Грошовий ринок — ринок, на якому обертаються активи зі строками погашення рік і менше

3
Далее ⇒

Згідно з чинним законодавством, відповідно до нового Цивільного та господарського кодексів, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Одною з істотних умов, без яких угода вважається недійсною, є визначення об’єкту (предмету) лізингу. В залежності від конкретних обставин, об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень щодо передачі його в лізинг. Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 808 Цивільного кодексу, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно з законодавством до основних коштів. Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Істотними умови договору лізингу, які повинні бути відображені в договорі лізингу, визнаються: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу) та ромір лізингових платежів.

Класичний договір фінансового лізингу пов'язує трьох осіб: продавця майна, його набувача та лізингодавця (посередника). При укладанні договору фінансового лізингу в угодах важливо зазначати всі умови та ситуації, які можуть виникати внаслідок невиконання зобов'язань за договором лізингу.

Важливо обумовлювати в договорах лізингу випадок дострокового повернення об'єкта лізингу, який не повинен звільняти лізингоодержувача від остаточних розрахунків за надані йому послуги.

Протягом дії такої угоди до її змісту можуть вноситись зміни та доповнення щодо попередніх домовленостей сторін, що стосуються дострокового викупу об'єкту лізингу, порядку розрахунків за надані послуги.

Лізингові угоди більш гнучкі, ніж угоди позики та кредиту, оскільки за взємною домовленістю сторін платежі можуть здійснюватися після отримання прибутку від реалізації товарів. Підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави.

У разі коли лізингодавець отримує лізинговий платіж від лізингоодержувача, що перевищує звітний період (тобто лізинговий платіж сплачується у вигляді попереднього платежу (авансу) згідно з умовами договору), то до складу валового доходу лізингодавця (орендодавця) включається сума, що відповідає процентам або комісії, нарахованим на вартість об'єкта фінансового лізингу, за датою зарахування коштів на банківський рахунок такого лізингодавця (орендодавця), тобто за першою подією.

Аналізуючи сторони лізингу, можна зазначити, що він, як форма інвестицій, дає можливість підприємцям швидше оновлювати матеріально-технічну базу, залучати нову техніку, покривати потреби в спеціальних технічних засобах на час фактичної експлуатації об'єкту лізингу.

Загалом, стосунки між суб’єктами лізингу мають базуватися на коректних, взаємозрозумілих і чітко регламентованих умовах. Тому можна порадити лізингодавцям та лізингоодержувачам майна, яке може бути об'єктом лізингу, розробити виважені договори, які б були повністю узгоджені з чинним законодавством України.

Державне регулювання ринку фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:
- ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
- нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
- нагляду за діяльністю фінансових установ;
- застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
- проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
Органи державного регулювання діяльності фінансових установ. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:
- щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;

- щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
- щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків.

Національний банк України, Державна комісія з . цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з мстою регулювання ринків фінансових послуг.
Голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботі інших органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, з правом дорадчого голосу, коли на них обговорюються питання нагляду за діяльністю з надання фінансових послуг.
Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом. Він не може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках. Положення про уповноважений орган за поданням Кабінету Міністрів України затверджується Президентом України.

6.Депозитарні послуги.

Депозитарні (кастодіальні) послуги надаються банками, які мають можливість вести депозитарну діяльність зберігача цінних паперів, що виконують за дорученням клієнтів функцію зберігача цінних паперів і надають можливість клієнтам банку реалізувати їхнє право за цінними паперами. Дані операції надаються як юридичним, так і фізичним особам на підставі договорів про відкриття та обслуговування рахунків у цінних паперах. До переліку депозитарних відносять такі послуги:

відкриття рахунка для обліку цінних паперів клієнта, депонованих у зберігача цінних паперів;

відповідальне зберігання цінних паперів;

знерухомлення документарних цінних паперів клієнта з метою їх подальшого обігу в електронному вигляді;

надання власникам цінних паперів виписок після кожної проведеної операції і надання звітів про оборот цінних паперів;

матеріалізація цінних паперів з метою їх подальшого обліку в реєстрі реєстродержателя;

обтяження цінних паперів зобов’язаннями;

облік переходу права власності на цінні папери за розпорядженням клієнта;

повідомлення клієнтові про всі корпоративні дії емітента, цінні папери якого обліковуються на рахунку клієнта, повідомлення клієнтові будь-якої інформації, отриманої від емітента чи реєстратора;

участь у зборах акціонерів за дорученням клієнта;

одержання прибутку за цінними паперами, що зберігаються в зберігача, з подальшим переказуванням за дорученням клієнта на його рахунки, чи виплатою готівки в касі для фізичних осіб;

надання цінних паперів проти платежу.

Склад, цілі, види діяльності суб’єктів ринку фінансових послуг. Система взаємодії суб’єктів ринку фінансових послуг.

На ринках діють суб’єкти ринку (продавці – посередники – покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).

Суб’єктами фінансового ринку є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб’єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

- господарчі суб’єкти;

- домашні господарства;

- держава;

- місцеві органи влади.

