Соціологія розвитку недорозвитку А. Г. Франка
Біографія та основні напрямки досліджень А. Г. Франка
Андре Гундер Франк народився у 1929 році у родині відомого німецького письменника Леонгарда Франка. Твори його батька неодноразово видавалися у Радянському Союзі, він також був лауреатом Національної премії НДР. Після приходу А. Гітлера до влади Л. Франк та його родина були змушені залишити Німеччину. У 1940 році родина Франків емігрувала до США.
Після закінчення школи та коледжу А. Г.Франк вступає до Чиказького університету на докторську програму з економіки. Захищає докторську дисертацію, предметом якої була економіка сільського господарства України. Франку доручили займатися аналізом суспільно-економічного розвитку цієї республіки СРСР для потреб військового відомства США. У 1957 році Франк переводиться до університету штату Мічиган як викладач економіки.
У 1960 році Франк здійснює подорож до СРСР під егідою американського Інституту міжнародної освіти, відвідує Москву та Київ. Дискутував з українськими економістами щодо негативного впливу колективізації на сільське господарство України.
У 1961 році Франк залишає роботу в університеті штату Мічиган. У своєму листі-заяві про звільнення він написав, що не міг із чистою совістю продовжувати працювати у царині дослідження розвитку в США. Активна участь ЦРУ в заколотах проти урядів третього світу, деякі з яких були навіть демократично налаштованими, тільки поглиблювала переконання Франка у тому, що посилання на радянську загрозу лише правило за маскування імперіалістичних інтересів, які блокували, а не сприяли «розвитку» країн третього світу.
У 1962 року Франк переїздить до Латинської Америки, живе і працює головним чином у Бразилії, Мексиці та Чилі. Йому заборонили в’їзд до США через його марксистські переконання.
На 60-ті роки ХХ століття припадає розвиток теоретичного підґрунтя поглядів Франка – він формулює тези своєї широко популярної концепції «розвитку недорозвитку», яка пояснює «відсталість» третього світу як наслідок колонізації Заходом решти світу. З іншого боку, усупереч численним лівим інтелектуалам Заходу, Франк не був схильний до ідеалізації практики радянського ленінізму, який дуже часто дотримувався імперативів Realpolitik у своїх взаєминах із третім світом. Тут вже йде мова не стільки про протистояння Заходу та Сходу або капіталістичного табору та табору комуністичного, скільки протистояння Півночі та Півдня.
Внаслідок військового перевороту А. Піночета Франк і його родина змушені були покинути Чилі й переїхати до Німеччини, де через спротив міністерства освіти він так і не зміг обійняти університетську посаду попри запрошення від учбових закладів. Після кількох років стажування в Інституті Макса Планка Франк приймає пропозицію обійняти посаду професора досліджень розвитку в соціальних змінах в університеті Східної Англії (1978–1983).
Через расистську дискримінацію стосовно його дружини Марти Фуентес він приймає рішення перейти на роботу до Амстердамського університету, де і працює до 1994 року. Після цього Франк обіймає позиції професора-візитера у численних канадських та американських університетах.
На 80–90-ті роки минулого століття припадає радикальний перегляд Франком власних ідей. Остання його книга «ПереОРІЄНТація», яка вийшла у 1998 році, є продуктом реконцептуалізації світової історії та декларує відхід від телеологічно потрактованого євроцентризму. Франк убачає тенденцію сучасного розвитку в тому, що відбувається зміщення гегемонії від Заходу під проводом США назад до Азійського регіону, а тому вважає, що боротьба США за її збереження приречена на поразку.
Соціологія розвитку недорозвитку А. Г. Франка
Жодне дослідження історії та сучасного стану загальної проблематики теоретизування в межах теорії соціальних змін не може не взаємодіяти із поглядами Франка на суспільний розвиток через той вплив на соціологічний дискурс, який вони справляли і продовжують справляти. Франкові ідеї є дотичними і до проблеми розвитку та модернізації України.
Чому теорія Франка є важливою? Справа в тім, що Франк одним з перших висунув гіпотезу про розвиток недорозвитку як закономірний наслідок панування Заходу над Рештою.
У своїй соціології розвитку недорозвитку Франк пориває із поглядом на відсталість третього світу як на іманентний феномен та розгортає критику західної соціології. З одного боку, Франк відкидає аргументи заходоцентристів, які вважали, що недорозвиток притаманний тим суспільствам, які географічно знаходяться поза Заходом. Відсталість цих соціумів пояснюється наслідком їхньої соціокультурної архаїчності, доіндустріальної економіки та структурної недиференційованості. З іншого боку, Франк критикує марксистський підхід з його теорією феодалізму як домінантного способу виробництва у багатьох регіонах третього світу, зокрема Латинської Америки, чим власне марксизм і пояснював явище відсталості. Натомість Франк наполягає, що недорозвиток продукується внаслідок впливу капіталістичного Заходу на Решту, впливу, який набув форми колонізації.
