Паронімія в українській мові
Помітну стилістичну роль у мові відіграють пароніми (гр. para – біля, поруч, onyma - ім”я) – слова, близькі між собою за звуковим складом і вживані у лексичній системі мови з різними або близькими значеннями. Але не всі близькі за звучанням слова є паронімами.
І.К. Білодід вважає, що до паронімів належать не лише ті одиниці, які близькі за вимовою і написанням, а близькі й за своєю предметною співвіднесеністю (чаїтися – таїтися, адресат – адресант, еміграція - іміграція).
М.А.Жовтобрюх не враховує смислову близькість, а бере до уваги тільки звукову, вказуючи, що пароніми можуть розрізнятись навіть одним голосним чи приголосним звуком (кит – кіт, дружний – дружній, плющ – плюш, фірма - ферма).
Пароніми об”єднуються в ряди з різною кількістю слів. Визначальна особливість паронімічного ряду в тому, що належні до його складу одиниці вступають у відповідне відношення насамперед на основі структурної подібності, яка, однак, не призводить до повного або часткового збігу лексичних значень.
До найпоширеніших в українській мові належать пароніми, утворені морфологічним способом, зокрема за безпосередньою участю словотвірних морфем:
1. До основи (співвідносної з кореневою морфемою або похідної) додаються суфіксальні морфеми, здатні розмежовувати значення похідних лексичних одиниць (смішний – сміховий, сильний – силовий; холодний - холодовий).
2. Додаванням префіксів (вникати – уникати, доглядати - наглядати).
3. Флективні пароніми становлять окремий різновид (навал – навала, адрес – адреса, капсула - капсуль).
4. Кореневі пароніми, значеннєве розмежування яких сигналізується відмінностями у фонетичному вираженні кореневої морфеми (тиролька (сорт яблук) – тіролька (жителька Тіролю), кампанія – компанія, ступінь - степінь).
Крім словникових, виділяють також контекстуальні (поетичні) пароніми - близькі за звучанням слова, свідомо зближувані у відповідних контекстах з метою досягнення художньої виразності, стилістичного ефекту (Він цей вокал підносив, як бокал. Віки духовної руйнації. Змія вжалила серце нації).
Свідоме контекстуальне зближення слів за ознакою звукової подібності називається парономазією ( гр. para – біля, onomazo - називаю). На відміну від паронімії, парономазія передбачає можливість будь-якої звукової подібності слів.
За характером семантичних зв”язків пароніми поділяються на групи:
1. Синонімічні (капля – крапля, привабливий – принадливий, важкий – тяжкий, стерегти - берегти).
2. Антонімічні (прогрес – регрес, густо – пусто, емігрант - іммігрант).
3. Пов”язані певною семантичною близькістю (дипломник – дипломант, проносити – приносити, дослід - досвід).
4. Пароніми однієї тематичної групи (калина – малина, омар – кальмар, роман - романс).
5. Якщо вважати паронімами слова, далекі за смисловою співвіднесеністю, то можна виділити пароніми із слабким або відсутнім семантичним зв”язком (коза – оса, концерт – концерн, газ – час, котедж - кортеж).
Явище паронімії існує в межах різних частин мови:
· іменників (воля - доля);
· дієслів (шукати - ошукати);
· прикметників (керуючий - керівний);
· прислівників (ефектно - ефективно).
Враховуючи ступінь звукової близькості, паронімію поділяють на максимальну та мінімальну.
Явище синонімії
Синонімія як тип лексико-семантичних відношень, грунтується на тому, що слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови, характеризуються повним або частковим збігом своїх лексичних значень.
Сучасна лінгвістична література подає стільки визначень синонімії, що з цього приводу можна написати окреме наукове дослідження, так само як і щодо класифікації синонімів.
А.П.Грищенко : “Синоніми – це слова, які належать до однієї частини мови, характеризуються повним або частковим збігом лексичних значень”.
М.А.Жовтобрюх: “Синоніми – це такі слова, які відрізняють одне від одного поняття з різними відтінками в його значенні або різним стилістичним забарвленням”.
Пономарів О.Д.: “Синоніми(гр. однойменний) – слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття”.
Беручи до уваги знакову природу слова, можна констатувати, що глибинну основу синонімії становить позначення одного і того ж денотата кількома різними словами.
Синонімія – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми.
Синоніміка – 1) сукупність синонімів даної мови; 2) розділ лексикології, що вивчає синоніми.
Синоніми виникають по-перше з необхідності фіксувати у слові нові відтінки значення у явищі, уявленні, понятті. З другого боку, синонімічні слова можуть характеризувати не саме явище, а своєрідність бачення, оцінки його, ставлення до нього. У більшості випадків відношення синонімії грунтуються не на повному збігу значень слів, бо кожне з цих значень виступає носієм певної специфічної інформації про один і той же денотат, є засобом позитивної чи негативної оцінки, прихильного чи негативного ставлення, зменшеності чи згрубілості, повідомляє про міру або ступінь вияву ознаки, дії, процесу.
Явище синонімії виявляється на різних мовних рівнях. Окрім лексичних, які є предметом вивчення лексикології, виділяють:
· морфологічні- варіанти форм слів на позначення того самого поняття (літа – літає, у синьому – у синім, директору - директорові);
· синтаксичні – різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї ж самої думки (для створення – з метою створення, для того, щоб створити);
· словотвірні – характеризуються наявністю префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико-стилістичними відтінками (писав – написав - понаписував);
· фразеологічні – варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: (тримати нейтралітет – моя хата скраю, про мене – хай вовк траву не їсть);
· фонетичні – є одним із засобів створення милозвучності мови. Це різні форми одного й того ж слова, що з”являються внаслідок чергування, наявності чи відсутності протетичних (вставних) звуків (іти – йти, учитель – вчитель, імла - мла).