За функціями:

- емітенти;

- інвестори;

- інституційні інвестори;

- фінансові посередники;

- інститути інфраструктури ринку тощо.

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб’єктів можна поділити на три групи: 1) продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг); 2) фінансові посередники; 3) суб’єкти, що виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників фінансового ринку; функції обслуговування окремих операцій на фінансовому ринку).

Світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб’єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як:

- індивідуально-трудова діяльність;

- державні підприємства;

- кооперативи;

- орендні підприємства;

- фермерські господарства;

- колективні господарства;

- народні підприємства;

- акціонерні товариства;

- малі підприємства;

- корпорації;

- об’єднання;

- господарські товариства;

- асоціації;

- консорціуми;

- спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння; товариства; корпорації.
Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб’єктами як ринкової економіки, так і учасниками ринку фінансових послуг.

7.Державні та муніципальні цінні папери.

В Україні функціонує створена Національним банком автоматизована система комплексного обслуговування суб'єктів ринку державних цінних паперів, яка об'єднує:

• Міністерство фінансів (емітент);

• Національний банк (агент із розміщення);

• банки (зберігачі);

• біржові торгівельні майданчики;

• Державне казначейство (платіжний агент уряду).

Програмними засобами забезпечується проведення аукціону з первинного розміщення, біржових торгів, виконання біржових і позабіржових угод, організація грошового клірингу та перерахування коштів при сплаті доходів і погашенні.

Депозитарій працює за принципами, дуже близькими до передбачених Законом України „Про Національну депозитарну систему та особливості обігу цінних паперів в Україні” для корпоративних та інших цінних паперів. Ця система тісно пов'язана із системою грошових розрахунків за ОВДП між Державним казначейством та банками.

На сьогодні первинний ринок ОВДП не має офіційних дилерів, і банки - це єдині установи, які можуть брати участь в аукціонах, за допомогою яких відбувається розміщення ОВДП.

Муніципальні облігації, відповідно до світового досвіду, влаштовують і місцевих мешканців, й інвесторів, і муніципалітети, і державний бюджет. Їхній низький номінал дає змогу позбутися ефекту перерозподілу доходів на користь більш заможної частини суспільства, що має місце у випадку з ОВДП. Регіональна ринкова інфраструктура, що забезпечує механізм випуску і функціонування місцевих облігацій на сучасному етапі, в принципі відсутня, але в деяких регіонах є вже певний досвід. Перша муніципальна позика в Україні була здійснена у 1995 році у Дніпропетровську. В Україні муніципальні позики вже здійснено в Черкасах, Харкові, Херсоні, Луганську, Дніпропетровську, Львові та Києві (у тому числі і районах області).

Особливість багатьох випусків МЦП в Україні полягає в тому, що їх первинне розміщення довготривале і здійснюється не в повній мірі. Основними причинами слабкого розвитку цього сегмента фінансового ринку в Україні є такі: відсутність продуманих стратегій розвитку регіонів; значні розміри субсидій, що надаються центральним урядом; інфляція і висока вартість позик; недостатній досвід у справі фінансування місцевих видатків за рахунок випуску облігацій; небажання місцевої влади брати на себе ризик невиконання своїх зобов'язань. Ринок МЦП відрізняється також слабким інформаційним забезпеченням, відсутністю рейтингу цих фінансових інструментів та відсутністю відпрацьованої нормативної бази в сфері проведення місцевих позик. Крім того, відсутні локальні депозитарії або депозитарно-клірингові центри.

Переймання ризиків кредитними інститутами.

Риск невозврата долга - это также неуверенность кредитора в том, что должник будет в состоянии или будет намереваться выполнить свои обязательства в соответствии со сроками и условиями кредитного соглашения.

Наиболее очевидное определение банковского дела – банки выступают в роли посредников при перемещении средств или проводят денежные операции.

Депозиты, полученные от одних, трансформируются в кредиты для других.

Кредитному риску подвергаются и кредитор, и заемщик.Подверженность кредитному риску существует в течение всего периода кредитования до наступления срока полного возвращения кредита и процентов по нему. Управление банковскими операцими представляет собой процесс управления рисками.

Управление кредитным риском является основным в банковском деле.

Особого внимания заслуживает управление кредитами, потому что от его качества зависит успех работы банка. Одним из видов банковских услуг являются гарантийные услуги.

Наиболее распространенным гарантийным кредитом является авальный кредит. По авальному кредиту начисляются комиссионные, размер которых зависит от требований, вытекающих из гарантий, срока действия гарантии и составляет 1 – 2,5 %. Кроме того, за предоставляемый кредит уплачивается процент в соответствии с действующими ставками.

С вексельным обращением связано предоставление еще одного кредита – акцептного. Банковские гарантии призваны компенсировать различные виды риска хозяйствующих партнеров клиента.

8.Емісійна діяльність держави на фондовому ринку.

