Переяславська рада та укладення Березневих статей
Поштовхом до проведення ради був проведений 1 жовтня 1653 р. Земський собор-рішення «взяти під свою руку» Військо Запорізьке, а також розпочата 31 груднявійна проти Польщі.8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Укр під протекторат Моск держ при збереженні осн прав і вольностей Війська Запорізького. Рада започаткувала оформлення моск-укр відносин, бо ніяких письмових домовленостей у Переяславі укладено не було. Особливість укр.-моск. договору-група документів від кожного зі станів – окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків.
Остаточний юридичний статус Укр у складі Росії -„Березневі ст” 1654 р.Козаки запропонували 23 статті, які повезли у Москвуген суддя Самійло Зарудний та переяславський полковник Павло Тетеря.Проте прийнято з них 17: -зберігалася республіканська форма правління і військ-адмін с-ма на чолі з гетьманом, територ. поділ, в містах зберігалося право на самоуправління, незалежність у проведенні внутр політики(крім Польщі й Тур), 60 тис. козацького війська, контроль над збиранням податків .Укр і Моск держ- конфедерація.
8. Дипл зусилля Б.Х. в період від поразки під Берестечком до Жванецької компанії
За відсутності Б.Х., який був у кримського хана в полоні, козацька старшина під час облоги поляками укр.. війська під Берестечком 18-30 червня 1651 р.,вступила у переговори з королем, намагаючись домогтися примирення на умовах Зборівського договору 1649 р.,однак зазнала невдачі. Проте розгортання визвольної боротьби під Білою Церквою змусили Миколу Потоцького вступити у переговори з гетьманом. Українська сторона хотіла зберегти чинність Зборівського договору, але внаслідок затримки підходу татар Б.Х. змушений був поступитися. Так був укладений 18 серпня 1651 р. Білоцерківський мирний договір, який передбачав: автономія козацької держави обмежувалася тепер лише Київським воєводством, чисельність козаків скорочувалася до 20 тис., гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, а польські пани могли повернутися у свої маєтки; гетьман позбавлявся права на міжнародні відносини з іншими державами, зобов’язувався розірвати союз із Кримським ханом.
Відмова сейму взимку 1652 р. визнати договір та невдоволення ним різних прошарків населення прирекли його на провал. Перемога Б.Х. 1-2 червня під Батогомпризупинила його чинність, а відтак ознаменувала виборення козацькою Україною незалежності. Річ Посполита відхилила пропозиції укр.. уряду й наполягала на прийнятті умов Білоцерківського договору. Зі свого боку, щоб досягти компромісу і уникнути воєнних дій, гетьман погоджувався на поновлення статей Зборівського договору. У жовтні 1652 р. під час переговорів з польськими комісарами гетьман відхилив вимоги короля задовольнитися умовами Білоцерківського договору і висунув свою: Ян Казимир повинен присягнути на дотриманні Зборівського договору, обидві сторони досягли згоди перенести роботу комісії на початок 1653 р. Проте засідання комісії були перервані наступом польських підрозділів, що призвело до розриву дипломатичних відносин спроба Б.Х. поновити їх у липні 1653 р. за допомогою посольства А. Ждановича зазнала невдачі, його арештували. 22 серпня 1653 р. польська армія перейшла в наступ. Розпочалася Жванецька кампанія, під час якої Річ Посполита й Кримське ханство порозумілися за рахунок укр.. інтересів. Укладена між ними 5 грудня усна Камянецька угода. Стосовно України підтверджувались лише права і вольності козацтва. Про автономію на умовах Зборівської угоди навіть не згадувалось. Татарам було надано можливість збирати данину та брати ясир на зх.-укр землях.
Також на цей період припадають активні дипл відносини Укр та Молдови. Адже у травні-червні 1652 р. відбувся 2 молдовський похід, тому що Василь Лупул не виконав своїх зобов’язань. Все завершилось тим, що Тиміш все-таки одружився із Розандою. Але в той час занепокоєні укр.-молд. союзом Польща, Валахія і Трансільванія об’єднуються в антиукр союз. Відповідно навесні 1653 р. вони захоплюють м. Ясси, на допомогу Лупулу приходить Тиміш, який в квітні 1653 р. йде на Волощину, проте зазнає там поразки і повертається знов на Укр.
7. Розвиток укр. дипломатії (лютий 1649р. – весна 1651 р.)
Особл знач для Укр мали її відносини з Туреччиною. Було укладено укр.-тур угоду в 1649 р., що надавала укр купцям право вільного плавання Чорним морем і право безмитної торгівлі в портах Османської імп. Новий етап в укр.-тур відносинах почався в липні 1650 р., коли Б.Х. із великими почестями зустрів турецьке посольство. Гетьман зобов’язався не допускати морських походів запорожців, не брати участі у ворожих акціях щодо Порти, підтримувати союз із Кримом. В кінці року Мегмед 4 -ухвала взяти Укр під протекцію Порти.
Підтримувала Укр в її боротьбі проти Польщі Венеціанська республіка(вбачала в укр.. козацтві свого союзника проти Туреччини). З метою укладення угоди про антитур союз Венеції та Укр 1650 р. до Б.Х. прибуло посольство Альберто Віміни. І хоча згоди досягнуто не було (Україна не могла вести війну на той час проти свого союзника – Тур і Польщі одночасно), дружні міждержавні відносини не уривалися.
Англія також підтримувала Укр у боротьбі. Кромвель убачав у нац-визв війні укр. народу прояв загальноєвропейської боротьби проти Контрреформації.- своїми діями відволікав католицькі держави від реальної допомоги Речі Посполитій.
Швеція, обстоюючи свої інтереси, була готова розпочати війну проти Польщі. Добре інформований про політику європейських держав Б.Х., прагнув установити дипл відносини із шведським королем і отримати від нього допомогу.
Гетьманський уряд встановив і постійно підтримував контакти з болгарами, сербами та греками. Складнішим було ставлення до війни Московії, Волощини та Молдови. Кожна з цих країн хоча на словах і підтримувала Б.Х., проте з допомогою не квапилася, прагнучи використати війну задля власних інтересів. Так, в 1650 р. Б.Х. здійснив молдавський похід, після якого Молдова розірвала союз з Польщею, а обєдналася з Укр, при чому, згодом родинними зв’язками(1652Тиміш Хмельницький і Розанда Лупул).
Впродовж весни-літа 1651 р. Б.Х. покликаючись на воєнні дії проти Польщі, ухилився від складання присяги Мегмеду 4, саме прихильне ставлення Порти до козацької Укр утримувало Кримське ханство від ворожих дій проти неї.
