МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ БАЛІВ ЗА КРЕДИТНО – МОДУЛНОЮ СИСТЕМОЮ 5 страница
1. Залежно від способу викладення диспозиції бувають простими, описовими, відсильними, бланкетними.
- Проста - диспозиція називає варіант поведінки - дозвіл або заборона, але не розкриває його детально.
- Описова - диспозиція описує всі основні ознаки правила поведінки. В кримінальному праві вона включає не тільки найменування злочинного діяння (наприклад, крадіжка), але і перелік його основних ознак (таємне розкрадання чужого майна).
- Відсильна - диспозиція не містить повного опису правила поведінки, а відсилає для ознайомлення з ним до іншої статті даного закону, в якій дається опис відповідного виду діяння.
- Бланкетна - диспозиція для ознайомлення відсилає до інших нормативно-правових актів, що знаходяться або в даній, або в інших галузях права - до інструкцій, правил, технічних норм; не визначає ознак діяння, а надає встановлення їх спеціально вказаним органам.
2. Залежно від форми викладення диспозиції діляться на вповноважуючі, приписуючі, забороняючі.
- Вповноважуючі диспозиції надають суб'єктам право на здійснення передбачених в них позитивних дій, визначають той або інший варіант їх можливої, дозволеної поведінки.
- Приписуючі диспозиції покладають на суб'єктів обов'язок здійснення певних позитивних дій, наказують їм той або інший варіант належної поведінки.
- Забороняючими називаються диспозиції, що містять заборону здійснення певних протиправних дій (або бездіяльність).
Санкція — частина правової норми, в якій визначаються міра і вид державного стягнення, що застосовується до правопорушника, що не виконує розпоряджень диспозиції.
1. За ступенем визначеності (тобто за об'ємом і розмірам несприятливих для порушника наслідків) санкції діляться на абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні, кумулятивні.
- 
Абсолютно визначені (звільнення з роботи, штраф, позбавлення волі на термін 3 роки) - санкції, де точно вказаний розмір і вид несприятливих наслідків (покарання), що наступили в результаті порушення норм права.
- Відносно визначені (позбавлення волі на термін від 2 до 8 років, позбавлення волі на строк до 15 років) - санкції, що встановлюють мінімальну і максимальну (або тільки максимальну) межі можливого покарання. Конкретизація міри покарання при цьому залежить від судового (адміністративного) рішення.
- Альтернативні (штраф або звільнення з роботи, позбавлення волі або виправні роботи, позбавлення прав управляти автомобілем або штраф) - санкції, де названі і перераховані через сполучно-розділові союзи «або», «або» декілька видів несприятливих наслідків, з яких правозастосовчий орган вибирає тільки одне, - найдоцільніше для даного випадку.
- Кумулятивні (змішані) - санкції, що містять додаткові вказівки на несприятливі наслідки.
2. За галузевим критерієм розрізняються санкції, закріплені в кримінально-правових, адміністративно-правових нормах, нормах трудового права і т.д.
3. За характером змісту наслідків виділяють каральні (штрафні), попереджувальні, правовідновлюючі санкції.
Каральні (штрафні) санкції (позбавлення волі, штраф, догана, стягнення матеріального збитку і ін.) - активна примусова міра, направлена на покарання правопорушника.
Попереджувальні санкції (попередження, привід, арешт майна, затримання в якості підозрюваною в здійсненні злочину, відміна акту державної влади або адміністративного акту, примусове лікування і ін.) - направлені на недопущення протиправної поведінки, або пов'язані з організаційним забезпеченням правоохоронної діяльності в процесі припинення протиправних діянь і реалізації санкцій карального характеру.
Правовідновлюючі (відновлення на колишній роботі робітників і службовців, раніше незаконно звільнених, стягнення аліментів і ін.) - пов'язані з відновленням порушених прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Щодо співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту і способів викладення норм права, то:
Норма права - відноситься до змісту права, це правило поведінки, що містить гіпотезу, диспозицію, санкцію.
Стаття законодавчого акту - зовнішня форма вираження права, засіб втілення норми права.
Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту припускає, що:
- всі три елементи логічної структури норми права можуть бути включені в одну статтю нормативного акту;
- у одній статті нормативного акту можуть бути викладені декілька правових норм;
- елементи норми права викладені у декількох статтях одного і того ж нормативного акту;
- елементи норми права викладені у декількох статтях різних нормативних актів.
