Економічний розвиток США. Значення ліберальної теорії Г. Ч. Кері для становлення капіталістичних відносин у країні
Промисловий переворот у США почався у першому десятилітті XIX ст. і завершився після Громадянської війни (буржуазної революції) 1861—1865 рр. На першому етапі промислового перевороту в 1810—1930-х рр. була технічно переозброєна текстильна промисловість, на другому в 1840—1850-х рр. ― промисловість і транспорт, але лише в північно-східних штатах країни. На третьому етапі в 1860—70-х рр. промисловий переворот завершився на всій території держави.
Політичні, економічні та соціальні передумови промислового перевороту. Здобуття незалежності США забезпечило свободу підприємництва і торгівлі. Економічному зростанню сприяла активна експансія на Захід. Територія країни впродовж першої половини XIX ст. зросла в 3,5 раза (до 3,5 млн кв. миль у 1853 р.).
Промисловий переворот почався в умовах несформованості системи мануфактурного виробництва, значного розвитку ремесла та домашньої промисловості, відсутності цехових обмежень.
Промислова політика забезпечувала використання європейських технічно-технологічних досягнень і досвіду з одночасним активним розвитком національної науки і техніки. Існувала система заохочення винаходів. Закон про патенти 1790 р. надавав винахіднику монополію на використання його винаходу впродовж 14 років. Подальші положення продовжили цей термін. У 1790—1800 роках кількість патентів становила 276, у 1840—1850-х роках ― 6480.
Аграрна економіка мала високий рівень товарності.
Розвиток продуктивних сил, спеціалізація районів і територіальний поділ праці, зростання чисельності населення сприяли розвиткові національного ринку.
Хід промислового перевороту визначався природними умовами: системою річок з потенційною водною енергією, запасами деревини, кам’яного вугілля, нафти тощо.
Важливе значення мав демографічний фактор. Населення США за 1790—1860 рр. зросло з 3,9 млн до 31,4 млн осіб. Цьому сприяла масова імміграція з Європи. Тільки впродовж 1860—1870 років у США приїхало близько 5 млн осіб, більшість з яких були висококваліфікованими фахівцями. Проте ринок робочої сили не задовольняв потреби промисловості, оскільки емігранти намагалися стати землевласниками і займатися сільським господарством.
Інвестиційні ресурси промислового розвитку формувалися за рахунок джерел первісного нагромадження капіталу і залучення європейських, переважно англійських, коштів. За 1790—1860-ті роки було ввезено 500 млн дол. Загальна сума інвестицій, вкладена в промисловість, зросла за 1820–1860-ті рр. з 50 млн до 1 млрд дол., у 1869 р. становила 1,69 млрд дол.
Господарство США характеризувалося нерівномірністю розвитку основних економічних районів. У північно-східному відбувався швидкий розвиток продуктивних сил, у південному панувала рабовласницька система. У 1860-х рр. раби становили 43—60% населення південних штатів. Протиріччя між промисловою Північчю і рабовласницьким Півднем були розв’язані в ході Громадянської війни 1861—1865 рр. і Реконструкції Півдня 1867—1877 рр., економічні результати яких забезпечили остаточну перемогу капіталістичної економіки в загальнонаціональному масштабі. Було скасовано рабство, що розширило ринок найманої праці; земельне питання розв’язано на користь фермерів; упорядковано банківсько-грошову систему; сформувався загальнонаціональний ринок.
У результаті освітніх реформ у 1860—1870-х роках уведено безкоштовну початкову освіту, при університетах створено промислово-торговельні школи, Массачусетський технологічний інститут. Навчання пов’язувалося з практичною діяльністю. За рівнем інтелектуалізації праці США зайняли перше місце у світі.
Державна економічна політика ґрунтувалася на принципі «Америка для американців», спрямовувалася на зміцнення позицій США на американському континенті та протидії європейській конкуренції. Успішно розв’язувалися завдання централізації економічного життя та розвитку інтеграційних процесів усередині країни. У 1791 р. встановлено протекціоністські тарифи, у тому числі на готову продукцію.
