Основні види протекціонізму
Селективний протекціонізм - захист від конкретного товару, або проти конкретної держави;
Галузевий протекціонізм - захист конкретної галузі;
Колективний протекціонізм - взаємний захист декількох об'єдналися в союз країн;
Прихований протекціонізм - протекціонізм при допомоги нетаможенних методів;
Місцевий протекціонізм - протекціонізм продукції та послуг місцевих підприємств;
Зелений протекціонізм - протекціонізм за допомогою норм екологічного права;
Корупційний протекціонізм "- коли політичні діячі діють в інтересах не масового виборця, а організованих бюрократичних і фінансових груп.
14. Проаналізуйте складники зовнішньоекономічної політики держави.
Структура зовнішньоекономічного сектора України являє собою сьогодні конгломерат залишків структури, що існувала за радянських часів та нових форм міжнародних економічних відносин. Відповідно, і структура зовнішньоекономічної політики відчуває, з одного боку, тиску народногосподарської структури колишнього СРСР з його політикою державної монополії зовнішньої торгівлі, а з другого, - нескоординованої в межах перехідної економічної системи сучасної економічної політики. Це часто приводить до того, що не завжди враховуються суперечливі наслідки, які виникають у процесі використання одних і тих самих інструментів для досягнення різних цілей.Верховній Раді України довелося практично з нуля розробляти й приймати пакет законів про зовнішньоекономічну діяльність: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про єдиний митний тариф", "Про функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та ін. Проте формування законодавчої бази цього виду економічної діяльності ще не завершено. Як свідчить практика, дія законів часто вимагає доповнень і конкретизації багатьох своїх положень.
Особливе значення для регулювання зовнішньоекономічної діяльності має укладення міждержавних двох- або багатосторонніх угод із іншими країнами та міжнародними організаціями стосовно вирішення певних суперечностей і сприяння встановленню контактів українських партнерів із зарубіжними: митні, валютні, платіжні, тарифні угоди, угоди стосовно уникнення подвійного оподаткування тощо.
Як вже відмічалося, міжнародна спеціалізація України поки що визначається не порівняльними перевагами національної економіки, а спадщиною адміністративно-командної системи, максимально пристосованою до сучасних умов відкритості економіки. Тиск спадщини та трансформаційна криза закріпили неефективні напрямки використання міжнародного поділу праці.
Отже, головним завданням зовнішньоекономічної політики є створення сприятливих умов для суб'єктів зовнішньої діяльності на світовому ринку. До основних принципів зовнішньоекономічної політики можна віднести:
o захист внутрішнього ринку і стимулювання національної економіки;
o перехід до стійких зовнішньоекономічних зв'язків, орієнтація на довгострокову перспективу зовнішньоекономічної діяльності;
o поділ функцій регулювання зовнішньоекономічної політики між центральними і регіональними органами управління.
Цілі зовнішньоекономічної політики в умовах трансформації директивної економіки в ефективну ринкову систему повинні бути підпорядковані цілям структурної політики. До них можна віднести:
o формування нового експортоорієнтованого сектора економіки на основі набутих переваг (факторів, пов'язаних із науково-технічним прогресом) із пошуком нових ринків збуту і поступового відходу від існуючої регресивної структури зовнішнього сектора;
o перехід від стійкості і хаотичності зовнішньоторговельних контактів до довгострокових і стабільних торговельно-економічних відносин;
o розвиток зовнішнього сектора з урахуванням екологічного фактора та створення системи експортного страхування.
Основними елементами зовнішньоекономічного механізму є валютна, кредитна, податкова, депозитна, цінова та митно-тарифна політики. В Україні використання цих напрямків економічного впливу має ще недосконалий характер і потребує загального поліпшення.
Входження України на світовий ринок на основі лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків повинно розвиватися поступально, щоб пом'якшити жорсткість пристосування до ринкових правил та наслідки можливих банкрутств підприємств, зниження прибутковості (особливо в умовах вступу до СОТ). Після не дуже вдалих кроків лібералізації зовнішньої торгівлі першої половини 90-х рр. з
1996 р. Україна зробила ставку на політику селективного протекціонізму.
