Фінансування санаційних заходів за рахунок позикового капіталу
Політика залучення позикових засобів являє собою частина загальної стратегії формування капіталу, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.
Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів включає наступні основні етапи:
1. Аналіз залучення і використання позикових засобів у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових засобів підприємством, а також оцінка ефективності їхнього використання. Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання позикових засобів на підприємстві в сформованих обсягах і формах.
2. Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді. Ці засоби залучаються підприємством на строго цільовій основі, що є однією з умов наступного ефективного їхнього використання. Особливо цьому аспект важливий для підприємств, що терплять кризу.
Основними цілями залучення позикових засобів підприємствами є:
· поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. В даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати цілком цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок позикових засобів;
· забезпечення формування перемінної частини оборотних активів. Яку би модель фінансування активів не використовувало підприємство, у всіх випадках перемінна частина оборотних активів частково або цілком фінансується за рахунок позикових засобів;
· формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. Метою залучення позикових засобів у цьому випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація); відновлення основних засобів (фінансовий лізинг) і т.п.;
· інші тимчасові нестатки. Принцип цільового залучення позикових засобів забезпечується й у цьому випадку, хоча таке їхнє залучення здійснюється звичайно на короткі терміни й у невеликих обсягах.
3. Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів. Максимальний обсяг цього залучення диктується двома основними умовами:
а) граничним ефектом фінансового левериджу. Тому що обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума використовуваного власного капіталу може бути визначена заздалегідь. Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованому коефіцієнті фінансового левериджу обчислюється граничний обсяг позикових засобів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;
б) забезпеченням мінімальної фінансової стійкості підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучення позикових засобів.
4.4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, приваблюваного підприємством із зовнішніх. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства в позиковому капіталі
4.5. Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, приваблюваних на коротко- і довгостроковій основі. Розрахунок потреби в обсягах коротко- і довгострокових позикових засобів ґрунтується на цілях їхнього використання в майбутньому періоді. 
Розрахунок необхідного розміру позикових засобів у рамках кожного періоду здійснюється в розрізі окремих цільових напрямків їхнього майбутнього використання. Метою цих розрахунків є встановлення термінів використання приваблюваних позикових засобів для оптимізації співвідношення довго- і короткострокових їхніх видів.
Співвідношення позикових засобів, приваблюваних па коротко- і довгостроковій основі, може бути оптимізовано також з урахуванням вартості їхньому залученні.
4.6. Визначення форм залучення позикових засобів. Ці форми диференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових засобів підприємство здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.
4.7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позикових засобів.
4.8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До числа найважливіших з цих умов відносяться: а) термін надання кредиту; б) ставка відсотка за кредит; в) умови виплати суми відсотка; г) умови виплати основної суми боргу; д) інші умови, зв'язані з одержанням кредиту.
Термін надання кредиту є однією з визначальних умов його залучення. Оптимальним вважається термін надання кредиту, протягом якого цілком реалізується мета його залучення (наприклад, іпотечний кредит - на термін реалізації інвестиційного проекту; товарний кредит - на період повної реалізації закуплених товарів і т.п.).
Ставка відсотка за кредит характеризується трьома основними параметрами: її видом і розміром:
По застосовуваних видах розрізняють фіксовану ставку відсотка (установлювану на весь термін кредиту) і ставку відсотка, що плаває, (з періодичним переглядом її розміру в залежності від зміни дисконтної ставки центрального банку, темпів інфляції і кон'юнктури фінансового ринку). Час, протягом якого ставка відсотка залишається незмінної, називається процентним періодом. В умовах інфляції для підприємства кращою є фіксована ставка або ставка, що плаває, з високим процентним періодом.
Розмір ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінці його вартості. По товарному кредиті він приймається при оцінці в розмірі цінової знижки продавця за здійснення негайного розрахунку за поставлені товари, вираженої в річному вирахуванні.
Умови виплати суми відсотка характеризуються порядком виплати його суми. Цей порядок зводиться до трьох принципових варіантів: виплаті всієї суми відсотка в момент надання кредиту; виплаті суми відсотка рівномірними частинами; виплаті всієї суми відсотка в момент сплати основної суми боргу (при погашенні кредиту). За інших рівних умов кращим є третій варіант.
Умови виплати основної суми боргу характеризуються періодами, що передбачаються, його повернення. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: частковому поверненню основної суми боргу протягом загального періоду функціонування кредиту; повному поверненню всієї суми боргу після закінчення терміну використання кредиту; повернення основний або частини суми боргу з наданням пільгового періоду після закінчення терміну корисного використання кредиту. За інших рівних умов третій варіант є для підприємства краще.
