Реферування – це такий складний процес аналітико-синтетичної переробки інформації наукового джерела (або джерел), результатом якої і стає реферат

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абстрагування – це метод наукового пізнання, що базується на формуванні образу реального об’єкта шляхом мисленнєвого виділення певних ознак, властивостей, зв’язків і відношень, що цікавлять дослідника, з одночасним ігноруванням багатьох інших другорядних його властивостей.

Автореферат – це реферат власної, авторської наукової роботи (дисертації). Завданням автореферату є розкриття найбільш важливих сторін змісту реферованої роботи з тим, щоб читач одержав можливість самому вирішувати про доцільність звертатися до першоджерела.

Академік– академічне звання дійсних членів НАН та галузевих академій наук України.

Аксіома – положення, яке приймається без доведення.

Аксіоматичний метод– метод дедуктивної побудови наукової теорії, за якою деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.

Актуальність наукового дослідження – полягає в обґрунтуванні гіпотетичної новизни і позитивного ефекту, який може бути досягнутий внаслідок вирішення поставленого завдання. Теоретична актуальність як аспект змісту наукової праці спрямовується на виявлення певних закономірностей розвитку явищ, процесів, що відрізняються відомим рівнем невизначеності – головним чином у постановці кінцевої мети проведення досліджень. Рівень невизначеності відображається у формуванні наукових гіпотез (як правило, на основі накопичених фактів). Іншими словами, актуальність наукового дослідження варто оцінювати з позиції тієї концептуальної установки, якої дотримується дослідник. При оцінці актуальності теми дисертаційної роботи слід бути переконаному, що раніше подібні роботи не виконувалися.

Алгоритм– система правил для розв’язування певного класу задач.

Аналіз– це процедура умовного розчленування досліджуваного об’єкта з метою його більш глибокого пізнання. Зміст аналізу полягає у зведенні складних понять і уявлень про об’єкт до більш загальних і простих.

Аналогія– це умовивід, внаслідок якого на основі подібності об’єктів за одними ознаками роблять висновок про ймовірність такої подібності й за іншими ознаками. Аналогія дає поштовх до висловлювання припущень.

Анкетування– один із засобів письмового (іноді й усного) опитування значної кількості респондентів за певною схемою-анкетою або опитувальним листом із метою зібрати масовий матеріал (певним чином зорієнтований), який після статистичної обробки використовують для розв’язання певних педагогічних, психологічних, соціологічних та інших завдань.

Анотація– коротка характеристика книги, статті або рукописного твору, що є викладом змісту першоджерела. В ній описуються основні характерні риси, особливості оригіналу, що вказують на практичне значення та наукову новизну першоджерела.

Анотування– процес створення анотації.

Ануїтет— вид державної позики, з якої кредитор періодично одержує певний прибуток, що встановлюється з розрахунком на поступову сплату боргу і процентів з нього.

Анулювання(від лат. – знищую) – скасування, оголошення недійсним якого-небудь акта, договору або прав.

Апорт— майно, що надходить до акціонерного товариства як оплата за акції.

Апріорі– знання, яке передує досвіду; знання, що не потребує підтвердження досвідом (дослідом).

Апробація (опробування)– схвалення, ствердження, визнання; метод оцінки якості на основі обстеження, аналізу.

Арбітр(від лат. – посередник, член третейського суду, арбітражу): а) посередник, якого обирають сторони за взаємною згодою або в передбаченому законом порядку з метою вирішення спору; б) службова особа, котра вирішує майнові спори між підприємствами, установами, організаціями, кооперативами, малими підприємствами.

Арбітраж(від фр.) – орган, який вирішує господарські суперечки між державними підприємствами.

Арбітрування – участь сторін у процесі вирішення спору.

Асоціація – зв’язок між елементами психіки, коли поява одного елемента в певних умовах викликає появу іншого, пов’язаного з ним; тобто, це суб’єктивний образ об’єктивного зв’язку між предметами і явищами.

Аспектація– в застосуванні до наукової праці може означати певний план її компонування в загальному вигляді (щось подібне до блок-схеми), наприклад: формулювання завдання (проблеми, гіпотези) дослідження – обґрунтування вибору методів і методики досліджень – обробка і систематизація отриманих результатів – інтерпретація результатів досліджень – перевірка достовірності зроблених висновків. Тобто, аспектація – це пошук такого оптимального вигляду наукової роботи, який відповідав би логіці наукового дослідження і забезпечував би найефективніше його сприйняття й оцінку. Коректно проведена аспектація дозволяє потім знайти оптимальні композиційні вирішення і обрати правильну рубрикацію роботи.

Аспірант– особа, яка готується до наукової чи викладацької роботи у ВНЗ і науково-дослідних інститутах, навчаючись в аспірантурі.

Атмосфера спілкування– лінгво-психо-соціокогнітивні стосунки учасників комунікативного акту.

Атрибут– необхідна, невід’ємна властивість предмета або явища.

Бібліографія перспективна– складається з фондів сучасної літератури з проблем, що цікавлять дослідника.

Бібліографія ретроспективна – складає фонди архівів, тобто є літературою минулих років, історією розвитку певної проблеми чи питання.

Брошура– наукова робота меншого, порівняно з монографією, обсягу. Як правило, брошури не насичуються складною спеціальною термінологією, вона не претендує на багаторічне використання, бо викладений у ній матеріал, присвячений здебільшого розв’язанню проблем сьогодення. Брошура орієнтована на широке коло науковців.

Величина (вимірювана) – одне з основних понять математики. Розрізняють початкове поняття величини: скаляр, вектор, тензор тощо.

Вербальна інформація – інформація, що повідомляється усно (словами).

Взаємодія – зворотна дія одного предмета (об’єкта, тіла) чи явища на інше, що може призводити до зміни їхнього стану.

Взаємозамінність – властивість однойменних і однотипних виробів (деталей, вузлів, агрегатів або апаратів), що дає змогу замінювати ними такі самі вироби в машинах і установках, зберігаючи необхідні показники їхньої роботи.

Взаємозв’язок – виявляється у взаємодії, взаємовпливі, взаємопереходах одного явища в друге, що є одним із виразників матеріальної єдності світу.

Вибірковий метод – метод статистичного дослідження, що застосовується для вивчення загальних властивостей всієї сукупності явищ або фактів (генеральної сукупності) на основі вивчення властивостей лише їхньої частини (вибіркової сукупності), відібраної за науково розробленими принципами. При достатній кількості відібраних одиниць і правильній організації відбору середні і відносні показники вибіркової сукупності дають досить точну характеристику сукупності в цілому. На основі формул теорії імовірностей можна обчислити середню помилку вибірки, визначити можливі відхилення показників вибіркової сукупності від відповідних показників всієї сукупності.

