Методи прогнозування банкрутства
Фінансові труднощі починаються тоді, коли боржник не здатний розраховуватися з кредиторами, або коли прогноз потоку грошових коштів підприємства показує, що незабаром воно не зможе виконувати платежів.
Якщо проблема неплатоспроможності має тимчасовий характер, то її можна вирішити спільно з кредиторами, відстрочивши платежі чи знайшовши інший вихід з ситуації. Стан тривалої неплатоспроможності підприємства призводить до його банкрутства.
Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох суб’єктів фінансово-господарських відносин (СФГВ):
Таблиця 2.3
Суб’єкти фінансово-господарських відносин і їх інтереси в процесі банкрутства (с. 242)[15]
| СФГВ | Сутність інтересів | ||
| встигнути заявити про свої претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок банкрута | різного роду розрахунки, які повинні бути здійснені та певні гарантії при звільненні | створення досконалого механізму банкрутства | |
| підприємства-кредитори | + | ||
| наймані працівники | + | ||
| підприємства, що можуть виступити в ролі санаторів | + |
Ринкова економіка на підставі досвіду західних країн в якості виробила визначену систему контролю, діагностики і по можливості захисту підприємств від повного краху, друга назва якої - система запобігання банкрутству і підтримки підприємства.
Система контролю, діагностики і можливості захисту підприємств від повного краху (система запобігання банкрутству і підтримки підприємства) включає три елемента, кожний з я яких має своє наповнення (рис. 2.5).
Рис. 2.5. Система запобігання банкрутству підприємств в ринковій економіці західних країн ( Аранчій с. 242)
І.А. Бланк розрізняє в залежності від цілей і методів здійснення дві основні системи діагностики банкрутства (с. 486-500):
- експрес-діагностику банкрутства;
- систему фундаментальної діагностики банкрутства.
Експерес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства. що здійснюється на базі даних фінансового обліку по стандартним алгоритмам аналізу по окремих етапах (рис. 2.6).
  |
Рис. 2.6. Єтапи вирішення основного завдання
експрес-діагностики банкрутства
Оскільки в ринкових умовах кожен з аспектів фінансової діяльності підприємства практично генерують загрозу банкрутства, то на першому етапі система спостереження "кризисного поля" повинна будуватися з врахуванням ступеня генерування цієї загрози шляхом виділення найбільш суттєвих об’єктів за цим критерієм (рис. 2.7).
 |
Рис. 2.7. Основні об’єкти спостереження "кризового поля" підприємства, котрі включені в систему моніторингу його поточної фінансової діяльності (с. 488)
На другому етапі по кожному з об’єктів, відобраному на першому етапі формується система індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства: обємні (в абсолютній сумі) та структурні (відносні оказники).
На третьому етапі такого аналізу співставляють фактичні показники-індикатори з їх плановими (нормативними) та виявляються відхилення відхилень в динаміці. Зростання розміру негативних відхилень в динаміці характеризує кризових явищ фінансової діяльності підпримства, нарощування загроз банкрутства.
Система важливіших індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства в розрізі окремих об’єктів спостереження "кризового поля", запропонована І.А. Бланком, наведена в таблиці 2.4 (с. 289-491).
Таблиця 2.4
| Обєкти спостереження "кризового поля" | Показник-індикатори | |
| обємні | структурні | |
| І. Чістий грошовий потік підприємства | 1. Сума чистого грошового потоку по підприємтву в цілому 2. Сума чістого грошового потоку по операційній діяльності | 1. Коефіцієнт достатності чістого потоку 2. Коефіцієнт ліквідності грошового потоку 3. Коефіієнт ефективності грошового потоку 4. Коефіієнт реінвестування чістого грошового потоку |
| ІІ. Ринкова вартість підприємства | 1. Сума чистих активів підприємства за ринковою вартістю | 1. Ринкова вартість підприємства за коефіцієнтом капіталізації прибутку |
| ІІІ. Структура капіталу підприємства | 1. Сума власного капіталу підприємства 2. Сума заємного капіталу підприємства | 1. Коефіієнт автономії 2. Коефіієнт фінансування (коефіцієнт фінансової леверіджу 3. Коефіієнт довгострокової фінансової незалежності |
| ІV. Состав фінансових зобовязань підприємства за строковостю погашення | 1. Сума довгострокових фінансових зобов’язань 2. Сума короткострокових фінансових зобов’язань. | 1. Коефіцієнт співвідношення довгострокових і короткострокових зобов’язань 2. . Коефіцієнт співвідношення залученого фінансового і товарного кредиту |
Закінчення таблиці 2.4.
| 3. Сума фінансового кредиту | 3. Коефіцієнт невідкладних фінансових зобов’язань в загальній їх сумі 4. Період обігу кредиторської заборгованості | |
| V. Состав активів підприємства | 1. Сума необоротних активів 2. Сума оборотних активів 3. Сума дебіторської заборгованості – всього, в т.ч. простроченої 4. Сума грошових коштів | 1. Коефіцієнт маневреності 2. Коефіцієнт забезпеченості високоліквідними активами 3. Коефіцієнт забезпеченості готовими засобами платежу 4. Коефіцієнт поточної платоспроможності 5. Коефіцієнт абсолтної платоспроможності 6. Коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості 7. Період обігу дебіторської заборгованості 8. Терміновість операційного циклу |
| VІ. Состав поточних витрат | 1. Загальна сума поточних витрат 2. Сума постійних поточних витрат | 1. Рівень поточних витрат до об’єму реалізації продукції 2. Рівень перемінних витрат 3. Коефіцієнт операційного леверіджу |
| VІІ. Рівень концентрації фінансових операцій в зонах підвищеного ризику | 1. Коефіцієнт вкладень капіталу в зоеі критичного ризику 2. Коефіцієнт вкладення в зоні катострофічного ризику |
За дослідженням російського вченого Н.А. Кокарєва методи діягностики кризового стану підприємства (організації, установи) відрізняються областю застосування, составом показників, а також надійністю прогнозу (с.109) (рис. 2.5).
 |
Рис. 2.5. Класифікація методів діагностики кризового стану підприємства (складено авторами за Кокаревим с. 109).