Причинами прийняття такого рішення стали такі: низька місткість внутрішнього ринку внаслідок падіння рівня життя та виробництва у період трансформаційної кризи і недостатній рівень конкурентоспроможності національного виробництва, який існує до сьогодні. Селективність протекціонізму продиктована тими об'єктивними обставинами, що протекціоністські заходи щодо ринків інвестиційних товарів повинні бути вибірковими, оскільки ці товари користуються обмеженим або одиничним попитом і, в кінцевому підсумку, визначають конкурентні переваги країни.
Слід пам'ятати, що політика протекціонізму може привести і до негативних наслідків: відсутність достатнього рівня конкуренції може привести до зниження дієвості мотиваційного механізму, стимулів удосконалення продукції, зростання витрат виробництва, використання морально застарілих технологій.
Починаючи з 90-х і до вступу в СОТ в 2008 р. Україна провела значну роботу щодо пристосування свого механізму митного регулювання до вимог СОТ. Зокрема, було визнано мито як основний регулятор зовнішньої торгівлі і необхідність зменшення інших засобів регулювання. Систематизований перелік ставок мит, якими обкладаються товари, що ввозяться на територію України або вивозяться за її межі, утворює Єдиний митний тариф. У 2001 р. було введено новий Єдиний митний тариф, який створений на основі сучасної Гармонізованої системи опису і кодування товарів у версії 1996 р., яку покладено в основу Української класифікації товарів (УКТЗЕД). З прийняттям нового Єдиного митного тарифу в Україні запроваджено цілісну систему зовнішньоторговельного оподаткування товарів. В Україні використовуються всі види мит: експортні, імпортні, транзитні.
Крім мит, в Україні використовуються нетарифні інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності. До основних з них належать ліцензування та квотування. Ліцензування - це надання дозволу на здійснення зовнішньоторговельних операцій. За чинним українським законодавством ліцензуванню підлягає імпорт хімічних засобів захисту рослин, фармацевтичні препарати, косметичні препарати та засоби особистої гігієни тощо. Квотування - це визначення державою певних обсягів експорту або імпорту товарів. Так, імпортні квоти встановлено країнами-членів ЄС по 29 товарних групах, США - по 4 товарних групах. Україна встановила експортні квоти на зерно, олію, дорогоцінні метали та вироби з тих та ін.
Якщо використання спеціальних інструментів економічного впливу на зовнішньоекономічну діяльність в основних моментах вже розроблене, то використання інструментів та методів загальноекономічного впливу на розвиток експортного сектора знаходиться тільки на стадії формування.
Використовуються елементи податкової політики стосовно підтримки експортної діяльності. З метою забезпечення стабільності податкового режиму застосовується єдина ставка податку для одного і того ж товару незалежно від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Забороняються різні види додаткових, в тому числі відомчих, податків. Надаються податкові пільги виробникам-експортерам за певних умов: відстрочки, знижки, часткове чи повне звільнення від податків тощо. Враховуючи жорстку конкурентну боротьбу на світових ринках, вкрай важливим є стимулювання експортної діяльності малого бізнесу (що здійснюється у всіх без винятку розвинених країнах). Доцільно було б надання на цьому шляху малим підприємствам податкових пільг.
Ще одним важливим інструментом державного впливу розвитку зовнішньоторговельних зв'язків є надання кредитів та субсидій. Кредитування експортно-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід'ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.
На сьогодні в Україні ще не діє цілеспрямована програма (політика) стосовно розвитку перспективних експортних виробництв та підтримки національних експортерів, яка поєднує економічні (податкові, цінові), фінансові (надання кредитів, фінансової допомоги малим підприємствам тощо), валютні, організаційні методи та інструменти.
Формуючи відкриту економічну систему, Україна постійно відчуватиме на собі зростаючий вплив загальних тенденцій світового розвитку, в тому числі й таких, які можуть призвести до негативних наслідків. До цього часу міжнародне співтовариство не створило ефективної системи захисту інтересів країн, що розвиваються, країн із середнім рівнем розвитку, які потребують певних преференційних (пільгових) умов для зовнішньоекономічних контактів. Україна на початку ХХІ ст. перебуває, на жаль, серед аутсайдерів. Тому в системі управління та організації зовнішньоекономічних зв'язків нашої країни конче необхідно передбачити такі принципи та механізми, які б давали можливість брати участь не тільки в регіональному, а й у світовому поділі праці, шукати нові ринки товарів (в тому числі, нетрадиційні), диверсифікувати джерела отримання сировини, енергії, палива, продовольчих товарів, активно використовувати переваги міжнародного обміну.
15. Охарактеризуйте класичні теорії управління зовнішньоекономічною діяльністю держави.
