ОСНОВНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБ ПІДПРИЄМСТВА (ОРГАНІЗАЦІЇ) З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИЛОВОЇ СКЛАДОВОЇ ЙОГО (ЇЇ) БЕЗПЕКИ
| Вид діяльності | Напрям діяльності | Підрозділ фірми |
| ● Забезпечення фізичної і моральної безпеки співробітників | ● Охорона співробітників, збирання інформації та превентивні дії з метою запобігання загрозі безпеки | ● Служба безпеки ● Інформаційно-аналітичний підрозділ |
| ● Забезпечення безпеки майна і капіталів підприємства (організації) | ● Охорона майна (будівель, споруд, устаткування, транспорту) ● Охорона перевезень ● Страхування майна та ризиків ● Забезпечення безпеки інвестування | ● Служба безпеки ● Фінансова служба |
| ● Безпека інформаційного середовища фірми | ● Захист від промислового шпіонажу ● Збирання інформації про зовнішнє середовище бізнесу | ● Служба безпеки ● Інформаційно-аналітичний підрозділ |
| ● Забезпечення сприятливого зовнішнього середовища бізнесу | ● Превентивні дії щодо запобігання загрозам ● Робота з громадськістю та пресою ● Політика лобіювання | ● Вище керівництво фірми ● Служба зі зв’язків з громадськістю ● Служба безпеки |
18.4. Служба безпеки фірми (підприємства, організації)
| Принципи організації та ключові завдання |
На всіх великих і середніх підприємствах (в організаціях) звичайно створюються автономні служби безпеки, а безпека функціонування невеликих фірм може забезпечуватися територіальними (районними або міськими) службами за договорами найму одного чи кількох охоронців. Такі служби охорони, як правило, створюються при місцевих органах внутрішніх справ або при державній службі безпеки. Пріоритетним принципом організації та функціонування системи безпеки фірми треба вважати її комплексність, яку можна зобразити у вигляді тривимірної моделі (рис. 18.6).
Рис. 18.6. Типова тривимірна модель комплексної системи безпеки
фірми (підприємства, організації).
Служба безпеки будь-якої фірми постійно виконує певний комплекс завдань. Головними з них для будь-якої фірми є такі:
1) забезпечення безпеки виробничо-господарської діяльності та захисту відомостей, що вважаються комерційною таємницею даної фірми (підприємства, організації);
2) організація роботи з правового та інженерно-технічного захисту комерційної таємниці фірми;
3) запобігання необґрунтованому допуску й доступу до відомостей та робіт, які становлять комерційну таємницю;
4) організація спеціального діловодства, яке унеможливлює несанкціоноване одержання відомостей, віднесених до комерційної таємниці відповідної фірми;
5) виявлення і локалізація можливих каналів витоку конфіденційної інформації в процесі звичайної діяльності та в екстремальних ситуаціях;
6) забезпечення режиму безпеки за здійснення всіх видів діяльності, включаючи зустрічі, переговори й наради у рамках ділового співробітництва фірми з іншими партнерами;
7) забезпечення охорони приміщень, устаткування, офісів, продукції та технічних засобів, необхідних для виробничої або іншої діяльності;
8) забезпечення особистої безпеки керівництва та провідних менеджерів і спеціалістів фірми;
9) оцінка маркетингових ситуацій та неправомірних дій конкурентів і зловмисників.
Зрозуміло, що перелік конкретних завдань стосовно забезпечення системи безпеки фірми залежно від специфіки її діяльності може бути більшим або меншим, але він завжди має бути достатнім та обґрунтованим.
| Функції, об’єкти та управління безпекою |
Сукупність конкретних завдань, що стоять перед службою безпеки фірми, зумовлює певний набір виконуваних нею функцій. Загальні функції, що звичайно покладаються на службу безпеки фірми (підприємства, організації), наведено на рис. 18.7. Їх сформульовано достатньо конкретно й чітко, що має суттєве практичне значення.