Діагностику імовірності банкрутства підприємств (організацій, установ) за цільовою орієнтацією підприємства (організації, установи) поділяють на антикризову - система раннього попередження та реагуваннята кризову.
 |
Рис. 2.6. Система антикризової діагностики
Антикризова діагностика має особливу значимість в цілях своєчасності визначення кризових ситуацій. вона створює система раннього попередження та реагування - особливу інформаційну систему, за допомогою якої керівництво підприємства отримує інформацію про потенційну загрозу діяльності, яка може насуватися як із зовнішнього, так із внутрішнього середовища. Вона являє собою процес регулярного і досудового моніторингу стану організації з метою прогнозування, тобто своєчасного виявлення імовірності виникнення кризи на ранніх її стадії и, зокрема, своєчасного її попередження.
Ця система як процес спрямована на проведення комплексу заходів для запобігання фінансовій кризі та банкрутству підприємства і складається з трьох етапів (рис. 2.6), завдання та результати здійснення якого спрямовані на необхідність проведення більш детального й глибокого пналізу на певному напрямку (рис. 2.7).
 |
Рис. 2.6. Етапи створення системи раннього попередження
Основними завданнями антикризової діагностики та результатом процесу антикризового діагностування є:
- своєчасне виявлення та кількісний вимір симптомів кризової ситуації;
- оцінка діяльності підприємства як цілісної системи для визначення орієнтировок;
- виявлення причин створення стану, що склався, й виробка найбільш доцільних заходів щодо усунення їх негативності впливу на результати діяльності підприємства;
- висновок про наявність загрози банкрутства і необхідності проведення більш детального і глибокого аналізу за певними напрямами.
Кризова діагностика– здійснюється, як правило, при оцінці імовірності банкрутства господарюючих суб’єктів в ході процесу господарського суду , тобто на стадії судового розслідування справи про банкрутство і сприяє вирішенню таких основних задач:
- оцінка масштабності кризової ситуації, в якій опинилася певнє підприємство (організація, установа);
- вивчення причин утворення кризису по бізнес-процесах для виділення точек розриву життєвого циклу підприємства (організації, установи);
- вибір найбільш ефективних й сприйнятливих у даній ситуації, що склалася, процедур банкрутства з точки зору чинного законодавства (спостереження, зовнішнє управління, фінансове оздоровлення, конкурсне виробництво, мирова угода).
Фінансовий аналіз господарюючого суб’єкта, який має ознаки неспроможності (банкрутства), проводиться особами з використанням, як правило, зовнішньої інформації (рис. 2.7).
 | |||
 | |||
Рис. 2.7. Особливості фінансового аналізу, що проводять
учасники процесу банкрутства (складено авторами)
Діючоми нормативними актами арбітражному керуючому (управляючому) предписано проводити аналіз по таким напрямам:
- аналіз фінансового стану підприємства (організації, установи) на дату проведення аналізу;
- аналіз господарської і інвестиційної діяльності організації;
- аналіз стану підприємства на товарних та інших ринках.
Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження та прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та розраховується інтегральний показник, на підставі якого можна з достатньою ймовірністю передбачити банкрутство суб'єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників великої кількості підприємств, одні з яких збанкрутили, а інші – успішно продовжують свою діяльність. При цьому добирається ряд показників (коефіцієнтів), для шкірного з яких визначається питома ваги в так званій «дискримінантній функції». Як і граничне значення вибраних показників, вагомість може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Залежно від величини інтегрального показника робиться висновок про належність об'єкта аналізу до групи підприємств-банкрутів, чи до групи таких, що успішно функціонують.
Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінки кредитоспроможності за своєю суттю є одночасно методикою прогнозування банкрутства (рис. 2.8).
Нормативні документи, що описують вітчизняні методики діагностики ймовірності банкрутства підприємств:
1. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств і організацій, затверджена Наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій від 23.02.1998 р., №22 // Українська інвестиційна газета, 21.04.1998 р., №15. – С. 29–33.
2. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств і організацій, затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21.03.1997 р., №37 // Галицькі контракти. – 1997. – №40. – С. 40–55.
3. Методичні рекомендації проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1996 р. №1403.
4. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені Наказом Міністерства Економіки України від 17 січня 2001 р. №10 // Бухгалтерия. – 2001. – №11. – С. 18–22.