Теорії класичного напрямку пов’язуються переважно з іменами А. Сміта, Д. Рікардо, Р. Торренса, Дж. Ст. Мілля. Представники класичного напрямку відстоювали особливу теорію міжнародної торгівлі, відмінну від теорії внутрішньої торгівлі з огляду на різний рівень мобільності ресурсів, капіталу, праці у цих сферах. Основою особливої теорії міжнародної торгівлі вважалась відносна нездатність капіталу до переміщення між різними країнами. За основний критерій міжнародної торгівлі приймаються витрати виробництва, тобто міжнародна торгівля відбувається переважно на основі витрат виробництва. При цьому виділяється теорія абсолютних та відносних переваг.
За класичною економічною теорією процес реалізації створеного продукту (товарів та послуг) відбувається відповідно до фундаментального економічного закону Ж.-Б. Сея, згідно з яким "сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції", тому економічна криза неможлива. Роль підприємства та підприємця в цій теорії була не дуже важливою. Вона зводилася лише до виробничої функції.
У кейнсіанській економічній теорії в центрі стоїть проблема рівності заощаджень та інвестицій, які не завжди урівнюються. Тому підприємець при складанні плану інвестування і виробництва apriori повинен передбачити, яким буде попит на засоби виробництва і предмети споживання. При цьому є ризик того, що попит на кредити для інвестування і пропозиція грошей не збігатимуться, оскільки ця пропозиція є функцією доходу домогосподарств (сімей), і якщо він буде дуже малим, сім'ї не зможуть заощадити необхідної суми для здійснення інвестицій. З іншого боку, чим більший дохід, тим меншою буде та частіша, яка споживається (зменшується схильність до споживання).
Як бачимо, можливість нерівноваги дуже велика навіть apriori. Більше того, Дж. М. Кейнс пояснює, що нерівновага кумулятивна: передбачуване зниження споживання породжує запрограмоване зниження виробництва, а значить і заробітної плати, а затим зниження реального споживання. Звідси важливість ролі підприємця та підприємства в економічній структурі суспільства. Кейнс вважав, що стан справ на підприємстві є функцією "темпераменту підприємця", тобто залежить від оптимізму чи песимізму його передбачень.
спроможність населення на достатньому рівні шляхом підвищення заробітної плати, соціальних виплат та стимулювання підприємців через низький рівень позичкового процента.
При цьому включаються макроекономічні ринкові механізми: доходи, що розподіляються, породжують купівлю, яка, у свою чергу, створює нові доходи людей, котрі отримують зарплату. Це механізм так званого мультиплікатора. Купівля обладнання сприяє зростанню національного виробництва. Сукупність цих заходів має привести до повної зайнятості. І навпаки, коли економіка дуже близько підходить до рівня рівноваги споживання та заощадження, застосовують протилежні заходи: стабілізують доходи, підвищують позичковий процент, щоб оздоровити економіку.
Слід також мати на увазі, що визначальна роль у процесі забезпечення рівноваги належить рішенням підприємств про обсяги виробництва та інвестиції. Держава може лише впливати на ці рішення через індикативне планування дій керівників підприємств, розробляючи господарську (економічну) політику, наприклад політику доходів, міжгалузеві та галузеві програми, націоналізуючи чи приватизуючи підприємства тощо.
В економічній науці є кілька основних теорій (концепцій) підприємства, в яких розкриваються питання їх виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній із них підприємство розглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості об'єкта дослідження. Коротко розглянемо сутність цих теорій (концепцій).
16. У чому полягає сутність неокласичних теорій управління зовнішньоекономічною діяльністю держави?
Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об'єкт, що перетворює вихідні ресурси в продукцію та залучає ці ресурси у виробництво. Ця модель підприємства грунтується на виробничій функції, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. Поведінка підприємства визначається вибором обсягів і структури ресурсів, що залучаються, а відтак і продукції, що виробляється. Неокласичне розуміння підприємства як носія головної (виробничої) функції перетворення ресурсів у продукцію, що продається на вільному ринку, є загальновизнаним у світовій економічній науці.
Параметри виробничої функції підприємства визначаються конкретними технологічними процесами, які застосовуються для виробництва продукції.
