Періоду Галицько-Волинського князівства

 

Галицько-Волинський літопис – найвидатніший історико-культурний документ. Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й Галицько-Волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції Київської Русі. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.

Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Джерела для написання літопису використовувались різні: наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.

Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його автори були виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами, то літописці відображали точку зору різних князів.

Перший автор, наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васильовича. Основна ідея літопису виражається в обгрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю. В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галацько-Волмнського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.

Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-Волинської Русі. В Галицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в головних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI ст. в архітектурі спостерігаються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині. Звичайний тип церков (т. зв. тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів.

Такі церкви в середині мають шість пілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст. Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають виразний романський стиль. Такою є церква святого Пантелеймона в Галичі (1200), яка має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі.

В центрі староукраїнської культури Галичі було знайдено понад 30 фундаментів різних будов тринавних церков і однієї ротонди, що вказують на переплетення східних, західних і місцевих архітектурних традицій. Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає літопис, розповідаючи, що церква була «гарна і гожа». Церква мала чотири склепіння і «стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами римськими».

Кам'яне зодчество у Галицько-Волинському князівстві було дуже поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруди виконувались досвідченими будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські укріплення на Волині зводив «муж хитрий» Олекса. Археологічні розкопки відкрили багато нових і цікавих матеріалів про архітектуру й мистецтво в Галицько-Волинській державі.

У Галицько-Волинському князівстві високого рівня розвитку набув живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік Айналов, виникло ще в дохристиянську добу. Істотний вплив на його розвиток зробив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в старокиївській державі, але й по всій Європі. Візантійський живопис, як відомо, виріс на грунті античного, який у своїй основі був реалістичним.

Християнський живопис порвав з реалістичними традиціями і перейшов до стилізованої декоративності, замість життєдіяльності стверджував аскетизм. Саме в цьому варіанті християнський живопис прийшов з Візантії в Україну. Його характерною рисою було те, що окремі постаті розміщувались на картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладді.

Це був досить високий рівень живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо видозмінених формах, зокрема, у формі монументального мистецтва, тобто декоративного малювання на стінах, і в формі книжкових мініатюр (рисунків і початкових літер у текстах книг). Монументальне мистецтво теж зазнало певних змін, зокрема в техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі стінного розпису та у вигляді мозаїки. Стінний розпис нашими живописцями був названий фресками.

У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер'єрів давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих часів є мініатюри в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідники характеризують XII ст. як початок самостійної художньої творчості в Україні.

Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури. Культура Галицько-Волинського князівства мала тісні взаємозв'язки з культурою інших земель Стародавньої Русі, перш за все з духовністю Києва. Значною мірою цьому сприяло приєднання Волині та Галичини до Києва в часи Володимира і Ярослава, що стало основою тривалих культурних зв'язків. Західні землі були пов'язані з Києвом перш за все єдністю економічних відносин, а також політичними інтересами княжих династій. З Києва в Галич і Волинь потоком ішли ремісничі художні вироби, різні твори мистецтва, привозні товари зі Сходу. Галичина і Волинь були на перехресті торгових шляхів, які проходили до Польщі, Угорщини та інших країн Європи.

Єднанню західних та східних земель сприяла київська митрополія, яка була центром релігійного життя всієї Русі. У тісних взаєминах із Києвом перебували єпископи Володимирський, Галицький, Холмський, Перемишльський. Деякі київські митрополити, зокрема Йоасаф, Кирило, Петро, походили з західних земель. Тісні зв'язки Західної Русі з Києвом засвідчено літописними джерелами. Так, Київський літопис подає точні відомості про події, які відбувалися у Галичині та Волині, а Галицько-Волинський літопис розповідає про політичне і культурне життя Києва.

Досить близькі взаємини з Галичем і Володимиром мали Пінська та Чернігівська землі. Пінська земля ревно оберігала свою незалежність і неодноразово користувалася допомогою волинських князів у боротьбі з литовськими загарбниками. Чернігівські князі прагнули завоювати собі Галицьке князівство і зміцнити свої позиції в західних землях. Досягти цього на деякий час їм вдавалося, коли сини Ігоря Святославича, а пізніше Михайло Всеволодович і його син Ростислав сіли на галицькому престолі.

У період татаро-монгольської навали чернігівці знайшли захист у Галицько-Волинському князівстві. Князі та бояри одержували тут землі, встановлювались династичні зв'язки. За чернігівського князя Андрія Всеволодовича галицький князь Василько Романович віддав свою доньку Ольгу.

Князь Роман Мстиславич розвивав і зміцнював дружні зв'язки з Новгородом. Він за часів свого князювання у Новгороді допоміг в організації захисту новгородських земель. Новгородці відплатили прихильністю до Галича. Новгородський князь Мстислав Мстиславич, добрий воїн, але невдалий політик, здобув собі Галицьке князівство і жив у дружбі з Данилом, видавши за нього свою доньку. Літопис повідомляє, що в той період у галицько-волинських землях оселилось багато новгородців.

Галл.-Вол. кн-во мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Зах. Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Зах. князі неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а галицькі та волинські князі не раз бували в столицях західних держав.

Літопис розповідає про візит Данила до угорського князівства. Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями. Для церкви Богородиці в Холмі Данило привіз із угорської землі «чашу з багряного мармуру, вирізьблену чудовим мистецтвом...». Мстислав Данилович подарував Конраду Мазовецькому дорогий одяг та гарних коней з майстерно виготовленою збруєю.

Події культурного і політичного життя у Галицько-Волинському князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних держав. У той же час в Галицько-Волинському літописі розповідається про події в країнах Зах. Європи. Взаємовпливи культур формували атмосферу міжнародної довіри та мирних взаємовідносин у жорстоку феодальну епоху воєн і розбою.

На заході Галицько-Волинська Русь була форпостом східнослов'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, філософія, література, розвивалися під впливом західної та східної культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів, культурні впливи давньоруських земель надходили до східних слов'ян в Угорщину і держави Центр. Європи. У той же час Гал.-Вол. землі зазнавали істотних культурних впливів своїх західних сусідів; засвоєні духовні і матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але основа культури Галицько-Волинського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.

Князівські міжусобиці та напади різних завойовників впливали на культуру Галицько-Волинського князівства, але не змогли призупинити розвитку культурного процесу. Грунтуючись на принципах єдності культури старокиївської держави, культура західного князівства продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських земель. За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їх. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала багатющу скарбницю традицій української культури.


 

Питання для самоконролю:

 

1. Розкажіть про подвижницьку діяльність Антонія та Феодосія Печерського.

2. Розкрийте внесок Ярослава Мудрого в українську культуру.

3. Опишіть основні еапи формування давньоукраїнського архітектурного стилю.

4. Дайте характеристику діяльності Нестора літописець як першого українського історика.

5. Розкрийте роль монаха Агапіта як засновника лікарської і цілительної справи в Київській Русі.

6. Охарактеризуйте культурно-просвітницьку діяльність книжника Тимофія в Галицько-Волинському князівстві.

7. У яких напрямах розвивалась українська культура за часів Галицько-Волинського князівства?

8. Які з традиційних українських ремесел зазнали розквіу у княжу добу? Розкажіь про них.

9. Які з літописів XI–XIV Ви знаєте? Охарактеризуйте їхній вплив на формування української літератури та мови.

10. Розкажіть про вплив Візантійської культури на книжкове українське рукописне мистецтво.