Будь-яка форма фінансової кризи підприємства призводить до порушення його функціонування і загрожує його економічні безпеці.
| НАПРЯМКИ ПРОГНОЗУВАННЯ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА | Þ | Оцінка та прогнозування показників задовільності структури балансу |
| · Коефіцієнт загальної ліквідності (≥ 2) · Коефіцієнт забезпеченості поточних активів власним оборотним капіталом (>0,1) · Коефіцієнт відновлення платоспроможності (>1) · Коефіцієнт втрати платоспроможності (>1) | ||
| Þ | Система формалізованих та неформалізованих методів | |
| · Формалізовані методи: класичні методи аналізу фінансово-господарської діяльності; традиційні методи економічного аналізу; методи математичної статистики вивчення зв‘язкв; економетричні методи; методи економічної кібернетики та оптимального програмування; методи дослідження операцій та теорії прийняття рішень; · Неформалізовані методи: грунтуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв‘язках та залежностях | ||
| Þ | Розрахунок індексу кредитоспроможності | |
| · Моделі західних аналітиків: Z-рахунок Е. Альтмана, Р. Ліса, Спрінгейта, Конана і Гольдера, Таффлера і Тішоу, показники У. Бівера, Фулмера, універсальна дискримінантна функція; · Методи та моделі аналітиків пострадянського простору: R-модель (Іркутська державна економічна академія), метод рейтингової оцінки Р. Сайфуліна та Г. Кадикова · R-модель прогнозу ризику банкрутства · Узагальнена модель на основі дискримінальної функції |
Рис. 2.8. Напрямки прогнозування ймовірності банкрутства
Державний підхід до діагностики банкрутства представлений Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства №10, розроблених Вищим арбітражним судом України.
У відповідності з Методичними рекомендаціями встановлюється ступінь неплатоспроможності підприємства (три види) і момент відновлення платоспроможності.
Види неплатоспроможності:
– поточна:
Пп = А040 + А045 + А220 + А230 + А240 – П620,
де А040, А045, А220, А230, А240 – відповідні рядки активу балансу;
П620 – відповідний рядок пасиву балансу.
Пп > 0 – підприємство повністю платоспроможне;
Пп < 0 – поточна неплатоспроможність підприємства;
– критична:
– коефіцієнт покриття:
Кп = Оборотні активи / Поточні зобов‘язання;
– коефіцієнт забезпеченості власним капіталом:
Кз = (Власний капітал – Необоротні активи) / Оборотні активи;
Кп < 1,5, Кз < 0,1 та Пп < 0 на початок та кінець аналізованого періоду – підприємство неплатоспроможне;
для застосування санації необхідно, щоб один з коефіцієнтів (Кп або Кз) на кінець періоду перевищував нормативне значення або протягом періоду відбувалося їх зростання;
– надкритична:
підприємство отримало збиток за результатами року та Кп < 1.
Відповідно до Методичних рекомендацій платоспроможність боржника вважається відновленою, якщо:
– забезпечене позитивне значення поточної ліквідності;
– коефіцієнт покриття перевищить нормативне значення при наявності тенденції до збільшення рентабельності.
Викладачі кафедри фінансів ДЗ "ЛНУ ім. Тараса Шевченка" при участі магістрантів спеціальності "Фінанссів" провели дослідження основних характеристик трьох провідних у наш час методів економічного діагностування з метою використання в якості критерію при діагностиці банкрутства фірм.
Проведене нами дослідження дозволяє стверджувати про те, що вчені, а також практики завжди приділяли увагу діагностиці стану підприємств, як в цілому, так до її найважливіших аспектів: фінансової діагностики, оцінки бізнесу, діагностики конкурентоспроможності, оцінки економічної безпеки підприємства, конкурентного середовища та ін.
На теренах підприємств США, за досвідом Росії, України та інших держав СНД при проведенні фінансового аналізу застосовуються різні методики, засновані на джерелах фінансової звітності суб’єкта господарювання. Така інформаційна база методик особливо важлива при формування ринкової інфраструктури та трансформації економіки, коли фінансовий стан підприємства становиться одним з найбільш важливих чинників його життєдіяльності, особливо в умовах економічної кризи.
Учені виробили багато методів і показників, що застосовуються при проведенні діагностики, але, як показало проведене нами дослідження, найбільшого поширення у практичній діяльності підприємств України набули декілька з них: горизонтальний аналіз; вертикальний аналіз; аналіз із використанням коефіцієнтів (трендовий аналіз). Кожний з вказаних методів має свої позитивні й негативні сторони.
Найпростішим, на наш погляд, серед вище вказаних методів за методикою розрахунку, а не за своєю сутністю є горизонтальний аналіз. Позитивним є те, що при розрахунках абсолютних і відносних відхилень фактичних показників, що досліджуються, та відхилень від базисного рівня можна отримати досить цінну інформацію про фінансовий стан; виявити тенденції змін окремих статей або їх груп, що входять до складу фінансової звітності; обчислити базисні темпи зростання балансових статей і статей звіту про фінансові результати за декілька періодів та при достатності часового інтервалу спрогнозувати їх значення.
Одночасно з тим горизонтальний аналіз має й негативні посилки, які проявляються в період інфляції і значно знижують цінність інформації.
Уникнути негативного впливу цього методу частково, або повністю можливо шляхом коригування аналізованих показників на індекс інфляції.
Доцільність проведення вертикального аналізу вчені обґрунтовують таким чином:
- по-перше, переходом до відносних показників, що дозволяє проводити міжгосподарські порівняння результатів діяльності підприємств, які відрізняються величиною ресурсів, що використовуються, та інших об’ємних показників;
- по-друге, згладженням негативного впливу інфляційних процесів за допомогою відносних показників. Вплив інфляційних процесів можуть суттєво викривити абсолютні показники фінансової звітності, а отже ускладнити їх зіставлення в динаміці [8, с. 18]
Крім того у фінансовому аналізі широко застосовуються формалізовані критерії, або коефіцієнти та показники, що розраховуються за окремими формулами. Такий метод в науковій літературі відомий за назвою «аналіз тренду», або метод коефіцієнтів.
Отримані значення аналізуються як за абсолютною величиною, так і в динаміці (визначаються тенденції їх зростання або зниження), вони порівнюються з нормативними коефіцієнтами (еталонами), даними за попередні періоди, середньостатистичними показниками за галузями або по групі схожих підприємств. Формалізованість такого підходу в тому, що значення розрахованого показника (коефіцієнта) свідчить про достатньо конкретний стан справ на підприємстві.