Способи викладу норми права:
- прямий спосіб - структурні елементи норми права викладені у статті нормативного акту в повному об'ємі;
- відсильний спосіб - викладення в статті нормативного акту частини норми при конкретному відсиланні до тексту, в якому міститься недостаюча частина;
- бланкетний спосіб - коли в статті нормативного акту вказується на наявність правила поведінки і визначається відповідальність за його порушення (санкція), при цьому безпосередньо в статті не міститься інформації про сутність і про вихідні дані документа, який ці правила містить. Передбачається, що правореалізатор повинен володіти даною інформацією через власну професійну компетенцію.
Література
1. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник.- Львів,2005.- 580с.
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник.- Харків, 2007.
3. 2002Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ За ред.. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко.- К.: Хрінком Інтер, 2006.- 688с.
4. Теория государства и права/ Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.- М.,
5. Теория государства и права (схемы и комментарии): Учебное пособие/ Под ред. Р.А.Ромашова.- Санкт-Петербург, Издательский дом «Сентябрь», 2002.- 204с.
Тема 10. Система права і система законодавства
Ключові поняття та терміни: правова система, національна правова система, система права, галузь права, підгалузь права, інститут права, галузі матеріального і процесуального права, публічне і приватне право, загальна характеристика галузей права, система законодавства та її структура, галузь законодавства, співвідношення системи права і системи законодавства.
Правова система- сукупність внутрішньо узгоджених, взаємозв'язаних, соціально однорідних юридичних засобів, методів, процедур, за допомогою яких публічна влада здійснює регулятивно - організуючий і стабілізуючий вплив на суспільні відносини, реалізує заходи юридичної відповідальності.
Іншими словами, правова система - це комплексна категорія, що характеризує правове життя суспільства в межах тієї або іншої цивілізаційної культури.
Поняття «правова система» і «система права» співвідносяться як «ціле» і «частина». Термін «система права» характеризує право з точки зору його внутрішнього устрою, у свою чергу, «правова система» є комплексною, інтегруючою категорію, що відображає всю правову організацію суспільства, цілісну правову дійсність.
Національна правова система - це конкретно-історична сукупність джерел права, механізмів правової дії, юридичної практики і пануючої правової ідеології, що сформувалася в межах юрисдикційної території держави.
Іншими словами, національна правова система - це реальне «живе» право конкретної держави.
Система права - це об'єктивно існуюча будова права, що характеризується внутрішньою узгодженістю, взаємообумовленістю і взаємодією норм,що її складають, з'єднаних на відповідній підставі в окремі галузі, інститути і інші правові спільності.
Система права характеризує внутрішню структуру права, визначає основоположні принципи об'єднання і диференціації юридичних норм.
Сукупність всіх юридичних норм, діючих на території держави, в сукупності утворюють правовий простір (правове поле). У свою чергу правовий простір є сукупністю галузей права.
Галузь права - це найбільша, відособлена сукупність юридичних норм, що регулюють якісно однорідні групи суспільних відносин.
Саме однорідність тієї або іншому сфери суспільних відносин викликає до життя відповідну регулятивно-управлінську систему - галузь права.
Всі галузі права, будучи структурними елементами системи права, взаємозв'язані органічною єдністю, хоча і нерівнозначні за своїм значенням. Утворення нових галузей є закономірним наслідком об'єктивних змін, що відбуваються в соціально-політичній системі. Ускладнення суспільних відносин, обумовлює необхідність виникнення нових соціально-правових регуляторів. При цьому відбувається поступове накопичення однотипного нормативного матеріалу, що потребує уніфікації і відособлення. Одним з видів такої уніфікації якраз і є процес створення нових галузей права. В системі права традиційно до основних галузей права відносять конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне. Разом з тим, достатньо часто, як самостійні галузі розглядаються такі галузі як: податкове право, митне право, банківське право і т.д.
Галузі права як структурні елементи включають підгалузі і інститути.
Підгалузь права - відособлена в межах галузі сукупність юридичних норм, що регулюють великий, відносно самостійний блок однорідних суспільних відносин.
