Станово-представницька монархія у Франції

Приводом для скликання перших Генеральних штатів (1302 р.) стала сутичка французького короля Філіппа IV Красивого з римським папою Боніфацієм VIII. Король, потребуючи грошей для зміцнення своєї вла­ди, в першу чергу армії, почав випускати неповноцінну монету, вима­гав грошей у євреїв-лихварів, брав великі позики у міст. Церкву також обклали податком, заборонялося вивозити золото і срібло до Риму, з в'язниць випустили єретиків. Боніфацій VIII виступив з різкою кри­тикою короля, заборонивши йому збирати податки з духовенства, та відкликав кількох прелатів до Риму, щоб обговорити подальші кроки. У Франції ці дії були розцінені як спроба «перетворення Франції у пап­ський лен», розпочалася полеміка легістів з клерикалами. Легіст Мар-селій Падуанський (ректор паризької Сорбонни) обгрунтував положен­ня, що «вища влада належить спадковому, а не виборному монарху». У папській буллі «Unam Sanctam» (18.XI.1302p.) стверджувалося, що свята католицька церква має лише одне тіло і одну голову - Христа та його учня-заступника - Петра, та наступників останнього на папському престолі. Під владою папи перебувають два мечі - «один, що підкоряє­ться іншому, світський - духовному», «королі повинні служити церкві на перший наказ папи». Папі «належить право карати світську владу за будь-яку помилку. Світській владі це право не надане».

Для вирішення конфлікту і були скликані Генеральні штати. Осо­бисте запрошення отримали графи, герцоги, вищі сановники церкви. Решта дворянства була представлена виборними депутатами. До тре­тього стану увійшов міський патриціат - виборні особи або призначені королівськими чиновниками. Селяни представлені не були. Кожний стан засідав окремо від інших і мав один голос з трьох.

Отримавши підтримку Генеральних штатів, державна рада Франції з ініціативи найближчого радника Філіппа IV - Гільйома Ногаре звину­ватила папу в тому, що він незаконно займає папський престол, і ви­несла рішення про негайне скликання церковного собору, який би засу­див папу як єретика і злочинця.

11 жовтня 1303 р. Боніфацій VIII (який на той час збожеволів) помер у віці 86 років. Папа Климент V (1308-1314) відкрив нову добу в історії папства, відому як «авіньйонське ув'язнення пап». Новий папа, якому був наданий для постійного перебування французький Авіньйон, мусив призначити в кардинальську колегію таку кількість французів, яка за­безпечувала в майбутньому обрання французьких пап. Філіппа IV було оголошено «чемпіоном релігії». Авіньйонське полонення пап (1309-1377) тривало понад півстоліття.

Генеральні штати збереглися і на майбутнє. Дуже швидко їхня роль була зведена до встановлення нових податків. Питання на роз­гляд виносилися виключно королем, королю ж продовжували належа­ти судово-адміністративні функції. Не дозволялося Генеральним шта­там тримати і власний апарат.

З 1337 по 1453 pp. тривала Столітня війна Англії з Францією, ви­кликана претензіями нащадків Вільгельма Завойовника на французь­кий престол після обриву лінії династії Капетінгів (987-1328 pp.).

Французькі рицарські війська були двічі розбиті англійцями при Кресі (1346 р.) та при Пуатьє (1356 р.). В останній битві цвіт францу­зького рицарства був знищений, а сам король Іоанн II Добрий потра­пив у полон. Спадкоємець престолу (дофін) Карл мусив шукати вели­чезну суму на викуп короля з полону. Уряд спробував підвищити по­датки, що викликало повстання північних французьких міст на чолі з Парижем. Вимогою повсталих стало передання влади Генеральним штатам. Дофін Карл розпустив цей орган, і тоді у Парижі розпочалося нове повстання, яке очолив купецький старшина Етьєн Марсель.

Представники третього стану домоглися включення кількох депу­татів Генеральних штатів до королівської ради, поставивши як вимогу зміщення найбільш бездарних чиновників та докорінну реорганізацію самої системи управління державою. Лише за таких умов Генеральні штати погодилися організувати збір засобів для викупу полоненого короля. Дофін Карл дає згоду на прийняття т. зв. Великого Березнево­го ордонансу (1357 p.). Цей документ проголошував недоторканність депутатів, заборонив приватні війни феодалів та практику незаконних реквізицій.