В економічній літературі зустрічається багато коефіцієнтів і показників, які можуть надавати характеристику окремим сторонам фінансового стану діяльності підприємства.
Так російські вчені М. С. Абрютіна та А. В. Грачев об’єднують усі показники, що на їх погляд характеризують фінансовий стан підприємства, у п’ять груп:
1. Коефіцієнти платоспроможності і фінансової сталості.
2. Коефіцієнти кредитоспроможності підприємства і ліквідності його балансу.
3. Коефіцієнти оборотності.
4. Коефіцієнти, що характеризують фінансові результати.
5. Коефіцієнти, на підставі яких прогнозують потенційне банкрутство [5, с. 249].
Але найбільше поширення в країнах з розвинутим ринком набула п’ятифакторна модель Э. Альтмана, яка використовується в якості критерія при діагностиці банкрутства фірм. Розроблена ще у 1968 році, вона й досі має широке застосування.
За математичним змістом модель Є. Альтмана – це функція від групи показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи, і має вид:
, (1)
де 
інтегральний показник рівня погрози банкрутства (« 
- рахунок Альтмана»).
Коефіцієнти за Альтманом відповідно:
- характеризує структуру капіталу (відношення робочого капіталу як різниці між оборотними активами та короткостроковими зобов’язаннями до загальної вартості активів суб’єкта господарювання) та рекомендовано визначати за формулою 2
; (2)
- відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності) та рекомендовано визначати за формулою 3:
; (3).
- характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу та рекомендовано визначати за формулою 4:
; (4).
- визначає структуру капіталу підприємства та рекомендовано визначати за формулою 5:
; (5).
- відображає оборотність активів (кількість оборотів) та рекомендовано визначати за формулою 6:
. (6).
При значенні показника Z – рахунку Альтмана до 1,8 вірогідність банкрутства дуже висока, якщо показник коливається в межах від 1,81 до 2,7 - вірогідність банкрутства висока, від 2,71 до 2,99 включно - банкрутство можливо, від 3 та вище - банкротство маловірогідне. [9, с. 82; 3, с. 498; 6, 140].
Не дивлячись на те, що метод Альтмана є найпоширенішим, спиратися на нього повною мірою не слід, не тільки тому, що Альтман розраховував коефіцієнти діагностики підприємств для підприємств США та Європи, які діють в умовах розвитої ринкової економіки, а ще й тому, що «Z –рахунок» Альтмана не забезпечує можливості пов’язання майбутнього стану об’єкта діагностування з теперішнім його станом.
Очевидно, ми не є першими, хто помітив цю особливість. Таким висновок можна підтвердити існуванням розробленого вченими
Однак в подальшому вченими країн з розвинутою ринковою економікою було вироблено «Єдине правило фінансової стійкості функціонування підприємства» і тому при діагностиці вітчизняних підприємств, на наш погляд, необхідно вищеназваний метод зіставляти з такими методами, як «Єдине правило фінансової стійкості функціонування підприємства», а також з коефіцієнтами Бандурка.
Для більшого розуміння вищеописаних методів, викладемо їх аналіз:
1. «Єдине правило фінансової стійкості функціонування підприємства» має такий вигляд:
, (%), (7)
де: Тп – темп зростання прибутку;
ТСК – темп зростання власного капіталу;
ТОА – темп зростання оборотних активів;
ТОР – темп зростання об'єму реалізації (продажів);
ТА – темп зростання активів;
ТЗК – темп зростання позикового капіталу;
ТТЗК – темп зростання поточного позикового капіталу.
Вищеописана нерівність виводиться шляхом об’єднання двох нерівностей:
ТП > ТОП > ТА > 100%, та 
,
де темпи зростання довгострокового позикового та поточного позикового капіталу повинні бути меншими за 100%, тому що збільшення цих показників більше 100% треба розцінювати як кризовий стан на підприємстві та негативне явище в цілому; ТП, ТОП, ТА – відповідно темпи зростання в звітному періоді в порівнянні з попереднім прибутку, об’єму продажів та активів підприємства. [6, 57]. Таким чином, з даних нерівностей ми бачимо, що підприємство вважається фінансово стійким, якщо темпи зростання показників ТОР ,ТОА ,ТСК, ТП , ТА перевищуватимуть 100%, а ТЗК ,ТТЗК будуть меншими ніж 100%.
2. Коефіцієнти Бандурка. Один з методів діагностики економічної безпеки, але, на наш погляд, дані коефіцієнти відображають також і фінансову стійкість підприємства.
Основні коефіцієнти Бандурка, а також їх характеристика приведені нижче:
- показники фінансової стабільності:
а) коефіцієнт автономії:
,
де: КС - власний капітал;
КБ – балансовий підсумок капіталу.
Порогове значення цього коефіцієнта дорівнює 0,5; але чим ближче воно до одиниці, тим краще з погляду безпеки;
б) коефіцієнт ефективності підприємництва:
,
де Кр – «реальний капітал», втілений в будівлях, машинах, спорудах; він рівний основному капіталу за мінусом зносу;
А – активи балансу.
Коефіцієнт характеризує забезпечення умов функціонування капіталу економічною інфраструктурою, порогове значення - 0,5. [6, 64]
Оскільки порогове значення кожного з фінансових методів діагностики безпеки Бандурка складає 0,5, складемо загальну формулу даних коефіцієнтів, яка виглядатиме так:
,
де КА – коефіцієнт автономії
Кеф – коефіцієнт ефективності підприємництва.
