка не потерпіла від цього діяння і зберігає у пам’яті будь-які відомості, що мають значення для правильного вирішення антикримінальної справи, і за способом сприйняття і змістом яких такого роду особи поділяються на:

2.1. Очевидця – особу, яка на власні очі спостерігала обставини готування чи вчинення суспільно небезпечного діяння або приховування його слідів, яка не несе відповідальності за недонесення чи яка повідомила антиделіктні органи про обставини даного діяння.

2.2. Параочевидця – аналогічну особу, яка знає про вказані обставини з інших джерел.

2.3. Парасвідка – особу, яка може дати показання щодо будь-яких інших значимих для правильного вирішення антикримінальної справи юридичних фактів (обставин).

3. Потерпілий фізична особа, якій суспільно небезпечним діянням завдано фізичної, майнової чи моральної шкоди, або юридична особа, якій при цих же обставинах завдано майнової чи моральної шкоди[6], по відношенню до якої і до сприйняття процесу її заподіяння такого роду особи поділяються на:

3.1. Де-факто потерпілого– особу, якій суспільно небезпечним діянням така шкода заподіяна безпосередньо і яка свідомо спостерігала дане діяння.

3.2. Де-факто парапотерпілого– особу, якій суспільно небезпечним діянням така шкода заподіяна безпосередньо, але яка у силу несвідомого стану чи неосудності, обмеженої осудності, відсутності на місці та з інших причин не могла свідомо спостерігати дане діяння.

3.3. Де-юре потерпілого – особу, якій суспільно небезпечним діянням така шкода заподіяна опосередковано, яка визнана потерпілим у силу закону і яка на власні очі спостерігала дане діяння.

3.4. Де-юре парапотерпілого– особу, якій суспільно небезпечним діянням така шкода заподіяна опосередковано, яка визнана потерпілим у силу закону і яка в силу викладених причин не могла спостерігати дане діяння.

4. Представник потерпілогоособа, яка представляє інтереси потерпілої від суспільно небезпечного діяння юридичної особи чи померлої в наслідок такого ж діяння особи, малолітньої, неповнолітньої, обмежено недієздатної або недієздатної потерпілої від даного діяння фізичної особи.

5.Цивільний позивач– фізична чи юридична особа, якій суспільно небезпечним діянням завдано майнової чи моральної шкоди, у зв’язку з чим вона як потерпіла заявила позов про відшкодування збитків, інше відновлення своїх прав, свобод, інтересів чи обов’язків, або інша особа, у т. ч. і прокурор, яка пред’явила такий позов в інтересах держави чи вмерлого потерпілого, малолітнього, неповнолітнього або осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, а також інших осіб, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин самостійно не можуть захистити порушені суспільно небезпечним діянням їхні майнові права чи здійснити інше відновлення своїх прав, свобод, інтересі чи обов’язків.

6.Представник цивільного позивача – особа, яка представляє інтереси юридичної особи чи померлої, малолітньої, неповнолітньої, обмежено недієздатної або недієздатної фізичної особи, які, у т. ч. й прокурор в інтересах держави, подали позов про відшкодування заподіяної суспільно небезпечним діянням шкоди або про інше відновлення порушених таким діянням їхніх прав, свобод, інтересів чи обов’язків.

7. Переслідуванийособа, відносно якої у головного суб’єкта є обґрунтовані відомості про вчинення нею певного суспільно небезпечного діяння, із початком і ступенем доведеності чого у передбаченому Кодексом порядку процесуальний статус вказаної особи змінюється на:

7.1. Підозрюваного – з початку доказування такого роду обставин за базисним, спеціальним чи частковим предметом доказування шляхом проведення будь-якої де-факто процесуальної чи де-юре процесуальної дії, у т. ч. направлення даній особі повідомлення про підозру і внесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань заяви чи повідомлення про вчинення даною особою суспільне небезпечного діяння, допиту переслідуваного з приводу цих обставин чи проведення з ним з цього приводу будь-якої іншої де-факто чи де-юре процесуальної дії, затримання особи по підозрі у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння чи застосування щодо неї запобіжного заходу.

7.2. Обвинуваченого – із доведенням вини переслідуваного у вчиненні складу конкретного суспільно небезпечного діяння, у силу чого невідкладно має бути винесена постанова про пред’явлення їй обвинувачення і дана особа має буде допитана.

7.3. Підсудного – із завершенням процедури доведення всіх обставин і судової підготовки, необхідних для правильного судового розгляду антикримінальної справи, що обумовлює невідкладне призначення справи для такого розгляду.

7.4. Засудженого – із постановленням обвинувального вироку або остаточного слідчого рішення про закриття про­вадження по антикримінальній справі із нереабілітуючих обставин, передбачених певними нормами даного Кодексу.

7.5. Виправданого – із постановлянням виправдувального вироку або остаточного слідчого судового рішення про закриття антикримінальної справи провадженням із реабілітуючих обставин, передбачених певними нормами даного Кодексу.

7.6. Причетного – із постановленням нейтрального вироку або остаточного слідчого рішення про припинення провадження по антикримінальній справі за недоведенням вини переслідуваного, тобто коли всі можливості для формування внутрішнього (без впливу зовнішніх факторів) переконання головного суб’єкта про винність або невинність особи вже вичерпані.

7.7. Парапричетного– із постановленням остаточного судового рішення про застосування парапокарання у вигляді примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння (паразлочин) і досягла одинадцятирічного віку, але не досягла віку антикримінальної відповідальності.

7.8. Квазіпричетного– із постановленням остаточного судового рішення про застосування парапокарання у вигляді заходів виховного характеру щодо особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння (паразлочин) і не досягла одинадцятирічного віку.