Міністерства аграрної політики та продовольства України
У вищих навчальних закладах ІІ-ІV рівнів акредитації
1. Підприємство як суб'єкт ринкової економіки:
+ самостійно вирішує усі питання забезпечення ресурсами;
– погоджує з органами влади ціни на придбання ресурсів;
– погоджує з відповідальними органами країни напрями використання прибутку;
– затверджує у відповідальних органах норми витрат ресурсів на одиницю продукції.
2. Згідно із Господарським кодексом України до суб'єктів малого підприємництва відносяться:
– суб'єкти підприємництва з середньою чисельністю працівників за звітний період понад 250 осіб і середнім доходом від будь-якої діяльності понад 50 млн євро;
– суб'єкти підприємництва з середньою чисельністю працівників за звітний період від 51 до 250 осіб і середнім доходом від будь-якої діяльності від 10 до 50 млн євро;
– конструкторські бюро з чисельністю до 250 осіб;
+ суб'єкти підприємництва з середньою чисельністю працівників за звітний період не більше 50 осіб і середнім доходом від будь-якої діяльності не більше 10 млн євро.
3. Колективний договір – це:
– угода, яка складена між керівником підприємства і працівником залежно від терміну найму останнього на роботу, умов і оплати його роботи;
+ угода між трудовим колективом в особі профспілки і адміністрацією підприємства;
– певна сукупність правил, які регулюють діяльність підприємства та його взаємні стосунки з іншими суб'єктами господарювання;
– засновницький документ, який регулює стосунки між засновниками підприємства.
4. За міжгалузевою структурою підприємства розділяють на:
– промислові, сільськогосподарські та будівельної індустрії;
+ вузькоспеціалізовані, багатопрофільні та комбіновані;
– приватні, державні, колективні;
– маленькі, середні, великі.
5. Знаходяться учасники у повній фінансовій залежності від одного або групи підприємців:
– корпорації;
– асоціації;
+ концерни;
– синдикати.
6. Консорціум – це:
– договірне об'єднання, створене для постійної координації господарської діяльності, яке не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з його учасників;
– статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;
– договірне об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
+ тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.
7. Процес забезпечення підприємства необхідними ресурсами, вихід підприємства на ринки чинників виробництва як споживача – це:
– підприємництво;
– вивчення ринку засобів виробництва;
+ закупівля;
– маркетинг.
8. Діяльність підприємства, спрямована на дослідження ринку продукції, яка випускається, просування його на ринку і створення умов реалізації є:
– результатом діяльності підприємства;
– критерієм вибору організаційно-правової форми підприємства;
– специфічною рисою діяльності великих підприємств;
+ збутом.
9. Товариства з обмеженою відповідальністю поширеніші, ніж товариства з повною відповідальністю у зв'язку з тим, що:
– засновані переважно на власній роботі їх членів;
– їх майно формується за рахунок оренди засобів виробництва;
+ його члени несуть відповідальність у рамках вкладеного ними капіталу до статутного фонду;
– його члени несуть солідарну відповідальність у рамках усього власного майна.
10. Основною ознакою відмінності господарських товариств є:
– особливості формування майна;
+ міра майнової відповідальності;
– особливості оподаткування;
– непередбачений термін функціонування.
11. Рівень відповідальності підприємств за результати своєї діяльності в ринковій економіці характеризується:
+ повною відповідальністю, аж до особистого майна;
– розподілом відповідальності між підприємством і державою;
– мінімальним ризиком господарської діяльності;
– солідарною відповідальністю.
12. Критерієм оцінювання ефективності господарської і фінансової діяльності підприємств в ринковій економіці є:
– міра виконання планових завдань;
+ рівень рентабельності капіталу;
– міра досягнення конкурентної переваги;
– рівень продуктивності праці.
13. Критерієм, який використовується у разі віднесення підприємства до виду "малого", є:
– розмір господарської діяльності;
– форма власності;
– положення на споживчому ринку;
+ середня чисельність працівників за рік і річний дохід від будь-якої діяльності.
14. До результатів діяльності підприємства не слід відносити:
– прибуток;
– виготовлену продукцію;
+ інформацію про ціни на продукцію;
– послуги споживачам.