Сума даних коефіцієнтів дорівнює 1, оскільки, як вже наголошувалося, кожний з коефіцієнтів має порогове значення 0,5 це, по-перше, а, по-друге, прирівнюємо нульову ліквідність даного комплексного коефіцієнта до 100 %, тобто 1.
Щоб увести дане рівняння в метод фінансової діагностики українського підприємства, необхідно його використовувати як обмеження в системі нерівностей. Головною нерівністю в цій системі буде Z-рахунок коефіцієнтів банкрутства Альтмана.
Дана система нерівностей викладена нижче:
Характеризуючи дану систему нерівностей слід зазначити, що:
1. Єдину нерівність коефіцієнтів фінансової безпеки слід використовувати для коректування Z-рахунка Альтмана (необхідно враховувати, що, якщо значення єдиної нерівності коефіцієнтів більше, ніж 1, то необхідно дане значення додати до значення Z-рахунка Альтмана, а якщо значення єдиної нерівності коефіцієнтів менше ніж 1, то необхідно віднімати із значення Z-рахунка Альтмана).
2. В Z-рахунку Альтмана приведено значення 2,7, оскільки, виходячи з розрахунків групи Українських учених під керівництвом Котелєвськой Н., заснованих на прикладній діагностиці Українських підприємств за допомогою Z-рахунка Альтмана, витікає, що значення 2,7 є граничним значенням стабільності українського підприємства по рахунку Альтмана.
3. Коефіцієнт 0,45 введений в систему нерівностей щоб уникнути мультиплікаційного ефекту, оскільки згідно визначенню Кейнса [7, 501], якщо розглядати нерівність Z-рахунка Альтмана, як агрегатну величину, а єдину нерівність коефіцієнтів - як структурну частину, яка впливає на агрегатну величину, і врахувати ту обставину, що єдина нерівність є обмеженням Z-рахунка, то можна стверджувати, що в даній системі нерівностей присутній ефект мультиплікатора. Розрахуємо коефіцієнт мультиплікатора. Згідно визначення, коефіцієнт мультиплікатора – відношення агрегатної величини до структурної частини. Спочатку нам необхідно визначити значення агрегатної величини. Для цього візьмемо інтервал значень від граничного значення дуже високої вірогідності банкрутства – 1,8 до граничного значення високої вірогідності банкрутства – 2,7 та розрахуємо середнє значення, тобто 
. Розрахуємо коефіцієнт мультиплікатора: 
. Отже, якщо, розглядати випадки, описані вище, то необхідно відзначити, що значення нерівності необхідне перед коректуванням Z-рахунка, помножити на 0,45 ( 
), щоб уникнути мультиплікаційного ефекту (1 розглядаємо із-за того, що 1 – граничний показник, який характеризує нульову ліквідність підприємства)
4. Корекція Z-рахунка проводиться у випадках, описаних вище, шляхом віднімання або додавання отриманого значення єдиної нерівності коефіцієнтів (помноженого на 0,45) з або до отриманого значення Z-рахунка Альтмана.
Правильність даної гіпотези перевіримо на прикладі двох умовних підприємств А і Б (форма власності – приватна, МЧП), діагностика яких приведена нижче. Діагностику проведемо за період, що передував звітному, щоб згодом перевірити динаміку розвитку підприємства за звітний період. Діагностика підприємств буде проводиться на підставі даних форм 1 і 2 фінансової звітності. Звітний період підприємств однаковий по протяжності і по даті проведення.
I. Продіагностуємо підприємство А за допомогою вищевказаного методу системи нерівностей:
1) Розрахуємо коефіцієнти п'ятифакторного Z-рахунка Альтмана :
= 
= 0,22
= 
= 0,51
= 
= = 7,7
= 
= 6,81
= 
= = 7,68
Z = 1,2 К1 +1,4 К2 + 3,3 КЗ + 0,6 К4 + 0,999 К5 = 1,2 · 0,22 + 1,4 · 0,51 + 3,3 · 7,7 + 0,6 · 6,81 + 0,999 · 7,68 = 38,15
Загальний коефіцієнт Z-рахунка складає 38,15 цей показник на 35,45 пункти більше ніж граничний показник. Це означає, що підприємство фінансово стале. Щоб уточнити фінансовий стан підприємства:
2) Розрахуємо коефіцієнти єдиної нерівності коефіцієнтів:
= 
= 0,9
= 
= 0,14
.
Значення єдиної нерівності складає 1,04. Це на 0,04 пункти більше, ніж граничне значення. Отже, можна відзначити, що на функціонування підприємства зовнішньої дії немає, підприємство автономно, але працює в агресивному середовищі. Враховуючи ефект мультиплікатора 2,25 дані значення коефіцієнта, додамо отриманий ефект 0,46 (1,04/2) до розрахованого вище значення Z-рахунка Альтмана. Отримаємо значення 38,61, яке (спираючись на значення таблиці коефіцієнтів банкрутства Z-рахунка Альтмана для українських підприємств) означає, що підприємство знаходиться у зоні мінімальної можливості банкрутства, тобто покращує прогноз фінансової стабільності для підприємства (значення перевищує коефіцієнт 3)
Перевіримо приведений вище аналіз за допомогою розрахунків по «Єдине правило фінансової стійкості функціонування підприємства»:
(%).