Вивід – логічна побудова, яка виникає внаслідок застосування відповідних правил для впорядкування певної сукупності суджень так, що це перетворює її на послідовний ланцюг взаємопов’язаних тверджень.

Визначеність і невизначеність– категорії, які відображають одну з закономірностей процесу становлення й розвитку будь-якого явища. Визначеність характеризує однозначну спрямованість процесу. Для позначення неоднозначної спрямованості, що виявляється в наявності кількох можливостей, використовується категорія невизначеності.

Визначення– логічна дія, за допомогою якої певний об’єкт відрізняють від інших об’єктів шляхом встановлення його специфічних і типових ознак. У змістовому плані визначення є встановленням істотних ознак об’єкта. Оскільки ці ознаки відображаються в поняттях, визначення – це розкриття й формулювання за певними правилами змісту понять у формі суджень.

Вимірювання – це пізнавальний процес, що зводиться до порівняння вимірюваної величини з іншою, однорідною з нею величиною, взятою за одиницю вимірювання. Процес вимірювання передбачає наявність об’єкта вимірювання, еталона (одиниці вимірювання), вимірювальних приладів і методу вимірювання.

Винахідництво– творчий процес, що веде до нового розв’язання того чи іншого завдання в будь-якій галузі науки, техніки, культури, охорони здоров’я, оборони тощо й дає позитивний ефект.

Виручка підприємства– кошти, одержані підприємством від продажу товарів, реалізації послуг і виконання робіт.

Висновок – судження, яке виведене логічним шляхом із вихідних засновків і містить нове значення.

Відкриття– цей термін пов’язаний із поняттям суттєвої (абсолютної) новизни і є науковим досягненням світового рівня (значення). Новизна, що має значення лише для певної галузі, називається локальною (місцевою), тобто відносною.

Відмінність – категорія, що відображає відношення нерівності, неоднаковості, незбігання речі з самою собою та з іншими речами. Визнання іманентної, об’єктивної відмінності в речах та між ними є неодмінною умовою концепції розвитку осягнення дійсності в її саморусі та саморозвитку.

Відносні величини(у статистиці) – показники, що характеризують міру співвідношення двох порівнюваних між собою статистичних показників, один із яких прийнято за базу порівняння. Відносні величини виражаються в коефіцієнтах, відсотках, проміле та ін., у деяких випадках – іменованими числами.

Відношення– 1) у філософії – категорія, що відображає один з об’єктивних моментів взаємозв’язку речей, зумовленого матеріальною єдністю світу; 2) у логіці – спосіб упорядкування певної сукупності об’єктів.

Відображення – відтворення однією матеріальною системою (в специфічній для неї формі) певних сторін іншої системи в процесі їхньої взаємодії з урахуванням умов взаємодії.

Відтворення(результату дослідження) – можливість повторного отримання вже існуючих наукових результатів їх автором або іншими вченими при дотриманні описаної методики досліджень.

Відчуття – відображення властивостей предметів об’єктивної дійсності, які безпосередньо впливають на органи чуттів. За допомогою відчуття здійснюється безпосередній зв’язок свідомості з зовнішнім світом. Як відображення об’єктивних властивостей речей відчуття є засобом пізнання дійсності.

Вірогідність результатів досліджень– це подія, ймовірність якої дорівнює 100 %. Ймовірність масових її явищ, які підлягають статистичним закономірностям, вивчаються в математиці теорією імовірності.

Вклад – рахунок до запитання, тобто банківський депозит, який може бути вилучено вкладником за першою його вимогою.

Властивість– категорія, що виражає (виявляє) сутність речі у відношеннях з іншими речами; те, що характеризує її подібність до інших предметів або відмінність від них. Властивості виділяють найзагальніші (атрибути), специфічні, головні і неголовні, істотні і неістотні, необхідні і випадкові, зовнішні і внутрішні тощо.

Вміння – засвоєний суб’єктом спосіб виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок.

Вчене звання – звання, яке присвоюється науковим працівникам залежно від виконуваної ними науково-дослідної або науково-педагогічної роботи (у ВНЗ – асистент, доцент, професор; у наукових установах – молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник; академічні звання – член-кореспондент, академік).

Гіпотеза– це наукове припущення, що висувається для пояснення якого-небудь явища. Гіпотеза як структурний елемент теорії є спробою на основі узагальнення уже наявних знань вийти за його межі, тобто сформулювати нові наукові положення, достовірність яких необхідно довести.

Гіпотетичний метод – як структурний елемент теорії, ґрунтується на гіпотетико-дедуктивному судженні про закономірний взаємозв’язок явищ реального світу. Сутність цього методу полягає в тому, що на основі дедукції із загальних гіпотез і передумов робляться висновки більш конкретного характеру. Важливо мати на увазі, що гіпотетичний метод є не методом висунення нових гіпотез, а засобом перевірки наслідків, що випливають із них.

Дедукція – це форма мислення, яка дозволяє на основі логічних правил і з окремих загальних даних (передбачень, передумов) виводити нові менш загальні передбачення, висновки та ін. Сутність дедукції полягає у використанні загальних наукових положень для дослідження конкретних явищ. Індукція і дедукція певним чином зв’язані і доповнюють одне одного як дві нерозривні сторони діалектично єдиного процесу пізнання.

Державна мова– це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики.

Дефініція – коротке визначення змісту якогось поняття.

Дипломна робота– заключна самостійна робота навчально-дослідного характеру, виконувана студентами, які закінчують вищі навчальні заклади ІІІ–IV рівнів акредитації. Її мета – систематизація, перевірка і узагальнення набутих студентами теоретичних знань і практичних навиків.

Дипломний проект – випускна самостійна робота студентів вищих навчальних закладів технічного профілю ІІ–IV рівнів акредитації. Складається з теоретичних або експериментальних досліджень, розрахунків, креслень та пояснювальної записки.

Дискаунт— підприємство роздрібної торгівлі, діяльність якого спрямована на зниження обігу і цін на товари.

Дискусія – це суперечка з метою з’ясування правильності тих чи інших позицій, їх перспективності, актуальності, цінності, можливості зняття існуючих протиріч тощо.

Диспут– суперечка на наукову, літературну чи іншу тему, що відбувається перед аудиторією.