15. Підприємства, що забезпечують усі організаційні форми господарювання на селі необхідними для них матеріальними ресурсами, – це:
– партнери;
+ постачальники;
– посередники;
– агросервісні підприємства.
16. Головною умовою стратегічного управління підприємством в умовах ринку є:
+ максимізація прибутку, який одержує підприємство;
– підвищення конкурентоспроможності підприємства;
– збільшення обсягу діяльності підприємства та його частки на ринку;
– створення умов для самофінансування.
17. Підприємство, яке ґрунтується на особистій власності фізичної особи і функціонує виключно за рахунок її власної праці називається:
– сімейне підприємство;
– приватне підприємство;
+ індивідуальне підприємство;
– колективне підприємство.
18. До ринкової інфраструктури входять:
– оптові бази, ярмарки, аукціони, фірмові магазини, комісійні магазини;
+ товарно-сировинні, товарні, фондові і валютні біржі, банківські структури, брокерські контори, маклерські структури, кредитні спілки;
– ринок фінансів, ринок засобів виробництва, торгівля, ринок робочої сили;
– ціна, попит, пропозиція, конкуренція.
19. Роздержавлення власності – це:
– передача державної власності невеликим державним виробникам;
+ обмеження державного втручання в господарську діяльність державних підприємств;
– відокремлення функцій господарювання від функцій адміністративного управління державними підприємствами;
– система заходів, здійснюваних під час провадження справи про банкрутство, що спрямовані на запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації.
20. Важелі, які використовує держава під час регулювання ринкових відносин, – це:
– біржова діяльність, маркетинг;
– зовнішньоекономічна діяльність, вивчення попиту і пропозицій;
+ державні програми, системи оподаткування, фінансово-кредитна і банківська, законодавство про працю, цінові обмеження, антимонопольні заходи, амортизаційна політика;
– директивне управління виробничою і фінансовою діяльністю підприємств, монополізація виробництва, мінімальні умови для конкуренції.
21. Приватизація – це:
– привласнення засобів виробництва новими державними структурами;
+ форма роздержавлення, під час якої державна власність перетворюється на інші форми із повною або частковою заміною власника;
– випуск акцій під вартість засобів виробництва і продаж їх всім бажаючим;
– впровадження організаційно-економічних заходів, спрямованих на вдосконалення внутрішньогосподарського економічного механізму.
22. Ринкова економіка – це:
– економіка, яка чітко регулюється державою;
+ економіка, яка не регулюється державою;
– економіка вільного підприємництва в межах чинних законів;
– сукупність методів економічного впливу на виробництво.
23. Основною метою діяльності підприємства є:
– раціональне використання землі;
– оновлення і модернізація устаткування;
+ одержання максимального прибутку;
– виробництво якісної продукції.
24. Акціонерне товариство – це:
– товариство, статутний фонд якого поділений на паї;
+ товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість акцій;
– товариство, статутний фонд якого є не подільним;
– товариство, учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю.
25. Товариство з обмеженою відповідальністю – це:
+ товариство, статутний фонд якого поділений в установчих документах на частки і учасники якого несуть відповідальність лише в межах їх вкладів;
– товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість акцій;
– це підприємства, які створені шляхом об’єднання їх майна;
– товариство, учасники якого несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями.
26. Не існують види господарських товариств:
– акціонерні;
– повні;
+ неповні;
– командитні.
Розділ 2. Планування і організація діяльності підприємства
27. Виробничий цикл включає такі складові частини:
– послідовний рух, паралельний рух, змішаний рух;
– масове виробництво, серійне виробництво, індивідуальне виробництво;
– поточне виробництво, партійне виробництво, одиничне виробництво;
+ робочий період, час природних процесів, перерви.
28. Ознака, яка не є обов'язковою для потокового виробництва, – це:
– виконання на кожному робочому місці однієї або невеликої кількості деталей (операцій);
– закріплення кожної окремої операції за певним спеціальним робочим місцем;
+ досягнення однакової тривалості усіх технологічних операцій на поточній лінії;
– розміщення робочого місця за ходом технологічного процесу.
29. Економічна категорія «конверсія виробництва» визначає:
– зосередження виробництва однотипової продукції;
+ перехід до виробництва нових видів продукції замість тих, що випускають;
– зосередження на одному підприємстві виробництва продукції різноманітних галузей народного господарства, промисловості;
– постійні виробничі зв'язки щодо виготовлення певних видів продукції.