Підходи до класифікування синонімів
Із складної лінгвістичної значеннєвої природи синонімії, існування багатьох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні критерії визначення і класифікації синонімії. Мовознавча наука нараховує десятки класифікацій лексичних синонімів (різного наукового рівня).
А.П.Грищенко вважає, що заслуговує на увагу розмежування двох типів синонімів відповідно до ступеня близькості лексичних значень відповідних слів – повних і неповних.
І. Повним синонімам властивий абсолютний збіг лексичних значень, у зв”язку з чим вони кваліфікуються як абсолютні, семантично тотожні (сім”я – родина, зосереджувати – концентрувати, переважати – превалювати, передавати – транслювати (по радіо), виродження – дегенерація, тайнопис – криптографія, база – основа – фундамент – підгрунтя (теорії), самоуправління – автономія, градусник – термометр, півники – ірис, відсоток – процент, обрій – горизонт, описовий – дескриптивний).
ІІ. Неповні синоніми характеризуються певними відмінностями, які виявляються у так званих відтінках лексичних значень. Поняття відтінок значення не має чітко окресленого змісту, тому що у його тлумаченні переважають не строго визначені критерії, а оцінки суб”єктивного плану.
На основі протиставлення за повним і неповним збігом лексичних одиниць окремі мовознавці виділяють 2 основних типи синонімів:
1) синоніми, тобто слова з тотожними, ідентичними значеннями;
2) квазісиноніми (лат.quasi – майже, приблизно), тобто слова з близькими, але не тотожними лексичними значеннями.
Суть такої класифікації полягає у тому, що синонімам властива нейтралізація значень, одну з основних умов якої становить взаємозаміна слів у відповідних контекстах. Квазісиноніми у зв”язку з наявністю певних відтінків, характерних смислів не підлягають семантичній нейтралізації, тобто не характеризуються взаємозаміною без додаткових значеннєвих або емоційно-оцінних втрат.
Докладніша класифікація грунтується на внутрішній диференціації квазісинонімів, у складі яких виділяють:
1. Семантичні (ідеографічні) синоніми, які також називають понятійними, позначаючи один і той же предмет позамовної дійсності, відрізняються певними елементами своїх значень, зумовлюваними різною мотивацією відповідних назв, позначенням різних кількісних або ідейних виявів денотата (хуртовина – завірюха, заметіль, хуга, віхола, метелиця, сніговиця, хурделиця, сніговій, сніговійниця, метіль, завія, задуха, віхтолиця, вертелиця веремія, хвища, каракурія, курява, крутелиця, вітрениця, збитниця, буря, віялиця, буран).
Важлива диференційна ознака семантичних синонімів полягає у тому, що вони позбавлені емоційно-оцінних, експресивних значеннєвих нашарувань.
2.Стилістичні синоніми виділяються за ознакою емоційно-експресивних відтінків, наявністю у семантичній структурі слів вказівки на позитивну або негативну оцінку предмета, ознаки, дії (ханжество – святенництво - лицемірство). Стилістичним синонімам властиве протиставлення з нейтральними, що позначають як позитивні, так і негативні риси, якості: 1) поважний – серйозний, солідний, статечний, важний, величний; 2) амбітний – самолюбний, гордий, честолюбний; 3) гордовитий, чванливий, чванькуватий, гоноровитий, надутий, бундючний – задавастий.
3.Семантико-стилістичні відрізняються один від одного як за значенням, так і за емоційно-експресивним забарвленням (охоче – радо – залюбки; успіх – торжество – тріумф; бешкетник – урвиголова – шибайголова – зірвиголова – зайдиголова – паливода – палисвіт – шибеник – угара – урвипола - шилихвіст).
І.К.Білодід виділяє такі ж 3 основних типи синонімів.
Л.А.Лисиченко дотримується подібної класифікації, але подає її більш детально.
1.Ідеографічні (семантичні) синоніми виникають внаслідок фіксування у слові диференційних ознак поняття. Основна функція синонімів цього типу – уточнювати характеристику понять.
а) синоніми, в значенні яких підкреслюється і виділяється певна сторона, ознака, риса названого словом явища (недовіра - підозрілість);
б) синоніми, що служать для виявлення ступеня чи міри ознаки якості, стану (слухняний – покірний, лукавий - підступний);
в) синоніми, що характеризують інтенсивність дії або стану (просьба – благання - мольба);
г) синоніми, що різняться характером дії (плач (беззвучний) – ридання (вголос) – тужіння (вголос і протяжно));
д) синоніми, відтінки значень яких пов”язані з характером сполучуваності властивої кожному з членів синонімічної групи (юний (про особу) – молодий, дефект (у товарі) – недолік (у роботі) - порок (у людини)).
2.Для стилістичних синонімів характерне протиставлення не за відмінностями у понятті, а за вживанням слова переважно у тому чи іншому функціональному стилі. Слова можуть бути стилістично нейтральні і більш – менш фіксовані щодо певного стилю (пояснення (нейтр.) – коментар (наук.); говорити - ректи).
3.Емоційно забарвлені синоніми – їх значення відрізняється емоційним компонентом, що виявляє ставлення особи до явища. У даному разі не йдеться про слова, в яких оціночний елемент є предметно-понятійною основою значення (добро, щирість), а тільки про ті, що в них емоційне забарвлення пов”язане не з самим предметом чи явищем, а виявляє ставлення до нього (незгода – розбрат; майно – манатки; ворота - брама).
Слова з негативним забарвленням вживаються переважно у розмовному стилі. Синоніми, властиві книжним стилям, характеризуються позитивним забарвленням (звитяга, витязь).