Діяльність – динамічна система, у межах якої постійно відбуваються трансформації; спосіб буття людини в світі, її здатність вносити в дійсність певні зміни.

Довідники – видання, що містять стислу інформацію наукового та прикладного характеру, що відрізняється різноманітністю тематики та призначенням.

Догма, догмат – поняття, ідеї, вчення, які вважаються істинними за будь-яких умов.

Доктор наук – науковий ступінь, що присвоюється особам, які захистили докторську дисертацію.

Докторська дисертація – це кваліфікаційна праця, що містить раніше незахищені наукові положення та отримані автором нові науково обґрунтовані результати у певній галузі науки, які у сукупності розв’язують важливу наукову або науково-прикладну проблему.

Документ(свідоцтво) – матеріальний носій інформації, призначеної для її обробки і передачі в часі і просторі. Відомості, що містяться в документі, мають бути зручні для обробки людиною або машиною і мати згідно з чинним законодавством правове значення.

Доповідь – це письмовий виклад розгорнутої усної форми виступу, що відповідає тексту тез. Основна мета виступу з доповіддю на певному науковому зібранні – це залучення вчених певного профілю до обговорення (дискусії) з приводу викладеного матеріалу. Для автора-доповідача така процедура є апробацією результатів його дослідження.

Дослід (експеримент)– це метод, який полягає у відтворенні природних явищ і їх вивченні у спеціально створених лабораторних умовах. Дослід дає можливість відтворити природне явище в лабораторних умовах скільки завгодно разів, змінювати умови його протікання, моделювати тощо.

Достовірність наукових результатів – це доказ того, що приведений результат (закон, закономірність, сукупність фактів, можливість) виконується завжди для названого класу об’єктів при названих умовах. Достовірність підтверджується верифікацією, тобто повторюванням результату при тих самих умовах під час багатьох перевірок на різних об’єктах. Методи доведення достовірності можна об’єднати у три групи: аналітичні, експериментальні, підтвердження практикою.

Доцент – вчене звання для викладачів вищих навчальних закладів, яке присвоюється переважно особам, що мають науковий ступінь кандидата наук.

Доцільність – 1) у прямому й вузькому розумінні – те, що відповідає свідомо поставленій меті; 2) у широкому й певним чином умовному значенні – об’єктивна характеристика систем, що досягають передбачуваного результату.

Евристичний метод – спеціальні методи розв’язування задач, які звичайно протиставляються формальним методам розв’язування, що спираються на точні математичні моделі.

Екзамени, іспити – одна з форм перевірки знань, умінь і навичок.

Експедиція – одна з форм організації наукової роботи, яка пов’язана з поїздкою (виїздом) заздалегідь обраним маршрутом або на заздалегідь визначений полігон досліджень певної, спеціально підготовленої групи (колективу) науковців для розв’язання конкретних завдань.

Експертиза – метод дослідження (вивчення) визначеною особою (експертом) наукових праць, матеріалів, якихось справ, питань тощо у тій чи іншій галузі знань.

Елемент – первинна речовина, нерозкладний компонент складних тіл, матеріальних систем, теоретичних побудов; будь-який об’єкт, пов’язаний з іншими об’єктами в єдиний комплекс. Зв’язок елементів системи позначають терміном „структура”. Будь-який елемент є складною системою елементів нижчого рівня, а будь-яка система може бути елементом складнішої системи.

Емоції – реакції людини і тварин на дію внутрішніх і зовнішніх подразників.

Енциклопедія – науково-довідкове видання, яке містись найістотнішу інформацію з усіх (універсальна енциклопедія) або окремих (галузева енциклопедія) галузей знань і практичної діяльності.

Еталон – взірець, зразок. Засіб вимірювання (або комплекс засобів вимірювання), який забезпечує відтворення або збереження одиниці фізичної величини з метою надання їй зразкового розміру; затверджується офіційно у встановленому порядку. Еталон, який відтворює одиницю з найвищою точністю, називається первинним. Для відтворення одиниць в особливих умовах, коли пряма передача розміру з необхідною точністю неможлива, створюються спеціальні еталони, які замінюють первинні в цих умовах.

Завдання наукове – теоретичне завдання, що вимагає встановлення (виявлення) невідомої раніше певної закономірності, властивості або явища.

Завдання технічне– практичне завдання, що вимагає розробки невідомого раніше способу, технології або пристрою.

Закон – філософська категорія, що відображає істотні, загальні, необхідні, стійкі, повторювані відношення залежності між предметами і явищами об’єктивної дійсності, що випливають з їхньої сутності. Як суттєве відношення закон здійснюється через сукупність одиничних, випадкових, мінливих, неповторюваних відношень. Закон виступає як принцип організації й функціонування речей. Закон фіксує і спільність явищ.

Засіб – сукупність предметів, ідей, явищ та способів дій, які є неодмінною умовою реалізації мети.

Здібності – властивості людини, що є необхідною умовою успіху її навчальної, наукової, виробничої та іншої діяльності. Кожна здібність становить складну синтетичну якість людини, в якій поєднуються окремі психічні властивості: чутливість, спостережливість, особливості пам’яті, уяви, мислення та ін.

Зміст –сукупність елементів і процесів, що утворюють певний предмет або явище.

Ідея – це основа творчого процесу, продукт людської думки, форма відображення дійсності. Ідеї народжуються із практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. Ідея відрізняється від інших форм мислення і наукового знання тим, що в ній не тільки відображається об’єкт вивчення, але й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності. Нова ідея – не просто зміна уявлення про об’єкт дослідження шляхом строгого обґрунтування, це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і перевірених рішень. Нові ідеї можуть виникати під впливом парадоксальних ситуацій, коли виявляється незвичний, неочікуваний результат, який має розбіжності з загальноприйнятими положеннями науки – парадигмами.

Ілюзія– необґрунтована надія, нездійснена мрія або хибне сприйняття дійсності, що виникає під впливом зовнішнього подразника, хворобливого стану нервової системи тощо.

Індивідуум – окремий, одиничний представник певного виду, роду, класу, множини предметів, окрема сутність, істота чи людина, що виділяється як об’єкт практичного або теоретичного відношення. Поняття індивідуума має важливе значення для наукового пізнання, оскільки пізнання в кожній з своїх галузей пов’язане з класифікацією об’єктів за їхньою суттєвою спорідненістю.

Індукція– це вид узагальнення, пов’язаний із передбаченням результатів спостережень і експериментів на основі даних наявного вже досвіду. Сутність індукції полягає в тому, що із знання про частину предметів їх певної сукупності, що належать до одного класу, робиться висновок про весь клас цих предметів, тобто, індукується загальне для них всіх правило. Індуктивний умовивід завжди носить імовірнісний і здогадковий характер.