Ринок державних цінних паперів – важливий компонент фінансових ринків світу. У фінансовому світі цінні папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладам капіталу. Формування ринку державних цінних паперів відбувається після виникнення ринку цінних паперів корпорацій.

Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні державних цінних паперів, зумовлена особливостями історичного та економічного розвитку країни та ринку позичкових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління.

У колишньому СРСР до кінця 80-х років в обігу знаходилися переважно облігації державних позик. Обіг акцій обмежується головним чином, 20-ми роками. Перші радянські державні позики були випущені у натуральній формі (у 1992 р. – хлібна, а у 1923 р. – хлібна, цукрова). Облігації цих позик продавалися за гроші, проте їх власникам надавалося право одержати під час оплати вартість облігацій натурою (зерном, цукром). Облігації грошових позик радянська держава почала випускати з 1922 року.
Облігації державних позик розміщувались як серед населення, так і серед державних і кооперативних підприємств Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом. Прикладом облігацій, що випускаються на дисконтній основі , є казначейські векселі США, що не мають процентних нарахувань. Вони реалізуються за номінальними цінами зі знижкою, а казначейство викуповує їх за номінальними цінами, і таким чином власники векселів одержують дохід у вигляді купонної знижки.
Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», згідно зі ст. 10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і затверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Сьогоднішнє чинне законодавство передбачає випуск облігацій двох видів:
1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
2) облігації підприємств.
Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.
Кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є законодавче закріплення ще одного їх виду – конвертованих облігацій.

Валютні кредити.

ВАЛЮТНІ КРЕДИТИ

1. Різновид міжнародного кредиту, що надається у грошовій формі (в іноземній валюті) для придбання товарів, покриття іноземних боргів (чи пасивного сальдо платіжного балансу) або на будівництво особливо важливих об'єктів.

2. Внутрішні кредити в іноземній валюті на здійснення експортно-імпортних операцій. Надаються строком від З до 10 років.

Особлива увага приділяється кореспондентським відносинам банків. Міжнародна банківська діяльність заснована на кореспондентських відносинах, які є базою для трансферту грошей, обміну валюти, фінансування міжнародної торгівлі. Кореспондентом є банк, який представляє в даному регіоні інтереси іншого банку за його рахунок і виконує його фінансові та комерційні доручення. Кореспондентські відносини - це договірні відношення між банками, з ціллю здійснення платежів, розрахунків і здійснення інших банківських послуг по взаємними угодами. При встановленні кореспондентських відносин банки обмінюються листами, домовляються, за якими рахунками здійснюватимуться взаємні розрахунки, обмінюються зразками підписів посадових осіб, тарифами комісійної винагороди. Банк може розраховуватися із своїми партнерами за встановленими ним дорученнями.

Можуть встановлюватись між банками і НБУ, безпосередньо між банками - резидентами і нерезидентами України.
Після отримання ліцензії Національного банку України для здійснення валютних операцій уповноважені банки України можуть заключати угоди про відкриття кореспондентських рахунків. Установи, які у відповідності з нормативно-правовими актами Національного банку мають ліцензію на право відкриття і ведення рахунків банків-кореспондентів, а також мають відкриті кореспондентські рахунки в іноземній валюті і відкрили у себе кореспондентські рахунки в іноземній і національній (якщо вона виступає як іноземна) валюті, зобов'язані зареєструвати кореспондентські рахунки, які відкриті установами при встановленні кореспондентських відносин в територіальному Управлінні НБУ.

9.Переймання ризику страховими компаніями.

Содержание деятельности страховой компании можно выразить коротко: торговля риском.

Страховая компания фактически покупает риск у своих клиентов, прини-мая на себя обязательства по частичной или полной компенсации потерь клиен-та при наступлении неблагоприятного для него страхового случая.

Риск для большинства людей является «антиблагом», поэтому клиент в данном случае должен заплатить страховой компании определенную сумму де-нег – страховой взнос, который может быть единовременным или вноситься с некоторой периодичностью.

Как правило, страховые компании специализируются на страховании жиз-ни и имущества граждан либо на страховании коммерческих рисков.

Аккумулируя значительные средства клиентов, и стремясь к наилучшему их использованию, страховые компании одновременно являются крупными ин-вестиционными институтами. Страховая услуга может быть предоставлена либо на основе договора (в добровольном страховании), либо на основе закона (в обязательном страховании).

Перечень видов страховых услуг, которыми может воспользоваться стра-хователь, расширяется за счет предоставления страховщиком новых видов страховых услуг.

Большая часть страховых операций осуществляется через посредников, к которым обращаются страхователи и которые убеждают клиентов в необходи-мости страхования. Посредниками в проведении и организации страхового дела выступают страховые агенты и страховые брокеры

Основи банківського кредитування.

Посередницька діяльність комерційних банків на фінансових ринках, яка складається з виявлення тимчасово вільних коштів вкладників, залучення в банк і надання їх у вигляді кредитів особам, що мають потребу в позикових коштах, приносить реальну користь усьому суспільству.

Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників і надаючи кредити лише тим, хто може заплатити найбільшу процентну ставку за виданим кредитом, узгоджуючись із загальними умовами ринкової кон’юнктури, банкіри направляють потік грошових коштів у русло інвестицій у реальний капітал, який забезпечує високу віддачу.

Банківські кредити залежно від вибраного критерію можна класифікувати: за строками, предметами кредитування, цілями, забезпеченістю економічної сфери застосування, методами надання та способами погашення, характеру та способу сплати відсотків, числом кредиторів.

Кредит комерційних банків обслуговує різні виробничі потреби підприємств і господарських організацій та споживчі потреби населення.

Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів та залишатися рентабельними навіть при дуже несприятливій кон’юнктурі ринку. Змінюються форми операцій, методи конкуренції, системи контролю та управління. Різко розширилась сфера діяльності, яка сьогодні охоплює весь світ завдяки формуванню інтернаціональних ринків позичкового капіталу.

Активні операції банків можна розділити на чотири групи:

• обліково-позичкові, в результаті яких формується кредитний портфель банку;

• інвестиційні, що складають основу для формування інвестиційного портфеля;

• касові та розрахункові, що є одним із видів послуг, що надаються банком своїм клієнтам на грошовому ринку;

• інші.

Потрібно мати на увазі, що далеко не всі банківські операції повсякденно присутні та використовуються в практиці конкретної банківської установи. Але існує певний базовий «набір», без якого банк не може існувати та нормально функціонувати. До таких конституційних операцій банку належать:

– залучення депозитів;

– здійснення грошових платежів та розрахунків;

видача кредитів.

Банківський кредит – це економічні відносини, в процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення.

Прибуток банку від посередництва (маржа) складається як різниця між позичковим і позиковим відсотками.

Кредитування має дві різновидності: кредитування діяльності господарчого суб’єкта у формі прямої видачі грошових сум (фінансовий кредит) i кредитування як різновидність розрахунків із розстрочкою платежів.

Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні позички, які можна класифікувати за різними ознаками:

• за типами позичальників – позики підприємствам, уряду, місцевим органам влади, населенню, банкам;

• за сферою застосування i видами позичальників фінансовий кредит має два типи: міжбанківський кредит, при якому позичальником є банк; комерційна позика, тобто кредит з комерційною метою, при якому є підприємство, товариство, акціонерне товариство.

• за термінами користування – короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 року до 5 (3) років), довгострокові (понад 5 (3) років);

• залежно від сфери функціонування є позики для сфери виробництва і для сфери обігу;

• за галузевою приналежністю позичальника є позики для промисловості, торгівлі, транспорту, сільського господарства;

• за характером забезпечення є заставні, гарантовані, застраховані та незабезпечені (бланкові);

• за методами погашення – погашення одним платежем і частинами.

10.Інфраструктура ринку фінансових послуг.

Інфраструктура ринку фінансових послуг (фінансового ринку) покликана забезпечувати можливість реалізації економічних інтересів суб'єктів економіки, сприяти координації усіх їхніх економічних дій, допомагати їм інтегруватись у світовий економічний та фінансовий простір.
Розвиток інфраструктури фінансового ринку України повинен бути побудований за міжнародними стандартами, але з урахуванням специфіки нашої країни.
Для розбудови інфраструктури таких сегментів фінансового ринку, як грошовий і кредитний ринок, необхідно посилити ринкові процеси в регіонах та роль у них місцевих органів самоврядування, активізувати створення стабільного і сприятливого для їх розвитку законодавства, здорового конкурентного середовища, сприяти поверненню довіри з боку населення і суб’єктів підприємницької діяльності; при підтримці з боку держави розвивати мережу філій і активізувати інвестиційну діяльність банків та інших фінансово-кредитних установ, що найбільш пристосовані до інвестиційної діяльності, створити спеціальну банківську установу, основною метою якої було б питання довгострокового кредитування.

Акції корпорацій.

Положення Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначають акцію як іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства. Виходячи з цього легального визначення, акції є не тільки об’єктом цивільних прав і різновидом майна, але і правовим засобом посвідчення корпоративних прав. Створення акціонерного товариства і належна емісія акцій у сукупності є передумовами виникнення і наступного посвідчення комплексу прав (як майнових, так і особистих немайнових) та обов’язків акціонерів. Здатність акції посвідчувати копоративні права акціонерів стосовно відповідного акціонерного товариства дозволяє сформувати їх пакет згідно з економічними запитами та фінансовими можливостями кожного із них. Обігоздатність акцій як об’єктів цивільних прав підлягає розгляду у межах правових механізмів, розрахованих на передачу корпоративних прав. Ці механізми полягають у можливості вчинення правочинів стосовно акцій як різновиду майна, а їх належне укладення і виконання має наслідком перехід корпоративних прав до інших правонабувачів, які отримують статус акціонерів і учасників корпоративних відносин. Як слушно зазначається у цивілістичній літературі, дані правові механізми повинні базуватися на загальних положеннях цивільного законодавства про цінні папери й корпорації, установлюючи відомі межі поводження учасників, але не визначаючи його основний зміст. Окрему важливу проблему забезпечення захисту корпоративних прав, посвідчених акціями, складає визнання недійсними правочинів, предмет яких складає передача або інші юридично вагомі дії стосовно акцій.