10. Хід військових дій у 1654 – 1657 рр.
Після укладення союзу між Московією та Укр відбулося перегрупування осн учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Осн маса моск військ та загони козаків під командуванням ніжинського полковника Івана Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. пол-татарське та укр-моск. війська зійшлися під Охматовом (Черкаська обл..). Місце бою назвали «поле дрожі», через великі морози, тому й битв назвали – Дрижипільська. Пол-татар. військо зазнало поразки, проте остаточно звільнити Брацлавщину не вдалося.
У липні 1655 р. Б.Х. рушив в Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок пол. війська розбиті. Польща виявилася неспроможною вести далі бойові дії- цим скористалася Швеція-9 липня оголосила війну Польщі.
Після битви під містечком Озерна 12 листопадабуло укладено угоду між гетьманом і кримським ханомпроне втручання Криму у війну Укр й Московії проти Польщі. Договір дав можливість уникнути неочікуваного нападу з боку татар.
Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і без відома України уклала з нею Віленське перемиря – 24 жовтня 1656 р. Це була на думку Б.Х. зрада царя, тому він почав шукати нових союзників. Реальними претендентами були Трансільванія і Швеція. Відносини з Трансільванією Б.Х. встановив ще у 1648 р. Та вони не були міцними. А вже 8 жовтня 1656 р. було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої. Трансільванський князь Юрій ІІ Ракоці обіцяв допомогти гетьману відвоювати Галичину і частину Білорусі, визнавав за гетьманом титул князя і підтримав його намір передати цей титул своєму синові Юрію. Дипломатичні зв’язки із Швецією Б.Х. розпочав 1652 р. і підтримував наділі. Проте намагання укласти союз із шведами були марні. Але у грудні 1656 р. Юрій ІІ Ракоці підписав зі шведським королем трактат «вічного миру». Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансільванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансильванців. Тому 1656 р. зв’язки українців зі шведами стали регулярними, проте перші не спішилися віддавати укр.. землі, що були під Польщею. У січні 1657 р. шведи представили проект союзницького договору козакам, але з визнанням незалежної держави лише на козацькій території – Наддніпрянщині. Б.Х. відмовився від договору. А вже в червні шведський король погодися віддати гетьману укр.. землі під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ, собі залишає Польщу. В той час, в грудні 1656 р. Юрій ІІ Ракоці розпочав наступ на Польщу, підмогою були козаки на чолі з київським полковником Ждановичем. Скоро військо здобуло Перемишль, Варшаву, Краків, Люблін, Брест, але становище погіршилось через напад Данії на Швецію і та мусіла повертатись додому. Польське військо в той час вторглось у Трансільванію, тому Юрій Ракоці почав із поляками вести переговори, проте отримавши звістку у липні 1657 р. про наступ татар відійшов додому. Похід проти Польщі не приніс остаточної перемоги над Річчю Посполитою. Звістка про повернення Ждановича додому завдала смертельного удару Б.Х. і той 27 липня 1657 р. у Чигирині помер.
11. Гет Івана Виговського (1657-1659)
початок правління І. Виговського ввійшов в історію як період «Руїни» - третя чверть 17.Соц протиріччя та старшинська боротьба за владу загострилась і переросла у справжню громадянську війну. Гетьманом повинен був стати 16 річний Юрій Хмельницький, адже ще за життя Б.Х. 5-11 квітня 1657 р. старшинська рада винесла ухвалу про передачу влади синові. Проте в життя її не було втілено. А обрано гетьманом ген писаря Івана Виговського, відповідно до повноліття Юрія.
В 1658 р. гетьман зіткнувся з потужною опозицією, яка всіляко підтримувалася Москвою-Мартин Пушкар і кошовий отаман Яків Барабаш. Москва все нахабніше втручається у внутрішні справи Укр держ. Це призводить до рос-укр війни 1658—1659 рр., яка переплелася з громадянською війною в Укр. У такій ситуації Виговський міняє політику. Зовн політика спрямована була на укладення низки союзів, а саме на Корсунській генеральній раді 1657 р. було оформлено договір із Швецією.. рада також ухвалили відновити союзи з Туреччиною та Кримським ханством і укласти переимиря з Польщею. Проте важкими були відносини із Москвою. Оскільки пакт 1654 р. вже перестав фактично діяти, бо сама Москва його грубо порушила ще в 1656 р., гетьман уклав з Річчю Посполитою відомий Гадяцьку угоду 1658 р. На його підставі Україна (під назвою Велике князівство Руське) мала входити до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації з Короною Польською та Великим кн Литовським.
Протидіючи викликаному союзом наступові Москви на Україну, Виговський завдав нищівної поразки стотисячній царській армії під проводом Трубецького 9 липня 1659 р. у битві під Конотопом. Втрати Трубецького були бл 40 тис. чол. рос війська і захопивши в полон близько 15 тис.
Однак Гадяцький договір швидко призвів до народного повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Укр було кілька років тому повалено, вважався народом неможливим. Та й сама Польща не мала наміру дотримуватися угоди, хоча Гадяцький дог був ратифікований сеймом Речі Посполитої. Ця битва не призвела до перемоги у війні, а в Укр піднялася нова хвиля виступів опозиції, яка зробила своїм лідером Юрія(за його спиною стояли досвідчені полковники Іван Богун, Іван Сірко, Яким Сомко й ін). Війни на два фронти, та ще громадянської, Виговський не витримав і склав булаву. На його місце обрали Юрія Хм, котрий під тиском Москви підписав Переяславський договір 27.10.1659 р.,що перетворював Укр в автономну одиницю у складі Рос імп.
12. Юрій Хмельницький і його доба
ГетьманУкр в 1657, 1659—1663 рр. і Правобережжя (1677-1681, 1685).