Промисловий переворот розпочався у бавовняній галузі. Першу бавовнопрядильну фабрику побудував у 1790 р. у м. Провіденті (штат Род-Айленд) англійський емігрант С. Слейтер, який в історію США увійшов як «батько» американської промисловості. Проте початком промислової революції вважають відкриття в 1815 р. у м. Уолтел фабрики з комплексним виробничим процесом, що поєднував прядіння і ткацтво. У 1832 р. у бавовняній промисловості працювало 795 фабрик з 1200 веретенами, у 1860 р. ― 1091 фабрика з 5,2 млн механічних веретен. Упродовж 1840—1850-х роках промисловий переворот завершився у сукняній, харчовій (борошномельній, горілчаній, цукровій, тютюновій), взуттєвій, швейній, шкіряній галузях. Американська бавовняна промисловість за обсягами виробництва посіла друге місце у світі після англійської.
Технічне переозброєння важкої промисловості почалося у 1840-х роках. Першу домну на кам’яному вугіллі побудовано в 1837 р., у 1857 р. їх було 150. Якість металу забезпечувало використання коксу для виплавляння чавуну, антрациту для пудлінгування. Посилилося значення стандартизації. Кількість промислових підприємств за 1850–1870 рр. збільшилася зі 123 до 252 тис.
Американська промисловість працювала на дешевих водяних двигунах. Хоча перша парова машина з’явилася наприкінці XVIII ст., їх упровадження було повільним. Використання парового двигуна утвердилося лише у 50-х роках XIX ст.
Революційне значення для розвитку американської індустрії мав промисловий переворот у транспорті та будівництво доріг. Перша залізниця була побудована в 1830 р., у 1870 р. протяжність залізничних колій становила 85 тис. км, у 1869 р. почала працювати перша трансконтинентальна залізниця. Прогресивне значення мало надання державою інвестицій на будівництво залізниць у 1873 р. до 3 млн дол., у тому числі 50 % іноземних. У 1860 р. внутрішнє річкове сполучення забезпечували понад тисячу пароплавів. У 1838 р. американські пароплави перетнули Атлантичний океан. Було побудовано мережу шосейних доріг і каналів. Значних обсягів досягло будівництво мостів.
Американська промисловість на початку XIX ст. працювала на англійських машинах. У 1830—1850-х роках сформувалося машинобудування: транспортне (потяги, пароплави, вагони, цистерни), сільськогосподарське, виробництво двигунів, з 1850-х роках ― верстатобудування. Характерною ознакою машинобудування була стандартизація виробництва.
Підсумки промислового перевороту. США перетворилися на індустріально-аграрну країну. Вартість промислової продукції в 1860 р. дорівнювала вартості сільськогосподарської, у 1880 р. перевищувала її в 2,5 раза.
У 1860 р. фабричне виробництво запанувало у промисловості північно-східного економічного району, де виробляли 67,3 % промислової продукції країни, на 1870 р. ― у загальнонаціональному масштабі.
Обсяг промислової продукції впродовж 1827—1860 рр. збільшився у 8 разів, вартість за 1869—1879 рр. ― на 58 %. Співвідношення легкої та важкої промисловості змінювалося: в 1860 р. ― 2,4 : 1, у 1880 ― 1,8 : 1. Швидкими темпами розвивалися верстатобудування, нафтова, гумова галузі. За вартістю продукції галузі розташувалися так: борошномельна, бавовняна, лісова, взуттєва, металообробна, швейна, шкіряна, металургійна, сукняна.
Промисловий переворот відбувався за рахунок європейських робочої сили, інтелекту та капіталів. Змінилася соціальна структура американського суспільства. За переписом 1860 р., частка міського населення з 1790 р. зросла з 5 % до 20 %, у промисловості було зайнято 1,3 млн осіб. У сільському господарстві працювало майже 60 % зайнятих.
Швидко зростала частка США у світовому промисловому виробництві: у 1820 р. ― 6 %, у 1860 ― 17 %, у 1870 ― 23 %.
В аграрній економіці співіснували дві економічні системи: фермерська на півночі та рабовласницька на півдні.