Акціонерне товариство — товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Акція — цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства.

Ануїтет — рівномірні грошові потоки, що регулярно надходять (платежі за закладними, преміальні внески по страхуванню, випла-ти за облігаціями, орендні платежі тощо).

Арбітраж — одночасна купівля та продаж однакових або подібних цінних паперів на різних ринках за сприятливої різниці цін.

Аукціон — конкурсний спосіб організації торгівлі, згідно з яким купівля/продаж цінних паперів здійснюється брокером/дилером у заздалегідь визначений час методом нагромадження та одночасного виконання замовлень на купівлю і продаж цінних паперів або безперервного виконання замовлень, поданих в усній або письмовій формі за ціною, що змінюється протягом торговельної сесії.

Банківський акцепт — форма короткострокового банківського фі-нансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Банківський вексель — вексель, що засвідчує право його вла-сника одержати і сплатити при настанні обумовленого терміну ви-значену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку.

Банківський нагляд — моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків, а також застосування до банків певних коригуючих заходів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.

Безризикова процентна ставка — номінальна процентна став-ка за короткостроковими державними цінними паперами, яка є су-мою двох складників — реальної процентної ставки та поправки на інфляцію.

Безризиковий актив — актив, дохідність якого визначена та відома з початку володіння цим активом.

Біржове котирування — визначення ринкової вартості цінних паперів протягом біржових торгів.

Біржовий (організований) ринок — найрозвиненіша фор-ма упорядкованого, регулярно функціонуючого ринку для укла-дання різноманітних угод з цінними паперами і отримання при-бутку.

Біржовий бюлетень — офіційне видання біржі, в якому публікуються курси цінних паперів та супровідна інформація.

Біржовий індекс — середні або середньозважені показники курсів цінних паперів, як правило, акцій.

Біржовий наказ — форма взаємовідносин між брокером і клієнтом, що виражається в передачі брокеру вказівок стандартного типу.

Біржові (фондові) індекси — середні або середньозважені по-казники курсів цінних паперів, як правило акцій, що дають уяву про стан і динаміку фондового ринку.

Благодійництво — добровільна безкорислива пожертва фізич-них та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансо-вої, організаційної та іншої благодійної допомоги, формами якого є меценатство і спонсорство.

Брокер — фінансовий посередник, що займається купівлею-продажем цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта на підставі договору комісії або доручення.

Валютна інтервенція — пряме втручання центрального банку в діяльність валютного ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

Валютний арбітраж — одночасна купівля та продаж іноземної валюти на різних ринках з метою отримання прибутку, який вини-кає як різниця в курсах.

Валютний демпінг — знецінювання національної валюти з ме-тою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові.

Валютний коридор — можливе мінімальне та максимальне ві-дхилення офіційного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Валютні обмеження — система нормативних правил, які спря-мовані на обмеження операцій з іноземною та національною валю-тою, золотом та іншими валютними коштами на ринку і передба-чають обов'язкову їх здачу казначейству.

Варант — свідоцтво, що видається разом з цінним папером, яке дає право на додаткові пільги його власнику при придбанні акцій чи боргових цінних паперів.

Варіаційна маржа — грошова сума, яка має бути нарахована на кліринговий рахунок учасника біржової торгівлі терміновими контрактами або списана з цього рахунку за підсумками клірингу наприкінці кожного біржового дня.

Вексель — цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Венчурні фонди — спеціалізовані фінансові інститути, що мають найдорожчі інвестиції і створені для роботи в зоні найбільшого ризику.

Випуск цінних паперів — зареєстрована у встановленому порядку сукупність цінних паперів одного емітента з одним державним реєстраційним номером, що можуть мати різні умови емісії, але надають однакові права.

Глобальний сертифікат — документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, який підтверджує право на здійснення операцій з даними цінними паперами у Національній депозитарній системі.

Грошовий ринок — ринок, на якому обертаються активи зі строками погашення рік і менше.

Грошовий ринок — ринок, на якому обертаються активи зі строками погашення рік і менше.

Депозитарій — юридична особа, професійний учасник ринку цінних паперів, який спеціалізується виключно на веденні депози-тарної діяльності та може здійснювати кліринг і розрахунки за уго-дами щодо цінних паперів.

Депозитарій — юридична особа, що проводить виключно депозитарну діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Депозитарний договір — договір між зберігачем та обраним ним депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки у цінних паперах, на яких відображаються операції з цінними паперами, переданими зберігачем.

Депозитарні свідоцтва — похідні цінні папери, які випускаються учасниками Національної депозитарної системи, що встановлюють кореспондентські відносини з іноземною фінансово-депозитарною установою, та які свідчать про права власності резидента України на певну кількість депонованих у цій фінансово-кредитній установі акцій чи облігацій емітента, що не є резидентом України.