ТП = 
· 100 % = 41,5
ТСК = 
· 100 % = 107,2
ТОА = 
· 100 % = 113,8
ТОР = 
· 100 % = 83,6
ТА = 
· 100 % = 108,5
ТЗК = 
· 100 %, оскільки підприємство не мало позикового капіталу на початок періоду, а на кінець періоду сума склала 1342,6 те, отже, темп зміни складе 100 %
Підставимо значення:
= = 41,5 < 107,2 < 113,8 > 83,6 < 108,5 > 100
= 100 > 0 (%)
маємо: 3 невірних нерівності з 7 наведених , отже, можна сказати, що підприємство, не зважаючи на те, що фінансово стале, однак в подальшому можливо погіршення становища підприємства по таким показникам, як подальше збільшення одержання прибутку, збільшення власного капіталу, зростання об’єму реалізації. Таким чином ми уточнили висновки діагностики підприємства, заснованої на вживанні методу системи нерівностей.
II. Продіагностуємо підприємство Б за допомогою вищеописаного методу системи нерівностей:
,
1) Розрахуємо коефіцієнти Z-рахунка Альтмана:
= 
= 0,05
= 
= 0
= 
= = 7,11
= 
= 1,68
= 
= 7,06
Загальний коефіцієнт Z-рахунка складає 31,58. Цей показник на 28,8 пункти перевищує граничний показник. Це означає, що підприємство функціонує стабільно. Щоб уточнити фінансовий стан підприємства:
2) Розрахуємо коефіцієнти єдиної нерівності коефіцієнтів:
= 
= 0,6
= 
= 0,5
.
Значення єдиної нерівності складає 1,1. Це на 0,1 пункти більше, ніж граничне значення. Отже, можна відзначити, що на функціонування підприємства зовнішньої дії немає, підприємство автономно, але працює у відносно агресивному середовищі. Враховуючи ефект мультиплікатора 2,25 дані значення коефіцієнта, додамо отриманий ефект 0,49 (1,1/2,25) до розрахованому вище значення Z-рахунка Альтмана. Отримаємо значення 32,07, яке (спираючись на значення таблиці коефіцієнтів банкрутства Z-рахунка Альтмана для Українських підприємств) означає, що банкрутство підприємству не загрожує, тобто покращує і без того непоганий прогноз фінансової стабільності підприємства (значення в 12,05 рази перевищує 3 - значення фінансової стабільності)
Перевіримо приведений вище аналіз за допомогою розрахунків за «Єдиним правилом фінансової стійкості функціонування підприємства»:
(%).
ТП = 
· 100 %, оскільки підприємство не мало позикового капіталу на початок періоду, а на кінець періоду сума склала 333,1 те отже темп зміни складе 100 %
ТСЬК = 
· 100 % = 46,7
ТОА = 
· 100 % = 45,96
ТОР = 
· 100 % = 83,2
ТА = 
· 100 % = 84,5
ТЗК = 
· 100 %.
ТТЗК = 
· 100% = 269,4
Підставимо значення:
= 100 > 46,7 > 45,96 < 83,2 < 84,5 <100 = 100. < 269,4 %
маємо: 4 нерівності з 6 невірних, отже, можна сказати, що підприємство знаходиться в досить важкому фінансовому положенні. Таким чином, ми з'ясували, що прогноз для підприємства, який був заснований на методі системи нерівностей, не підтвердився. Якщо проаналізувати проведення діагностики пофакторно (по кожному з коефіцієнтів) можна помітити, що Z-рахунок Альтмана не повною мірою відображає фінансовий стан Українського підприємства – це в черговий раз доводить той факт, що Z-рахунок Альтмана розроблявся для діагностики підприємств США та країн Європи. Тому до тих пір, поки не буде проведена доробка Z-рахунка Альтмана необхідно застосовувати Метод системи нерівностей тільки з перевіркою його «Єдиним правилом фінансової стійкості функціонування підприємства».
Виходячи зі всього вищеописаного можна відзначити:
1. Не дивлячись на те, що метод Альтмана є найпоширенішим, спиратися на нього повною мірою не слід, оскільки Альтман розраховував коефіцієнти для діагностики підприємств США та Європи, і тому при діагностиці вітчизняних підприємств, на наш погляд, необхідно також даний метод зіставляти з такими методами, як «Єдине правило фінансової стійкості функціонування підприємства», а також з коефіцієнтами Бандурка.
2. Для більш зручної і якісної діагностики фінансового стану підприємства слід використовувати МЕТОД СИСТЕМИ НЕРІВНОСТЕЙ, в якому основною нерівністю виступає Z-рахунок Альтмана, а виведена ЄДИНА НЕРІВНІСТЬ КОЕФІЦІЄНТІВ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ БАНДУРКА виступає в ролі обмежень в системі нерівностей.
3. Значення Єдиної нерівності коефіцієнтів фінансової безпеки має мультиплікаційний ефект, оскільки згідно визначенню Кейнса, якщо розглядати нерівність Z-рахунка Альтмана, як агрегатну величину, а єдину нерівність коефіцієнтів розглядати, як структурну частину, яка впливає на агрегатну величину, і врахувати те, що єдина нерівність є обмеженням Z-рахунка, то можна затверджувати, що в даній системі нерівностей присутній ефект мультиплікатора.
4. Коефіцієнт мультиплікатора рівний 2,25 оскільки, згідно визначення, коефіцієнт мультиплікатора – відношення агрегатної величини до структурної частини, тобто 2,25/1, ( 2,25 ми отримаємо при розрахунку середнє значення інтервал значень від граничного значення дуже високої вірогідності банкрутства – 1,8 до граничного значення високої вірогідності банкрутства – 2,7, тобто .
5. При корекції Z-рахунка Альтмана, необхідно враховувати, що якщо значення єдиної нерівності коефіцієнтів більше, ніж 1, то необхідно дане значення (з врахованим коефіцієнтом мультиплікатора) додати до значення Z-рахунка Альтмана, а якщо значення єдиної нерівності коефіцієнтів менше ніж 1, то необхідно віднімати із значення Z-рахунка Альтмана.