Рис. 18.7. Типові функції служби безпеки
фірми (підприємства, організації).
У нормативних документах, які визначають організацію діяльності служб безпеки фірм, виокремлюються конкретні об’єкти, що підлягають захисту від потенційних загроз і протиправних посягань. Беручи загалом, до них належать:
● персонал (керівні працівники; персонал, який володіє інформацією, що становить комерційну таємницю фірми);
● матеріальні засоби праці та фінансові кошти (приміщення, споруди, устаткування, транспорт; валюта, коштовні речі, фінансові документи);
● інформаційні ресурси з обмеженим доступом;
● засоби й системи комп’ютеризації діяльності фірми (підприємства, організації);
● технічні засоби та системи охорони й захисту матеріальних та інформаційних ресурсів.
Служба безпеки фірми завжди має бути готовою до подолання критичної (кризової) ситуації, що може постати через зіткнення інтересів бізнесу та злочинного світу. Для управління безпекою багато які фірми створюють так звані кризові групи, до складу яких входять керівник фірми, юрист, фінансист і керівник служби безпеки. Головна мета діяльності кризової групи — протидіяти зовнішнім загрозам для безпеки фірми.
Питання для самостійного поглибленого вивчення
1. Економічна безпека в системі діяльності фірми за ринкових умов господарювання.
2. Обґрунтування функціональних цілей економічної безпеки підприємства (організації).
3. Об’єктивно необхідний склад функціональних елементів економічної безпеки суб’єктів господарювання.
4. Типова схема процесу забезпечення необхідного рівня економічної безпеки підприємств та організацій.
5. Методичні основи визначення та оцінки досягнутого рівня економічної безпеки того чи того суб’єкта господарювання.
6. Особливості забезпечення економічної безпеки підприємства (організації) за окремими функціональними складовими.
7. Змістова характеристика процесу забезпечення фінансової безпеки суб’єктів бізнесової діяльності.
8. Організаційно-економічне обґрунтування необхідності включення силової складової в сукупність елементів економічної безпеки підприємства (організації).
9. Об’єктивна доцільність створення та функціонування служби безпеки фірми за ринкових умов діяльності.
10. Узгодження конкретних завдань і функцій служб безпеки підприємств та організацій.
Розділ 19. РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ І САНАЦІЯ
(ФІНАНСОВЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ)
ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ
Ключові терміни і поняття:
структура виробництва;
реструктуризація підприємств (організацій);
форми і види реструктуризації;
етапи (порядок) реструктуризації;
можливі варіанти реструктуризації;
санація суб’єктів господарювання;
модель процесу фінансового оздоровлення;
проект санації;
бізнес-план фінансового оздоровлення;
техніко-економічне обґрунтування санації.
19.1. Загальна характеристика процесу реструктуризації
підприємств (організацій)
| Необхідність, сутність і мета реструктуризації |
Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо зв’язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку первинних ланок (підприємств, організацій) і в цілому суспільного виробництва.
Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого, — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.
Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку і застарілою логікою дій підприємства. По суті, реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, як здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва.
Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб’єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки й виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.
| Форми та види реструктуризації |
Реструктуризація підприємства спрямовується на розв’язання двох основних завдань: по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання підприємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозв’язані форми й види реструктуризації підприємств та організацій (рис. 19.1).
Рис. 19.1. Основні форми і види реструктуризації підприємств (організацій).
За оперативної реструктуризації підприємства (організації) розв’язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності й суттєве поліпшення результатів його (її) діяльності. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3—4 місяці. Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення комплексу заходів, що з них, як правило, спеціально виділяють такі:
● зміна окремих складових організаційної структури підприємства;
● створення і виокремлювання нових структурних підрозділів;
● оперативне зниження дебіторської заборгованості;
● зменшення величини оборотних фондів через виявлення і реалізацію (ліквідацію) зайвих запасів (у тім числі запасів допоміжних матеріалів);
● відмова (продаж паю) від пайової участі в інших підприємствах та організаціях, якщо попередній аналіз підтвердив недостатню економічну ефективність останніх;
● скорочення обсягів основних фондів через реалізацію (ліквідацію) зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;
● аналітична оцінка й припинення вкладання неефективних інвестицій, крім життєво необхідних для підприємства та обґрунтованих з позицій розвитку ринку.