Головне завдання підприємства визначити необхідні обсяги та співвідношення витрат, які дали б змогу установлювати таку ринкову ціну на продукцію, яка максимізувала б прибуток. Прибуток є формою вираження результативності та ефективності діяльності підприємства. Вважається, що коли підприємство не максимізує прибуток, то воно рано чи пізно буде ліквідоване внаслідок дії механізму ринкової конкуренції.
Таким чином, підприємство в неокласичній теорії є, по суті, "чорним ящиком", у якому ресурси трансформуються в продукти відповідно до характеру виробничої функції. Ця функція, як зазначалося, виражає технологічну залежність останніх від перших та від того зовнішнього середовища (ринкової структури), котре визначає спосіб максимізації прибутку як цільової функції підприємства (досконала конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція).
Відповідно до такого розуміння ролі та функцій підприємства дослідження його як суб'єкта ринкової економіки в 50 -70-ті роки концентрувалось на двох головних напрямках:
Перший це вивчення технологічних властивостей і параметрів підприємства, тобто пропорції! відтворення праці, капіталу, засобів виробництва, які забезпечували б найменші витрати.
Другий - аналіз організації різноманітних ринків, їх структури та впливу на конкурентну поведінку підприємства.
При цьому дослідження грунтувалися на таких положеннях:
• розподіл видів діяльності та її обсягів між підприємством та ринком розглядалося як дане;
• підприємство це перетворювач ресурсів у продукцію, носій виробничої функції;
• ринки являють собою "сигнальні пристрої", причому цінова інформація є найважливішою;
• угоди (контракти) реалізуються на основі механізму, аналогічного аукціонам. Вибір контрагента з максимальною (для продавця) або мінімальною (для покупця) ціною здійснюється за допомогою цінової конкуренціїях серед покупців, гак і серед продавців, а не шляхом індивідуального торгу;
• спори і конфлікти перебувають за межами власне економічної теорії, тому що вони ефективно вирішуються в суді.
Усі ці положення, що відповідають неокласичній теорії підприємства, можуть бути зведені до двох головних:1) критерій прийняття всіх рішень на рівні підприємства є єдиним;2) можливості отримання та обробки інформації, яка надходить із зовнішнього середовища, необмежені.
Саме виходячи з указаних положень економічної теорії логічно виводилась поведінка підприємства на ринках відповідно до структури останніх це позиція економіко.
Але життя, практика набагато складніші, ніж теорія. Як відомо, практика завжди вносить "корективи". Невідповідність, що регулярно виникала між висновками неокласичної теорії та практикою діяльності підприємства, обумовлювала потребу в пошуках нових підходів до вирішення проблеми.
Одна з перших спроб осмислити та узагальнити невідповідність між існуючою теорією та практикою була зроблена І. Ансоффом. Він виділив такі ключові моменти в діяльності підприємства, які не вкладалися в межі неокласичної теорії фірми:1)знецінення управлінського досвіду, зумовлене виникненням принципово нових завдань;2)ускладнення управлінських проблем,викликане зростанням кількості завдань у зв'язку з розширенням географічних меж ринків;3)виникнення та збільшення розриву між складністю та новизною завдань, з одного боку, та наявними управлінськими навичками, набутими в минулому, з іншого;4)зростання ймовірності стратегічних несподіванок, викликане зростанням частоти виникнення нових завдань.
Концепція стратегічного планування І. Ансоффа відіграла головну роль у розвитку стратегічного менеджменту і залишилася в межах теорії менеджменту як прикладний її напрямок. Підприємство розглядалось як об'єкт управління, а стратегічне планування як одна з його функцій.
Осмислення різноманітних теоретичних та прикладних проблем функціонування підприємства значно полегшується при використанні ідей інституціональної концепції.
17. Розкрийте принципи зовнішньоекономічної діяльності України.
Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються відповідними принципами.
1. Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає:
— у виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;
— обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.
2. Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає:
— у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;
— праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;
— обов'язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;
— виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.
3. Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає:
— у рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
— забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;
— неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь- яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених законом.
4. Принципом верховенства закону, що полягає:
— у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;
— забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови, менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України.
5. Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:
— забезпечує рівний захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;
— здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;
— здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.
6. Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
18. Дайте характеристику суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:
фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;
юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та (або) капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;
об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність.
структурні одиниці суб’єктів господарської діяльності, іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;
спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;
інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені Законом України (ст. 3).
