Суб’єкти корупційних злочинів
Суб’єкти корупційного злочину визначені у ч. 1 ст. 4 РЗ (суб’єкт відповідальності за корупційні правопорушення) та у відповідних статтях ККУ (ст. 18 Загальної частини, п.п. 1 та 2 Примітки до ст. 364). Слід також пам’ятати, що визначення суб’єктів корупційних злочинів у сфері надання публічних послуг міститься безпосередньо в ч. 1 ст. 365-2 та ст. 368-4 ККУ.
Суб’єкти вчинення корупційних злочинів розподіляються на види, причому не за одним, а декількома критеріями. Так, за характером ролі у вчиненні хабарництва, комерційного підкупу або підкупу особи, яка надає публічні послуги, їх можна розподілити на активних та пасивних. Активними є ті суб’єкти, які пропонують, обіцяють, дають, надають або передають службовій особі неправомірну вигоду (хабар). Пасивними визнаються корупціонери, які одержують неправомірну вигоду (хабар). Зазначений поділ суб’єктів корупційних злочинів у вітчизняній практиці протидії корупції поки що не відіграє важливого значення. Натомість, зарубіжна практика протидії корупції надає цьому поділу суттєвого значення. Зокрема, активна корупція в низці європейських держав вважається більш небезпечною, ніж пасивна, або однаково небезпечною. Відповідно, й запобіжна діяльність спрямовується переважно на потенційних активних корупціонерів, а санкції за прояви активної корупції є більш жорсткими або однаковими з санкціями за вчинення пасивних корупційних злочинів.
Тісно переплітається з викладеним вище і розподіл суб’єктів корупційних злочинів на загальних і спеціальних. Активні корупціонери – це загальні суб’єкти злочину, тоді як пасивні є спеціальними його суб’єктами (службові особи, особи, які надають публічні послуги та ін.).
Необхідно звернути увагу на те, що нові антикорупційні закони поклали край суперечкам щодо того, чи є нотаріуси, арбітражні керуючі та інші особи подібного статусу службовими особами. У п. «б» ч. 2 ст. 1 РЗ серед суб’єктів корупційних правопорушень названо осіб, які не є службовими, але надають публічні послуги. Такими є аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках.
Положення, що зазначені суб’єкти корупційних правопорушень не є службовими особами, однозначно випливає і з нової назви Розділу ХVІІ Особливої частини ККУ «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». Суб’єкти вчинення злочинів цього розділу чітко розмежовані на службових осіб та таких, що не є службовими, а лише надають публічні послуги.
Аналіз змін, внесених у цей розділ, дає змогу дійти висновку, що до осіб, які надають публічні послуги, крім перелічених у п. «б» ч. 2 ст. 1 РЗ, слід відносити й адвокатів, адже у ст. 358 КК України адвоката названо серед осіб, які надають публічні послуги. Щодо «інших» осіб, які надають публічні послуги, питання вирішується самостійно у кожному конкретному випадку. Його вирішення залежить від визнання (невизнаня) послуги, що надається, публічною.
Визнання у нових антикорупційних законах того, що особи, які надають публічні послуги, не є службовими, дає можливість стверджувати, що нотаріуси, арбітражні керуючі, третейські судді й інші особи, які надають публічні послуги, не були службовими особами і до внесення відповідних змін до ККУ. Принаймні це стосується виконання ними професійних обов’язків. Зрозуміло, що, наприклад, нотаріус може мати підлеглих, і в такому разі він є службовою особою за ознакою виконання ним організаційно-розпорядчих обов’язків, проте зовсім не їх він використовує, коли засвідчує певні документи. Тому, якщо нотаріус отримав винагороду за незаконне здійснення нотаріальних дій, це не підпадає і ніколи не підпадало під ознаки одержання хабара. Це ж стосується й арбітражних керуючих, експертів, третейських суддів та інших осіб, які надавали публічні послуги.
Ставити у провину неслужбовій особі злочин, передбачений ст. 368 ККУ немає жодних підстав. Поява у ККУ статті, відповідальність за якою несе особа, яка надає публічні послуги, тобто статті, яка встановлює злочинність діяння, що раніше злочином не вважалося, погіршує становище особи. Тому згідно з положенням ч. 3 ст. 5 КК ст. 368-4 ККУ не має зворотної сили.