Стаття 6 Право на справедливий суд

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або — тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, — коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожній людині при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення право на справедливий і відкритий судовий розгляд. Комісія і Суд дають широке тлумачення статті 6, оскільки вона має важливе значення для забезпечення демократії. У справі Делькур проти Бельгії (1970) Суд постановив, що:

У демократичному суспільстві, яке визнається цією Конвенцію, право на справедливе відправлення правосуддя займає таке важливе місце, що обмежене тлумачення пункту 1 статті 6 не відповідало б цілям та змісту цього положення.

Перший пункт статті 6 стосується як цивільного, так і кримінального судочинства, а другий та третій пункти - виключно кримінальних справ.

 

19. Поняття розумного строку судового розгляду

Для визначення «розумного строку» судового розгляду справи Європейський Суд оцінював такі обставини:

1) загальна тривалість розгляду справи у суді;

2) складність справи;

3) особиста поведінка обвинуваченого;

4) оперативність роботи правоохоронних органів

Загальна тривалість розгляду конкретної справи, без сумніву, є об’єктивним фактом, якщо є відомими початок і закінчення судового розгляду. У контексті кримінальних справ Європейський суд встановив, що цей період починається із моменту «офіційного повідомлення індивіда компетентним органом про обви­нувачення його у скоєні кримінального злочину».

Закінчується судовий розгляд справи моментом оголошення судового рішення, а у випадках його оскарження – включає строк розгляду справи у вищестоящому суді, аж до Верховного Суду або іншого вищого судового органу (див. Рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії») .

При визначенні ступеня складності справи Європейський суд враховує такі фактичні і правові обставини: характер і тяжкість скоєних особою злочинів; кількість злочинних епізодів і кількість злочинів, які розглядаються у рамках однієї справи; віддаленість, з точки зору часу, між фактами, що є предметом розгляду у судовому процесі, та самим судовим процесом; кількість свідків і проблеми, що виникають у зв’язку зі збором їх показань.

На думку Європейського суду, будь-яке небажання обвинуваченого співпрацювати із державними компетентними органами або супротив у здійсненні правосуддя у справі, також має братися до уваги при встановленні розумності строку судового розгляду його справи (зокрема, наявність необґрунтованих скарг, надання неправдивих показань тощо) (див. Рішення у справі «Бомартен проти Франції»).

Держава є зобов’язаною так організувати свою судову систему та судову процедуру, щоб будь-яке кримінальне обвинувачення могло бути розглянуте у розумний строк. Окрім цього, Європейський суд аналізує, чи не було протидії національного суду сторонам у справі (наприклад, постійна відмова стороні надати важливий доказ на свій захист), що призвело до тривалого судовому розгляду справи (див. Рішення у справі «Капуано проти Італії»).