Тема 13. Влада і лідерство в менеджменті
274. Рішення, які врівноважують протиріччя, що виникають, – це:
– організаційні;
– запрограмовані;
– незапрограмовані;
+ компромісні.
275. Рішення, обґрунтовані об'єктивними аналітичними процесами, – це:
– організаційні;
– інтуїтивні;
+ раціональні;
– компромісні.
276. До характерних ознак колективу не належить:
– спільна мета;
– взаємодія людей у процесі досягнення їх спільної мети;
+ однорідність за віковим та професійним складом;
– постійність взаємодії протягом всього часу існування колективу.
277. До причин, що обумовлюють виникнення неформальних груп, не відносять:
– економічна доцільність;
– потреба у захисті;
– психологічна близькість і симпатія;
+ бажання раціоналізувати свою роботу і підвищити її продуктивність.
278. До неформальних груп в організації належать:
– рада акціонерів;
+ група підтримки звільненого директора заводу;
– профспілковий комітет;
– проектні команди.
279. До формальних груп підприємства не слід відносити:
– профспілковий комітет;
+ групу любителів підводного плавання;
– футбольну команду підприємства;
– проектні команди.
280. Вкажіть, яка з ознак стосується неформальних груп:
– створюються як структурні підрозділи в організації;
– формуються для виконання регулярної функції;
– складається відповідний розподіл ролей та позицій;
+ створюються членами організації згідно з їх взаємними симпатіями, спільними інтересами тощо.
281. До чинників, що впливають на роботу групи, відносять:
– розмір та склад групи;
– статус членів групи;
– групові ролі;
+ всі відповіді правильні.
282. Розвиток колективу (групи) відбувається за такими стадіями:
+ формування групи, притирання, нормалізація стосунків, інтеграція діяльності;
– формування, боротьба, нормалізація, розпад, імплементація відносин;
– притирання, розпад, нормалізація, імплементація;
– боротьба, розмежування, інтеграція діяльності, криза.
283. До позитивних наслідків конфлікту у групі не належить:
– досягнення консенсусу у спірному питанні;
– бажання співробітництва;
+ зростання групової одностайності;
– поліпшення взаємовідносин між членами групи.
284. До структурних методів управління конфліктами не відносять:
– роз'яснення підлеглим вимог до роботи;
– координацію та інтеграцію спільної роботи;
+ знаходження компромісу;
– встановлення загальноорганізаційних комплексних цілей діяльності.
285. Влада, що передбачає використання людиною як основного інструменту впливу на інших свої знання, – це:
– еталонна влада;
– законна влада;
+ експертна влада;
– харизматична влада.
286. Влада, що передбачає використання людиною як основного інструменту впливу на інших свої особисті риси, – це:
– влада винагороди;
– законна влада;
– експертна влада;
+ харизматична влада.
287. Форма влади, яку слід використовувати у випадках, коли активним мотивуючим фактором є потреби найвищого рівня:
– експертна влада;
– влада винагороди;
+ влада переконання;
– еталонна влада.
288. Вид влади, який базується на ефективному передаванні керівником своєї точки зору іншим:
+ влада переконання;
– еталонна влада;
– законна влада;
– влада співробітництва.
289. Тип влади, який передбачає вплив на підлеглих через традиції, здатні задовольнити потребу виконавця у захищеності і приналежності, – це:
– експертна влада;
– влада переконання;
+ законна влада;
– еталонна влада.
290. Стиль управління, що відповідає «Системі 3» за класифікацією
Р. Лайкерта, – це:
– доброзичливо-консультативний;
– експлуататорсько-авторитарний;
– доброзичливо-авторитарний;
+ консультативно-демократичний.
291. «У виконавців відсутнє або нерозвинуте честолюбство, і вони прагнуть уникати відповідальності, бажають, щоб ними керували», – це одна із тез Д. Мак-Грегора:
+ теорії «X»;
– теорії «Y»;
– теорії «Z»;
– теорії «XY».
292. Авторами управлінської решітки, яка розглядала різні варіанти співвідношення поведінки керівників залежно від того, про що вони дбають у першу чергу – про виконання виробничих завдань чи про збереження нормальних стосунків у керованій ними групі, є:
+ Р. Блейк і Дж. Моутон;
– В. Врум і Ф. Йєттон;
– П. Герсі і К. Бланшар;
– В. Врум і Дж. Моутон.
293. Модель Т. Мітчела і Р. Хауса – це теорія, що розглядає:
– поведінкові аспекти лідерства;
+ ситуаційні аспекти лідерства;
– дії лідера, обумовлені його особистими якостями;
– дії лідера, обумовлені його діловими якостями.
294. Автократично-ліберальний континум стилів керування запропоно-ваний:
– П. Герсі;
– Д. Мак-Грегором;
+ К. Левіним;
– В. Врумом та Ф. Йєттоном.
295. Теорія, яка головним інструментом впливу на поведінку людей вважає встановлення цілей і визначення шляхів їх досягнення, – це:
– модель Фідлера;
– модель Р. Блейка і Дж. Моутон;
– модель Врума – Йєттона;
+ модель Т. Мітчела і Р. Хауса.
296. До ситуаційних теорій не належить:
– теорія життєвого циклу П. Герсі і К. Бланшара;
– модель Врума – Йєттона;
+ теорія «X» та «У» Д. Мак-Грегора;
– модель І Мітчела і R Хауса.
297. Модель лідерства, що висуває такі фактори впливу на поведінку менеджера, як відносини між менеджером і колективом, структуру завдання, посадові повноваження:
– модель T. Мітчела і Р. Хауса;
+ модель Фідлера;
– модель Д. Мак-Грегора;
– модель П. Герсі і К. Бланшара.