Відповідно, Франк, з одного боку, відкидає рецепти подолання відсталості або недорозвитку, що висувалися заходоцентристською парадигмою, тобто відкидає можливість переходу до модерного суспільства шляхом копіювання західних зразків. З іншого боку, Франк відкидає і марксистський погляд на подолання недорозвитку, тобто – боротьбу за буржуазну революцію, що приведе до формування пролетаріату, який, в свою чергу, здійснить соціалістичну революцію. За Франком, всі ці припущення були помилковими, позаяк вони ігнорували факт високого ступеня розвитку багатьох неєвропейських цивілізацій, а також не брали до уваги неможливість імітації західної траєкторії розвитку за докорінно відмінних умов, створених колоніалізмом.
Причиною недорозвитку Решти стає її залежність від Заходу. Під залежністю розуміється така ситуація, коли економіка однієї країни визначається розвитком та експансією іншої економіки, при цьому перша підпорядкована другій. Відносини взаємозалежності між двома або більшою кількістю економік набирають форми залежності у тих випадках, коли панівні країни можуть розширюватися та бути самодостатніми, тимчасом як залежні країни можуть робити це тільки у спосіб, який є реакцією на експансію першої групи країн, а це, своєю чергою, може мати як позитивний, так і негативний вплив на їхній розвиток.
Таким чином, Франк похитнув методологічну коректність зіставлення реалій третього світу з ідеальним типом Заходу.
Франк демонструє, що сучасний капіталізм розвинувся завдяки європейській, головним чином, британській, промисловій економіці, яка зовсім не вітала індустріалізації країн Решти. Країни Решти експансією Заходу зводилися до статусу колоній, а країни Заходу ставали метрополією. Функція колоній та залежних територій полягала у доповненні економіки метрополій, а не у конкуренції із нею. Вплив метрополій завжди є сильним на залежні країни, в свою чергу, зворотний вплив залежних країн як правило є незначним, у всякому разі зовсім не життєво важливим для метрополій. Так, Куба повністю залежала від цін на цукор та від бажання США імпортувати його. Натомість будь-яка розвинена країна, навіть така «малорозвинена», як Швеція, не відчувала б особливих незручностей – навіть, якби весь цукор карибських країн раптово зник із ринку – тому що її імпорт цукру був пов’язаний не лише з цими країнами. Весь же імпорт та експорт будь-якої з країн-колоній був здебільшого пов’язаний із невеликою групою західних метрополій.
Франк відкидає ідею про внутрішні чинники недорозвитку. Справа не у внутрішніх чинниках. Переважна більшість країн периферії відрізняється від Заходу тим, що вони зазнали колоніального панування з боку Заходу. Натомість останній ніколи не мав подібного історичного досвіду. Колоніальна експансія західного капіталізму повністю реструктурувала суспільні відносини країн, які потрапили до його орбіти, та радикально змінила спосіб їхнього розвитку, спершу загальмувавши, а потім розвернувши напрямок еволюції колись цілком динамічних суспільств у бік недорозвитку.
Отже, причина недорозвитку третього світу вочевидь не полягає у тому, що ці суспільства є відсталими, традиційними, феодальними, а Західні суспільства є прогресивними, модерними, капіталістичними. Недорозвиток Решти випливає з того, що капіталістична система має світовий характер. Застосування такої моделі дає підстави Франку засвідчити, що в межах світової капіталістичної системи координат розвиватись можуть лише метрополії, натомість сателіти приречені на недорозвиток.
Франк був глибоко переконаний, що сателіти досягають найвищого ступеня свого економічного «розвитку» в ті періоди, коли їхні зв’язки з метрополією є найслабшими. На його думку, найінтенсивніший розвиток з огляду на індустріалізацію мав місце в Латинській Америці упродовж двох світових воєн та Великої депресії, тобто тоді, коли через кризу світової метрополії (військово-політичну та економічну) інтенсивність економічних відносин із ним була найменшою. Географічна віддаленість, яка зумовлювала ізоляцію, також розглядається як «конкурентна перевага». Франк показує, що регіони, подібно до Сан-Паулу в XVII–XVIII століттях, ставали центрами мануфактурного виробництва та експорту, але їхня інкорпорація до колоніальної, національної та капіталістичної світової системи поклала край такому розвитку. Франк вважає, що на підтримку його гіпотези переконливо свідчив приклад успішного розвитку Японії доби Мейдзі (1868-1912): індустріалізація Японії вдалася навіть за відсутності природних ресурсів, що компенсувалося несателізованістю, водночас розвиток багатих у цьому сенсі країн Латинської Америки або Росії був структурно обмежений через їхній сателітарний статус.
Така інтерпретація впливу метрополії на сателітів робить зрозумілою іншу Франкову тезу про те, що регіони, які сьогодні є найбільш недорозвиненими та схожими на феодальні, мали якнайтісніші зв’язки з метрополією у минулому. Участь цих регіонів у розвитку світової капіталістичної системи надала їм типової структури недорозвитку капіталістичної експортної економіки. Коли ж зник ринок збуту для продукції із регіонів-сателітів або багатство їхніх шахт вичерпалося, метрополія кинула їх напризволяще. Економічна, політична та соціальна структура цих регіонів унеможливила автономне продукування економічного розвитку та не залишила їм жодного вибору: вони могли лише замкнутися у собі та дегенерувати у бік ультранедорозвитку.