Відтак комплекс заходів оперативної реструктуризації містить передовсім заходи зі зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та обороту капіталу. Проте, якщо процес перетворення буде зупинено після завершення оперативної реструктуризації, то підприємство незабаром неминуче знов опиниться в кризовому стані.
Стратегічна реструктуризація підприємства (організації) забезпечує довготермінову його (її) конкурентоспроможність. Для досягнення такої конкурентоспроможності необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети. Тобто реструктуризації підприємства передує оцінка його стану. Проте й аналіз, і реформування можна проводити, якщо маємо всебічно обґрунтовану мету реструктуризації, яку можна сформулювати (беручи загалом) таким чином: продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту. Підприємство, що задовольняє цю вимогу, з одного боку, зберігає централізований контроль у найбільш важливих сферах діяльності, а з іншого — відроджується завдяки проведенню активної науково-технічної та ринкової стратегії в межах кожної товарної групи. Як правило, кризовий стан підприємства зумовлений не однією, а багатьма причинами. Їх буває то більше, що більш повільною є реакція суб’єктів господарювання на зміну типу господарської системи.
Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств.
Технічну реструктуризацію зв’язано із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня до виробничого потенціалу, технології, «ноу-хау», управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.
Економічна життєздатність досягається, коли продукція підприємства, його капітальні та поточні витрати, рівень продажу й цінова політика, забезпечують такий рівень економічної рентабельності підприємства, що відповідає сучасним умовам господарювання.
Після досягнення фінансової життєздатності суб’єкт господарювання матиме таку структуру балансу підприємства, за якої показники ліквідності і платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також позбавляється проблем із виплатою кредитів, відсотків за них чи з погашенням інших боргових зобов’язань тощо.
Управлінську реструктуризацію зв’язано з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.
Природа й ступінь необхідної реструктуризації залежить від характеру проблем підприємства. Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для відновлення економічної й технічної життєздатності. При цьому підприємство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінцевою метою реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового лівериджу (співвідношення позикових і власних коштів), розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів. Для досягнення встановлених значень можуть використовуватися такі заходи: реструктуризація (переоформлення) боргів, додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості тощо. Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді підприємство потребує «усебічної» реструктуризації. Очевидно, що цей тип реформування включає й фінансову реструктуризацію. «Усебічна» реструктуризація охоплює розробку нової організаційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної і технологічної політики, зміни в менеджменті, організації тощо. Реструктурування підприємства в такий спосіб триває здебільшого до трьох років.
У процесі обґрунтовування видів, форм та ступеня реструктуризації необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічну й фінансову ситуацію. Перше питання, на яке необхідно знати відповідь, — це визначити (встановити) вид продукції, що його вироблятиме підприємство після реструктуризації для відновлення свого потенціалу й нормального функціонування. Цьому передує аналіз усіх напрямів діяльності підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції (ціна, якість), ринкової частки, структури витрат і прибутковості. Передовсім аналізують такі альтернативи:
● якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;
● для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, «ноу-хау», управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові перспективні види продукції, виробництво котрих забезпечить необхідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;
● якщо виробництво не може бути відновлене навіть із реструктуризованими технічними умовами і перепрофільованим персоналом, тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й застаріле обладнання та наявні активи треба продати, а виробничі площі, здати в оренду.
Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами за трьома основними напрямками:
● зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення контролю за якістю продукції;
● модернізація або заміна обладнання; здебільшого модернізація є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвитку підприємства;
● запровадження нової технології, доцільність якої має бути ретельно обґрунтована.
19.2. Практика здійснення та ефективність реструктуризації
підприємств (організацій)
| Порядок, концепція і варіанти реструктуризації |
Проведення заходів із реструктуризації для кожного суб’єкту господарювання потребує індивідуальних способів розв’язання завдань щодо виходу з кризового стану.
Реструктуризація підприємств (організацій) здійснюється після занесення їх до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій і проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності спеціалістами, які роблять висновки щодо способів оздоровлення та пропонують концепцію господарської діяльності підприємства.
Порядок реструктуризації підприємства (організації) показано на рис. 19.2.
Рис. 19.2. Порядок реструктуризації підприємства.
Концепцію розвитку підприємства розробляють залежно від умов його господарської діяльності за такими проблемами: організаційні, виробничі, інвестиційні, економічні, зовнішньо-економічної діяльності, управління персоналом, соціальні та екологічні.
Розробка концепції має ґрунтуватися на чітко визначеній і сформульованій меті реструктуризації підприємства і включати такі питання:
● аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на господарську діяльність підприємства;
● вибір варіанта (виду) реструктуризації підприємства;
● обґрунтування стратегічного розвитку підприємства;
● оцінка можливості подолання труднощів у період реструктуризації;
● розробка бізнес-плану для реструктуризованого підприємства.
Вибір варіанта або виду реструктуризації підприємства полягає у виборі саме того з кількох поданих варіантів, який повністю відповідатиме вимогам і пріоритетам розвитку підприємства, високій технологічності виробництва і конкурентоспроможності продукції.
Основні варіанти проведення реструктуризації підприємств показано на рис. 19.3.
Рис. 19.3. Можливі варіанти проведення реструктуризації
суб’єктів господарювання.
Отже, концепція розвитку підприємств дає відповідь на питання про те, як саме буде проведено реструктуризацію: об’єднання, злиття, розподіл, виділення зі складу об’єднання, реорганізація тощо.
Форми й методи реорганізації структурних підрозділів у складі підприємства визначаються на підставі аналізу умов їхнього функціонування. Вибираючи форми й методи реорганізації, особливу увагу необхідно звертати на збереження підрозділів, які беруть участь у забезпеченні найважливіших державних потреб або соціально-економічних потреб регіону.
Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі критерію оцінки реальних можливостей структурних підрозділів підприємства, а саме:
а) ступінь освоєння нових ринків (відображає, наскільки швидко підрозділ може змінити структуру збуту продукції та подолати бар’єри вступу до нових ринків). Проте треба враховувати, що олігопольні ринки та ринки з високим ступенем вкладення капіталу в продукцію освоюються дуже повільно;
б) рівень специфічних виробничих знань і технологій (характеризує рівень застосування специфічних науково-технічних знань у виробничій діяльності підрозділу, який маж відмовитись від усього асортименту продукції, що виготовлялася раніше.
Специфічні виробничі знання й технології включають науково-технічні знання як у так званому чистому вигляді (технології «ноу-хау», патенти), так і у вигляді специфічних систематизованих знань, набутих у процесі роботи на даному виробництві (загальний рівень технічної освіти робітників, інноваційні процеси). Що вищим є рівень знань, які можуть бути передані, то легше підрозділ освоюватиме нові технології та види продукції.
За цими критеріями підрозділи відносять до однієї з категорій, о реорганізуються або ліквідуються (табл. 19.1). Проект плану реструктуризації має визначити:
● економічне обґрунтування її проведення;
● пропозиції щодо форм і методів реструктуризації;
● способи розв’язання фінансових, соціальних та інших проблем, зв’язаних із реструктуризацією;
● витрати на проведення реструктуризації та джерела їхнього фінансування;
● конкретні заходи, спрямовані на реалізацію проекту.
Таблиця 19.1