Вищевикладений перелік суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, закріплений у згаданому Законі. Говорячи про фізичних осіб як суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, слід зазначити, що такими вони визначаються з моменту набуття ними повної цивільної дієздатності згідно законодавства України, за умов їх постійного проживання в Україні та реєстрації особи як суб’єкта підприємницької діяльності, відповідно до Закону України від 15 травня 2003 року „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.
Підприємства, організації мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи. Постійним місцезнаходженням юридичної особи визнається місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб’єкта господарської (зовнішньоекономічної) діяльності.
Отже, суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності можна поділити на:
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України;
іноземних суб’єктів господарської діяльності.
Наявність саме цих двох категорій суб’єктів дає змогу надати лише певним проведеним ними операціям та укладеним угодам характеру зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до п. 3 „Порядку здійснення іноземними суб’єктами господарської діяльності операцій з продукцією українського походження на території України, що не вивозиться з митної території України”, операції з продукцією українського походження, яка була отримана у власність іноземним суб’єктом господарської діяльності на території України і не вивозиться з митної території України, а продається, обмінюється чи передається іншим особам, вважається підприємницькою діяльністю на території України й оподатковується відповідно до законодавства України.
Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно з законами цих держав.
Так, деякі операції іноземні суб’єкти господарської діяльності можуть здійснювати лише за наявності в Україні офіційно зареєстрованого представництва.
Представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності – установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження.
Порядок відкриття та процедури реєстрації іноземними суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, своїх представництв на території України встановлено „Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні” .Кожний суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на одержання будь-якої інформації, необхідної для здійснення цієї діяльності, що не становить державної або комерційної таємниці. Обсяг інформації, що становить державну таємницю, визначається згідно із законами України. Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.
До суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосована санкція у вигляді тимчасового зупинення права здійснення такої діяльності у випадках порушення чинних законів України, що стосуються цієї діяльності, згідно із статтею 37 Закону „Про зовнішньоекономічну діяльність”.
На території України згідно з цим Законом запроваджуються такі правові режими для іноземних суб’єктів господарської діяльності:
національний режим, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов’язків не менший ніж суб’єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб’єктів цієї діяльності, пов’язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;
режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та (або) буде користуватися іноземний суб’єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в межах спеціального режиму, визначеного нижче.
спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон згідно із ст. 24 цього Закону, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України відповідно до ст. 25 цього Закону.
Україна може укладати з державами, які мають спільні з Україною морські та (або) сухопутні кордони, двосторонні та (або) багатосторонні договори, що встановлюють на основі взаємності спеціальні правові режими торгівлі, товарообігу (прикордонна, прибережна торгівля та інші) і передбачають пільгові умови для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та суб’єктів господарської діяльності цих держав у відносинах з ними.
19. Назвіть основні види зовнішньоекономічної діяльності
Відповідно до Закону України "Про ЗЕД" (ст. 4) в нашій країні суб'єктами ЗЕД здійснюються такі види діяльності (додаток Д):
o експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;
o надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;
o наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
o навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;
o міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
o кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
o створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних і страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених її законом;
o спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
o підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку суб'єктів господарської діяльності;
o аналогічна діяльність за межами України;
o організація і здійснення діяльності в сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, здійснюваних на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
o організація і здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, передбачених законодавством України;
o товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
o орендні, у тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
o операції із придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;
o роботи на контрактній основі фізичних осіб з України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;
o робота іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами та інші не заборонені законодавством України види зовнішньоекономічної діяльності .
20. Дайте характеристику органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України
Найвищим органом, що здійснює державне регулювання ЗЕД, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать:
прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються ЗЕД;затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання ЗЕД;укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;затвердження нормативів обов'язкового розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам народних депутатів України, ставок та умов оподаткування, митного тарифу, митних зборів та митних процедур України при здійсненні ЗЕД;встановлення спеціальних режимів ЗЕД на території України відповідно до статей 24, 25 цього Закону;затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких забороняється згідно із статтями 16, 17 цього Закону. { Абзац восьмий частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 360-V ( 360-16 ) від 16.11.2006 }
Кабінет Міністрів України:
вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;
здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню ЗЕД; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти управління з питань ЗЕД у випадках, передбачених законами України; проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань ЗЕД у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань ЗЕД всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти ЗЕД на договірних засадах; відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання ЗЕД, повноваженняяких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які він має згідно з законами України;забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;відповідно до своєї компетенції має право зменшувати та скасовувати тимчасову надбавку до діючих ставок ввізного мита на деякі товари згідно з процедурою, визначеною міжнародними угодами України здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України; забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань ЗЕД.
