Нормативність уживання граматичних форм прикметника

Прикметник – це частина мови, яка виражає ознаку предмета і від­повідає на питання який? чий? За значенням прикметники поділяють на якісні, від­носні і присвійні.Якісні прикметники виражають ознаки кольору, запаху, розміру, форми, гучності, смаку, які без­посередньо сприймають органи чуттів (синій, великий, запашний, кис­лий, тихий), ознаки, що позначають часові, ві­ко­ві, розумові, фізичні якості (давній, мо­лодий, хоробрий, мудрий, здоровий, ху­дий), дають загальну оцінку (гарний, по­ганий, веселий). Відносні прик­мет­ники виражають ознаку за від­ношенням до предмета (університетська бібліотека), матеріалу (де­рев’яний стіл), міс­ця (міський парк), дії (бігова доріжка), сталого відно­шення (обов’яз­ковий). Присвійні прикметники вказують на належність предмета певній істоті: бать­ків портфель, Софіїна книжка.
Якісні прикметники утворюють ступені порівняння.

Ступені порівняння прикметників
Вищий ступінь порівняння вказує на більший рівень вияву ознаки. Має дві форми: просту і складену.
Просту форму утворюють за допомогою суфіксів -ш-, -іш-: молодий – мо­лодший, білий – біліший, ясний – ясніший, ти­хий – тихший, тихіший, важ-
кий – важчий, товстий – товщий, товстіший.
При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ш- прикметникові суфікси -к-, -ок-, -ек- зникають: тонкий – тонший, далекий – дальший. Приголосні г, ж, з у поєднанні з суфіксом -ш- змінюють на –жч-, а с – на -щ-: низький – нижчий, дорогий – дорожчий, вузький – вужчий, дужий – дужчий, високий – вищий.
Для деяких прикметників вищий ступінь утворюють від інших основ: гар­ний – гарніший, кращий; великий – більший; поганий – гірший; добрий – добріший, кращий.
Cкладену(аналітичну) форма вищого ступеня порівняння утворюють за допомогою додавання слова більш або менш до звичайної форми прик­метника: більш ефективний, більш відомий, менш важливий.

Найвищий ступінь порівняння вказує на максимальну міру вияву оз­наки: найгарніший, найбільший. Має дві форми: просту і складену.
Просту форму утворюють додаванням до форми вищого ступеня пре­фіксів най-, якнай-, щонай-: найвищий, найбільший, якнайвищий, якнай­біль­ший, як­най­дужчий, щонай­швид­ший.
Складену форму утворюють за допомогою слова най­більш і звичайної форми прикметника: найбільш зручний, найбільш ясний.
Аналітичні форми мають відтінок книжності. Їх вжива­ють здебільшого в науковому й офіційно-діловому стилях паралельно з прос­тою формою. У всіх інших стилях слід віддавати перевагу простим формам вищого і найвищого ступенів: гарніший, найдосконаліший, зрозуміліший, най­просто­ріший, весе­лі­ший, найвірогідніший, стриманіший, найефективніший.

Існують прикметники, якіне утворюють ступенів порівняння. До них належать:
1) відносні прикметники – сталевий, оксамитовий, нічний, викла­дацький;
2) прикметники, що виражають абсолютну якість: сліпий, глухий, босий;
3) назви мастей тварин: буланий, зозулястий, вороний;
4) назви кольорів, що виникли в результаті зміни значення колишніх відносних прикметників: апельсиновий колір, салатовий відтінок;
5) прикметники з суфіксом здрібнілості: -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: малесенький, тонюсінький, легенький;
6) прикметники з суфіксами згрубілості -езн-, -енн-: величезний, довже­лезний, товстенний;
7) прикметники з суфіксами неповного вияву ознаки -ав-, -уват-: білуватий, жовтавий;
8) прикметники з префіксом пре-: предобрий, прегарний;
9) прикметники з префіксами над-, за-, ультра-, яківказують на мак­си­мальний рівень вияву ознаки: надзвичайний, заши­рокий, ультра­швидкий;
10) прикметники з префіксом не-: недобрий, нешвидкий;
11) незмінювані прикметники іншомовного походження: бордо, беж;
12) більшість складних прикметників: жовто-зелений, сорокарічний.

