Явище омонімії у сучасній українській мові
Омонімія, як лексико-семантичне явище, характеризується тим, що для позначення абсолютно різних предметів позамовної дійсності використовується один і той же форматив (матеріальне вираження словесного знака).
Омонімами (гр. – homos - однаковий, onyma - ім”я) називають слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях.
Лава – 1) спосіб шикування;
2) пристрій для сидіння;
3) вулканічна маса;
4) вибій у шахті.
Лексико-семантичні явища полісемії та омонімії абсолютно різні, певними моментами навіть протилежні, що однак не забезпечує їх послідовного розмежування навіть у лексикографічній практиці.
Основним критерієм розрізнення є те, що кожне переносне значення полісемантичного слова обов”язково так чи інакше пов”язане з його первинним значенням, оскільки розвинулось внаслідок подібності понять.
Омоніми семантичної спільності не мають, називають абсолютно не співвідносні за смислом поняття. О.С.Ахманова стверджує, що “… це зовнішній збіг за звуковою оболонкою двох або більше різних слів”.
Омонімія розвивається за принципами двох незалежних ліній (↓↓), або ліній, що вказують на розрив полісемії ( ), полісемія ж – за принципом ліній, що виходять з однієї точки, з одного джерела ( ).
Одні вчені вважають, що омоніми і багатозначні слова можна розмежувати за допомогою відповідних синонімів, інші – за різними словотворчими можливостями чи належністю до різних інших семантичних груп; ще одна точка зору – визначати їх за синтаксичними зв”язками з іншими словами.
Головним критерієм розрізнення багатозначності та омонімії виступає зміст слова, співвіднесеність його з дійсністю; наявність чи відсутність внутрішнього семантичного зв”язку між співзвучними словами. До омонімів належать тільки такі однакові за звуковим складом слова, між якими немає будь-якого внутрішнього значеннєвого зв”язку.
Шляхи розширення явища омонімії
1. Внаслідок збігу звукового складу запозичених слів зі словами власне українськими, або збігу різних слів іншомовного походження (мул – 1) на дні водоймищ; 2) сільська тварина; як – 1) сполучник; 2) велика рогата худоба).
2. Внаслідок творення нових слів від існуючої української лексики за допомогою власних словотворчих засобів (злити < 1)зло; 2) лити; скупати < 1) купувати, 2) купати; кормовий <1) корм, 2) корма (частина судна)).
3.Внаслідок розпаду багатозначності та історичних змін у фонетичній системі мови (лист – 1) у рослин, 2) паперу; порох – 1) пил; 2) вибухова речовина; ключ – 1) джерело, 2) зграя птахів).
Класифікація омонімів
За характером тих ознак, що дають змогу констатувати наявність відповідного відношення між двома або більшою кількістю слів, омоніми класифікують таким чином:
ОМОНІМИ
Лексичні Морфологічні
1)повні 1) омоформи
2)часткові 2)омофони
3) омографи
Повним лексичним омонімам властиве:
1) належність до однієї частини мови;
2) збіг усіх форм, властивих відповідним словам;
(Точити –1) гострити, 2) лити; однотонний – 1) вагою в 1 тонну, 2) одноманітний; бал – 1) вечірка, 2) одиниця виміру; моторний - 1)швидкий, 2) те, що має мотор).
Неповні (часткові лексичні омоніми) – це слова, в яких збігається лише частина форм. Неповнота може виявлятися:
1) у розрізненні форм родового відмінка однини (початок – початка (кукурудзи), початку (кінострічки); пролісок – проліска (квітки), проліску (галявини));
2) коли один з омонімів змінюється за числами, а другий – ні (кадри – кадр (з фільма), карди (робітничі); рись – 1) біг коня, 2)рисі - звірі).
3) у дієсловах неповні омоніми можуть збігатися лише в одному з видів:
зривати (недок.) – зірвати (док. вид); зрити (док. вид); ступити (недок.) – ступати (док.), ступлювати (док. в.).
Омоформами є морфологічні омоніми, що виділяються на підставі звукового збігу й однакового написання форм слів, що належать до різних частини мови (найчастіше іменників і дієслів (поле – 1) лан, 2) від “полоти”; ніс – 1) людини, 2) від “нести”; кілька – 1) риба, 2) числівник; літа – 1) роки, 2) відж “літає”)).
Омографи утворюють слова, однакові за написанням, але різні за звучанням. відмінність у звучанні зумовлюється різною позицією наголосу. це можуть бути різні слова (деревина – деревина, гори – гори, атлас – атлас, мала - мала), або форми одного й того ж слова (руки – руки, води – води, озера - озера).
Омофони – слова, що збігаються за вимовою в усіх чи окремих граматичних формах, але мають різне значення і відмінне графічне написання. Цей тип омонімів з”являється, коли існує невідповідність між вимовою і правописом (Гамма – 1)буква алфавіту, 2) музичний термін; біль – білль, гриби – греби, прибляклий – пребляклий, преглухий – приглухий, Вікторія – вікторія, Коваль – коваль, клинок- кленок).
Значення омонімів конкретизується у контексті. Л.А.Булаховський зазначав: “Боротьба з омонімією і в масовій і в літературній мові ніколи не досягне абсолютних результатів: в усіх мовах, в одних – більше, в інших – менше, залишається значна кількість омонімів, що не стоять серйозно на заваді точному розумінню, будучи супроводжувані іншими мовними ознаками, здатними забезпечити ясність висловлюваної думки, насамперед і взагалі – виразним контекстом”.
Омонімія – закономірне і досить поширене у мові явище, і хоча омонімічні слова здебільшого стилістично нейтральні, у художньому творі можуть нести певне емоційне навантаження.
Ой, скажи, дай пораду, як прожити без долі?
Як одрізана гілка, що валяється долі. (Л.Українка)
Думи мої, думи мої! Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, де ж мені вас діти? (Т.Шевченко)