Інновація(нововведення): 1) вкладання коштів і технологій; 2) нова техніка, технологія, які є результатом досягнень науково-технічного прогресу. Розвиток винахідництва, поява піонерських і великих винаходів є істотним фактором інновації.

Інтерпретація – тлумачення, розкриття змісту чого-небудь.

Інтроспекція, самоспостереження – спостереження за власними психічними явищами. Один із методів пізнання суб’єктивного аспекту психіки, насамперед процесів, що відбуваються в свідомості, для опису їх і наукового визначення.

Інтуїція – процес безпосереднього одержання знання за допомогою цілісного схоплювання проблемної ситуації без дискурсивного його виведення й доведення.

Інформація – одне з загальних понять науки, яке означає певні відомості, сукупність якихось даних, знань тощо; детальна, систематизована подача певного відібраного матеріалу, але без будь-якого його аналізу; може відстежуватися і подаватися тривалий проміжок часу в хронологічному порядку. Інформацію розділяють на: оглядову – це вторинна інформація, що міститься в оглядах наукових матеріалів; релевантну – інформація, що міститься в описах прототипів наукових завдань; реферативну – це вторинна інформація, що міститься в анотаціях, резюме та рефератах наукових праць; сигнальну – це вторинна інформація різного ступеня скорочення, стислості, лаконічності з вказівкою на її джерело; вона виконує функцію попереднього повідомлення (сповіщення); довідкову – це вторинна інформація,що містить систематизовані короткі відомості з певної галузі знань.

Інфраструктура(від лат. – нижче, під + структура) – комплекс виробничих і невиробничих галузей, які забезпечують умови відтворення: шляхи, зв’язок, транспорт, освіта, охорона здоров’я. Основна виробнича інфраструктура – мережа енергопостачання, транспорту і зв’язку.

Історичний метод– дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей. Цей метод дослідження використовується головним чином у суспільних науках. У прикладних він застосовується, наприклад, при вивченні розвитку і формування тих чи інших галузей науки і техніки, тобто використовується там, де предметом дослідження є історія об’єкта.

Кандидат наук– перший науковий ступінь в Україні, що присуджується особам із вищою освітою, які склали кандидатський мінімум і захистили кандидатську дисертацію.

Канон – у широкому розумінні – твердо встановлене, традиційне, загальноприйняте. Термін поширений у логіці, етиці, естетиці, теорії пізнання, релігії.

Картотека– періодично оновлювані дані, що дають уявлення читачеві про наявні в бібліотечних фондах журнальні й газетні статті за останні роки.

Каталог алфавітний– складає систему карток з описом видань, розташованих в алфавітному порядку за прізвищами авторів та назвами публікацій, незалежно від їхнього змісту.

Каталог предметний– містить дані про наявну літературу з певного предмета та інформацію про її наявність у бібліотеці. У предметному каталозі картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками. Самі рубрики і література в них розташовані в алфавітному порядку.

Каталог систематичний– це система карток з даними про літературні джерела розташовані у систематичному порядку за галузями знань, темами, питаннями, проблемами.

Категорії – це найбільш загальні і фундаментальні поняття, що відображають суттєві, загальні властивості і відношення явищ об’єктивної дійсності і пізнання. Категорії поділяють на філософські (матерія, рух, причинність, протиріччя і т.д.), загальнонаукові (зміст і форма, необхідність і випадковість), конкретно-наукові (у педагогіці: педагогічний досвід, професійні якості учителя; у психології: відображення, психіка і т.д.).

Кафедра – структурний підрозділ вищих навчальних закладів Ш–ІV рівнів акредитації, який об’єднує викладачів однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін; здійснює навчальну, методичну й науково-дослідну роботу, а також підвищення кваліфікації кадрів відповідного профілю.

Кваліфікація – ступінь професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, умінь і навичок, необхідних для виконання ним певного виду роботи.

Класифікація мов – це поділ мов світу на розряди відповідно до принципів, які випливають із загальної мети дослідження, і на основі певних ознак.

Класифікація наук– розкриття взаємозв’язку наук на основі певних принципів і відтворення цього зв’язку у вигляді логічно обґрунтованого розташування наук у системі наукових знань. Зв’язки між науками визначаються: предметом науки, властивостями і відношеннями об’єктів, які вона вивчає; методом і умовами пізнання об’єктів науки; цілями, які породили наукове пізнання та яким вона служить.

Колоквіум– наукове зібрання, на якому заслуховують і обговорюють доповіді з різних проблемних питань науки.

Компетентність – особливий тип організації предметно-специфічних знань, який дозволяє приймати ефективні рішення у відповідній галузі знань.

Компіляція– науковий або літературний твір, складений на основі запозичених в інших авторів матеріалів без самостійного їх дослідження й обробки.

Композиція(складання, розміщення) – будова, структура наукового твору, зумовлена його змістом, характером і призначенням.

Комунікативна компетентність – суспільно й історично детермінована соціальна поведінка, яка реалізовується у мовленнєвих діях і слугує цілям взаєморозуміння, взаємовпливу та самореалізації

Комунікативна компетенція– сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також знань вербальних і невербальних засад інтеракції, умінь їх ефективного застосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата.

Комунікативні закони– найзагальніші нежорсткі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування.

Комунікація– смисловий та ідеально-змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією в різноманітних процесах спілкування.

Конкретизація– дія за значенням конкретизувати. Конкретизувати – надавати чому-небудь конкретного вираження; визначати конкретно, точно, предметно.

Конкретно-наукові методи дослідження– специфічні методи окремих наук (фізики, хімії, біології, педагогіки, психології та ін.), які різняться між собою за ступенем спільності і використання в процесі пізнання. Конкретно-наукові методи, що характерні для однієї галузі знань, в іншій виступають як підпорядковані, допоміжні.

Консенсус(лат. – згода, одностайність) – збіг думок. Консенсусний принцип – одноголосне прийняття рішень усіма учасниками наради, конференції тощо.

Конспект– це стислий виклад всього суттєвого в змісті першоджерела, тобто вибір найбільш важливих і характерних фактів, висновків, теоретичних положень, що складають суть розглядуваної проблеми чи питання.

Конструювання– це процес створювання чогось (машин, пристроїв, пристосувань, споруд, моделей тощо) згідно з проектом, планом або розрахунками.