Визначальними факторами для розвитку фермерського господарства були колонізація західних земель шляхом витіснення індіанців, демократичне аграрне законодавство, зростання споживчого та сировинного внутрішнього ринку, розвиток залізничного та річкового транспорту, територіальна спеціалізація. За 1788—1859-ті рр. «громадський» земельний фонд збільшився на 576,8 тис. га. Впродовж першої третини XIX ст. аграрні закони зменшили мінімальні розміри земельних ділянок, що продавалися, до 16 га, ціни на землю — з 2 до 1,25 дол. за акр (0,4 га). Згідно із законом 1841 р., було санкціоновано скватерство ― система вільного займу землі. Той, хто захопив і обробляв землю, мав перше право на її купівлю. У 1860 р. налічувалося 2044 тис. фермерських господарств, середній розмір яких становив близько 134 га землі. Ринок робочої сили для аграрного сектору формувався за рахунок іммігрантів, а також фермерів, які розорялись. Кількість найманих працівників зросла до 800 тис. чол.
Північно-західні штати спеціалізувалися на виробництві товарної кукурудзи, пшениці, скотарстві, свинарстві. Так, валові збори зерна за 1840–1860-ті рр. зросли втричі, поголів’я худоби ― у 1,3 раза, експорт зерна за 1820–1860-ті рр. ― у 7,5 раза. Фермерські господарства північно-східних штатів спеціалізувалися на молочному тваринництві, городництві, садівництві, забезпечували продукцією міста.
У південних штатах зберігалося плантаційне рабовласницьке господарство, що базувалося на праці рабів, хоча в 1808 р. їх ввезення було заборонено (щорічно їх завозили контрабандою у кількості до 15 тис.). Підвищились ціни на рабів (у кінці ХVIII ст. раб коштував 300 дол., у 1860 р. ― 1800 дол.), їх чисельність постійно зростала: 1850 р. ― 3,5 млн, 1860 р. ― 4,4 млн або 12 % населення США. Набули поширення плантації площею від 280—360 до 800 га, на яких працювало 20—500 рабів. 5300 плантаторів володіли понад 400 тис. га землі кожний.
Плантаційне господарство було товарним. США були світовим виробником бавовни-сировини. За 1820—1857-ті рр. валові збори зросли з 67 тис. т до 1 млн т (у 14,9 раза). Частка країни у світовому виробництві бавовни у 1860 р. становила 66 %. Бавовна була основою розвитку текстильної промисловості півночі та головною статтею американського експорту. Все необхідне для організації господарства плантатор купував на ринку. Отже, плантаторське господарство стимулювало становлення промислового і торгового капіталізму в США, а також відігравало важливу роль у світовому капіталістичному господарстві.
Одночасно протиріччя між півднем і північчю загострилися щодо питання визначення шляхів розвитку сільського господарства у новоколонізованих західних районах (фермерське або рабовласницьке господарство). Це стало причиною громадянської війни.
У ході Громадянської війни (1861—1865 рр.) у 1862 р. було ухвалено Закон про гомстеди (земельні наділи), що надавав право кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору отримати 160 акрів (64 га) землі, які ставали їх власністю після 5 років проживання на ній, обробітку та забудови. За бажанням можна було викупити землю після 5-місячного проживання, заплативши 1,25 дол. за акр. За 1862—1880 рр. було роздано 26 млн га землі. У розпорядженні індіанців залишилося менш ніж 2 % землі. На півдні землі плантаторів обкладали великим податком, за умови його несплати землю конфісковували і продавали невеликими ділянками. Значні площі було передано залізничним і добувним компаніям.
Державна аграрна політика зумовила утвердження фермерського шляху розвитку сільського господарства. У 1880 р. у США було 4 008 907 власників землі. Площа сільськогосподарських угідь за 1850—1880 рр. збільшилася з 45,2 до 113,6 млн га. США стали основним постачальником зерна і м’яса на світовому ринку.
Національну грошово-кредитну систему у США було створено після війни за незалежність. За законом про карбування монет (1792 р.) впроваджено десятинну монетну систему, до якої безпосередньо перейшли після Громадянської війни, коли встановили біметалічний стандарт. Основним недоліком цієї системи було коливання ринкових цін.