Волею свого батька намічений на гетьмана й обраний Козацькою радою у Чигирині 27 серпня 1657, але через молодість тимчасово передав владу Виговському(1657—1659). Германівці на Київщині (11 вересня 1659)гетьманом Укр обрано Хм. Його підтримувала промосковська група. Скориставшись скрутним становищем Укр, моск уряд і його уповноважений кн О. Трубецький примусили Юрія Хм укласти 17 жовтня 1659 Переяславські статті-обмежували суверенні права Укр, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України. в 1660моск військо, на боці якого вимушені воювати козаки, у війні з Польщею зазнало поразки, Хм перейшов на пол бік, і моск військо було змушене до капітуляції під Чудновом. Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Польщею Слободищенський трактат- розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й ґарантував автономію Укр, яка зобов'язувалася воювати спільно з пол військом проти Москви. Проти цього трактату за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки, а Хм, відчуваючи неспроможність опанувати ситуацію, на початку 1663 склав булаву й постригся в ченці під ім'ям Гедеона. Орієнтація то на Польщу, то на Москву підштовхнула 1663 до поділу Козацької Держави на Правобережну і Лівобережну Укр. 1664 пол уряд звинуватив Хм в зраді й ув'язнив його у Марієнбурзькій фортеці. У січні 1668 р. брав участь у Ген раді Війська Запорозького, де підтримав орієнтацію П.Дорошенка на турецький протекторат. Однак через кілька місяців Хм підтримав його суперника М. Ханенка. За посередництвом французького посла (маркіза де Ноантель), турецький уряд намагався використати Хм для закріплення свого володіння на Прав Укр. 1677 у зверненні до народу титулував себе «Князем Малої Русі-України і вождем Війська Запорозького»; її столицею був Немирів. 1678—1679 він хотів за допомогою турецького і татарського війська приєднати Лівобережжя. Після невдач і примирення між Москвою, Туреччиною і Кримом (Бахчисарайський мир) 1681 Хм позбавлено гетьманства. 1685 Туреччина призначила його Гетьманом України, але через півроку за непослух турецькому урядові його страчено в Кам'янці-Подільському.
13. Діяльність гетьмана Павла Тетері
Гетьман Правобер (1663—1665). До 1648був писарем ґродського суду у Володимирі Волинському, 1649— Переяславського полку, з 1653 р.- переяславський полковник. Був у складі укр посольства в Москві у березні 1654 для оформлення Переяславської угоди. проводив політику на відрив від Росії.
1663—1665 як гетьман Прав Укр брав участь у поході Яна Казимира на Лівобережжя, а потім допомагав полякам на чолі з Стефаном Чарнецьким і татарами боротися проти коз.-сель. повстань на Прав. 1665ватажок повстанців В. Дрозденкорозбив Тетерю під Брацлавом, і той змушений був зректися з гетьманства; захопивши військ. скарб, держ. архів і гетьманські клейноди, виїхав до Польщі, де перейшов на католицтво й дістав звання стольника полоцького та старости брацлавського, ніженського, чигиринського. Але незабаром у Тетері почалися спори й процеси за маєтки з пол. маґнатами. Пограбований єзуїтами у Варшаві і не діставши підтримки пол. уряду, Тетеря схилився на бік Туреччини, виїхав до Молдавії (Яси), а звідти до Адріянополя, де, мабуть, готував якусь антипол. акцію по боці Туреччини, але незабаром помер (у кінці 1670 або на початку 1671).
14. Д-сть гет І. Брюховецького (1663-1668)
В червні 1663 р. у Ніжині на Чорній раді під тиском моск війська Брюх обрано гетьманом Лівобережної Укр.
Боротьба з Польщею-Три роки Брюх провів у війнах з поляками та правобережним гет Тетерею, проводячи відверто промосковську політику. В 1663—1664 рр. козаки відбили останню спробу поляків захопити Лівобережжя. Спроби Бр скорити собі Прав зазнали невдачі, хоча він на якийсь час захопив Канів, Черкаси й Білу Церкву.
Тим часом Бр не виправдав сподівань укр народу в проведенні внутр політики, розв'язанні соц питань. Відразу після обрання гетьманом Бр уклав з Моск держ Батуринські статті 1663 р., які надавили Москві більше влади, ніж це було встановлено Переяславськими ст. Свою булаву він намагався тримати за допомогою страху та жорстокостей. Найменший протест закінчувався конфіскаціями, ув'язненнями, стратами. Щоб захиститись од народного гніву, Бр задумав зміцнити свою владу за допомогою царя. 1665- підписав Московськістатті, які значно обмеживши державні права Гетьманщини, посилили її адмін і фінансову залежність від Моск царства.
Під впливом всенародного обурення Андрусівським договором 1667 р., який означав зраду Москви у визвольної війні з Польщею та поділ Укр у містах Лівобережжя відбулися великі виступи проти моск залог, спричинених загальним обуренням діяльністю моск адміністрації в Укр. Він вирішив за допомогою Петра Дорошенка самому стати на чолі повстання проти Москви, щоб таким чином зняти з себе народну нелюбов. У січні 1668 р. на старшинській рада у ГадячіБр висловився за ліквідацію моск влади в Гетьманщині та перехід Укр під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно Бр вступив у переговори з П.Дорошенком та вислав посольство до Стамбулу.
На весну Бр готувався до війни з моск військом, проте його вбили-8 червня 1668.
15. Петро Дорошенко:
1665-1668 р. – гетьман правобережжя
1668-1676 р. – гетьман України
В 1663-1664 — ген осавул у гетьмана Тетері, з 1665 — полковник Черкаського полку.
10 жовтня 1665 Дорошенка вибрали тимчасовим гетьманом Прав Укр який було підтверджено у 1666 р. на раді Чигирині.
Провів ряд важливих реформ. -створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин – сердюків. -встановив на укр кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. -на степовому пограниччі утв новий Торговицький полк, який довірив Степанові Щербині.-Розгорнув широку зовнішню політику. Метою Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівоб і Прав Укр. Після підписання між Моск і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, Дор вирішив укласти військ союз з Кримським ханством і перейти під політ протекторат Туреччини. Увересні 1667 об'єднане укр-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило пол уряд визнати широку автономію Прав Укр і встановити укр-пол кордон по річці Горині. Зміцнивши свої позиції на Прав, Дор на поч літа 1668 р. на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де 8 червня 1668 його проголосили гетьманом всієї України. Дор, призначивши наказним гетьманом на Лів Д. Многогрішного.Відсутністю Дор у Лів скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1669 у м. Глухові на основі Глухівських статей проголосили гетьманом Д. Многогрішного.
Доруклав союзний договір з Туреччиною 10-12 березня 1669 у Корсуні. Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дор перейшов у наступ. В липні Дор розгромив на Поділлі під Четвертинівкою козацькі загони М. Ханенка. 27 серпня 1672об'єднана укр-турецько-татарська армія, яку очолювали турецький султан Мохамед IV, кримський хан Селім-Гірей, та гет Дор здобула фортецю Кам'янець і рушила в Галичину. Не маючи засобів для продовження війни, пол уряд 5 жовтня 1672 уклав Бучацький мирний договір- поділено правобережну Укр: Польща отримала – Галичину, Волинь та Пн. Київщину, Туреччина – Подільське в-во з Камянцем, а Дор – Брацлавщину і Пд.. Київщину, але під протекторатом Туреч.