Консультація– порада, пояснення, настанова (наукового керівника – аспіранту; викладача – студенту; учителя – учням і т.п.).

Концепція– система поглядів на те чи інше явище, процес, спосіб розуміння, тлумачення подій тощо; провідна ідея висунутої теорії.

Концепція(від лат. – сприйняття) – система поглядів на певне явище, його розуміння і тлумачення.

Координація– упорядкування, узгодження, поєднання, приведення до ладу, відповідність (дій, понять, складових частин будь-чого); зв’язок, при якому елементи системи мають самостійне значення і залежність між ними суто зовнішня.

Креативність– творчість як вид діяльності; спрямованість на творення позитивного в умовах вільного вибору і творчої свободи.

Критерій– мірило для визначення, оцінки предмета чи явища; ознака, взята за основу класифікації.

Культура мови– галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях.

Лаборант – штатний працівник, в обов’язки якого входить утримання в порядку обладнання лабораторії, забезпечення її необхідними матеріалами, участь у підготовці обладнання до проведення експериментів.

Лабораторія– спеціально обладнане приміщення для проведення науково-дослідної роботи, наукових або навчальних експериментів, аналізів, контрольних випробувань.

Лекція– систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки.

Літературна мова– це оброблена, унормована форма національної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

Магістерська робота– випускна кваліфікаційна робота наукового змісту випускника магістратури, яка має внутрішню єдність та відображає хід і результати розробки обраної теми. Вона повинна відповідати сучасному рівню розвитку науки і техніки, а її тема – бути актуальною. Основне завдання автора – продемонструвати рівень своєї кваліфікації та вміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання.

Магістр– освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі отриманої раніше кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні вміння та знання інноваційного характеру у вищому закладі освіти IV рівня акредитації, має досвід їх застосування і продукування нового знання для вирішення професійних завдань у певній галузі економіки, промисловості, науки, техніки, освіти і культури.

Мета дослідження– це запланований результат. Результат має бути конструктивним, тобто спрямованим на вироблення суспільно корисного продукту з кращими, ніж було раніше, показниками якості або процесу її досягнення. Мета дослідження наукової роботи формулюється у вигляді одного-двох речень, що починаються зі слів: вивчити..., описати..., встановити..., виявити... тощо.

Метод (дослідження)– це спосіб досягнення якої-небудь мети, розв’язання конкретного завдання; це сукупність прийомів або операцій практичного впливу або теоретичного освоєння об’єктивної дійсності з метою її пізнання. Класифікація методів дослідження може бути такою: загальні (філософські), загальнонаукові (загальні для всіх наук), часткові (для певного циклу наук або галузі знань), конкретно-наукові (для певної конкретної науки), спеціальні (специфічні для однієї якоїсь науки або її розділу, частини тощо). Загальним методом наукового пізнання є діалектика, методологічні принципи якої визначають сутність і логіку дослідження матеріальних і духовних об'єктів оточуючого нас світу. До загальнонаукових методів відносять: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, абстрагування, аналогію, моделювання, формалізацію, аксіоматику, ідеалізацію, узагальнення, спостереження, порівняння, лічбу, вимірювання, дослід, гіпотетичний, історичний, морфологічний, системний та ін. Загальнонаукові методи об’єднують у групи: емпіричні методи, емпірико-теоретичні, теоретичні. До емпіричних методів належать: спостереження, порівняння, лічба (рахування), вимірювання, дослід (експеримент). До емпірико-теоретичних методів відносять аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, ідеалізацію, моделювання, гіпотетичний метод і синтетичний метод. До теоретичних загальнонаукових методів відносяться: узагальнення, абстрагування, аксіоматика, математичне моделювання, теорія випадкових помилок (похибок), теорія графів та ін.

Метод вивчення документальних джерел– заснований на аналізі інформації, що міститься в її матеріальних носіях – документах.

Метод опитування – базується на цілеспрямованому отриманні інформації шляхом проведення бесід, інтерв’ю, анкетування за заздалегідь розробленою методикою, що включає як прямі, так і непрямі питання.

Методологія – 1) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці; 2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

Мислення– процес опосередкованого й узагальненого відображення свідомістю людини предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях; вища форма відображення дійсності в психіці.

Міжособистісне спілкування– комунікація між двома і більше особами, яка спирається на їхній психологічний і когнітивний зв’язок, що ґрунтується на особистісно сформованих засадах.

Міркування– ланцюг умовиводів, викладених у логічно-послідовній формі, або послідовний ряд суджень щодо якогось питання, де з попередніх суджень випливають наступні.

Мова – це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мовна компетенція– знання учасниками комунікацій мови (мовного коду), тобто правил, за якими формуються правильні мовні конструкції та повідомлення, здійснюється їх трансформація.

Мовна наукова картина світу – цілісне і систематизоване уявлення про природу (матеріальний світ) на даному етапі розвитку науки.

Мовна норма (норма літературної мови)– це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Мовна особистість– індивід, який володіє сукупністю здатностей і характеристик, які зумовлюють створення й сприйняття ним текстів, що вирізняються рівнем структурно-мовної складності та глибиною й точністю відображення дійсності.

Моделювання– метод дослідження об’єктів пізнання на їхніх моделях.

Можливість і дійсність– філософські категорії, що відображають діалектичний характер розвитку, взаємозв’язок між двома послідовними етапами становлення й формами буття будь-якого явища. Можливість зумовлена певною закономірністю, це об’єктивна тенденція виникнення явища, його потенціальне буття. Дійсністю називають реалізовану можливість, актуальне буття. Розрізняють можливості формальні й реальні, абстрактні й конкретні. Будь-яка можливість має певний ступінь імовірності реалізації. Можливість, для реалізації якої є всі достатні умови, перетворюється на дійсність.

Монографія– наукове видання, яке містить повне і вичерпне дослідження якоїсь проблеми або теми. Вона становить підсумок всебічного багаторічного дослідження певного питання, виконаного одноосібно або групою вчених, що завершується одержанням фундаментальних наукових результатів, які можуть увійти в скарбницю науки і використовуватися у наступних дослідженнях іншими авторами впродовж багатьох років.

Мотивація– сукупність мотивів, доказів для обґрунтування чогось; мотивування. Мотивація буває простою і складною, більш і менш усвідомленою.

Навчання– цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.

Наочність– специфічна риса знання, яка означає безпосередність просторового сприймання його об’єктів; у навчанні – один з основних принципів дидактики.