В епоху колонізації кредитні операції виконували контори або приватні асоціації, які надавали позики (зазвичай під заставу землі) та випускали паперові гроші. У роки Війни за незалежність внаслідок браку твердої валюти уряд США випустив боргові зобов’язання, окремі штати діяли подібним чином. Децентралізація грошового обігу в кредитуванні стала характерною ознакою розвитку американської банківської системи, дезорганізовувала економіку щойно утворених Сполучених Штатів.
З метою подолання дезорганізації економіки Конгрес США у 1781 р. видав чартер (документ на право ведення банківських операцій) Банку Північної Америки (Філадельфія). У 1784 р. були організовані Банк Нью-Йорка і Банк Масачусетса, у 1791 р. за прикладом Англійського банку ― Перший банк Сполучених Штатів. Він отримав 20-річний чартер на здійснення банківських операцій і регулювання грошового обігу з метою захисту економіки від інфляції. Законодавчий контроль за банківською діяльністю охоплював заборону торгівлі товарами, обмеження на кредитування виробничих секторів, практику надання регулярних звітів про становище банку державній посадовій особі, встановлював ліміти на землю, об’єкти оренди, товари, майно, які міг придбати або використовувати банк, граничну суму боргу (вона не мала перевищувати капітал банку з урахуванням кредитів за вкладами) тощо. Перший банк обслуговував територію всієї країни, мав відділення в усіх великих портових містах, надавав кредити, здійснював контроль за функціонуванням банківської системи. Банк був зберігачем фондів федерального уряду і міг пред’являти банкноти банку-емітенту (здійснюючому емісію) для розміну їх на золото і срібло. Виконуючи цю функцію, він був центральним банком, що регулював кількість грошей в обігу. Це не відповідало інтересам тих осіб, які відстоювали позицію щодо збільшення в обігу грошової маси. Після завершення 20-річного терміну дії чартеру в США почала зростати кількість банків, було порушено нормальне функціонування системи грошового обігу.
У 1816 р.чартер отримав Другий банк Сполучених Штатів з капіталом у 35 млн дол. Він виконував ті самі функції, що й Перший, але внаслідок земельних спекуляцій банку та втручання в політичне життя президент Е. Джексон наклав вето на законопроект, який міг би продовжити повноваження банку після закінчення 20-літнього терміну. Після припинення діяльності Другого банку Сполучених Штатів державні вклади були розподілені між банками штатів. Децентралізація банківської системи утвердилася. Збільшилась кількість банків в окремих штатах: у 1800 р. було відкрито 29 банків, у 1820 р. ― 300, у 1836 р. ― 500, у 1860 р. ― 1601.
У США в першій половині ХІХ ст. експорт зріс у 3,7 раза, а імпорт ― у 4 рази. В експорті країни переважала сільськогосподарська сировина (бавовна, вовна, шкіра) і продовольство, готові вироби складали 12 %. Майже половина американського експорту припадала на Велику Британію, яка була головним покупцем бавовни, а із середини XIX ст. ― продовольства. Доходи від експорту сільськогосподарської продукції забезпечували валютні надходження, необхідні для промислового імпорту. У зазначений період ще зберігалась залежність американської індустрії та споживчого ринку від увезення зарубіжних, насамперед англійських, машин, оснащення, промислових товарів, виробництво яких ще не було масово налагоджене в США.
Економічні погляди Генрі Чарльза Кері(1793—1879) ― відомого американського економіста, представника класичної політичної економії, бізнесмена сформувались під впливом ідей англійської класичної школи та історичних умов розвитку США у першій половині ХІХ ст. Економічні погляди Г.Ч. Кері були викладені у 13 книгах, численних памфлетах та багатьох газетних статтях. Найвідоміші праці ― «Нариси про норму заробітної плати» (1835) у трьох томах, «Принципи політичної економії» (1837—1840) у трьох томах, «Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури та комерції» (1850), «Принципи соціальної науки» (1865). В історію економічної думки Г.Ч. Кері увійшов як критик класичної політичної економії, зокрема системи рікардианства, та розробник концепції «гармонії інтересів».