Депутати Генеральних штатів отримували право збиратися двічі на рік, не чекаючи дозволу короля. Королівським чиновникам було забо­ронено займати більше однієї посади та передавати свої функції ін­шим особам. Вводилася сувора відповідальність чиновників за дору­чену справу. Ордонанс заборонив продавати з торгів суддівські поса­ди чи здавати їх у відкуп. Скасовувалася практика грошового відкупу (композиції) за тяжкі злочини. Вищі суди не могли приймати у своє судочинство справи, що підлягали розгляду нижчих судів. Відтак об­межувалося королівське право на помилування.

Опинившись у безвихідному становищі, син полоненого короля був змушений схвалити цей документ. Однак, виїхавши зі столиці, він починає збирати сили для розправи з бунтівними депутатами Гене­ральних штатів.

Услід за парижанами піднялися селяни (1358 р.). Це повстання відоме під іменем Жакерії, тобто повстання жаків (жак - простак), як презирливо називали селян дворяни. Міський патриціат Парижа допоміг придушити Жакерію. Далі прийшла черга столиці, а Великий Березневий ордонанс втратив свою силу.

Перелом у Столітній війні пов'язаний з іменем Жанни д'Арк (яка була спалена на вогнищі англійцями у 1431 р.). На потреби війни ко­роль Карл VII в 1439 р. добивається введення прямого постійного по­датку (т. зв. талья), в 1445 р. за рахунок цього податку здійснюється військова реформа. Закладаються основи регулярної армії, що прихо­дить на зміну рицарському ополченню.

Згода Генеральних штатів на ці нововведення зміцнила владу ко­роля і силу його війська. Повне звільнення території Франції від анг­лійських окупантів відбулося у 1453 р. Король Людовік XI (1461-1483) завершив політичне об'єднання країни.

Але зміна становища короля, посилення королівської влади викли­кали ослаблення самих Генеральних штатів. Король більше не потре­бував їхньої санкції на збір податків, у розпорядженні монарха була слухняна наймана армія, сформована з колишніх люмпенів, втікачів з кріпацтва, рицарських низів.

У кінці XV ст. було встановлено, що кожний бальяж (велика об­ласть) обирає по одному депутатові від кожного стану. Депутат міг діяти лише в межах інструкцій своїх виборців (імперативний мандат). Палати станів засідали окремо, кожний стан мав один голос. По за­кінченні роботи палат Генеральних штатів король отримував узагаль­нюючий огляд наказів виборців, що мав характер побажання. Збори 1484 р. були ще достатньо представницькими, але протягом XVI -поч. XVII ст. Генеральні штати скликалися усього п'ять разів. Остан­ній раз вони відбулися у 1614 р.

Замість Генеральних штатів король починає скликати Раду нотаб-лів, у якій представлені вищі представники трьох станів. Формально рекомендації цієї Ради не мали для короля обов'язкового характеру, однак королівська влада була змушена зважати на думку аристократії, олігархії та церкви, особливо в питаннях введення нових податків.

Королівські податки і суд поширювалися на усю територію країни. Приватні армії магнатів заборонялися ордонансом Генеральних шта­тів ще на поч. XV ст. Королівська армія стала єдиною реальною вій­ськовою силою в країні, здатною придушити за лічені дні виступ не­покірного герцога чи бунтівного міста. Наступним етапом еволюції монархії у Франції став абсолютизм.

Чи могли Генеральні штати перебрати усю повноту влади в країні з рук монарха, наприклад, скориставшись ослабленням королівської влади в Столітній війні? Історичний досвід Польщі чи Німеччини дозволяє припустити подібну можливість. Однак втручання паризько­го патриціату в Жакерію на боці недавнього супротивника - королів­ської влади, до певної міри симптоматичне. Буржуазія, ще не готова до свого єдиновладдя, змушена підтримати саме короля у його сутичці з непокірними магнатами чи в придушенні селянського повстання.

Саме сила буржуазії у Франції не дозволила Генеральним штатам виродитися у знаряддя аристократичної олігархії, перебрати владу від короля і зосередити її в своїх руках. Буржуазія поки що не була заін­тересована у такому розвитку подій, оскільки розраховувати на домі­нуюче становище в країні їй тоді не доводилося. Це було завдання наступної доби, доби буржуазних революцій, а тим часом верхівка третього стану розсудливо підтримала монархію в її прагненні до зміц­нення королівської влади, до абсолютизму.