Наступність, спадкоємність– зв’язок між різними етапами або ступенями розвитку, сутність якого полягає у збереженні тих чи інших елементів цілого або окремих сторін його організації при переході від одного етапу до іншого і взагалі при будь-яких якісних змінах.

Наука– соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично систематизованих об’єктивних знань про дійсність. Наука є складовою частиною духовної культури людства. Як система знань наука охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього світу, людської думки й дії, не лише закони і принципи вивчення об’єктів, а й певні форми й способи їх усвідомлення. Цим самим наука виступає як форма суспільної свідомості. Кожна наука є стрункою системою понять і категорій, що пов’язаною між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів.

Наукова дисципліна– розділ науки, який на певному рівні її розвитку, в певний час освоєний вченими і впроваджений у навчальний процес вищої школи.

Наукова ідея– це форма відображення у мисленні нового розуміння об’єктивної реальності. Тому нові наукові ідеї є своєрідним якісним стрибком думки за межі вже раніше пізнаного. Вони виступають і як передумови створення теорій, і як елементи, що об’єднують окремі теорії у певну галузь знань.

Наукова картина світу– цілісне і систематизоване уявлення про природу (матеріальний світ) на певному етапі розвитку науки.

Наукова школа– неформальна творча співдружність у межах будь-якого наукового напряму висококваліфікованих дослідників, об’єднаних спільністю підходів до розв’язання проблеми, стилю роботи, спільного наукового мислення, ідей і методів їх реалізації.

Наукове дослідження – це цілеспрямоване вивчення об’єкта, в якому використовуються певні наукові методи. Правильний вибір і застосування цих методів дає можливість розкрити закономірності розвитку об’єкта, сформувати нове знання про нього, пояснити закони його функціонування і вказати або передбачити можливі шляхи та форми використання одержаного знання у практичній діяльності.

Науковий стиль– функційний різновид літературної мови,що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі науки та освіти.

Наукові товариства– добровільні об’єднання спеціалістів, покликані сприяти розвиткові окремих галузей науки, техніки, виробництва та культури, поширювати наукові знання серед населення.

Науково-дослідні установи – державні установи, де проводяться наукові дослідження й підготовка наукових кадрів у певній галузі. Основним типом таких установ в Україні є науково-дослідні інститути.

Необхідність і випадковість– філософські категорії для позначення двох протилежних форм всезагального зв’язку між явищами дійсності. Необхідність відображає внутрішню закономірність у зв’язках між явищами, яка зумовлює їхнє існування, виникнення і зникнення. Необхідністю є те, що неодмінно повинно статися в певних умовах. Кожний об’єктивний закон природи або суспільства відбиває необхідний зв’язок між предметами і явищами об’єктивної дійсності. Випадковість виражає зовнішню зумовленість явищ, те, що може статися або й не статися, відбутися так або й по-іншому.

Новизна теми дослідження – це ознака, наявність якої дає авторові підстави використовувати поняття „вперше” при характеристиці отриманих ним результатів і проведення дослідження в цілому. Поняття „вперше” означає в науці факт відсутності подібних результатів до їх публікації. Вперше може проводитися дослідження на оригінальні теми, раніше не досліджувані в тій чи іншій галузі наукового знання.

 

Норма– міра, взірець, звичайний стан, оптимальна величина, достатня кількість і т.п.

Об’єкт – фрагмент дійсності (предмет, явище, процес), на який спрямовано практичну або пізнавальну діяльність суб’єкта. У точних і прикладних науках об’єкт часто виступає в ідеалізованому вигляді, тобто як певна теоретична модель об’єктивної реальності.

Образ – форма і продукт суб’єктивного, ідеального відображення об’єктивної реальності у свідомості людини.

Огляд(науковий) – науковий документ, що містить систематизовані наукові дані з певної тематики, отриманий внаслідок аналізу першоджерел; призначення – ознайомлення з сучасним станом наукової проблеми і перспективами її розвитку. Розрізняють огляд аналітичний, що містить критичну оцінку інформації в досліджуваних первинних матеріалах; реферативний, підготовлений у вигляді реферату з використанням низки первинних документів; тематичний, складений на основі аналізу первинних матеріалів, об’єднаних однією темою.

Оратор– особа, яка виголошує промову, володіє майстерністю публічного виступу.

Ототожнення– вид абстракції, суть якої в утворенні поняття через об’єднання предметів, пов’язаних відношеннями типу рівності в особливий склад (залишаючи осторонь деякі індивідуальні якості предметів).

 

Параграф – частина тексту всередині розділу книги, статі, що має самостійне значення і звичайно позначається знаком § із порядковим номером.

Парадокс– різновид суперечності в системі логічного доказу, що набуває вигляду своєрідного кола: ствердження певного висловлювання зумовлює його заперечення, а заперечення цього висловлювання неминуче приводить до цього ствердження.

Персоніфікація особистості– усвідомлення людиною індивідуальної неповторності, несхожості на інших людей.

Підручник– видання, що містить систематизований виклад певної навчальної дисципліни відповідно до чинної навчальної програми.

Пізнання– процес цілеспрямованого активного відображення об’єктивного світу у свідомості людей.

Плагіат– привласнення авторства на чужий твір, відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання в своїх працях чужого твору без посилання на автора.

Планування– формальна процедура, спрямована на збільшення збуту і прибутків фірми, складається зі стратегічного планування і планування маркетингу.

Повідомлення(коротка доповідь) – це наукова праця, що містить стислий виклад результатів (часто попередніх), отриманих внаслідок науково-дослідної або дослідно-конструкторської роботи; призначення – оперативно повідомити про результати виконаної роботи на будь-якому її етапі.

Поняття– одна з форм мислення, в якій відображаються загальні істотні властивості предметів та явищоб’єктивної дійсності, загальні взаємозв’язки між ними у вигляді цілісної сукупності ознак. Поняття є відображенням матеріального світу в свідомості людей. Це відображення може бути істинним і хибним.

Порівняння– це пізнавальна операція, що лежить в основі судження (міркування) про подібність або відмінність об’єктів.

Постулат– вихідне положення, твердження, яке при побудові наукової теорії приймається без доведення.

Правила спілкування – рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу.

Правило– умова, якої необхідно дотримуватись, виконуючи якусь дію.

Практика– дія, зумовлена специфікою суспільного буття; цілеспрямована, чуттєво-предметна діяльність людей, змістом якої є перетворення природи і суспільства; специфічно людська форма життєдіяльності, спосіб буття людини в світі.