В червні 1674 моск армія Ромодановського і козацькі полки лівоб гет І. Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу Чигирин. На допомогу Дор під Чигирин підійшла турецько-татарська армія візиря Кара-Мустафи, яка змусила І. Самойловича і моск війська відступити. Авторитет Д. почав падати серед укр населення. В цій ситуації розчарований політикою Туреч Дор вирішив зректися булави.
Восени 1675 на козацькій раді в Чигирині Дор склав гет клейноди, а І. Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві.
16.Діяльність Д. Многогрішного(1669-1672) Лівобережжя
У 1665–1669 він став чернігівським полковником. У 1668 році П Дорошенко призначив Д. Многрішного наказним гетьманом Лів. Наступ моск військ Г. Ромодановського на Сіверщину, відсутність військової допомоги від П. Дорошенка, сильні моск залоги в містах, тиск промосковськи налаштованої частини старшини і православн духовенства примусили Мн піти на переговори з царським урядом. 17 грудня 1668 року на старшинській раді в Новгороді-Сіверському Мн був обраний гетьманом. Переговори між моск урядом і Мн завершилися укладенням 9 березня 1669 Глухівських статей (реєстр – 30тис.) Внутрішня політика.намагався проводити політику, спрямовану на захист держ інтересів: - домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир’я, залишався у складі Лівобережжя;
- спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;
- вів таємні переговори з Дорошенком про можливість переходу Лів під протекторат Туреч.
Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і моск уряду. У ніч з 12 на 13 березня 1672 року у Батурині козацька старшина за підтримки начальника моск залоги заарештувала Мн й видала його представникам царського уряду. Його звинуватили в держ зраді, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку замінили на довічне заслання.
17. Гетьм в період правл І. Самойловича.
Гетьман Лівобер (1672—1687). 1668—1669 -наказний полк та полк чернігівський, 1669—1672 — ген суддя.
На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 р. обраний гетьманом. Прагнув об'єднати Укр, для чого провадив боротьбу проти прав гет П.Дорошенка. Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. (проти турків). За правління Самойловича Укр Православна Церква втратила свою незалежність і в 1686 підпорядкована Моск патріархові.Самойл був прихильником сильної гетьманської влади, яку намагався зробити спадковою. За його правління завдяки масовому переселенню правобережного населення на Лівобережжя («Великий згін» 1678-1679) поступово відродилося економічне життя Гетьманщини.Авторитарний спосіб правління Самойловича, великі податки на утримання у Гетьманщині моск залог, які важким тягарем лягали на місцеве населення, викликали незадоволення серед козацтва. Старшинська верхівка почала писати моск цареві доноси на гетьмана, звинувачуючи його у зловживанні владою та таємних зносинах з Кримським ханством.Влітку 1687 р., скориставшись з невдалого спільного укр-моск походу на Крим, старшина безпідставно звинуватила Самойловича у його провалі та звернулася до царського уряду з проханням усунути гетьмана від влади. 23 липня 1687 р. на козацькій раді на ріці Коломак Самойловича скинули з гетьманства, заарештували відправили до Сибіру.
18. Внут і зовн політика І. Мазепи в початковий період правління ( до 1700 р.)
Своє гетьманування розпочав із підписання 25 липня 1687 Коломацьких статей– посилення влади царату і обмеження прав гетьмана. Внутр поліка. Господарство переживає часи свого піднесення. Поширюються торговельні зносини з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Росте і внутр торгівля(між пн й пд Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям)
Суспільство.Сприяв зростові козацької старшини, зміцненню її економ бази й соц становища й перетворенню її на провідну верству в Козацько-Гетьманській державі.
Розвиток торгівлі і промисловості сприяв зростанню міста. Селянине втратили юридичні права на землю, жили на землі державців,зберігали за собою право вільного переходу на нове місце проживання.
розквіт у всіх галузях укр. культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.В добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр Укр.Мазепинська доба створила свій власний стиль - це було українське бароко.
Зовн пол.Союзником за Коломацькими статтями України була Москва, відповідно Мазепа надавав царю Петру І активну допомогу в походах на турків і татар, здобуття 1696 року Азова. Інші держави як союзників він не розглядав, адже не довіряв Польщі і негативно ставився до союзу з Кримом і Туреччиною. Завдяки близьким стосункам із Петром I Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р., яке очолив Семен Палій. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І — король Швеції Карл XII. Скориставшися Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані.
51. Р-к літератури у др.пол XVIIст.
впливи релігійної полеміки початку XVII ст., а навіть і пізніше довгий час переважали в літературі духовні інтереси над світськими в значній мірі внаслідок того, що більша частина авторів були духовні особи.-полемічні твори, автори -представники вищої православної ієрархії –Галятовський( збірник «Ключ до розуміння»,1659) та трактат «Наука албо способ зложення казання» (1659); ігумен Пустинно-Миколаївського монастиря Антоній Радивиловський- «Огородок Марії Богородиці» (1676), «Вінець Христов» (1688);Лазар Баранович -збірка «Меч духовний» (1666) та «Труби словес проповідних» (1674),”Нова міра нової віри”,Інокентій Гізель –“Мир з Богом людині”(1669),трактат “Правдива віра”(1688),у 1691-брав участь у редагуванні “Києво-Печерського патерика”
П'єси писалися викладачами Київської колегії, а виконавцями були школярі. Від 1673 до 1095 р. збереглося понад 20 текстів шкільних драм.
-поезія— вірші різних примхливих форм: у вигляді хреста, вази, яйця, півмісяця; акростихи, «раки» — вірші, які можна читати з початку та з кінця; І. Величківський (помер у 1726 році)-емблематичні збірки «Млеко», «Зегар» та збірки епіграм; ієромонах Климентій Зінов'єв (кінець XVII початок XVIII ст.)- сатирик; Дмитро Тупталов (1651-1709), Стефан Яворський (1658-1722).
19. Україна і Північна війна. Причини невдач І. Мазепи.
На поч XVIII у стосунках із царем з'являється напруженість. 1700 - Північна війна (1700—1721)-боротьба за володіння узбережжям Балтійського моря -цар Петро І і 18-річний король Швеції Карл XII. Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Замість того щоб захищати свою землю українці були змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. Регулярно їх полки поверталися з півночі, зазнавши великих втрат. На чолі козаків були іноземні головнокомандувачі, робота не оплачувалась. Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинськийстав погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I, який йому у цьому відмовив. 7 листопада 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву через Україну Мазепа перейшов на бік шведів. Умови договору були такі: король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів; усе завойоване на території Росії, але колись належне укр. народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава. Московські війська вирізаи все населення Батурина, а Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця. 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва. Переможць-Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу.Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії
20. Конституція П. Орлика та його діяльність в еміграції.
ген писар— Пилип Орлик (1710-1727). «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького…» - перша європейська Конституція. прийнята 5 квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на прав березі Дністера.
Документ склад зі вступу і 16 статей. У вступі було подано іст Укр, пояснено причини чому Укр розірвала з Московією та прийняла протекторат шведського короля. У 16 статтях викладалися засади державного життя. Законодавча влада надається Ген Раді- роль парламенту, до якої входять ген старшини, цивільні полковники від міст, ген радники, полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Ген Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Ген Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає ген старшину.
Найвищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою ген старшини. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені: гетьман не мав права розпоряджатися держа скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовн політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.
У травні 1711 року розпочався наступ моск військ під проводом Б. Шереметьєва. Завершилось все підписанням Московії з Туреччиною Прутського мирного договору 12 липня 1711-моск уряд зобов’язався передати Туреччині частину укр.. земель, зокрема Азовську фортецю. Москва обіцяла зруйнувати свої фортеці на Дніпрі. 5 березня 1712 р. було видано указ султана за яким на Право Укра і Запорозьку Січ поширювалася влада Орлика. Тому Польща повинна була звільнити завойовані землі. Проте вже у 1714 р. між Туреччиною і Польщею було укладено договір, за яким Право Укр залишалася за Польщею. У 1714 році перебував у Молдавії, потім (1715) разом з частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції, після чого вимушено відбув до Польщі де промешкав два роки, з 1722 року П. Орлик переїхав на територію Оттоманської імперії, де його фактично було інтерновано - на вимогу турецького уряду до 1738 року він оселився в Салоніках (Греція).
Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії)
21. Політ статус, амін. устрій Правобережжя та політика щодо неї лівобережних гетьманів в ост чверті 17 ст.
Слободищенський трактат 7 жовтня 1660 започаткував поділ Гетьманщини на Прав та Лів. Нова угода з Польщею не була сприйнята більшою частиною лівоб козацтва. Влітку 1662 р. за підтримки польсько-татарських загонів Ю Х здійснив останню спробу відновити свою владу на Лівобережжі-невдала. 1663 р. Ю. Х зрікся булави, а гетьманом обрали Павла Тетерю (1663-1665), який повінстю потрапив під вплив пол короля, хоча намагався обєднати укр.. землі. Проте на Лівобереж- гет Брюховецький (1663-1668), визнав протекцію Москви і надалі продовжував боротьбу за Правобережжя. Протягом 1664 р. на Правобережжі точилися братовбивчі бої. восени 1665 р. гетьманом став Петро Дорошенко (1665-1676). В той час Річ Посполита та Москва ведуть мирні переговори, які закінчились підписанням Андрусівського перемиря (30 січня 1667), яке стосувалося в основному укр.. земель. Пермиря укладалося без погодження з українським правлінням. Під владою Московщини залишалися Лівобережжя, їй поверталися Сіверщина, Смоленщина та на 2 роки – Київ. За Польщею закріплювалися землі Білорусі та Правобережжя.
Але Дорошенко прагнув обєднати Україна. Насамперед він взявся до заходів спрямованих на покращення внутрішнього становища, закріпився підтримкою Туреччини, з якою підписав 1669 р. договір про турецький протекторат. Але цим ще більше посіяв розбрат на Правобережжі. Це призвело до боротьби за гетьманську булаву між Дорошенком, Петром Суховієм та Михайлом Ханенком. Наприкінці травня 1672 р. турецький султан Моххамед 4 рушив на Брацлавщину, найстрашніше те, що українці брали у ній участь у складі обох армій: Дорошенко на боці Туреччини, а Ханенко – Польщі. 18 жовтня 1672 р. було підписано Бучацький мирний договір: Польща віддала Туреччині все Подільське воєводство з Камянцем; Брацлавщиною і Київщиною мав опікуватися Дорошенко пі протекторатом Туреччини; у складі Польщі залишалася Галичин, Волинь та Пн. Київщина. Цей договір не приніс Правобережжю бажаного миру, оскільки Польща не збиралася відмовлятися від укр. земель. Намір Дорошенка вибороти Україні незалежність у союзі з Туреччиною та Кримським ханством стали для правобережжя справжньою трагедією. Край перетворився на пустку. Відчайдушна боротьба за єдину гетьманську булаву виявилась безрезультатною. Дорошенко зрікся булави.
Турки висунули на гетьмана знову Ю.Х. (1677-1681). Разом з ним він двічі ходи визволяти Чигирин: у 1677 та 1678 рр. Проте тодішній гетьман Самойлович зумів ати йому відсіч. Ю.Х. поступово втрачав укр.. прибічників, а також довіру турків, які його стратили 1781 р. у Камянці.
З того часу право Укр втратила рештки своєї політ самостійності. Населення масово переселялося на лівобережжя. сусідні держ поділили між собою Правобережжя. За Бахчисарайським миром 13 січня 1681 р. Московщина забезпечила собі Київ, з найблищою околицею; Туреччина – Чорноморське узбережжя і Поділля, а землі між Дніпром та Бугом мали залишитися незаселені.
23. Політика Туреччини щодо Правобережної України в 1677-1699 рр.
Зречення у 1675 Дорошенком гетьманства Туреччина сприйняла як подію, що суперечила її політ планам, бо розраховувала на значну частину Укр. Виходом із такої ситуації було повернення до гетьманства Юрія Хм.- його звільнено зі стамбульської в’язниці Єдикуле та вдруге проголошено гетьманом (1677-1681) правоб Укр з титулом князя Сарматії та України, володаря Війська Запорізького. Навесні 1677 Ю.Х. разом із загонами турецького війська вирушив на Укр. Зупинившись у Немирові, він почав розсилати універсали з вимогою визнати його владу. Такі дії Ю.Х. перешкоджали намірам Самойловича обєднати обидва береги Дніпра. Центром протистояння став Чигирин.
У 1677 відбувся 1-й чигиринський похід. Свій похід проти Укр Туреччина пояснювала прагненням повернути землю та булаву Ю.Х. Перший удар було вирішено задати по Чигирину.коли до міста підійшли об’єднані укр.-моск. сили Ромадановського і Самойловича, турки відступили. 8 липня 1678 турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи обложила Чигирин. Проте підмога із Москви не квапилася. Турки всетаки вторглися в місто, яке перетворилося на руйновище. Перемога була за турками. Втрата Чигирина унеможливлювала для Самойловича утримання правобережжя. Щоб уникнути закрози нападу турків на Лівобережжя, Самойлович віддав наказ перегнати населення на лівий берег – «Великий згін» 1678-1679. знелюднена Сер і Пд Київщина перетворилися на пустир. Влада Хмел поширилась лише на Поділля. 1685 турками був страчений.
Війни Московії і Туреччини та Кримського ханства за володіння Прав Укр завершились підписанням 13 січня 1681 Бахчисарайського мирного дог.-кордон між Туреч і Московією встановлювався по Дніпру. Туреч приєднувала Пн. Київщину, Брацлавщину і Поділля, а Московія – Лів Укр і Київ. проте цей мир не відповідав інтересам Речі Посполитої. Скориставшись поразкою турецьких військ, завданою йому силами країн Священної Ліги під Віднем 1683, Польща відновила панування на більшій частині Правобережжя. 6 травня 1686 в Москві мі Польщею і Московією було укладено новий договір – «Вічний мир», за яким Польща визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом. Договір заключав за Московією право на володіння лівобережною Гетьманщино, Брацлавщина і Пд.. Київщина ставали нейтральною зоною між двома державами. До Польщі відходили Пн. Київщина, Волинь та Галичина. Поділлязалигалося під владою Туреччини, але недовго, вже у 1699 р. було приєднане до Польщі. Уклавши «Вічний мир» Московія приєдналася до держав, які вели боротьбу проти Туреччини та її васала Кримського ханства. Тому у травні 1687 московська армія рушила на Крим. Похід очолив Василь Голіцин, до нього оприєднався і Самойлович. Проте вони не змогли досягти Криму, через пожежу в степу зорганізовану татарами., тому повернули назад. У прорахунку армії було звинувачено Самойловича, через що його було усунено від влади. До влади прийшов Іван Мазепа у 1687 р. і вже у 1689 здійснив другий Кримський похід.
24. Відродження та утвердження козацтва на Правобережній Україні в 1689-1699 рр.
гетьманування Івана Мазепи-спирався на козацьку старшину, намагався відмежувати козацький клас від «поспільства». Під час перебування в Москві у 1689 він просив у царя дозволу зробити перепис козаків, щоб відділити справжнє козацтво від селян і щоб надалі не допускати селян до козацького реєстру. Мазепа продовжував розвивати напрямок ств козацької еліти, започаткований Самойловичем, запровадженням посад бунчукових товаришів. Крім бунчукових товаришів, в оточенні Мазепи зявилися ще й значкові та військові товариші. За цими посадами гетьман закріплював особливі привілеї. Чин бунчуковий товариш надававс юнакам з родин генеральної старшини полковників, це була перша особа після полковника. Головним обов’язком було несення військової служби. Військові товариші несли також військову службу, проте за власний кошт. Значкові товариші – проміжна ланка між заможним козацтвом і страшиною.
В 1692поч заворушення в пд полках, організатор-військ канцелярист Петро Іваненко (Петрик).-агітував проти гетьмана та проти Москви-26 травня 1692 р. уклав з кримським ханом договір «Удільного князівства Київського, Чернігівськог ой всього війська Запорозького, городового й народу українського»між Укр і Кримом, про «вічний мир і братерство» й взаємну оборону від Москви і Польщі. У договорі також занчалося, що князівство мало обіймати крім Гетьманщини ще й Прав Укр й част Слобожанщини, а полки Харківський і Рибінський мали бути переведені на правий берег Дніпра, щоб відкрити татарам вільний шлях для походів на Москву. Кримський хан визнав Петрика гетьманом. Проте Мазепа зумів тимчасово зупини Петрика і разом з татарами вигнати у Крим. Але зміна на ханському престолі, де втертє було обрано Селім-Ґірея (союзник Дорошенка і негативно ставився до Москви), сприяла Петрикові. Адже в січні 1693 хан надав татарську орду Петрику і той знов ступив на укр.. землі. Проте його знову було зупинено під Полтавою.
В той час Московія знову розпочала боротьбу проти турків і татар, за опанування доступу до Чорного і Азовського моря, відповідно Укр була також у це втягнена. В 1695 р. відбулася перша облога Азова – невдача. Проте було в’язко урецьку фортецю Кизикермень і цілий ряд турецьких фортів. На самому початку 1696 р. татари разом із Петриком зробили набіг на Лівобережжя і прорвалися аж до Гадяча, але Мазепа вжив відповідних заходів, тому татари були прогнані. В 1696 відбувся другий кримський похід – облога Азова. Кампанія тяглась ще чотири роки. Тим часом Австрія уклала з Туреччиною мир у Кар ловцях. Слідом за нею уклала мир і Польща. Тоді цар Петро І залишений своїми союзниками, розпочав в кінці 1699 переговори з турками і вже 30 липня 1700 уклав із Туреччиною у Царгороді перемир’я на 30 років. Туреччина віддала Московії Азов із цілим пy узбережжям Азовського моря. Обидві сторони зобов’язувалися не будувати ніяких укріплень на нижній течії Дніпра і зруйнувати ті фортеці ,які були вже побудовані. Царгородський мир відкрив для України частковий доступ до Чорного і Азовського узбережжя.
25. Козацтво Правобережжя на зламі 17-18. Повстання Семена Палія
Наприкінці 17 ст. більшість земель Правобережжя лежали пусткою. Це непокоїло польський уряд, бо занедбані внаслідок кривавих воєн та масові втечі населення землі, в які безперешкодно вторгалися турецько-татарські орди, становили загрозу для поновлених східних воєводств. Єдиним надйним способом зменшення цієї загрози було заселення сплюндрованого краю. З огляду на це польський король Ян ІІІ Собеський знову звернувся до козацтва. Заохочуючи заселення пусток, польський уряд рішенням 1685 р. надав козацтву «прадавні привілеї та вольності». Згідно з тією ухвалою козаки створювали на заселених ними землях власний полково-сотенний устрій. Так відродилися чотири полки: Богуславський, Корсунський, Брацлавський, Фастівський на чолі з полковником Самійлом Івановичем, Захарією Іскрою, Андрієм Абазином та Семеном Палієм. Відновлені полки були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями. Кожен із полковників заохочував заселення пусток, сприяв створенню в містах органів козацького самоврядування, зокрема й козацьких судів.
Особливою активністю у віродженні козацького ладу відзначався фастівський полковник Семен Палій. Восени 1683 р. Палій очолював загін запорожців, який допомагав королю Яну ІІІ Собеському в обороні Відня від турецьких військ. Повертаючись і зпоходу Палій зі своїми козаками вирішив не повертатися на Січ, а залишитися на Правобережжі.
Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з полковником Семеном Палієм підняло повстання.повстання мало на меті визволення Правобережної України від польського панування та обєднання з Лівобережною Гетьманщиною. Сили повстанців налічували 12 тис., коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин.Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква. Влада фастівського полковника поширилась на значні території – т.зв. Паліївщину. В останні десятиліття 17 – на початку 18 ст. Палій став господарем Київщини, Брацлавщини ,Східної Волині та Центрального Поділля. Повстанці автоматично ставали союзниками шведів, які на той час були в стані війни з поляками – адже 1700 р. почалася Північна війна. Це занепокоїло Москву, яка одразу відгукнулася на прохання польського короля Августа ІІ надати допомогу, але використал для цього війська Мазепи. Навесні 1704 р. війська Мазепи перейшли Дніпро і зайняли Київщину й волинь.Семена Палія заарештували і ув’язнили, через рік відправили у заслання в Сибір. Польща, значну частину якої окупували шведські війська ,не могла претендувати на правобережну Україну. За таких обставин правобережжя опинилося під владою Мазепи.
26.Гетьманування Івана Скоропадського.
Гетьман Лівобережної України (1708–1722). Намагався посилити політ вплив козацької старшини. 1706 Мазепа призначив Скоропадського на уряд полк. Стародубського, обраний на гетьмана у Глухові 6.11.1708.Петро І не довіряв Скоропадському, приховував від нього військові плани, відмовився затвердити пропоновані Скоропадським пункти нової угоди України з Москвою (Решетилівські статті 1709) й затримав (до 1710), видачу йому інсталяційної грамоти на гетьманський уряд.Полтавська перемога Росії розв'язала руки Петрові І щодо Укр - стала територією рос військ окупації. Росія не тільки тримала тут постійно своє військо (10 драгунських полків), коштом місцевого населення, але щораз більше втручалася у внутр справи Укр. Козацьке військо було передане під командування рос. генералів, а ген. артилерія була вивезена до Росії. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини (1709), моск резидент наглядав за діяльністю гетьмана, який мусив радитися з ним у всіх справах. Цар не тільки залишив за собою виключне право призначати ген старшину й полковників, але й наставляв, чи міняв на ці уряди зовсім чужих для Укр людей: росіян, молдаван, сербів, поляків.
Репресії супроти колишніх мазепинців та їхніх родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і щедра роздача їх російським вельможам, створення в Укр величезних лятифундій й обмеження права зем надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військ укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дін) і нової російської столиці Петербургу — все це утруднювало, а навіть паралізувало діяльність українського уряду. Нарешті, 1722 Петро І утворив Малоросійську Колеґію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Росії в Україні по 1709 набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль російського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало українське національне й громадське життя.
Ск протестував проти рос. утисків, загарбань і здирств, був проти утворення Малорос. Колеґії. Гетьман відзначився благодійництвом-започаткував спорудження Гамалієвського монастиря, а в Стародубі церква Предтечі. Турбувався гетьман і про розвиток Чернігівського Єлецького монастиря. Був також і великим шанувальником мистецтва. Так, після великої пожежі 1718 року дуже постраждала Києво-Печерська лавра. Іван Скоропадський опікується створення нових розписів Успенського собору. У чернігівській друкарні на початку XVIII ст. були видані книги Іоанна Максимовича.
27. Павло Полуботок та діяльність Першої Малоросійської Колегії.
Наказний гетьман України (1722—1724) по смерті Івана Скоропадського, чернігівський полковник. Полуботок виступав проти знищення залишків українського суверенітету та обмеження царського впливу в Україні.
Після поразки Карла XII і Мазепи Петро I починає ліквідувати останні залишки української автономії. Замість уряду гетьмана він створює у 1722 р. Малоросійську колегію, яка не мала у своєму складі жодного українця. Мета Малоросійської колегії — «привести їх батьківщину до покори». Малоросійська колегія на чолі з генералом Степаном Вельяміновим-Зерновим (ще вона налічувала шість штаб-офіцерів та прокурора), ввела податки і збори і цілком довільно розпоряджалась цими сумами. Без упину чинили свавілля великоруські війська і обтяжували народ постоями. А козаків продовжували посилати на далекі роботи, де вони гинули. Налічують за п'ять років (1721—1725 рр.) загиблих на цих роботах на Ладозькому каналі, на Кавказі, на Волзі до 20 тисяч козаків.
Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботкуз генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії Вельяміновим. Полуботок прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого війського суду.
Вельямінов надіслав скаргу на Полуботка, що він протидіє колегії, Петро вирішив ще більше обмежити українське самоврядування і викликав Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург. Він наказав заарештувати його і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю. Велів заарештувати також усіх, хто брав участь у складанні коломацьких пунктів, і прислати їх до Петербургу.
28. Гетьманщина в період правління Данила Апостола.
Влітку 1727 уряд Петра II, зважаючи на зростаючу напруженість російсько-турецьких відносин і підготовку нової війни, прагнув залучити на свій бік козацьку старшину. Цар ліквідував першу малоросійську колегію і дозволив обрати нового гетьмана. 1 жовтня 1727 року на генеральній раді у місті Глухові миргородського полковника Данила Апостолабуло обрано гетьманом. У 1728 році новообраний гетьман їздив на коронацію Петра II, де подав петицію про відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654. У відповідь на гетьманську петицію російський уряд видав так звані «Рішительні пункти» 1728 року,які, ставши своєрідною конституцією Гетьманщини, значно обмежували гетьманську владу і політичну автономію Лівобережної України.
Основні напрямки політики гетьмана.Зважаючи на реальні обставини, Апостол взявся за проведення ряду управлінських і соціально-економічних реформ, які значно упорядкували державне життя Гетьманщини:
У 1729-1731 було проведено так зване Генеральне слідство про маєтності. Під час проведення дослідження на основі документів і повідомлень старших людей було визначено і повернуто в державне користування рангові (державні) землі, які були безпідставно захоплені в приватне володіння.