Наприклад, в цивільному праві - авторське, житлове, спадкове право; в конституційному - виборче право, в земельному - водне, лісове. При певних обставинах підгалузь може бути перетворена в самостійну галузь права.
Інститут права - структурний елемент системи права, що об'єднує спеціалізовані норми, що характеризують юридичні поняття, категорії, принципи, і регулюють конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин.
Наприклад, інститут державної служби включає правові норми, що регулюють відносини, які складаються в процесі організації і функціонування системи державних органів; встановлюють об'єм повноважень державних службовців, гарантії і процедури їх реалізації іт.д.
Інститути підрозділяються на галузеві і міжгалузеві. В межах галузевого інституту об'єднуються норми, що регулюють суспільні відносини тільки в межах однієї галузі.
Міжгалузевий інститут включає юридичні норми, що входять до складу різних галузей права, але при цьому регулюють взаємозв'язані споріднені суспільні відносини (інститут власності).
Первинним елементом системи права є юридична норма - правило поведінки загальнозначущого загальнообов'язкового характеру, що приймається від імені держави, забезпечуване системою державних гарантій і санкцій.
В системі права існує відмінність між галузями матеріального і процесуального права.
Галузі матеріального права — містять норми, які закріплюють (матеріалізують) загальні принципи (межі) допустимої (неприпустимої) поведінки суб'єктів права.
Галузі матеріального права утворюються відповідно матеріальними нормами права, що по суті являють собою правила поведінки, які формулюють склад правовідносин, характеризують права і обов'язки суб'єктів, і встановлюють межі правового регулювання. До галузей матеріального права відноситься: конституційне право, кримінальне право, цивільне право, трудове право і т.д.
Галузі процесуального права - це галузі, що мають організаційно-процедурний, управлінський характер, які регламентують порядок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, вирішення юридичних конфліктів.
Норми процесуального права регламентують процедуру застосування норм матеріального права і похідні від них. За допомогою процесуальних норм визначається коло приймаючих участь в процесі суб'єктів, перераховуються їх права і обов'язки, встановлюються терміни здійснення передбачених законодавцем процесуальних заходів. До галузей процесуального права відносяться: кримінально-процесуальне право, цивільно-процесуальне право і т.п.
Галузі публічного права об'єднують юридичні норми загальнозначущого, загальнообов'язкового характеру, реалізація яких здійснюється незалежно від внутрішнього ставлення суб'єкта до закріпленого в нормі розпорядження і не передбачає (як необхідної умови) вступ суб'єктів у правозастосовчу відносини.
Наприклад, норми кримінального права реалізуються незалежно від того, вступає суб'єкт в передбачені нормою відносини (тобто скоює злочин) чи ні. До галузей публічного права відносяться конституційне, адміністративне, кримінальне право.
Галузі приватного права - це галузі, що регулюють відносини між юридично рівними суб'єктами, які виникають в результаті волевиявлення цих суб'єктів і передбачають реалізацію кореспондуючих прав і обов'язків.
Реалізація приписів, закріплених нормами приватного права, знаходиться в безпосередній залежності від волевиявлень суб'єктів (не можна в примусовому порядку зобов'язати людину створити сім'ю, влаштуватися на роботу, укласти договір). Поза правовідносинами реалізація приватного права неможлива. До галузей приватного права відносяться цивільне право, сімейне право, трудове право і т.д. В тому разі якщо в процесі реалізації норм приватного права виникає колізія з нормами публічно-правового характеру, то держава вирішуватиме конфліктну ситуацію, що склалася, спираючись на норми публічного права.
В кожній національній системі права, питання про кількість галузей права вирішується по-різному. Враховуючи відносну об'єктивність розподілу суспільних відносин на види, є можливим виділити наступні основні галузі права:
1. Конституційне право. Предметом цієї галузі права є відносини, що виникають з приводу закріплення основ конституційного ладу, формування державних органів, закріплення природних і невідчужуваних прав і свобод людини, визначення правового статусу громадян і ін. Переважаючим методом є засновницько-закріплюючий. Основне джерело – Конституція України.
2. Адміністративне право. Предмет - суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державного управління, тобто у зв'язку з організацією і функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях держави. Основні методи - імперативний. Основне джерело – Кодекс законів про адміністративні правопорушення, ЗУ «Про міліцію» та ін.