Інші умови, зв'язані з одержанням кредиту, можуть передбачати необхідність його страхування, виплати додаткової комісійної винагороди банкові, різний рівень розміру кредиту стосовно суми застави або застави і т.п.
4.9. Забезпечення ефективного використання кредитів. Критерієм такої ефективності виступають показники оборотності і рентабельності позикового капіталу.
4.10. Забезпечення своєчасних розрахунків по отриманих кредитах. З метою цього забезпечення по найбільш великих кредитах може заздалегідь резервуватися спеціальний поворотний фонд. Платежі по обслуговуванню кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.
Поведінка кредиторів щодо боржника цілком залежить від обраної ними стратегії:
– агресивна стратегія – вони можуть звернутися в арбітражний суд з заявою про оголошення підприємство банкрутом, добитися проведення ліквідаційної процедури, реалізувати майно підприємства і за рахунок виручених грошових коштів погасити зобов’язання боржника;
– стратегія очікування може застосовуватися, коли у боржника виникли тимчасові фінансові труднощі. У такому разі кредитор оголошує мораторій, який оформляється додатковою угодою. Кредитор зупиняє надання додаткових кредитів та займає очікувальну позицію;
– стратегія участі у санації виникає тоді, коли, по-перше, суми неповернених грошових коштів значні і, по-друге, коли кредитор зацікавлений в участі у керуванні підприємством-боржником.
Фінансова участь кредиторів у санації боржників може набирати таких форм:
· реструктуризація або пролонгація заборгованості;
· списання всієї або частини заборгованості;
· надання санаційних кредитів.
Форма участі кредиторів у санації істотно залежить від характеру їхніх фінансових та господарських стосунків із боржником. Відповідно розрізняють такі групи кредиторів:
· банки та інші фінансово-кредитні установи;
· постачальники сировини та матеріалів;
· споживачі готової продукції (за авансами одержаної);
· працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);
· державні органи (заборгованість щодо розрахунків із бюджетом та за позабюджетними платежами).
Участь кожної з цих груп у санації залежить від законодавчих обмежень щодо надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості, а також від мотивацій кредиторів.
Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємства-боржника можуть застосовуватися в досудовому порядку, тобто до початку провадження справи про банкрутство неспроможного підприємства. Під час провадження справи на будь-якому її етапі між боржником і кредиторами може бути укладена мирова угода, згідно з якою кредитори також можуть брати участь у санації боржника. Механізм укладання й виконання мирової угоди та здійснення санації за рішенням арбітражного суду розкривається далі.
Загроза банкрутства й зумовлені цим негативні економічні та соціальні наслідки змушують працівників підприємства робити свій внесок у фінансування санації. Основною причиною їхньої фінансової участі в санації підприємства є надія зберегти робочі місця, особливо в період, коли через дефіцит альтернативних робочих місць працівники почуваються залежними від підприємства.
Персонал підприємства може фінансувати санацію в таких формах:
· відстрочення або відмова від винагороди за виробничі результати;
· надання працівниками позик;
· купівля працівниками акцій свого підприємства.
В Україні діє порядок, згідно з яким керівництво підприємств, що приватизуються, має право додатково викупити за грошові кошти за номінальною вартістю пакет акцій акціонерних товариств, створених у процесі акціонування державних підприємств. Розмір пакета акцій, який може бути запропонований Фондом державного майна керівництву підприємства, не повинен перевищувати 5% статутного фонду.
Законодавством України передбачено специфічну форму санації в разі, коли трудовий колектив державного підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, за згодою кредиторів орендує або викуповує це підприємство у власність, беручи на себе його борги. Трудовий колектив може в такому разі реалізувати своє право на участь у санації згідно з вимогами Закону України «Про оренду державного майна». Законом передбачено, що трудовий колектив має заснувати певний вид господарського товариства і вже в цій новій ролі пропонувати послуги санатора державного підприємства, яке зазнало фінансового краху. За наявності кількох претендентів на участь у санації державного підприємства господарське товариство, засноване членами трудового колективу, не користується жодними перевагами порівняно з іншими претендентами і мусить брати участь у конкурсі на загальних засадах.
У цьому разі відбувається зміна власності: державне підприємство перетворюється на товариство з будь-якою іншою структурою (найчастіше акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю).