ІV. Оцінювання мовних знань і вмінь 2 страница

 

Мовна змістова лінія

 

№ п/п К-ть год. Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
1. 84 1 Вступ Значення мови в житті суспільства. Українська мова — державна мова України. Учень: розуміє значення мови в житті суспільства, роль української мови як державної в Україні.
2. Повторення вивченого в початкових класах Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник. Правопис. Велика буква і лапки в іменниках. Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів. Не з дієсловами. Учень: розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи їх істотні ознаки; розрізняє нормативну та ненормативну лексику; правильно пише слова з вивченими орфограмами; розставляє розділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення; пояснює вивчені орфограми і пунктограми; знаходить і виправляє орфографічні та пунктуаційні помилки на вивчені правила; вміє користуватися орфографічним і тлумачним словниками;
    Правопис -шся, -ться у кінці дієслів. Написання прийменників із іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. М’який знак. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому і переносному значенні. Граматика. Роль вивчених частин мови в побудові речення і висловленні думки. Уживання прийменників та сполучників і, та, й, а, але для зв’язку слів у реченні. Культура мовлення. Розрізнення лiтературної лексичної норми та ненормативної лексики (вульгаризмів), слів української і російської мов з метою уникнення суржика. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати й поліпшувати висловлювання на основі використання власного досвіду. будує речення із вивченими частинами мови, використовуючи їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми; оцінює випадки вдалого і невдалого їх використання; складає усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети.
3. Поняття про текст Текст і його ознаки: тема і основна думка, задум, наявність двох і більше речень, зв’язність, завершеність. Поділ тексту на мікротеми й абзаци, а речення в тексті — на відоме і нове. Тематичне речення в мікротемі. Мовні засоби зв’язку речень у тексті. Тексти різних типів — розповідь, опис, роздум (повторення). Поняття про розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий та публіцистичний стилі мовлення (повторення і поглиблення). Стилістична помилка (практично). Недоліки в тексті (практично). Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Учень: називає істотні ознаки тексту; визначає тему й основну думку, задум, належність до певного типу (розповіді, опису, роздуму) і стилю мовлення (художнього, наукового, розмовного, офіційно-ділового, публіцистичного); виділяє в тексті абзаци, мікротеми, тематичні речення; мовні засоби зв’язку речень, відоме і нове в реченнях тексту; знаходить і виправляє недоліки в тексті; складає діалогічні й монологічні тексти певного типу і стилю мовлення відповідно до навчальної і комунікативної мети, висловлююючи своє ставлення до предмета мовлення; аналізує й оцінює текст з погляду його змісту, будови, задуму й мовного оформлення.
    Граматика. Сполучники, прислівники, займенники; синоніми, спільнокореневі слова, повтори як засоби зв’язку речень у тексті. Виділення тематичних речень у мікротемі. Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.  
4. 20 5 Відомості з синтаксису і пунктуації Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його форми і речення. Головне та залежне слово у словосполученні. Словосполучення лексичні та фразеологічні (практично). Граматична помилка та її умовне позначення (практично). Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні (повторення). Окличні речення (повторення). Правопис. Розділові знаки в кінці речень (повторення). Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично). Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного і залежного слова. Культура мовлення і стилістика. Практичне засвоєння словосполучень, у яких допускаються помилки у формі залежного слова; синоніміка словосполучень різної будови. Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень. Використання розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень у вивчених стилях мовлення. Синоніміка простих речень різних видів. Учень: називає, що вивчає синтаксис і пунктуація; відрізняє словосполучення від слова (форми слова) і речення; розпізнає види речень за метою висловлювання, окличні речення; межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих; словосполучення, граматичну основу речення, головне і залежне слово у словосполученні; правильно інтонує речення різних видів; ставить та обґрунтовує розділові знаки в кінці речення; знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки; добирає синонімічні словосполучення і речення, різні за будовою, у тому числі фразеологізми; формулює теми текстів у формі словосполучень і речень; переказує своїми словами почуте і прочитане, вживаючи прислів’я і приказки; використовує у мовленні виразні й доцільні словосполучення з ряду синонімічних, різні за будовою і метою висловлювання речення, у тому числі прислів’я, крилаті вислови; виступає з повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему, добираючи приклади на підтвердження висловлених суджень.
    Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати своїми словами сприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я і приказки, давати визначення понять.  
Міжпредметні зв’язки. Прислів’я, приказки, співвідносні із словосполученням і реченнями (література).  
5. Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини Внутрішньопредметні зв’язки.Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Способи вираження означення, додатка й обставин різними частинами мови. Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь поширювати думку з допомогою другорядних членів речення, давати поширені визначення понять, будувати висловлювання типу роздуму, розповідати короткі історії. Учень: розрізняє додатки, означення, обставини; виділяє другорядні члени умовними позначками; будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями, обставинами, у тому числі із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення; переказує невеликі художні тексти з елементами опису; складає висловлювання про прочитане, почуте, випадки з власного життя, виражаючи особисте ставлення до навколишнього.
Міжпредметні зв’язки. Відомості про епітет, порівняння, пейзаж, літературний портрет, їх зображувально-виражальну роль (література).  
6. Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, і). Узагальнююче слово при однорідних членах речення. Звертання. Ознайомлення з найбільш уживаними вставними словами (практично). Складні речення із безсполучниковим і сполучниковим зв’язком. Учень: розрізняє однорідні члени речення, узагальнюючі слова при них, звертання, вставні слова в реченні, складні речення; правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями і вставними словами, складні речення; розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їх за допомогою вивчених правил; знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;
    Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальнюючих словах у реченнях з однорідними членами. Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на письмі комами. Кома між частинами складного речення, що мають будову простих речень, входять у складне і з’єднані безсполучниковим зв’язком та сполучниками. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення. Додержання правильної інтонації в реченнях з однорідними членами, із звертаннями і вставними словами, у складних реченнях. Використання звертань і вставних слів у розмовному і художньому стилях мовлення. Синоніміка складних речень, складних і простих речень. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати висловлювання типу опису і розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата повідомлення. будує речення з однорідними членами, звертаннями і вставними словами, складні речення; оцінює роль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті; бере участь у діалогах на визначені теми та відповідно до запропонованої ситуації; складає висловлювання типу розповіді та опису з урахуванням адресата мовлення, використовуючи різні за будовою прості та складні речення.
7. Пряма мова. Діалог Правопис. Розділові знаки при прямій мові. Тире при діалозі. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Додержання правильної інтонації в реченнях із прямою мовою і в діалогах. Синоніміка речень із прямою і непрямою мовою. Засвоєння складних випадків слововживання. Учень:розрізняє слова автора і пряму мову в реченні з прямою мовою; правильно інтонує речення з прямою мовою; ставить та обґрунтовує розділові знаки при прямій мові та діалозі; знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила; оцінює роль звертань і діалогів у художніх творах; складає висловлювання, використовуючи речення з прямою мовою та діалогом, із засвоєними словами і виразами для докладної, точної та виразної передачі почутого і прочитаного.
    Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати повідомлення, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови в ролі аргументів, брати участь у процесі обговорення певних проблем, у диспутах.  
Міжпредметні зв’язки.Звертання, діалоги в художніх творах (література).  
8. 23 10 Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія Звуки мови і звуки мовлення. Голосні та приголосні звуки. Приголосні тверді та м’які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами г і ґ. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї. Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом. Орфоепічна помилка (практично). Правопис. Орфограма (практично). Основні правила переносу. Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] у коренях слів. Орфографічний словник. Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення. Правильна вимова наголошених і ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних у процесі виступів з доповідями, повідомленнями і творами на певну соціокультурну тему. Використання інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу). Учень: визначає, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія; розрізняє в словах тверді і м’які, дзвінкі і глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні; визначає основні випадки чергування голосних і приголосних звуків; звукове значення букв у слові; вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм; користується орфографічним словником; правильно пише і обґрунтовує слова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфоепічні та орфографічні помилки на вивчені правила; використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням; орфоепічний словник і словник наголосів для самоконтролю власної вимови; складає повідомлення на певну соціокультурну тему, використовуючи засвоєні слова, фразеологізми, афоризми, дотримуючись інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту, мовних норм.