Предмет дослідження– один із сукупності споріднених елементів, яка є об’єктом дослідження. Тобто об’єкт і предмет пов’язані між собою як ціле та його частина, як система та її компонент. Іншими словами, частина об’єктивної реальності, яка на певний момент перебуває в полі зору теоретичної чи практичної діяльності дослідника, є об’єктом, а той бік властивості чи відношення об’єкта, що досліджується з певною метою і дістає наукове пояснення, є предметом дослідження. Отже, об’єкт наукового пізнання виступає загальною сферою пошуку, а предмет – як те конкретне, що виявляється. Один і той самий об’єкт може досліджуватися в різних аспектах. Важливою вимогою є відповідність предмета об’єкту дослідження. Об’єкт має відображати те коло об’єктивної реальності, що охоплює предмет як одну із складових об’єкта і дістає своє однозначне розуміння лише в процесі зіставлення з ним.

Принцип– це основне вихідне положення теорії, вчення, науки, світогляду. Якщо в основі теорії, як правило, лежить одна наукова ідея, то принципів, що її виражають, може бути кілька (наприклад, в теорії навчання: принцип наочності, свідомості, активності, систематичності, послідовності та ін.).

Проблема– велика узагальнена сукупність сформульованих наукових питань, що охоплюють коло майбутніх досліджень. Наукова проблема передбачає розв’язання конкретного теоретичного або експериментального завдання, спрямованого на забезпечення подальшого наукового або технічного прогресу в певній галузі.

Прогнозування– процес наукового передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого й сучасного, систематична й науково обґрунтована інформація про якісні і кількісні

Професіоналізм– слово або вислів, притаманні мові певної професійної групи.

Професор– вчене звання, що присвоюється Міністерством освіти і науки України найбільш кваліфікованим викладачам вищих навчальних закладів, які відповідають певному переліку вимог.

Редукція– логіко-методологічний прийом, який полягає у зведенні в процесі дослідження одного явища до іншого, однієї задачі чи проблеми до іншої з метою їхнього спостереження.

Резюме– це анотація з елементами попереднього рецензування. Тобто, резюме містить стислі вказівки на зміст первинної роботи і включає елементи попереднього рецензування. Воно має бути гранично лаконічним і може бути навіть у вигляді одного розгорнутого речення. Резюме друкують у кінці статті, воно містить інформацію лише оціночного характеру, що дає можливість здійснити швидке ознайомлення з проблематикою опублікованого матеріалу і виробити правильний кут зору, під яким його слід оцінювати і сприймати.

Реферат– це письмова форма доповіді на певну тему, що включає огляд відповідних літературних та інших джерел або короткий виклад змісту наукової роботи. Реферат може не лише подавати відповідну інформацію, а й містити аналітичне ставлення до неї автора реферату. Проте основне призначення реферату – повідомляти про щось, але не переконувати в чомусь.

Реферування – це такий складний процес аналітико-синтетичної переробки інформації наукового джерела (або джерел), результатом якої і стає реферат.

Рецензія– аналітично-оцінювальна форма наукової критики. Може стосуватися будь-якої друкованої продукції. Рецензії, як практичні роботи, лише тоді плідно виконують своє наукове призначення, якщо вони об’єктивні, ґрунтуються на чітко визначених критеріях аналізу, достатньо аргументовані.

Рідна мова – мова, з якою людина прийшла у світ і прилучається до загальнолюдських цінностей у їхній національній своєрідності.

Розвиток– специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного. Механізм становлення нового, джерело й загальна спрямованість розвитку визначаються об’єктивними законами.

Рубрикація наукової праці– чіткий розподіл наукової праці на окремі логічно пов’язані між собою частини, кожній із яких надається короткий і зрозумілий заголовок, що відображає її зміст (випуски, томи, частини, розділи, підрозділи, параграфи, підпараграфи).

Свідомість– специфічно людська форма відображення і духовного освоєння дійсності; властивість високоорганізованої матерії, людського мозку, яка полягає в створенні суб’єктивних образів об’єктивного світу, в одержуванні, зберіганні й переробці інформації, у виробленні програми діяльності, спрямованої на розв’язання певних завдань, в активному управлінні цією діяльністю.

Світогляд– форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття й діяльності, визначає і сприймає своє місце й призначення в ньому.

Символ– умовне позначення якого-небудь предмета чи явища. Символи бувають образні й логічні. Особливо широко символи застосовують у природничих науках (хімії, фізиці, математиці), а також у математичній логіці і кібернетиці.

Синтез– це процедура з'єднання в процесі наукового пізнання різних елементів, властивостей, характеристик, що складають об’єкт, в одне ціле. Зміст синтезу полягає в отриманні нового знання про об’єкт на основі встановлених відношень, властивостей, взаємодій і зв’язків між його частинами.

Система– сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія. Системою є кожний предмет або явище реальної дійсності, мислення і пізнання, які складаються з реально виділених частин, об’єднаних у єдине ціле. Тому найважливішими рисами системи є розчленованість і цілісність. Сукупність якісно визначених елементів становить зміст системи, сукупність закономірних зв’язків між елементами – внутрішню форму або структуру системи.

Систематизація– розумова діяльність, у процесі якої розрізнені знання про предмети (явища) об’єктивної дійсності зводяться в єдину наукову систему, встановлюється їхня єдність на основі вибраного принципу. Вона спирається на класифікацію, аналіз і синтез істотних властивостей певної об’єктивної системи.

Системний підхід– напрям у спеціальній методології науки, завданням якого є розробка методів дослідження й конструювання складних за організацією об’єктів як систем.

Словники– це систематизовані в певному порядку поняття, терміни з їхнім тлумаченням, поясненням та перекладом.

Слово– найважливіша структурно-семантична одиниця мови, яка служить для називання предметів, явищ, процесів і властивостей.

Слоган– заголовок рекламного послання.

Спілкування– сукупність зв’язків і взаємодій людей, суспільств, суб’єктів (класів, груп, особистостей), у яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками та результатами діяльності.

Спостереження– це цілеспрямоване, систематичне сприйняття об’єкта у такому вигляді, який він існує у природних умовах. Звичайно, наукове спостереження планується заздалегідь і передбачає певну послідовність дій: вибір об’єкта, формулювання мети, розробка методики спостережень, опис отриманих результатів, формулювання висновків.

Сприймання(перцепція) – відображення предметів і явищ об’єктивного світу, що діють у цей момент на органи чуття людини.