30. Пропорційність як принцип раціональної організації виробництва полягає в:
+ забезпеченні рівнозначної пропускної спроможності технологічно взаємозв'язаних виробничих підрозділів підприємства;
– забезпеченні рівнозначної пропускної спроможності всіх підрозділів основного виробництва підприємства;
– досягненні пропорційного випуску продукції технологічно спеціалізованими цехами основного виробництва;
– забезпеченні рівнозначної трудомісткості виробничої програми на окремих стадіях виробничого процесу.
31. Бізнес-проекти, спрямовані на розробку нової системи управління підприємством, створення нових організацій, називаються:
– технічними;
– соціальними;
+ організаційними;
– економічними.
32. До складу обслуговчих підрозділів входять:
– інструментальні;
– складальні;
+ складські;
– заготівельні.
33. Виникнення "вузьких місць" в організації виробничого процесу на підприємстві пов'язане з порушенням принципу:
+ пропорційності;
– прямоточности;
– універсалізації;
– спеціалізації.
34. Допоміжні процеси включають:
– планування, організацію, мотивацію і контроль виробничих процесів;
– зміну предметів праці та перетворення їх на готові продукти;
– процеси праці щодо надання послуг, необхідних для здійснення допоміжних і обслуговчих процесів;
+ створення умов для нормального виконання основних виробничих процесів.
35. Досягнення пропорційного співвідношення виробничих показників безпосередньо пов'язаних елементів виробничого процесу є змістом принципу:
– комбінування;
+ пропорційності;
– паралельності;
– оптимальності.
36. Організація виробничого процесу без безпосередньої участі робітника або з його обмеженою участю тільки як спостерігача або контролера є змістом принципу:
– пропорційності;
– універсалізації;
– спеціалізації;
+ автоматизації.
Розділ 3. Виробнича потужність підприємства та ефективність використання матеріально-технічної бази підприємства
37. Технічний розвиток підприємства – це:
– процес створення нових і вдосконалення використання технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки;
– процес вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, зорієнтований на кінцеві результати його господарської діяльності;
– процес формування і вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, зорієнтований на досягненні науки і техніки;
+ процес формування і вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, зорієнтований на кінцеві результати його господарської діяльності.
38. Розвиток техніко-технологічної бази підприємства здійснюється шляхом:
– капітального ремонту устаткування;
– технічного переозброєння підприємства;
+ модернізації;
– заміни відпрацьованого устаткування новим устаткуванням такого самого технічного рівня.
39. Підтримка техніко-технологічної бази підприємства здійснюється за рахунок проведення:
+ капітального ремонту устаткування;
– технічного переозброєння діючого підприємства;
– реконструкції діючого підприємства;
– розширення діючого підприємства.
40. Цілі і пріоритети технічного розвитку підприємства визначаються відповідно до:
– розвитку науки і техніки;
– загальної стратегії підприємства;
– розвитку суспільства;
+ ринкової ситуації.
41. Зміст програми технічного розвитку підприємства визначається:
+ загальною стратегією підприємства;
– сукупністю конкретних заходів технічного розвитку;
– сучасними досягненнями науки і техніки;
– забезпеченням його необхідними ресурсами.
42. Як результат проведення реконструкції діючого підприємства у разі потреби можуть бути:
+ побудовані нові виробничі об'єкти замість тих, подальша експлуатація яких є недоцільною;
– побудовані на нових земельних ділянках окремі виробничі об'єкти за затвердженим початковим проектом;
– впровадження нових технологій, модернізація і заміна фізично відпрацьованого і технічно застарілого устаткування;
– відремонтовані.
43. Коефіцієнт машиноозброєності праці розраховується як відношення:
– середньорічної вартості виробничих фондів підприємства до середньооблікової чисельності працівників;
+ середньорічної вартості машин і устаткування до загальної чисельності працівників;
– середньорічної вартості машин і устаткування до чисельності працівників у найбільшу зміну;
– середньорічної вартості виробничих фондів підприємства до чисельності працівників.