Г.Ч. Кері розглядав політичну економію як науку про багатство, яка вивчає об’єктивні та незмінні економічні закони, подібні до законів природи. Одночасно він протиставляв закони виробництва законам сфери розподілу, які визначають рішення людини та державної політики, історичні умови розвитку суспільства.
Стверджував, що капіталізм як суспільний лад забезпечує умови прогресивного економічного розвитку та здійснення ідеалів справедливості. Сформулював закон гармонії інтересів між класами підприємців, найманих робітників і землевласників.На його думку, зростання продуктивності праці та зниження витрат на виробництво товарів ведуть до збільшення багатства суспільства, підвищення добробуту різних соціальних груп, відсутності соціальних суперечностей між учасниками виробництва. Індивідуальні інтереси необхідно підпорядковувати загальній суспільній меті ― розвиткові національного виробництва.
Теоретичною основою закону є концепція відтворюваної вартості, за якою вартість є мірою панування людини над природою, протидією, яку треба подолати для оволодіння бажаною річчю, отже, вартість товару має визначатися не витратами виробництва, а відтворенням товарів або витратами за даних умов. Зі зростанням продуктивності праці відносні (середні) витрати ресурсів на виробництво продуктів зменшуються, отже зменшується вартість капіталу (засобів виробництва) і процента, які отримує власник капіталу. Водночас зростає цінність праці та її частка в продукті.
Г.Ч Кері на противагу класовій теорії розподілу Д. Рікардо розробив власну теорію розподілу, в якій до висунув закон розподілу, згідно з яким зі зростанням продуктивності праці частка робітників у національному продукті збільшується абсолютно і відносно, а частка підприємців збільшується лише абсолютно, а відносно зменшується. Отже, з розвитком капіталізму становище робітників поліпшується, а добробут їх зростає швидше, ніж доходи підприємців.
Г.Ч. Кері започаткував теорію продуктивної заробітної плати: збільшення продуктивності праці зумовлює тенденцію до зростання заробітної плати. Ренту і прибуток дослідник розглядав як природні форми доходу землевласників і підприємців, земельну ренту ― як процент на вкладений у землю капітал, тобто як одну з форм прибутку (це суперечить висновкам класичної політичної економії). Абсолютизуючи умови аграрного виробництва США, доводив, що збільшення площі освоєних земель відбувається від менш родючих до кращих, як результат підвищується продуктивність праці та знижуються ціни на сіль господарську продукцію. Це зменшує ренту, створює об’єктивну тенденцію до зниження частки землевласників у національному продукті, збільшення доходів підприємців і найманих робітників, сприяє гармонії інтересів між підприємцями і землевласниками.
Г.Ч. Кері обґрунтував активну роль держави в регулюванні процесів виробництва та розподілу, зосереджуючи увагу на зовнішньоекономічній політиці. Погляди вченого еволюціонували від ідей фритредерства та міжнародного поділу праці до захисту політики протекціонізму:
· засуджував Велику Британію за її прагнення до промислової монополії та перетворення інших країн світу в аграрно-сировинні;
· виступав за економічно незалежні нації з аграрно-промисловим господарством і власною індивідуальністю. Закликав до всесвітньої «гармонії націй», яка має забезпечуватися шляхом розподілу світового виробництва по місцевими центрами, в яких землеробство органічно поєднується з промисловістю, суспільство організоване у виробничі асоціації, які створюють взаємні ринки збуту та стимулюють одна одну, визначаючи економічний прогрес;
· стверджував, що політика протекціонізму забезпечує економічну автономію нації, національний ринок для національного виробника, підвищення заробітної плати в умовах обмеженості ринку праці. Виправдовував рабство як джерело дешевої робочої сили;
· вимагав поширення протекціоністських заходів на аграрний сектор, мотивуючи їх доцільність виснаженням грунтів за умови збільшення врожаїв з метою збільшення експорту сільськогосподарської продукції, економією коштів на транспортні видатки.
Теорія Г.Ч. Кері використовувалася на практиці для обґрунтування державної економічної політики. Протекціоністські заходи сприяли розвитку національного виробництва. Ідея «гармонії інтересів» об’єднувала американське суспільство в умовах утвердження ранньоіндустріального ринкового капіталізму.