Національний банк України:
здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам ЗЕД іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;
здійснює інші функції відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ) та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для ЗЕД України.
Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики:
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координацію їх ЗЕД, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;
здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами ЗЕД чинних законів України та умов міжнародних договорів України;проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України; виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.
Державна митна служба України:здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.
Антимонопольний комітет України:здійснює контроль за додержанням суб'єктами ЗЕД законодавства про захист економічної конкуренції.
Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:здійснює оперативне державне регулювання ЗЕД в Україні відповідно до законодавства України.
21. Розкрийте економічні методи регулювання ЗЕД.
Економічні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності являють собою комплекс заходів державного регулювання за допомогою митних тарифів. Тарифне регулювання виконує дві функції: протекціоністську — захист вітчизняних товарів і послуг від іноземної конкуренції; фіскальну - поповнення державного бюджету.
Мито являє собою грошовий збір чи податок, який держава бере з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону України.
Протекціоністська функція мита проявляється в тому, що мито розглядають як різновид податку, який призводить до подорожчання імпортних товарів, збільшення вартості імпортної продукції, як наслідок, що створює сприятливі умови для виготовлення та реалізації аналогічної продукції національними товаровиробниками. Протекціоністська функція митних тарифів спрямована на збереження високих ставок мита на імпорт товарів текстильної, шкіряної, взуттєвої промисловості, електротехнічного машинобудування тощо. Як наслідок — сировина імпортується за низькими ставками мита, напівфабрикати - за вищими, готові вироби - за найвищими. Обкладення митом імпортної продукції забезпечує надходження коштів до державного бюджету, таким чином мито виконує фіскальну функцію.
Тарифне регулювання базується на застосуванні Митного тарифу Україні. Митний тариф - систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, які справляються з товарів, що ввозяться на митну територію України. Порядок формування і застосування Митного тарифу України визначається Законом України "Про Митний тариф України" (2001 р.). Митний тариф є єдиним для всіх суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності чи їх територіального розташування. Основним елементом Митного тарифу є мито. Встановлення та зміна діючих ставок ввізного мита здійснюється Верховною Радою України один раз в рік. У зв´язку із запровадженням ЄС (1999 р.) європейської грошової одиниці всі специфічні ставки в Митному тарифі України подаються в євро. Мито сплачується у національній валюті України. Мито, що підлягає оплаті, нараховується митними органами згідно із ставками Митного тарифу, що діють на момент подання вантажно-митної декларації, і сплачується митним органам на момент прийняття вантажно-митної декларації до митного оформлення.
Розрізняють ввізне, вивізне, транзитне мито. Основним видом мита є ввізне (імпортне) мито, тобто мито на товари та інші предмети при їх імпорті на митну територію. За його допомогою підвищують ціну імпортованого товару, знижуючи його конкурентоспроможність на ринку України. Воно регулює та обмежує надходження іноземних товарів в державу. Вивізне та транзитне мито практично не застосовується.
Митні тарифи можуть бути:
• простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно від країни походження;
• складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок для одного товару чи товарної групи в залежності від країни походження.
Митні ставки поділяють на:
• максимальні - діють по відношенню до товару з країн, з якими відсутні торгові угоди;
• мінімальні — встановлюються по відношенню до товару з країн, з якими є торгові угоди щодо надання режиму найбільшого сприяння, або з країн, які входять до Загальної системи преференцій.
Митні ставки класифікують: а) за методом нарахування на:
• адвалерні — нараховуються у відсотках до митної вартості товару, послуг;
• специфічні - нараховуються у твердій сумі від одиниці виміру ваги, площі, об´єму і тощо;
• комбіновані - об´єднують адвалерні і специфічні.
б) за характером походження на:
• автономні - вводяться тією чи іншою державою в односторонньому порядку без згоди з іншою країною;
• конвенційні - встановлюються на підставі міжнародних договорів (угод) між державами.
в) за специфікою застосування розрізняють такі види мита: антидемпінгове, компенсаційне та спеціальне мито.