298. До психологічної групи лідерських якостей відносять:
– об'єктивність;
– прагнення до постійного самовдосконалення;
+ здатність керувати емоціями;
– панорамність мислення.
299. До когнітивних лідерських якостей відносять:
– професійну предметність;
– прагнення до постійного самовдосконалення;
– здатність керувати емоціями;
+ здатність до екстраполяції.
300. Стиль керівництва, який необхідно застосовувати у форсмажорних ситуаціях:
– демократичний;
+ авторитарний;
– ліберальний;
– змішаний.
301. Влада, за якої підлеглий вірить, що керівник може заохотити його за виконану роботу, називається владою:
– примусу;
+ винагороди;
– еталонною;
– законною.
302. Тип влади, який може викликати у підлеглих негативну реакцію:
+ примусу;
– винагороди;
– еталонна;
– законна.
303. Стиль керівництва, спрямований на участь членів колективу в обговоренні важливих питань його функціонування, – це:
+ демократичний;
– авторитарний;
– бюрократичний;
– патріархальний.
304. Стиль управління, за якого керівник сам визначає групові цілі, сам приймає рішення, – це:
– демократичний;
+ авторитарний;
– бюрократичний;
– патріархальний.
305. Стиль управління, за яким керівники всіх рівнів займають своє місце в структурі управління організацією і мають право на виконання даних їм повноважень,– це:
– демократичний;
– авторитарний;
+ бюрократичний;
– патріархальний.
306. Стиль управління, за якого за лідером визнаються видатні, єдині в своєму роді якості,– це:
+ харизматичний;
– авторитарний;
– бюрократичний;
– патріархальний.
307. Тип влади, за якого вплив здійснюється через розумну віру та виконавець приймає на віру знання і цінність знань керівника – це влада:
– примусу;
+ експертна;
– еталонна;
– законна.
308. Тип влади, який формується на засадах харизми та на особистих якостях та здібностях лідера, – це:
– примусу;
– експертна;
+ еталонна;
– законна.
309. До поведінкових теорій лідерства відносять:
– Модель Фідлера;
– Модель Герсі і Бланшара;
+ Теорію Лайкерта;
– Модель Гауза і Мітчела.
310. До ситуаційних підходів до керівництва та лідерства не відносять:
– Модель Фідлера;
– Модель Герсі і Бланшара;
+ Теорія Лайкерта;
– Модель Гауза і Мітчела.
311. Форми управлінського впливу – це:
+ переконання, спонукання, примус, вказівка;
– прохання, пропозиція;
– наказ, порада;
– спонукання, прохання.
312. Влада керівника – це:
+ надана йому можливість впливати на поведінку інших;
– примушування до виконання завдань;
– дисциплінарні стягнення;
– проведення нарад.
313. Лідерство – це:
– уміння лавірувати;
+ здатність впливати на поведінку інших людей;
– відпочинок з колегами;
– уміння вивчати ситуацію і приймати рішення.
314. Формальний лідер – це:
– особа, яка має досвід роботи;
– особа, яка має організаторські здібності;
+ особа, яка має повноваження здійснювати управління колективом;
– особа, яка користується авторитетом у колег.
315. Неформальний лідер – це:
– особа, яка має досвід роботи;
– особа, яка має організаторські здібності;
– особа, яка має повноваження здійснювати управління колективом;
+ особа, яка користується авторитетом у колег.
316. Повноваження – це:
– можливість приймати рішення;
+ право, надане комусь для здійснення чогось;
– свобода дій;
– правильна відповідь відсутня.
317. Делегування повноважень – це:
+ передача підлеглому виконання завдання або діяльності зі сфери дій керівника;
– чіткий та ефективний розподіл обов’язків, прав і відповідальності;
– розширення обсягу функцій і завдань, що виконує організація;
– підвищення оперативності та поліпшення якості управлінських рішень.
318. Від менеджера підлеглому в процесі делегування передається:
– права, обов’язки, управлінська відповідальність;
+ завдання, повноваження, функціональна відповідальність;
– робоче місце, інформація, фінансова відповідальність;
– ресурси, підлеглі працівники, засоби пересування і зв’язку.
319. Додаткові або змінені повноваження працівника слід закріпити у:
– статуті підприємства;
+ посадових інструкціях;
– колективному договорі;
– штатному розписі.
320. Делегування повноважень здійснюється в напрямі:
– уздовж діагоналі;
– знизу догори;
– уздовж горизонталі;
+ зверху донизу.
321. Делегування повноважень виправдане лише тоді, коли:
– задовольняє амбітні бажання підлеглого;
– полегшує працю керівника;
+ сприяє підвищенню якості управління;
– дублюється виконання працівниками якихось функцій.
322. Контроль за роботою підлеглих працівників:
– здійснюється за бажанням керівника;
– не потрібний;
– принижує гідність працівників;
+ потрібний.
323. Види контролю якості роботи персоналу залежно від регулярності проведення:
– активний, пасивний;
– запобіжний, поточний, підсумковий;
+ щоденний, періодичний, разовий;
– суцільний, вибірковий.
324. Види контролю якості роботи персоналу за ознакою етапності:
– активний, пасивний;
+ запобіжний, поточний, підсумковий;
– щоденний, періодичний, разовий;
– суцільний, вибірковий.
325. Види контролю якості роботи персоналу за ознакою активності:
– запобіжний, поточний, підсумковий;
– суцільний, вибірковий;
– щоденний, періодичний, разовий;
+ активний, пасивний.
326. Види контролю якості роботи персоналу за рівнем охоплення:
– запобіжний, поточний, підсумковий;
+ суцільний, вибірковий;
– щоденний, періодичний, разовий;
– активний, пасивний.