Типові порушення норми:
1) Одночасне вживання простої та складеної форм ступенів порівняння: більш точніше замість точніше, найменш уважніший замість найменш уважний.
2) Утворення найвищого ступеня порівняння за допомогою слова самий: самий поганий замість найгірший, самий кращий замість найкращий.
3) Поєднання порівнянь із прикметниками вищого ступеня у формі родового відмінка без прийменника на взірець російської мови: краще всього, старший мене, глибший інших. Іноді можна почути разючий покруч: “У зайця задні ноги довше передніх”, “Він старанніше інших студентів своєї групи”, що виникає внаслідок поєднання прислівникової форми з родовим відмінком означуваного слова. Пригадаймо, що вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників від, за, над, проти з відповідними відмінками або сполучників як, ніж. Тому треба казати: “задні ноги довші, ніж (як або за) передні”, “довші проти (від) передніх”, “старанніший за (від або проти) інших студентів”, “старанніший, ніж (як) інші студенти”, “краще над (за, ніж, як) усе”, “краще від усього”, “старший від (за, проти) мене”, “старший, ніж (як) я”, “глибший за (від, над, проти) інших”, “глибший, як (ніж) інші”.
4) Використання форми вищого ступеня у значенні найвищого. У газет­них публікаціях та й в усних виступах часто натрапляємо на вислови “зібралися кра­щі люди села”, “відзначимо голов­ніші здобутки та надбання”, “проана­лі­зуй­мо вірогідніші шляхи вирішення проблеми”. Загальновідомо, що форму вищого сту­пеня вживають тоді, коли щось порівнюють за певними ознаками: кращі за ін­ших, головніші від інших, вірогідніші, ніж інші. Вищий сту­пінь порівняння прик­­метників не має значення, синонімічного із формою найвищого ступеня. Ро­сійське “высшая мера наказания” – це по-українському не вища, а “найвища мі­ра покарання”; “высшее качество” – це не вища, а “найвища якість”; сло­во­спо­лучення “высшая аттеста­цион­ная комиссия” треба б перекласти “найвища атес­таційна комісія” і т. ін. Отож і в наз­ва­них вище ситуаціях слід було ска­за­ти так: “зібралися найкращі люди села”, “від­зна­чимо найголовніші здобутки та надбання”, “проаналізуймо найвірогідніші шляхи вирішення проблеми”.
Присвійні прикметникивказують на належність предмета певній особі або істоті.Відповідають на питання чий? чия? чиє? Присвійні прикметники ут­во­рюють від іменників за допомогою суфіксів -ин-, -їн-, -ів-, -ач-.
Від назв осіб, іменників 1-ї відміни, присвійні прикметники утворюють за допомогою суфікса -ин-: сестрин, Миколин, Галин, Настин. Суфікс -ін- (на письмі -їн-)вживають тільки після й (Маріїн, Софіїн).
При цьому, якщо основа слова закінчується на приголосні г, к, х, від­бу­ва­ється чергування г – ж, к – ч, х – ш: Ольжин, тітчин, свекрушин.
До іменників другої відміни твердої групи додають суфікс -ів-, який у жіночому і се­ред­ньому роді чергується з -ов-: бать­ків піджак – батькова куртка – батькове пальто; до іменників м’якої і мішаної групи – суфікс -ів-
(-їв-), який у жіночому і середньому роді чергується з -ев-, -єв-: Василів зо-
шит – Василева книжка – Василеве пальто; Андріїв зошит – Андрієва книж-
ка – Андрієве пальто. Присвійні прикметники, утворені від імен і прізвищ, пи­шуть з великої букви.
Від назв тварин присвійні прикметники утворюють за допомогою суфіксів -ач-, -ин-: птах – пташиний, орел – орлиний, миша – мишачий, крокодил – крокодилячий.
У текстах офіційного стилю присвійні прикметники вжи­ва­ють дуже рідко, тут пе­ре­ва­жа­ють відносні прикметники на -ський: шевченківський, ректорський.

Тверда і м’яка група прикметників
До м’якої групи належать прикметники, які під час відмінювання мають закінчення -ій; -ього; -ьому; -ій, -ього; -ім; -ьому, -ім: вечірній; вечірнього; ве­чірньому; вечірній, вечірнього; вечірнім; на вечірньому, на вечірнім. Прик­мет­ники твердої групи мають за­кінчення -ий; -ого; -ому; -ий, -ого; -им, -ому, -ім: природний; природного; природному; природний, природного; природ­ним; на природному, на природнім.