44. Коефіцієнт використання сировини і матеріалів характеризує:
– міру технічної оснащеності праці;
+ рівень прогресивності використання технології;
– технічний рівень виробничого устаткування;
– рівень механізації і автоматизації виробництва.
45. До показників, які характеризують рівень прогресивності технологій, відносять:
+ середній вік використання технологічних процесів;
– середній термін експлуатації устаткування;
– надійність устаткування;
– продуктивність устаткування.
46. Виробнича потужність підприємства – це:
– річний випуск продукції певної номенклатури, асортименту і якості за умови повного використання устаткування і виробничих площ;
– середньорічна вартість основних фондів виробничого призначення;
+ максимально можливий річний випуск продукції в номенклатурі та асортименті за умови якнайповнішого використання виробничого устаткування;
– продуктивність існуючого устаткування.
47. Виробнича потужність підприємства визначається за:
+ всією номенклатурою виробленої профільної продукції;
– тільки профільною продукцією підприємства;
– всією номенклатурою виробленої продукції;
– всіма асортиментними групами продукції.
48. Початкова виробнича потужність підприємства –– це:
– проектна виробнича потужність;
– поточна виробнича потужність;
+ поточна виробнича потужність на початок року;
– фактично досягнута виробнича потужність на кінець року.
49. Під матеріально-технічною базою сільського господарства розуміють:
+ сукупність всіх матеріально-технічних засобів, що забезпечують виробничу діяльність;
– засоби виробництва і трудові ресурси;
– частку високоефективних систем машин;
– частку машин на основі електрифікації.
50. До енергоресурсів не відносять:
– потужність механічних та електричних двигунів і установок, робочої худоби;
+ потужність механічних двигунів;
– потужність електричних двигунів і установок;
– потужність механічних та електричних двигунів.
51. Відношення кількості енергетичних ресурсів до середньооблікової чисельності працівників – це:
+ енергоозброєність;
– енергозабезпеченість;
– електроозброєність;
– електрозабезпеченість.
52. Показник, який не характеризує ефективність використання вантажних автомобілів, – це:
– коефіцієнт корисного пробігу;
+ вантажність;
– обсяг виконаних за рік тонно-кілометрів;
– собівартість одного тонно-кілометра.
53. Показники продуктивності автомашин – це:
– витрати пального на 100 км пробігу;
– собівартість тонно-км, грн;
– прямі експлуатаційні витрати на 100 км пробігу;
+ виробіток тонно-км на один автомобіль.
Розділ 4: Засоби виробництва і предмети праці, аналіз, планування, відтворення, оцінювання ефективності використання.
54. Залишкова вартість основних фондів відображує:
+ вартість основних фондів, яка ще не перенесена на витрати виробництва;
– їх ринкову вартість;
– можливу ціну їх продажу;
– вартість основних фондів на момент їх ліквідації.
55. Знецінення машин тієї самої конструкції, що випускалися і раніше, внаслідок здешевлення їх відтворення в сучасних умовах називається:
– фізичним зносом;
– моральним зносом;
+ першою формою морального зносу;
– другою формою морального зносу.
56. Показник, який характеризує ефективність використання основних фондів, – це:
+ фондовіддача;
– коефіцієнт зносу;
– коефіцієнт оновлення;
– рентабельність активів.
57. Ознака, яка лежить в основі поділу основних фондів на активну і пасивну частину, – це:
– цільове призначення;
– рівень зношеності;
– міра зношеності;
+ характер участі у виробничих процесах.
58. До активної частини основних фондів відносяться:
– машини, устаткування, передавальні пристрої;
– будівлі, споруди, інвентар;
– будівлі, споруди, незавершене виробництво, готова продукція;
+ машини, транспортні засоби.
59. Відновна вартість основних фондів –– це:
– вартість основних фондів до моменту вступу їх в експлуатацію;
– вартість основних фондів з урахуванням їх зносу;
+ грошове вираження витрат на відтворення основних фондів у сучасних умовах;
– вартість основних фондів на момент їх ліквідації.
60. Амортизація основних фондів – це:
– знос основних фондів;
+ процес перенесення вартості основних фондів на собівартість виготовленої продукції;
– відтворення основних фондів;
– витрати за змістом основних фондів.
61. Розширене відтворення основних фондів не здійснюється у формі:
+ заміни застарілих елементів основних фондів;
– реконструкції підприємства;
– нового будівництва;
– модернізації основних фондів.