Стандартизація– встановлення і застосування стандартів із метою впорядкування діяльності в певній галузі, економного витрачання ресурсів, додержання вимог техніки безпеки, підвищення якості продукції та послуг. Об’єктами стандартизації є конкретна продукція, послуги, норми, вимоги, методи, терміни, які мають перспективу багаторазового застосування в науці, проектуванні, промисловому і с/г виробництві, будівництві, на транспорті, в галузі культури та ін.

Стаття– вид оперативної публікації одержаних нових результатів дослідження з конкретної тематики. Головні вимоги до статті – лаконічність, конкретність, змістовність.

Стилістика, лінгвостилістика – розділ мовознавства, що вивчає: а) закономірності існування та структурну організацію суспільно зумовлених різновидів мови – функціональних стилів; б) мовні одиниці з погляду додаткового експресивно-стильового забарвлення; в) цілеспрямований вибір мовних засобів, що відповідає стильовим і стиліст, нормам.

Стиль– сукупність ознак, особливостей, властивих чому-небудь; відносно стійка сукупність характерних і повторюваних рис людини.

Стиль спілкування– індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки учасників, яка виявляється у будь-яких умовах спілкування: в ділових і особистісних стосунках, у способах прийняття і здійснення рішень, у прийомах психологічного впливу на людей і методах вирішення міжособистісних конфліктів.

Стильові різновиди української мови– суспільно усвідомлені видозміни літературної мови, що об'єднують: 1) структурно-функціональні стилі; 2) експресивно-стилістичні варіації мови; 3) підсистеми структурно-функціональних стилів, тобто типи мовної організації, що сформувалися як жанри відповідної літератури (офіційно-ділової, наукової, публіцистичної, художньої).

Стратегія мовленнєвого спілкування– оптимальна реалізація інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації.

Структура –спосіб закономірного зв’язку предметів і явищ природи й суспільства, мислення й пізнання; сукупність істотних зв’язків між виділеними частинами цілого, що забезпечує його єдність; внутрішня будова чого-небудь. Структура властива об’єктам, що є системами, і виділяється шляхом встановлення істотних, відносно стійких зв’язків між їхніми елементами при частковому або повному абстрагуванні від якісних характеристик цих елементів.

Тези– стислий виклад основних положень, думок, спостережень, експериментів, публікація яких передбачає попереднє ознайомлення учасників конференцій, семінарів, симпозіумів та інших наукових форумів із результатами проведеного дослідження. Повний обсяг наукового матеріалу повідомляється автором на цих форумах у вигляді доповіді. Тези відрізняються від повного тексту тим, що в них відсутні деталі, пояснення, обґрунтування, ілюстрації.

Текст– це завершене зв’язне висловлювання, що характеризується смисловою, структурною та комунікативною цілісністю, є письмово зафіксованим та літературно обробленим відповідно до стилю і жанру.

Тема наукового дослідження– при обранні теми основними критеріями повинні бути актуальність, новизна і перспективність; наявність теоретичної бази; можливість виконання теми в певній установі; зв’язок її з конкретними господарськими планами і довгостроковими програмами; можливість отримувати від впровадження результатів дослідження технічного, економічного і соціального ефекту. Розрізняють три основні різновиди тем: теми як результат розвитку проблем, над якими працює науковий колектив; ініціативні теми; замовлені теми. Ініціативні теми можуть обиратися для дослідження при двох взаємовиключних ситуаціях: як у результаті гарної наукової підготовки здобувача, так і при недостатній його кваліфікації і науковому кругозорі. Замовлені теми, як правило, пов’язані з основними планами науково-дослідних робіт у галузі або об’єднанні. За актуальністю і економічною значущістю замовлені теми мають низку переваг перед іншими, тому насамперед їх слід аналізувати з позицій реальності виконання і можливості створення теоретичної бази. Найкраще обирати теми першої групи.

Теорія– система знань, яка описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного об’єднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії ці результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об’єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій та принципів. Теорія повинна відповідати таким основним вимогам: а) адекватність описуваному об’єкту, що дозволяє у визначених межах замінювати експериментальні дослідження теоретичними; б) повнота опису певної галузі дійсності; в) необхідність пояснення взаємозв’язків між різними компонентами в межах самої теорії; г) відсутність внутрішньої суперечливості теорії та відповідність її дослідним даним. Теорія має бути евристичною, конструктивною і простою.

Термін– слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя.

Термінознавство – наука, що вивчає термінологію.

Термінологія – сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання).

Тест– система прийомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини; завдання стандартної форми, виконання якого повинно визначити наявність певних знань, умінь і навичок, здібностей або інших психологічних характеристик-інтересів, емоційних реакцій тощо. Тестові оцінки мають відносний характер, оскільки вказують лише на місце, яке посідає досліджуваний щодо відповідної норми.

Традиція– елементи соціальної і культурної спадщини, які передаються наступним поколінням і зберігаються протягом тривалого часу в суспільстві в цілому чи в окремих соціальних групах.

Узагальнення– мислений перехід від розгляду окремих об’єктів (предметів, явищ, процесів, фактів, понять і т.п.) до більш високого рівня абстракції шляхом виявлення загальних ознак (властивостей, відношень, тенденцій розвитку і т.п.), що можуть бути притаманні кожному з досліджуваних об’єктів. Сутність цього методу полягає у сходженні одиничного до загального з наступним поширенням отриманого знання на часткове, одиничне.

Умовивід– це така форма мислення, в результаті якої із одного або кількох суджень, що відображають зв’язки і відношення предметів об’єктивної дійсності, виводиться нове судження, міркування, нова думка, що містить вже нове знання про досліджувані предмети, явища, процеси.

Фундаментальне дослідження– дослідження, спрямоване на відкриття нових законів та явищ природи і суспільства, нових зв’язків між явищами, розробку нових теорій і гіпотез.

Циркуляр(від лат. – круговий) – письмове розпорядження директивного характеру, яке надсилають підвідомчим установам або підлеглим службовим особам.

Цитата– дослівний уривок із твору, чийсь вислів, що наводиться (письмово або усно) як підтвердження або заперечення певної думки чи ілюстрація до фактичного матеріалу.

Цілісність– поняття, що відображає певну завершеність, внутрішню єдність об’єкта, його відносну автономність, відокремленість від середовища.

Цінні папери– грошові документи, які визначають взаємовідносини між особою, котра випустила ці документи, та їхніми власниками і передбачають, як правило, виплату доходу у формі дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. До цінних паперів відносять акції, облігації, скарбницькі зобов'язання держави, ощадні сертифікати і векселі.

Явище– філософська категорія, яка відображає зовнішні форми існування предметів і процесів дійсності та їхнього пізнання людиною.