3. Фінансове право. Предмет - грошово-кредитні відносини, банківські операції, формування бюджету, стягування податків і зборів і т.д. Основний метод — імперативний. Основне джерело – Бюджетний кодекс України, ЗУ «Про державну податкову службу» і т.д.
4. Кримінальне право. Предмет - суспільні відносини, що складаються у зв'язку із здійсненням громадянами злочинів (злочинність і караність діяння, підстави кримінальної відповідальності, види покарань і інших примусових заходів, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання). Метод -імперативний. Основне джерело - Кримінальний кодекс України.
5. Цивільне право. Предмет - майнові і особисті немайнові відносини, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників. Переважаючий метод - диспозитивний. Основне джерело - Цивільний кодекс України.
6. Сімейне право. Предмет - особисті немайнові і пов'язані з ними майнові відносини, що виникають у зв'язку з укладенням і розірванням шлюбу і т.д. Основний метод - диспозитивний. Основне джерело — Сімейний кодекс України.
7. Трудове право. Предмет - суспільні відносини, що складаються внаслідок факту продажу власної робочої сили (заключення і розірвання трудового договору, робочий час і час відпочинку, гарантії і компенсації і т.д.) і функціонування ринку праці. Основний метод - диспозитивний. Основне джерело — Кодекс законів про працю України.
8. Кримінально-процесуальне право. Предмет - відносини, що виникають з приводу здійснення кримінального судочинства (розслідування злочинів, відправлення правосуддя). Метод - імперативний. Основне джерело -Кримінально-процесуальний кодекс України.
9. Цивільно-процесуальне право. Предмет - відносини, що складаються при розгляді цивільних справ судами у сфері цивільного судочинства. Метод імперативно-диспозитивний. Основне джерело – Цивільно-процесуальний кодекс України.
Крім зазначених галузей права виділяють як самостійні земельне, торгове, господарське, комерційне, екологічне, інформаційне і ін. галузі права.
Особливе місце в системі права займає міжнародне право. Власне галуззю національного права вважати його складно, оскільки воно регулює всі ті відносини, які складаються між різними державами. Об'єм і специфіка норм, що відносяться до міжнародного права, дозволяє об'єднати їх не в рамках якої-небудь однієї галузі національного права, а об'єднати і виділити в особливу систему права, що не входить в систему національного права.
Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма.
Система законодавства – це система джерел права, насамперед нормативно-правових актів, що є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм об’єктивності, визначеності, загальності.
Елементи системи законодавства є матеріальною юридичною формою відповідних елементів системи права, а елементи системи права становлять зміст відповідних елементів системи законодавства.
Система законодавства передбачає три основні види структурної організації:
· Галузева (горизонтальна) – містить норми, які регулюють певний вид суспільних відносин, що відносяться до однієї галузі права. Галузевий інститут, нормативно-правовий акт, підгалузь, галузь.
· Субординаційна (вертикальна) – зумовлена різною юридичною силою нормативно-правових актів.
· Федеративна – організаційний принцип, що виходить із федеративної форми державного устрою, який передбачає наявність двох основних рівнів законодавства – федеративного та законодавства суб’єктів федерації.
Для системи законодавства України характерна галузева і субординаційна структура.
Галузь законодавства – внутрішньо узгоджена сукупність нормативно-правових актів та окремих приписів, що об’єднуються на підставі предмета правового регулювання.
Система права дуже тісно пов’язана із системою законодавства. Вони пов’язані, але не тотожні явища. Їхні розбіжності проявляються в наступному:
- первинним елементом системи права є норма права, а первинним елементом системи законодавства – нормативно-правовий акт;
- система законодавства за обсягом поданого в ній матеріалу ширша системи права;
- в основі розподілу права на галузі й інститути лежать предмет і метод правового регулювання, а галузі законодавства виділяються тільки за предметом регулювання і не мають єдиного методу;
- внутрішня структура системи права не збігається з внутрішньою структурою системи законодавства;
- якщо система права має об’єктивний характер, то система законодавства здебільшого зазнає впливу суб’єктивного чинника і багато в чому залежить від волі законодавця.
Література
1. Теорія держави і права: Підручник/ За ред. С.Л.Лисенкова.-К.:Юрінком Інтер, 2005.-447с.