Основу ставок ввізного мита складають адвалерні ставки. Комбіновані та специфічні ставки ввізного мита запроваджуються на товари агропромислового комплексу, легкої промисловості, легкові автомобілі, відеотехніку та інші високоліквідні товари, під час імпорту яких спостерігається навмисне заниження митної вартості товару з метою уникнення від повної сплати мита.
Антидемпінгове мито застосовується з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників, при ввезені на митну територію країни або вивезенні за межі митної території країни товарів за ціною, значно нижчою від цін інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів, тобто товарів, які є об´єктом демпінгу.
Компенсаційне мито встановлюється у випадку ввозу на територію України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії.
Спеціальне мито використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставки спеціального мита встановлюються в кожному окремому випадку.
Особливі види мита рекомендовано до застосування ГАТТСОТ. В Україні застосування особливих видів мита здійснюється на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, що приймаються відповідно до законів України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" (1998 р.) та "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" (1998 р.). Особливі види мита вводяться тільки після спеціального розслідування на замовлення українських і іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені. В тому разі, коли імпорт товару є об´єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються, призупиняються або припиняються органом, що їх встановив.
В світовій практиці та в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється на окремі товари на певний період. До таких товарів відносять в т.ч. і продукцію сільського господарства, імпорт якої в Україну обмежується в осінні місяці, коли обсяги такої продукції є достатніми для споживання населенням.
Згідно Закону України "Про Митний тариф України" (2001 р.) окремі види товарів (послуг) звільняються від накладення мита, серед них: валюта України, іноземна валюта, цінні папери, товари, які вироблені в Україні та ввозяться без переробки на її територію в режимі реімпорту, а також товари іноземного походження, які вивозяться з території України без переробки в режимі реекспорту; транспортні засоби, які здійснюють міжнародні перевезення; товари, які імпортуються всеукраїнськими і міжнародними об´єднаннями громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, що імпортуються за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних кредитів, котрі надаються під гарантію Кабінету Міністрів України; групи товарів згідно з різноманітними державними договорами, угодами і законами України.
Тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є класичним засобом регулювання цієї сфери.
Тарифні методи неспроможні повністю захистити внутрішній ринок країн від зовнішньоекономічної експансії, все більше активізуються тенденції до заміни митних тарифів заходами нетарифного протекціонізму в зовнішньоекономічній сфері.
22. У чому полягають адміністративні засоби регулювання ЗЕД?
Основними інструментами адміністративного методу управління є ліцензування і квотування експорту і імпорту товарів, заборона окремих видів експорту та імпорту товарів, застосування спеціальних правових
режимів, заходи у відповідь на дискримінаційні та недружні дії іноземних держав, заходи проти недобросовісної конкуренції, розгляд спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності. Ліцензія – дозвіл на експорт (імпорт) товару з визначенням його загального обсягу.
Квота – граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати (імпортувати) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.
Нетарифні методи регулювання є ефективним елементом здійснення зовнішньоторговельної політики через наступні причини:
• по-перше, нетарифні методи регулювання, як правило, не зв'язані якими-небудь міжнародними зобов'язаннями. В зв'язку з цим об'єм і методика їх застосування повністю регулюється національними державними органами і визначається рамками господарського і технічного законодавства країни;
• по-друге, нетарифні методи зручніші в досягненні шуканого результату в зовнішньоекономічній політиці;
• по-третє, нетарифні методи дозволяють врахувати конкретну ситуацію, що складається в світовій економіці і застосувати адекватні заходи захисту національного ринку в рамках конкретно певного терміну;
• по-четверте, нетарифні методи не є додатковим податковим тягарем для населення.
Світове господарство розвивається. Зараз все сильніше і сильніше відчувається тенденція глобальної інтеграції, необхідність розширення участі країн у міжнародних зв'язках. Для реалізації цього потрібно: подальше удосконалювання тарифної політики; розробка системи мір державної підтримки експорту, а також проведення активних стабілізуючих дій в області кредитно-грошової політики й обмінного курсу. Тобто комплексне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, причому в це заняття насамперед вкладається цілеспрямований механізм системи заходів підвищення економічного добробуту держави, шляхом підтримки конкурентноздатних національних виробництв на зовнішніх ринках і залучення капіталу для організації нових ефективних підприємств всередині країни.Наростаючий процес посилення господарських взаємозв’язків і взаємозалежності держав об’єктивно потребує підвищення ролі багатостороннього регулювання світогосподарських зв’язків, яке сприяє більш повному використанню переваг міжнародного поділу праці.