62. Збереження засобів праці в придатному для виробничого використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій для усунення дрібних несправностей і запобігання прогресуючому фізичному зносу – це:
+ поточний ремонт;
– капітальний ремонт;
– модернізація;
– реконструкція.
63. Підвищення технічного рівня виробництва без розширення існуючих виробничих площ можливо за рахунок проведення:
+ капітального ремонту;
– технічного переозброєння діючого підприємства;
– реконструкції діючого підприємства;
– розширення діючого підприємства.
64. Фізично зношене устаткування, для якого коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт має найбільше мінусове значення, потребує в першу чергу:
– поточного ремонту;
+ капітального ремонту;
– капітального ремонту з модернізацією;
– нового будівництва.
65. Показник фондовіддачі характеризує:
– оборотність оборотних коштів;
– питомі витрати основних фондів на 1 грн реалізованої продукції;
– рівень технічної озброєності роботи;
+ обсяг товарної продукції, яка припадає на 1 грн основних виробничих фондів.
66. Знецінення старих, фізично ще придатних машин, внаслідок появи нових, технічно більш здійснених, називається:
– фізичним зносом;
– моральним зносом;
– першою формою морального зносу;
+ другою формою морального зносу.
67. Види оборотних коштів, які не відносять до фондів обігу, – це:
– готова продукція на складі;
– готова продукція в дорозі;
+ незавершене виробництво;
– дебіторська заборгованість.
68. Види оборотних коштів, які є нормованими, – це:
+ сировина і основні матеріали;
– дебіторська заборгованість;
– готова продукція в дорозі;
– грошові кошти.
69. Сферу виробництва обслуговують такі елементи оборотних коштів:
– грошові кошти;
+ незавершене виробництво;
– дебіторська заборгованість;
– готова продукція.
70. До високоліквідних оборотних коштів відносять:
– поточні фінансові інвестиції;
– незавершене виробництво;
– дебіторська заборгованість;
+ грошові кошти.
71. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів показує:
– співвідношення суми фактичних і планових матеріальних витрат;
+ кількість обертів оборотних коштів протягом року;
– скільки днів потрібно підприємству для поповнення його оборотних коштів;
– співвідношення суми матеріальних витрат і вартості виготовленої продукції.
72. Рівень використання матеріальних ресурсів оцінюють за показником:
– матеріаловіддача;
+ питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції;
– коефіцієнт використання матеріалів;
– питома вага сировини і основних матеріалів у загальній сумі матеріальних витрат підприємства.
73. Основне призначення фондів обігу полягає в:
– прямому впливі на зміну форми і властивостей предметів праці;
– покритті зносу основних фондів;
+ забезпечені безперервності обігу фондів;
– забезпеченні ритмічності процесу виробництва.
74. До складу нормованих оборотних коштів включають:
– дебіторську заборгованість;
+ витрати майбутніх періодів;
– засоби на поточному рахунку;
– відвантажену готову продукцію.
75. Швидкість обороту оборотних коштів підприємства характеризує показник:
– коефіцієнт оборотності;
– коефіцієнт завантаження;
+ тривалість одного обороту;
– рентабельність оборотних коштів.
76. Не нормується такий елемент оборотних коштів:
– витрати майбутніх періодів;
– залишки готової продукції на складі;
+ грошові кошти на розрахунковому рахунку;
– незавершене виробництво.
77. Засоби підприємства, що здійснюють оборот протягом одного виробничого циклу, називаються:
– основними виробничими фондами;
+ оборотними коштами;
– виробничим капіталом;
– власними засобами.
78. Фондоозброєність праці розраховується як відношення:
+ вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві;
– вартості основних виробничих фондів до середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві;
– вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до чисельності постійних працівників;
– вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до загальної кількості працівників, що є в списках підприємства.
79. Коефіцієнт зростання основних фондів розраховують як:
– відношення вартості вибулих за звітний рік основних засобів до суми всіх основних засобів на початок року;
+ відношення суми основних засобів на кінець року до їх вартості на початок року;
– відношення заново введених за рік основних засобів до балансової вартості всіх основних засобів на кінець року;
– відношення вартості основних засобів, що надійшли протягом року, до первісної вартості всіх основних засобів на початок року.