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник.- Харків, 2007.
3. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник.- Львів,2005.- 580с.
4. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько.- М., 1997
5. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні.- К., 2002
Тема 11. Правоутворення та форми права
Ключові поняття та терміни: правоутворення, правотворчість, принципи правотворчості, стадії правотворчості, джерела права, форми права, нормативно-правові акти, правовий прецедент, правовий договір, правовий звичай.
Правоутворення –це правове поняття, яке включає всі форми та способи виникнення, розвитку та зміни права. Цей процес відбувається шляхом:
а) формування конкретних правових відносин безпосередньо в громадському житті;
б) узагальнення державою конкретних правовідносин, які виникли еволюційним шляхом формування норм права та їх закріплення у відповідних правових документах;
в) втілення формалізованих правових норм, знову-таки, в конкретні суспільні відносини.
Правотворчість – це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства у випадках передбачених законом, яка спрямована на створення правових норм, а також на їх подальше удосконалення, зміну та скасування. Це процес створення і розвитку діючого права, як єдиної внутрішньо узгодженої системи загальнообов’язкових норм, які регулюють суспільні відносини.
Види правотворчості:
1. за суб’єктами – безпосередня (пряма) правотворчість державних органів, правотворчість громадянських об’єднань та правотворчість трудових колективів;
2. за засобами формування норм права – утворення нових норм права і санкціонування;
3. за юридичною силою актів – законодавча діяльність, діяльність щодо створення підзаконних актів.
Принципи правотворчості – це основні вимоги щодо здійснення правотворчої діяльності. Вони розподіляються на загальні та спеціальні принципи правотворчості.
Складовою частиною правотворчості є законодавчий процес, який представляє собою встановлений порядок проходження проектів законів аж до їх прийняття та набуття чинності.
Стадії правотворчості – це самостійні етапи процедур, відповідний комплекс тісно пов’язаних між собою дій, які спрямовані на створення певного нормативно-правового акта.
Можна виділити дві основні стадії правотворчості:
1) попереднє формування проекту нормативно-правового акта;
2) офіційне надання юридичної сили правовим нормам.
Кожна з основних стадій включає в себе ряд самостійних етапів. Так, перша стадія полягає у прийнятті рішення про розробку проекту та підготовку тексту нормативно-правового акта. Друга стадія скидається з офіційного схвалення проекту, прийняття нормативно-правового акта та його офіційного оприлюднення.
В розгляді питань даної теми слід звернути увагу на розмежування таких понять як „джерела права” та „форми права”.
Під джерелом права слід розуміти те, що породжує право як правові норми. Розрізняють джерела права в матеріальному значенні (матеріальні умови життя суспільства), в гносеологічному значенні (літописи, історичні хроніки, тексти законів минулого), в ідеологічному значенні (правові ідеї, правосвідомість) в формальному значенні (нормативно-правові акти, нормативні договори, правові звичаї, правові прецеденти).
Джерела права у формальному значенні можна вважати формою права.
Форма права – це зовнішній вираз існування норм права.
Розрізняють такі форми права:
Нормативно-правовий акт – це акт-документ компетентного державного органу, який містить формально-обов`язкові правила поведінки загального характеру, які забезпечуються державою.
Нормативно-правові акти розподіляються на:
а) закон;
б) підзаконні нормативно-правові акти.
Закон – це нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу, видається лише вищим представницьким органом державної влади, або шляхом референдуму, регулює найбільш важливі суспільні відносини у сфері економіки і політики, тощо.
Підзаконні нормативно-правові акти – це акти, які видаються на основі відповідно до законів і мають меншу юридичну чинність, ніж останні.
Правовий прецедент – це рішення суду або адміністративного органу щодо окремого випадку, яке служить зразком для вирішення аналогічних справ в майбутньому.
Може існувати два види судових прецедентів:
1. декларативний (якщо судді лише посилаються на вже існуюче судове рішення);
2. креативний (якщо судді створюють нову норму права або усувають прогалини в праві).
В англійському праві розрізняють:
1) прецеденти обов’язкові (судді обмежені в своєму рішенні необхідністю неухильно відповідати вимогам прецеденту);
2) прецедент доказові (рішення нижчих судів стає прецедентом внаслідок своєї доказовості).