6. Провівши фінансову діагностику двох вітчизняних підприємств, засновану на Методі системи нерівностей, були доведені всі припущення і твердження щодо методу системи нерівностей.
7. Слід також відзначити, що нерівність Z-рахунка Альтмана не зовсім коректно працює в умовах Українських економічних відносин. Тому необхідно Метод системи нерівностей перевіряти за допомогою «Єдиного правила фінансової стійкості функціонування підприємства» і лише в комплексі застосовувати для фінансової діагностики підприємства доти, поки не буде допрацьована модель нерівності Z-рахунка Альтмана для Українських підприємств.
ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ
1. Що ви розумієте під фінансовою діяльністю підприємства?
2. Які процедури включає аналіз фінансового стану діяльності підприємства?
3. Хто і коли повинен проводити аналіз фінансового стану підприємства ?
4. Яка інформація є необхідною для виконання аналізу фінансового стану підприємства?
5. За якими показниками здійснюють оцінку фінансового стану підприємства?
6. Навіщо слід проводити діагностику банкрутства підприємства?
7 Чи відрізняються ознаки банкрутства для підприємств промисловості, сільського господарства і невиробничої сфери?
8. Чому один і той самий показник (коефіцієнт) можна використовувати для аналізу фінансового стану підприємства і для діагностики банкрутства?
9. Які існують форми бухгалтерської звітності?
10. Проаналізуйте фактори, що впливають на зміну прибутку від реалізації продукції.
11. Що таке рентабельність? Як розраховують рівень рентабельності?
12. Розкрийте зміст зовнішніх факторів, що обумовлюють фінансову кризу підприємства?
13. Що таке банкрутство? Які існують ознаки банкрутства?
14. Які існують моделі прогнозування банкрутства?
15. Розкрийте зміст зовнішніх і внутрішніх факторів банкрутства.
Тема 3. Складання та узгодження плану фінансової санації підприємств
Питання до теми
3.1. Складання плану фінансової санації підприємства
3.2. Структурно-логічна схема плану фінансової санації
3.3. Погодження плану фінансової санації та контроль за його виконанням
Ключові слова:
Принципи санації;
Література:
Онисько с. 8-21; Тюріна 9-41; Елецьких с. 6-30
3.1 Складання плану фінансової санації підприємства
Ефективність виробничої діяльності підприємства в умовах кризових ситуацій стає можливою лише за умови розробки плану фінансового оздоровлення виробничої програми і прогнозу соціально-економічного розвитку підприємства на перспективу.
Саме в плануванні й закладена головна ідея – домінантна функція розвитку і управління виробництвом. Коли є чітко визначена ідея фінансового оздоровлення підприємства, тоді визначаються організаційно-технічні шляхи і функції управління щодо реалізації цієї мети.
Розробка планів санації здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 року.
Мета складання плану санації – оздоровлення фінансово-майнового стану боржника, погашення вимог кредиторів і запобігання визнанню боржника банкрутом.
Цей документ розробляють, як правило, фінансові та контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представники потенційного санатора, незалежні аудиторські та консалтингові фірми.
Об’єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності та ін.
Проблема полягає в узгодженні ключових параметрів плану санаційних заходів (обсяг потреби в капіталі, джерела фінансування, фактор ризику) між підприємством та інвесторами.
План санації – це засіб реалізації монетарних та немонетарних стратегічних цілей санації підприємства.
План санації розробляється на базі стратегії санації і містить у собі техніко-економічне обґрунтування санації, перелік заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, оцінку ефективності санаційних заходів.
Під час розроблення плану санації рекомендується керуватися такими принципами:
– науковість – підсумовує основні риси планування, забезпечує реальність, ефективність запрограмованих завдань;
– об’єктивність – інструмент і спосіб визначення чіткого розмежування між фактичними можливостями підприємства, власною точкою зору та висновками;
– конкретність – правдиве та однозначне висвітлення та передання інформації;
– змістовність – розгляд і обґрунтування лише тих обставин, які стосуються процесу санаційних заходів;
– реальність – правдиве відображення проблематики кризи з відображенням всіх параметрів науково-обґрунтованого ланцюга аргументів її подолання;
– завершеність – забезпечення подолання всіх найважливіших обставин діяльності підприємства (недопущення окремих позицій плану та неповністю перевірених даних).
3.2 Структурно-логічна схема плану фінансової санації
План санації боржника має включати наступні заходи:
– відновлення платоспроможності боржника,
– строки здійснення таких заходів,
– умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема, шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора,
– строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам,
– умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань,
– строк відновлення платоспроможності боржника.
План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів (рис. 3.1).
Третій розділ є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.
Складовими частинами третього розділу є:
· План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводитися за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства;
· План виробництва та капіталовкладень: містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його "вузькі" місця, комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тім, щоб досягти конкурентних переваг. Слід указати, яку саме обладнання, технічну документацію, технологію, "ноу-хау", у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних, оцінюють споживи в інвестиціях. План виробництва та капіталовкладень складається у формі бюджету.
| Вступ | Загальна характеристика підприємства: - правова форма організації бізнесу та форма власності; - організаційна структура; - сфера діяльності; - історична довідка |
| 1-й розділ | Аналіз вихідних даних: - оцінка зовнішнього середовища; - аналіз фактичного фінансового стану підприємства; - аналіз причин кризи та аналіз слабких й сильних місць підприємства; - стан ринків збуту продукції; - наявний потенціал підприємства; - обґрунтування доцільності санації |
| 2-й розділ | Стратегія санації, оперативна (CRASH) – програма: - стратегічні цілі санації (дерево цілей); - каталог оперативних заходів щодо відновлення ліквідності |
| 3-й розділ | План санаційних заходів: А. план маркетингу та оцінка ринків збуту; Б. план виробництва та капіталовкладень; В. організаційний план; Г. фінансовий план |
| 4-й розділ | Ефективність санації та заходи для реалізації плану: - організація реалізації санації; - критерії оцінки ефективності; - оперативний санаційний контролінг; - можливі ризики в процесі виконання; - суми можливих збитків; - можливий обсяг додаткового прибутку |
Рис. 3.1 - Структурно-логічна схема плану санації
· Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення ррганізації менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.