80. Виробничі основні фонди зношуються:
– фізично;
+ фізично і морально;
– матеріально і морально;
– морально.
81. У процесі виробництва основний капітал функціонує в формі:
– грошовій;
– натуральній;
– натурально-грошовій;
+ матеріально-речовій.
82. Показниками ефективності використання виробничих засобів є:
– фондозабезпеченість, фондоозброєність;
– продуктивність праці, собівартість продукції;
+ фондовіддача, фондоємність, норма рентабельності;
– рівень рентабельності, фондозабезпеченість, фондовіддача.
83. У процесі виробництва основні фонди підприємства:
– змінюють свою споживну вартість;
+ зберігають свою споживну вартість;
– повністю втрачають споживну вартість;
– загалом її не мають.
84. Відношення вартості основних засобів на кінець року до вартості основних засобів на початок року – це:
– коефіцієнт оновлення;
– коефіцієнт придатності;
– коефіцієнт вибуття;
+ коефіцієнт зростання.
85. Рівень фізичного (матеріального) спрацювання основних виробничих фондів підприємства визначають:
+ за фактичним строком служби;
– за оптимальним строком служби;
– за питомою вагою перенесеної вартості;
– за питомою вагою списаних основних фондів.
86. Моральне зношення першого роду має місце тоді, коли:
– замість існуючих засобів праці промисловість починає постачати нові, більш продуктивні, а тому перші використовувати стає економічно не вигідно;
– їхні робочі органи внаслідок тертя втрачають свої якості, деформуються та руйнуються;
+ вартість виробництва засобів праці, а, отже, й їхня ціна, знижується як результат зростання продуктивності праці в промисловості;
– під дією природних і часового факторів металеві вузли та механізми машин і знарядь іржавіють, а пластмасові частини і гума „старіють”.
87. Коефіцієнт оборотності обігових коштів визначається відношенням:
– нерозподіленого прибутку до затрат на виробництво;
– операційного прибутку до матеріальних затрат;
+ виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості оборотних коштів за період;
– виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості власних коштів підприємства за балансом.
88. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги – це:
+ кошти які мають надійти підприємству від інших суб’єктів ринку за продану їм продукцію, надані послуги і виконані роботи, як оплата за одержані векселі тощо;
– продукція, що призначена для реалізації заготівельним і переробним підприємствам тощо;
– частина оборотних фондів, яка вже виробничо спожита, але готової продукції ще не одержано;
– предмети праці, які не вступили ще в стадію виробничого споживання.
89. Нематеріальні ресурси відображаються:
+ за активом балансу підприємства;
– за пасивом балансу підприємства;
– як за активом так і за пасивом балансу;
– правильна відповідь відсутня.
Розділ 5. Продуктивність праці та ефективність використання трудових ресурсів підприємства
90. Показником продуктивності праці є:
– розмір основних фондів у розрахунку на одиницю витрат праці;
– кількість продукції у розрахунку на одиницю матеріальних витрат;
+ кількість продукції у розрахунку на одиницю витрат праці;
– відношення валового прибутку до собівартості готової продукції.
91. Якщо випуск продукції збільшується, а кількість працівників підприємства залишається незмінною, то продуктивність праці:
+ зростає;
– знижується;
– залишається незмінною;
– між наведеними показниками відсутній прямий зв'язок.
92. Кількість продукції, яку має виробити працівник за одиницю часу, – це:
– норма часу;
+ норма виробітку;
– норма обслуговування;
– норма чисельності.
93. Оптимальну кількість устаткування, закріплену за працівником, характеризує норма:
– часу;
– видобутку;
+ обслуговування;
– чисельності.
94. Показник, який є вартісним показником продуктивності праці, – це:
– кількість виробленої продукції, яка припадає на одного допоміжного працівника;
– витрати часу на виробництво одиниці продукції;
+ вартість виробленої продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника;
– вартість матеріалів, яка припадає на одного працівника.
95. Показник, який є трудовим показником продуктивності праці – це:
– верстатозмінність;
+ трудомісткість;
– матеріаломісткість;
– фондомісткість.
96. Якщо вироблення на одного працівника продукції підприємства підвищується, то трудомісткість:
– підвищується;
+ знижується;
– залишається незмінною;
– усе залежить від особливості конкретного підприємства.