Було проведено реорганізацію фінансової системи України, вперше встановивши точний бюджет державних видатків. Продовжував здійснювати судову реформу, розпочату Павлом Полуботком; в 1730 році видав «Інструкцію українським судам», де встановлювався порядок апеляції у судових справах.
Вистоювались інтереси української торгівлі у руслі вимагань від російського уряду зміни дискримінаційної торговельної системи, запровадженої ще Петром I. На початку 1728 року Данило Апостол зібрав у Глухові представників купецтва і гостро поставив питання перед російським урядом про скасування заборони (ембарго) на експорт традиційних українських товарів— зерна, воску, шкіри, прядива та інше. Було відновлено право гетьмана призначати Генеральну Військову Канцелярію та полковників. Значно було зменшено кількість росіян у гетьманській адміністрації. Їм було заборонено купувати землі в Україні. Українські адміністративні органи отримали наказ про матеріальне сприяння тим з росіян, хто бажав виїхати з України. Кількість російських полків в Україні було обмежена дошести.
Київ з-під влади генерал-губернатора було переведено під юрисдикцію гетьмана. Під гетьманську владу були повернути запорожці, які з 1708 року були змушені жити на території Кримського ханства. Вони отримали також право на заснування в 1734 році Нової Січі на річці Підпільній.
Гетьманування Данили Апостола було спрямоване на захист державних прав українського народу та боротьбу з російським впливом на Україну, чим йому вдалося тимчасово стримати процес повної інтеграції Гетьманщини в структуру Російської імперії.
29. Гетьманщина в період «Правління Гетьманського уряду» (1734—1750).
Із зміною царів у Санкт- Петербурзі змінювалася й їхня політика на Україні. Зразу ж після смерті Апостола нова імператриця Анна Іоаннівна знову заборонила вибори гетьмана й заснувала ще одну колегію під назвою «Правління гетьманського уряду». Складалася вона з трьох росіян і трьох українців на чолі з російським князем Шаховським. Правління гетьманського уряду повинно було керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р.гетьмана Данила Апостола. Шаховськой мав таємні інструкції поширювати чутки, що в надмірних податках і невмілому керівництві Гетьманщиною винні попередні гетьмани. Це мусило переконати українців у тому, що скасування Гетьманщини найкраще відповідає їхнім інтересам.
Імператорський уряд також видає Шаховському наказ відохочувати представників української старшини від шлюбів як із польською чи білоруською знаттю, так і з правобережними українцями. В той же час належало всіляко заохочувати шлюби між українцями та росіянами. Намагання позбавити українців самобутності набирали також інших форм. Анна Іоаннівна запровадила Таємну канцелярію. Нишпорки канцелярії пі дстрахом смертної кари зобов’язували населення доносити про «слово і діло», ніби спрямовані проти імператриці. У 1734 р. новий голова Губернаторської ради князь Барятинськийзаарештував увесь Київський магістрат, конфіскувавши його давні хартії прав, щоб із часом міщани забули їхній зміст і не могли порушити питання про свої права, не маючи документів. Того ж року імперський Сенат двічі відмовлявся затвердити посадником Києва українця, поступившись лише після того, як було доведено, що у місті немає жодного росіянина, який міг би претендувати на цю посаду.
Через плутанину в нормах українського права, яке все ще спиралося на Литовський статут XVI ст., у 1728 р. було створено кодифікаційну комісію. У 1735 р. російський уряд значно скоротив реєстр козацького війська. Лівобережне козацтво було переділене на заможних – виборних козаків та збіднілих – підпомічників. Збіднілі озаки, які не могли забезпечувати себе під час походу, вилучалися з реєстру. У 1744 р., через 16 років діяльності, комісія, до якої входило 18 членів, нарешті уклала новий кодекс під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ».
30. Діяльність Кирила Розумовського.
1750 р. у Глухові Кирила, брата чоловіка імператриці Єлизавети, проголошують новим гетьманом.
За Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії. Проводячи більшу частину часу в Санкт-Петербурзі, де він брав активну участь у придворній політиці, Розумовський також підтримував тісні контакти з Лівобережжям. Розумовський починає організовувати окрему систему судочинства. У 1763 р. після тривалої підготовки Гетьманщину було поділено на 20 повітів, кожен із власними судами, які розглядали карні, цивільні та межові (земельні) справи. Суддів обирали звичайно з маєтної знаті. Як і раніше, міщани судилися власними судами. Розумовському ще раз удалося підпорядкувати Київ і запорожців. Крім того, він розпочав дещо поверхову модернізацію козацького війська шляхом систематизації його вишколу, забезпечення уніформою та вдосконалення артилерії. Гетьманові вдалося надати Глухову європейської витонченості, прикрасивши його грандіозними палацами, англійськими парками й театром, де виступали оперні трупи навіть з Італії.
Оскільки гетьман часто їздив до столиці імперії, країною правила старшина. Саме за гетьманування Розумовського козацька верхівка нарешті домоглася перетворення з корпусного офіцерства на типове дворянство. Тепер вона стала називати себе шляхтою, тобто дворянством.
Коли Розумовський попросив дозволу встановити дипломатичні стосунки з європейськими дворами, його петицію було відхилено. Намагання Розумовського звільнити українське військо від участі у війнах, прямо не пов'язаних з українськими інтересами, теж зустріли негативну реакцію. Так у 1754 р. бюджет Гетьманщини було поставлено під російський контроль, амитні кордони між Росією та Україною скасовано. Коли Розумовський добивався права вільно розподіляти землі на Лівобережжі, йому повідомили, що цією прерогативою користується лише імператриця.
Коли у 1762 р. до влади прийшла Катерина II, Розумовський повертається в Гетьманщину й займається її справами. У 1763 р. він збирає старшину на раду в Глухові. Спочатку її метою було обговорення реформ судочинства. Під кінець ради делегати ухвалили надіслати імператриці петицію з рішучим закликом повернути втрачені вольності й створити на Лівобережжі шляхетський парламент на кшталт польського сейму. В основі Глухівської петиції лежали посилання гетьмана й старшини на те, що їхня країна є окремим політичним та економічним цілим, пов'язаним з Росією лише в особі монарха. Розумовський звернувся до імператриці із пропозицією зробити посаду гетьмана спадковою в його родині. Катерина II вирішує скасувати автономію взагалі. Вона наказала Розумовському прибути до столиці та зажадала його відставки. 10 листопада 1764 р.після деяких зволікань і спроб досягти компромісу Розумовський залишив гетьманство.