Міжпредметні зв’язки. Особливості звукової організації художнього тексту (література).  
9. Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків (практично). Чергування [о] — [а], [е] — [і], [е] — [и]; [о], [е] з [і]; [е] — [о] після [ж], [ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч], [ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] — [ж], [ч], [ш] — [з´], [ц´], [с´]. Основні випадки чергування у — в, і — й. Орфоепія. Вимова префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-. Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі буквами ь, і, є, ю, я. Сполучення ьо, йо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків. Написання слів іншомовного походження: и, і у словах іншомовного походження; правопис м’якого знака та апострофа; подвоєння букв у словах іншомовного походження. Словник іншомовних слів. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Культура мовлення і стилістика. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь висловлювати власні думки і почуття, виражати особисту позицію щодо світу. Учень: розпізнає у словах і словосполученнях явища уподібнення, спрощення, чергування; вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм; правильно пише слова з вивченими орфограмами й обґрунтовує їх; користується словником іншомовних слів; знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила; складає речення і мікротексти із засвоєними новими словами, фразеологізмами, афоризмами; виступає із усним чи письмовим повідомленням на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення емоційно-ціннісного ставлення до світу.
10. Лексикологія. Фразеологія Лексичне значення слова. Однозначні і багатозначні слова (повторення). Вживання багатозначних слів у прямому і переносному значеннях (повторення). Лексична помилка (практично). Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова. Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками. Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми. Ознайомлення зі словниками антонімів, синонімів. Фразеологізми. Поняття про фразеологізм, його лексичне значення. Джерела українських фразеологізмів. Прислів’я, приказки, крилаті вирази, афоризми як різновиди фразеологізмів. Фразеологізми в ролі членів речення. Ознайомлення із фразеологічним словником. Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови. Внутрішньопредметні зв’язкиКультура мовлення і стилістика. Уживання слів відповідно до їх значення. Доречне використання слів із переносним значенням, стилістично забарвлених слів, лексичних повторів і синонімів як засобу зв’язку речень у тексті, а також синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Розвиток умінь увиразнювати мовне оформлення висловлювання з допомогою лексико-фразеологічних засобів. Учень: знає, що вивчає лексикологія і фразеологія; визначає належність слів до певної лексичної категорії: однозначні й багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова, групи слів за значенням, фразеологізми, а також їх роль у тексті; пояснює (у нескладних випадках) значення відомих слів, їх походження, значення фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів; користується тлумачним і перекладним, етимологічним, фразеологічним словниками, словниками синонімів, антонімів; добирає з-поміж синонімів, антонімів, фразеологізмів найбільш відповідні контексту; редагує тексти з лексичними помилками; використовує вивчені лексичні мовні засоби, у тому числі слова в переносному значенні, синоніми й антоніми, епітети й порівняння у стандартних і нестандартних мовленнєвих ситуаціях, удосконалюючи мовне оформлення висловлювання.
Міжпредметні зв’язки. Епітети, порівняння, синоніми, характерні для усної народної творчості, фразеологізми (література).  
11. 9 3 Будова слова. Орфографія Корінь, суфікс, префікс і закінчення — значущі частини слова (повторення і поглиблення відомостей). Учень: виділяє у слові закінчення, корінь, префікс, суфікс та основу; розрізняє форми слова і спільнокореневі слова;
    Орфоепія. Вимова префіксів пре-, при-, прі-. Правопис. Вивчені орфограми в значущих частинах слова (повторення). Написання префіксів пре-, при-, прі-. Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів. Граматика. Особливості будови вивчених частин мови. Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні слів із суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту. Спільнокореневі слова як засіб зв’язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов’язаних з невиправданим уживанням спільнокореневих слів. Засвоєння складних випадків слововживання. Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне і другорядне, добирати ключові слова для висловлювання, розташовувати в логічній послідовності відповідно до задуму. правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами; знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки; складає речення і мікротексти з використанням слів із суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту; створює висловлювання відповідно до задуму, упорядковуючи дібрані відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові слова і речення, надаючи виразності мовному оформленню.
    Повторення й узагальнення у кінці року Синтаксис і пунктуація. Лексикологія, фразеологія. Будова слова і орфографія. Фонетика і графіка. Орфоепія й орфографія. Учень: повторює вивчені відомості; класифікує й систематизує їх; узагальнює поняття, закономірності, правила та винятки з них.