97. Якщо випуск продукції збільшується, а кількість працівників підприємства залишається незмінною, то продуктивність праці:
+ зростає;
– знижується;
– залишається незмінною;
– між наведеними показниками відсутній прямий зв'язок.
98. Основою для розрахунку необхідної чисельності персоналу для підприємства є:
– плановий обсяг випуску продукції;
– рівень продуктивності праці та його зростання;
+ норма часу, видобутку, обслуговування;
– рівень виконання норм видобутку.
99. Кількість працівників і якісний склад персоналу впливає на:
– ціну продукції;
– ефективність використання землі;
– розмір амортизації;
+ продуктивність праці.
100. Ціною праці називається:
– продуктивність праці;
– тарифна ставка;
+ заробітна плата;
– фонд робочого часу одного робітника.
101. Трудовий потенціал аграрного підприємства характеризується таким абсолютним показником:
+ сукупність працівників, які мають необхідний фізичний розвиток та знання;
– професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільна кадрова структура;
– працезабезпеченість виробництва, що визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільськогосподарських угідь;
– середньооблікова кількість працівників.
102. Найважливіша властивість праці – це:
+ продуктивність;
– сезонність;
– праця за фахом;
– кваліфікація персоналу.
103. Ступінь використання трудових ресурсів характеризується:
– за допомогою натуральних та вартісних показників продуктивності праці;
+ співвідношенням між фактично відпрацьованим часом у розрахунку на одного робітника та нормативом, прийнятим для певної зони;
– ступенем виконання норм виробітку на механізованих та кінноручних роботах;
– нормативами закріплення землі та тварин за одним працівником.
104. Найбільш ефективним засобом підвищення продуктивності праці є:
– зменшення землезабезпеченості;
+ зростання інтенсивності праці;
– збільшення кількості працівників;
– зростання енергоозброєності праці.
105. Співвідношення чисельності основних робітників і чисельності допоміжних робітників – це показник:
+ частки окремих категорій працівників;
– плинності персоналу;
– рівня дисципліни;
– продуктивності праці.
106. Праця – це:
+ цілеспрямована діяльність людини;
– абстрактна праця;
– прямі витрати праці людини;
– люди та їх майстерність.
107. Співвідношення кількості звільнених працівників з усіх причин і середньооблікової її чисельності – це показник:
– частки окремих категорій працівників;
+ плинності персоналу;
– рівня дисципліни;
– продуктивності праці.
108. Повними називаються показники продуктивності праці, під час визначення яких беруться до уваги:
– обернені показники продуктивності праці;
+ вироблена продукція і витрати живої праці;
– вироблена продукція і уречевлена праця;
– вироблена продукція і виробничо спожиті засоби та предмети праці.
109. До складу робочої сили не входять:
– працівники, що фактично працюють в аграрних підприємствах;
– зайняті у фермерському господарстві;
– зайняті в особистому сільському господарстві;
+ ті, що перебувають на професійній підготовці.
110. Заробітна плата – це:
+ винагорода, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу;
– прожитковий мінімум;
– вартісна величина межі малозабезпеченості;
– профспілкова винагорода.
111. Мінімальна заробітна плата – це:
– прожитковий мінімум працівника;
– вартісна величина межі малозабезпеченості;
+ встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може проводитися оплата праці працівника;
– реальна заробітна плата.
112. Відрядна форма оплати праці – це:
+ форма оплати за кількістю виготовленої робітником продукції та його кваліфікацією;
– форма оплати за відпрацьованим робітником часом і його кваліфікацією;
– форма оплати за встановленими нормами виробітку.
– оплата праці за відпрацьований наднормований час.
113. Почасова форма оплати праці – це:
– форма оплати, за якою заробіток робітника розраховується залежно від кількості виробленої ним продукції та його кваліфікації;
+ форма оплати, за якою основою розрахунку заробітку робітника є відпрацьований ним час і його розряд;
– акордна оплата праці;
– оплата праці за відпрацьований наднормований час.
114. Розцінка – це:
– величина оплати праці за одиницю часу;
+ величина оплати за одиницю виробленої продукції;
– величина заробітку робітника за день;
– встановлений оклад.