· Фінансовий план включає:
а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;
б) баланс грошових надходжень та витрат;
в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під годину санації та після її проведення);
г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).
У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел.
Четвертий розділ містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації.
Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:
· ліквідність та платоспроможність;
· прибутковість;
· додаткова вартість, створена в результаті санації;
· конкурентні переваги.
3.3 Погодження плану фінансової санації та контроль за його виконанням
Відповідно до норм Закону України 1992 р., план санації, як правило, розробляється керуючим санацією та надається ним для схвалення комітету кредиторів протягом трьох місяців із дня винесення ухвали про санацію боржника. Якщо боржник має інвесторів, то план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.
Розроблений проект плану санації розглядається комітетом кредиторів. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів членів комітету.
Комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень:
– схвалити план санації боржника, подати його на затвердження до господарського суду;
– відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
– відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов’язків та про призначення нового керуючого санацією.
Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше 5 днів з дня проведення засідання комітету кредиторів.
Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала. У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, господарський суд продовжує строк санації.
Рис. 3.2. Підготовка і затвердження плану санації (складено авторами за Законом)
Для реалізації плану санації керуючий санацією приймає в господарське ведення майно боржника та бере на себе обов’язки:
– провести інвентаризацію майна боржника;
– здійснювати управління справами боржника;
– відкрити спеціальний рахунок для проведення процедури санації та здійснення розрахунків з кредиторами;
– здійснювати стягнення дебіторської заборгованості з дебіторів боржника.
Керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів. Протягом всього часу керування він забезпечує контролінгові функції, управління системою відносин фінансової санації, облікову та звітну діяльність на підприємстві.
Після завершення процедури санації керуючий санацією має скласти та подати на розгляд комітету кредиторів письмовий звіт. Такий звіт подасться за п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації.
У звіті керуючого санацією обов'язково мають міститися відомості, передбачені ч. 2 ст. 21 Закону України 1992 р. та докази задоволення вимог конкурсних кредиторів згідно з реєстром.
Законодавство передбачає типову структуру звіту керуючого санацією. Обов’язковими є наступні складові звіту:
– баланс боржника на останню звітну дату;
– рахунок прибутків і збитків боржника;
– відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника;
– відомості про дебіторську заборгованість бо
– ржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника;
– відомості про стан кредиторської заборгованості боржника на дату подання звіту.
Залежно від результатів, отриманих при виконанні плану санації боржника (відновлення платоспроможності боржника, встановлення неможливості відновлення платоспроможності або закінчення встановленого строку санації та ін.), керуючий санацією одночасно з поданням звіту має зробити комітету кредиторів одну із пропозицій:
– про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв’язку з відновленням платоспроможності боржника;
– про прийняття рішення щодо припинення процедури санації та укладення мирової угоди;
– про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації;
– про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Комітет кредиторів має розглянути звіт керуючого не пізніше 10 днів від дати його надходження.
Пропозиції керуючого санацією, які містяться у ч. 3 ст. 21 Закону України 1992 р. мають для комітету кредиторів рекомендаційний характер.
Тому комітет кредиторів може прийняти будь-яке із нижчезазначених рішень:
– про звернення до господарського суду з клопотанням щодо припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника;
– про звернення до господарського суду з клопотанням щодо продовження встановленого строку процедури санації;
– про звернення до господарського суду з клопотанням щодо припинення процедури санації визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
– про звернення до господарського суду з клопотанням щодо припинення процедури санації й укладення мирової угоди.
Не пізніше 5 днів після дати проведення засідання комітету кредиторів звіт керуючого санацією, розглянутий комітетом кредиторів, протокол засідання комітету кредиторів, реєстр вимог кредиторів та скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого зборами кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні, надаються господарському суду.
Зазначені документи розглядаються господарським судом, про час і місце розгляду повідомляється керуючий санацією та кредитори, які подали скарги.
За результатами судового засідання, на якому розглядається звіт керуючого санацією, господарський суд може винести одну із таких ухвал:
1) Ухвалу про затвердження звіту керуючого санацією.
2) Ухвалу про відмову в затвердженні звіту керуючого санацією.
3) Ухвалу про продовження санації.
4) Ухвалу про затвердження мирової угоди.
Кожна із названих ухвал тягне за собою відповідні юридичні наслідки.
ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ
1. Що таке план фінансової санації підприємства?
2. Які існують принципи розробки плану фінансової санації підприємства?
3. Охарактеризуйте структуру плану фінансової санації підприємства.
4. Які існують підходи щодо відновлення платоспроможності боржника?
5. Розкрийте зміст основних складових фінансового блоку у плані фінансової санації.
6. Які документи додаються до плану фінансової санації підприємства?
7. Визначить функції комітету кредиторів підприємства.
8. Як здійснюється контроль за виконанням плану фінансової санації підприємства?