Депозитний (ощадний) сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку суми депозиту і процентів по ньому.

Депозитний відсоток — норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми вкладами депозитами.

Диверсифікація— процес розподілу інвестованих к’штів між різними об’єктами вкладення, які безпосередньо не повязані між собою.

Диверсифікація портфеля— процес збільшення кількості ви-дів цінних паперів у портфелі, результатом якого є зменшення ри-зику портфеля без зменшення його очікуваної дохідності.

Дивіденди — грошові платежі, що виплачуються акціонерним товариством своїм власникам у зв’язку з розподілом прибутку.

Дилер — учасник ринку цінних паперів, що торгує цінними паперами і за свій рахунок, і за дорученням.

Дисконт — різниця між ціною фінансового інструменту, що відповідає його номіналу, та реально сплаченою за нього ціною, меншою за номінал.

Дисконтна (облікова) політика — метод регулювання валют-ного курсу, пов’язаний з підвищенням або зниженням дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою впливу на рух зару-біжних короткострокових капіталів.

Дисконтування— метод зведення майбутньої вартості коштів до їх вартості в поточному періоді (до реальної вартості грошей).

Електронні цінні папери (бездокументарна форма випуску цінних паперів) — цінні папери, що існують у вигляді облікового запису, який є підтвердженням права власності на цінний папір.

Емісія цінних паперів — сукупність дій емітента щодо здійснення підписки на свої цінні папери.

Емітент — юридичні і у випадках, передбачених законодавством, фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.

Ефективний портфель — портфель, що забезпечує інвестору як максимально очікувану дохідність при заданому рівні ризику, так і мінімальний ризик при заданому рівні дохідності.

Ефективний фінансовий ринок — ринок, на якому ціна кожного цінного папера в кожен момент часу збігається з її інвестиційною вартістю.

Євродолари — доларові депозити, розміщені за межами США.

Європейські депозитарні розписки (ЄДР) — похідні цінні па-пери, що забезпечують доступ емітентів на ринки європейських країн.

Заощадження — різниця між поточним доходом і поточним споживанням.

Заставні облігації — облігація, що забезпечена майном або іншими цінними паперами, що використовуються як застава.

Зберігачі цінних паперів — банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів та операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо належних йому цінних паперів, так і щодо цінних паперів, які він зберігає згідно з договором.

Звичайні акції — акції, що дають право голосу на зборах акціонерів; величина дивідендів по них залежить від прибутку і заздалегідь не фіксується і не гарантується.

Інвестиційна компанія — торговець цінними паперами, який, окрім проведення виключного виду діяльності по цінних паперах, може залучати кошти для спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, що випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційний фонд — юридична особа у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог чинного законодавства з питань спільного інвестування з метою здійснення такої діяльності.

Інвестиції — всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Інсайдер — особа, в переважній більшості акціонер корпорації, що має доступ до інформації, яка невідома широкому колу осіб, але суттєво впливає на акції даної корпорації.

Інститути спільного інве’тування (ІСІ) — організаційно-правова форма діяльності, повязана з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкла-дення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та не-рухомість.

Інфляційна премія — 1) компенсація для страхування ризику при втраті частини грошових коштів через знецінення грошової одиниці;

Казначейське зобов'язання — борговий цінний папір, що емі-тується державою, розміщується виключно на добровільних заса-дах серед фізичних і юридичних осіб, надає право на отримання доходу.

Казначейський вексель — короткострокові облігації казначейства (Міністерства фінансів), що випускаються в рахунок управління державним боргом.

Казначейські акції — акції акціонерного товариства, які викуплені самим акціонерним товариством за рахунок сум, що перевищують статутний фонд, з метою подальшого перепродажу, розповсюдження серед працівників або анулювання.

Казначейські бони — облігації казначейства США, цінні папери, що випускаються на строк понад 7 років. Процент виплачується кожне півріччя, а номінал повертається при погашенні.

Казначейські ноти — білети казначейства США, цінні папери, що випускаються на строк від одного до семи років. Процент виплачується кожного півріччя, а номінал повертається при погашенні.

Кліринг — отримання, звірка та поточні оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов’язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Клірингова валюта — розрахункові валютні одиниці, які іс-нують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських за-писів банківських операцій за взаємними поставками товарів та надання послуг між країнами-учасницями клірингових розра-хунків.

Кліринговий депозитарій — депозитарій, який одержав дозвіл ДКЦПФР на здійснення клірингу щодо операцій з цінних паперів.

Комерційний вексель — боргове зобов’язання, в основі якого є лише гроші, видається позичальником під заставу товару.

Комерційний кредит— кредит, що надається фірмами ви-робниками товарів чи послуг своїм клієнтам і полягає у продажу товару або наданні послуг на умовах угоди, що передбачає від-строчення кінцевого розрахунку на визначений термін і під про-цент.

Комісійна виплата — виплата брокерській фірмі за послуги з торгівлі цінними паперами.

Компаундинг — метод підрахування прибутку в майбутньому за допомогою складних відсотків, кожний крок якого називається компаундом (нарахуванням).

Конверсія державного боргу — спосіб управління державним боргом, що визначає зміну дохідності позики в бік її зменшення.

Конвертовані облігації — облігації, які, за бажанням власника, можуть бути обмінені на інші цінні папери, як правило, звичайні акції.

Конвертованість— гарантована можливість грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Консалтинг — діяльність спеціальних компаній, що полягає в консультуванні продавців та покупців із широкого кола питань фінансового ринку.

Консолідація (об'єднання) — 1) вкладання прибутку, отри-маного від торгівлі спекулятивними акціями, у надійніші акції; 2) об’єднання, злиття двох або декількох фірм, компаній; 3) заміна національної валюти у валютних резервах країни міжнародними грошовими активами; ’посіб управління державним боргом, що ви-значає передачу зобовязань за раніше випущеними позиками на нову позику.

Контрактні фінансові інститути — фінансові посередники, які включають інститути спільного інвестування (ІСІ), пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації, благодійні фонди.

Кооперативні банки — спеціальні кредитно-фінансові інсти-тути, що утворюються товаровиробниками на приватних засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах.

Котирування— визначення офіційними державними органами курсів іноземних валют, цінних паперів, цін на біржові товари від-повідно до чинних законодавчих норм і наявної практики.

Кредитна лінія — форма надання підприємству банківського кредиту без визначення конкретного терміну початку його застосу-вання.

Кредитна спілка — фінансова установа, неприбуткова органі-зація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з ме-тою задоволення потреб її членів ’ взаємному кредитуванні, на-данні фінансових послуг шляхом обєднання грошових внесків.

Кредитний рин’к— це механізм, за допомогою якого встано-влюються взаємозвязки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів або можуть їх надати (позичити) на певних умовах.

Купон— сурогатний цінний папір, що є відривною частиною цінного папера (найчастіше облігації), що дає право на одержання, у встановлені в ньому терміни, доходу і дивідендів за ним.

Лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямована на інвесту-вання власних чи залучених фінансових коштів; форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою.

Ліквідність— властивість фінансових інструментів бути шви-дко проданими і перетвореними в гроші.

Ліквідність — можливість власника активу продати його швидко, при цьому не роблячи значних знижок у ціні.

Лінія ринку капіталів — лінія, що показує графічну рівновагу між очікуваним доходом та ризиком добре диверсифікованого портфеля цінних паперів.

Лінія ринку цінних паперів — графічно показує рівняння очікуваного доходу по цінному паперу як функцію безризикової процентної ставки, бети цінного папера та очікуваного доходу ринку.

Лінія характеристики цінних паперів — лінія, яка показує відношення між доходом цінного папера (або портфеля цінних паперів) та ринковим індексом.

Лістинг — внесення цінних паперів до переліку (списку) цінних паперів, які котируються на фондовій біржі.

Ломбарди — кредитні установи, що створюються для надання населенню послуг по схову предметів домашнього вжитку і осо-бистого користування, а також видачі позичок під заставу цих пре-дметів.

Ломбардний кредит — надається НБУ комерційному банку під заставу державних цінних паперів, золотовалютних запасів та ін-ших цінностей.

Лот — мінімальний стандартний обсяг біржового активу, який може бути куплений чи проданий на біржі.

Маржа — 1) дохід, який одержують банки за рахунок різниці між ставкою позикового відсотка і депозитного; 2) різниця між ціна-ми на товари; 3) сума, що виплачується покупцем під час викорис-тання брокерського кредиту для купівлі або продажу цінних паперів.

Маржа варіаційна — грошові кошти, що підлягають нараху-ванню або списанню за кліринговим рахунком клієнта в разі відхи-лення ціни укладення угоди від котирувальної.

Маржа підтримуюча — мінімальний рівень, до якого може знизитись залишок коштів на рахунку інвестора в результаті неба-жаного руху цін.

Маржа початкова — початковий внесок клієнта в забезпечен-ня виконання умов контракту, що є певною гарантією того, що клі-єнт має намір виконувати свої обов’язки.

Маржевий рахунок — рахунок інвестора в брокерській фірмі, за допомогою якого відбувається придбання акцій за рахунок брокерського кредиту або продаж акцій, що позичені у брокера.

Міжбанківський ринок — частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси розміщуються банками між собою у формі короткострокових міжбанківських депозитів на ко-роткі терміни.

Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) — міжнародна організація регулювання фінансового ринку, створена у 1974 році зі штаб-квартирою у Монреалі з метою координації ді-яльності світового ринку капіталів.

Модель оцінки капітальних активів — рівноважна модель ціноутворення, згідно з якою очікувана дохідність цінного папера є лінійною функцією чутливості цінного папера до зміни дохідності ринкового портфеля.

Муніципальні облігації — облігації, які емітуються місцевими органами влади. Джерелом виплат по таких облігаціях є доходи відповідного бюджету. Майбутня вартість грошей — сума, в яку перетворюються че-рез певний період часу з урахуванням певної ставки процента інве-стовані сьогодні кошти.