Адміністративний прецедент – рішення, яке прийняте адміністративними органами або адміністративним судом з конкретної справи, що розглядається як зразок при розгляді аналогічних справ.
Правовий договір – це угода між правотворчими суб’єктами, в результаті якої виникає нова норма права (наприклад, конституційний договір, колективний договір).
Правовий звичай – це історично сформоване, санкціоноване державою правило поведінки, що міститься у свідомості людей і ввійшло до звички в результаті багаторазового повторення тих самих дій або вчинків, які приводять до правових наслідків. Так, наприклад, Закони Ману в Індії, Закони ХІІ таблиць в Римі були зібранням звичаєвого права).
Література
1. Державотворення і право творення в Україні: досвід, проблеми, перспективи: Монографія/За ред.Ю.С.Шемшученка.- К.:Ін-т держави і права ім..В.М.Кірецького НАН України, 2001 – 656 с.
2. М.С.Кельман, О.Г.Мурапшин.Загальна теорія держави і права.-К.,2006.-475 с.
3. Ковальський В.С., Козинцев І.П.Правотворчість: теоретичні та логічні засадию-К.:Юрінком Інтер,2005.-192 с.
4. В.В.Сухонос.Теорія держави і права.-Суми.,2005.-536 с.
Тема 12. Реалізація норм права
Ключові поняття та терміни: реалізація норм права, дотримання, виконання, використання, застосування норм права, стадії застосування норм права, акт застосування норм права.
В зазначеній темі необхідно звернути увагу на те, що реалізація норм права – це втілення приписів правових норм у правомірній поведінці суб’єктів права.
Формами реалізації норм права є: дотримання, виконання і використання.
Дотримання – це така форма реалізації норм права, яка передбачає утримання суб’єкта від активних дій, які заборонені юридичними нормами.
Виконання – форма реалізації норм права, що полягає в активній поведінці суб’єктів, яку слід здійснювати незалежно від їх власного бажання.
Використання – це така форма реалізації норм права, при якій суб’єкти на свій розсуд і бажання використовують надані їм права та можливості, задовольняючи свої законні інтереси.
Характерною рисою даної форми реалізації норм права є добровільність. Це означає, що ніхто не може примусити громадянина використовувати своє право.
Особливою формою реалізації норм права є застосування правових норм.
Застосування правових норм виступає як організуюча владна діяльність держави або інших спеціально уповноважених суб’єктів, за допомогою якої упорядковуються суспільні відносини. Вона потребує наявності професійних знань, навиків, пов’язана з особливими прийомами вирішення життєвих ситуацій. Враховуючи це держава визначає спеціальних суб’єктів, наділяючи їх владними повноваженнями для здійснення такої діяльності. До них відноситься цілий ряд державних органів, а саме: міліція, суд, прокуратура і т.д.та різноманітні посадові особи (Президент України, прокуратури, слідчі, судді і т.д.)
Особливістю застосування норм права є те, що дана форма реалізації норм права завжди здійснюється в межахконкретних правових відносин, - відносин пов’язаних з процесом застосування права. Правове становище учасників в таких правовідносинах різне. Визначаюча роль належить суб’єкту, який наділений владними повноваженнями, він зобов’язаний використовувати їх з метою задоволення не своїх власних інтересів, а інтересів інших учасників правових відносин в напрямку вирішення конкретних життєвих ситуацій.
Діяльність щодо застосування норм права здійснюється в особливих, встановлених законом формах (оперативно-виконавчій та правоохоронній).
Застосування норм права представляє собою комплексну форму реалізації юридичних норм. Правозастосовчий орган, застосовуючи норму права, одночасно виконує вимоги правових норм (обов’язок розглянути справу, прийняти рішення в межах, які встановлені законом), а також дотримується встановлені заборони (неприпустимість перевищення функціональних повноважень).
Застосування норм права – це складний процес, який включає ряд послідовних стадій реалізації права.
В процесі застосування норм права, виноситься акт застосування права.
Підстави застосування норм права.
Необхідність в застосуванні правових норм виникає при наявності наступних обставин:
1) коли встановлено факт правопорушення і необхідно застосовувати відповідну санкцію до особи, яка його скоїла (притягти її до відповідальності);