Муніципальні облігації — облігації, які емітуються місцевими органами влади. Джерелом виплат по таких облігаціях є доходи відповідного бюджету.

Нарощування — метод зведення реальної вартості коштів до їх вартості в майбутньому періоді; поетапне збільшення суми вкладу шляхом приєднання до первинного його розміру суми процента (процентних платежів).

Національна валютна система — форма організації економіч-них відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Національна депозитарна система— єдина функціональна система, що об’єднує учасників ринку, які займаються депозитар-ною діяльністю, а також забезпечують обіг бездокументарних цін-них паперів в межах національного ринку.

Небанківські фінансово-кредитні інститути — фінансові по-середники, що представлені лізинговими, факторинговими компа-ніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги.

Недержавний пенсійний фонд— фонд, що створюється як не-прибуткова організація, головною метою діяльності якого є нако-пичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами та здійсненням пе-нсійних виплат учасникам фонду.

Незаставні облігації — облігації, що не забезпечуються якими-небудь матеріальними активами.

Неконверювана (замкнена) валюта — національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти.

Непряме (економічне) регулювання фінансового ринку — вплив на функціонування фінансового ринку через систему еконо-мічних важелів, застосування яких сприяє формуванню окремих умов зовнішнього середовища ринку.

Несистематичний ризик цінного папера — ризик, котрий залежить від економічного та фінансового стану корпорації, що випустила цінні папери.

Номінальна процентна ставка — відсоткова ставка, розрахо-вана без урахування інфляції, виражає абсолютну плату за викори-стання коштів і не відображає зміни купівельної спроможності

Номінальний утримувач цінних паперів — депозитарій або зберігач цінних паперів, зареєстрований у реєстрі власників цінних паперів як юридична особа, якій цінні папери передані для здійснення операцій з ними за дорученням і в інтересах власників цінних паперів.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість даного цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігація з нульовим купоном — облігація, що продається на ринку з дисконтом, а погашається за номіналом, за рахунок чого і утворюється дохід власника облігації.

Облігація з плаваючим купоном — облігація, купонні виплати за якою не є фіксованими, а залежать від якоїсь змінної величини.

Обліковий відсоток — норма доходу, яку НБУ стягує із коме-рційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів.

Обмежені акції — акції, що приносять звичайні дивіденди, але не дають права голосу або обмежують це право.

Овердрафт — вид міжбанківського кредиту, що передбачає облік на відповідному рахунку суми дебетових (кредитових) за-лишків на кореспондентських рахунках банків на кінець опера-ційного дня.

Овернайт — вид міжбанківського кредиту, який надається бан-кам на термін не більше одного операційного дня.

Опціон американський — угода, при якій право держателя може бути реалізовано будь-коли протягом опціонного строку.

Опціон відсоткових ставок — угода, яка дає право покупцеві на одержання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньої межі і право інвестувати кошти під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, протягом наперед визначеного періоду.

Опціон європейський — угода, що реалізується лише після на-стання терміну виконання зобов'язань.

Опціон колл (опціон на покупку) — контракт, що дає право покупцю викупити в особи, яка продала опціон, обумовлену кількість акцій за фіксованою ціною протягом визначеного періоду.

Опціон на купівлю (опціон покупця) — європейський опціон кол (CALL options), який дає власнику право на купівлю через ви-значений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов'язаний продати продавець опціону.

Опціон на продаж (опціон продавця) — європейський опціон пут (PUT options), який дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною пев-ного виду фіансового чи іншого активу.

Опціон пут (опціон на продаж) — контракт, що дає право його покупцю продати обумовлену кількість акцій за фіксованою ціною протягом визначеного періоду.

Опціони «кеп», «флор», «колар» — синтетичні опціони, що дають змогу на позабіржовому ринку знизити ризики при фінансу-ванні та інвестуванні під плаваючу процентну ставку з різноманіт-ними термінами дій — від кількох місяців до десятки років.

Ордер (передплатний сертифікат) — сурогатний цінний папір, що випускається разом з основним папером і дає своїм власникам право купівлі (передплати) додаткових цінних паперів за певною ціною у певний час.

Ощадні банки — фінансові інститути, які залучають кошти ін-весторів у вигляді депозитів та надають позики під заставу нерухо-мості.

Ощадні і кредитні асоціації— акціонерні товариства або вза-ємні фонди, основними джерелами фінансових ресурсів яких ви-ступають різні види депозитів: ощадні, строкові та чекові, а основ-ними активами є заставні, цінні папери.

Пенсійні фонди — самостійна фінансово-банківська система, що не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організа-ціями на заходи соціального страхування, страхових внесків грома-дян, а також коштів державного бюджету України.

Первинний ринок — 1) ринок цінних паперів, на якому емі-тент здійснює первинне розміщення фінансових активів; 2) сукуп-ність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів.

3
Далее ⇒