 

 

Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу Орієнтовні вимоги до вмінь
Cфери відношень Тематика текстів Теми висловлювань учнів  
Я й українська мова і лiтература. Я і Батьківщина (її природа, історія; рідне село чи місто). Українська мова — найбільша духовна цінність українського народу. Краса і багатство рідного краю. Неповторність і краса рідної природи кожної пори року. Давнє минуле України. Історія мого міста, села. Українське козацтво та його роль у відродженні української державності. Національна символіка. “Мова — найцінніший скарб народу”. “Україна-мати”, “Чар-зілля”, “Заквітчаймо свою Україну”. “Квіти — очі природи”. Учень: сприймає, аналізує, оцiнює прочитані чи почуті відомості і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення певної комунікативної мети
Орієнтовні вимоги до вмінь  
Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня). Відомості про звичаї і традиції рідного краю; народні свята в Україні; про народну символіку; рослини в народній уяві; народні обереги. Традиційна повага до старших в Україні. “Не хлібом єдиним живе людина”, “Народна пісня — душа народу”.  
Я і мистецтво (традиційне і професійне). Відомості про народне українське мистецтво. Народні митці України. “Краса врятує світ”.  
Я й освіта, наука. Роль науки та освіти в житті людини і в суспільстві. “Знання — сила”.  
Я і ти (члени родини, друзі, товариші). Родина, члени родини, їхні професії, улюблені заняття, історія мого роду. Родинні свята (дні народження членів родини). Домашні обов’язки. Мої друзі і товариші. Дозвілля. “Ой, роде наш красний”, “Вірний приятель — то найбільший скарб”. “Шкільна родина”, “Велика родина”.  
Я і ми (класний колектив, народ, людство). Моя школа, мій клас. Український народ. Європейська спільнота. “Я — українець (українка)”.  
Я як особистість. Покликання людини. Видатні українці.    
         

 

Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія

Види умінь  
Організаційно-контрольні Учень з допомогою вчителя: визначає мету власної пізнавальної діяльності; планує діяльністьдля досягнення мети; здійснює намічений план; оцінює одержаний результат.
Загальнопізнавальні Учень із необхідною допомогою вчителя: аналізує мовні та позамовні поняття, явища, закономірності; порівнює, узагальнює їх; виділяє головне з-поміж другорядного; моделюємовні та позамовні поняття, явища, закономірності.
Творчі Учень з певною допомогою вчителя: уявляє словесно описані предмети і явища; переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію; помічає і формулює проблему в процесі навчання; усвідомлює структуру предмета вивчення; робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми; добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).
Естетико-етичні Учень: помічає красу в мовних явищах, явищах природи, в мистецтві, у вчинках і звершеннях людей; спроможний критично оцінювати свої вчинки.

 

 

6-й клас

(105 год, 3 год на тиждень)

(6 год — резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

 

№ п/п К-ть год. Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
1. Відомості про мовлення Повторення вивченого про мовлення. Загальне уявлення про ситуацію спілкування та її складові: адресант мовлення (той, хто говорить або пише), адресат мовлення (той, до кого спрямоване мовлення), тема та основна думка висловлювання, мета й місце спілкування (практично). Повторення вивченого про текст, його основні ознаки. Структурні особливості тексту: наявність зачину, основної частини і кінцівки, послідовність викладу змісту, використання мовних засобів зв’язку між складовими частинами тексту. Види зв’язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично). Основні джерела матеріалу для твору і його систематизація (практично). Складний план готового тексту; простий план власного висловлювання. Повторення відомостей про стилі мовлення. Поняття про офіційно-діловий стиль. Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису приміщення і природи. Сполучення в одному тексті різних типів мовлення (розповіді й опису, розповіді з елементами роздуму). Жанри мовлення: оповідання, замітка, повідомлення, план роботи, оголошення, особливості їх побудови. Учень: розпізнає текст, його структурні особливості (зачин, основну частину, кінцівку), послідовний і паралельний види зв’язку речень у тексті, нове і відоме; визначає ситуацію спілкування, її складові; стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий) мовлення, сферу їх використання, типи (розповідь, опис приміщення і природи, роздум) і жанри мовлення (оповідання, замітка, план роботи, оголошення), особливості їх побудови; основні джерела матеріалу для твору.
2.   Види робіт Сприймання чужого мовлення Аудіювання (слухання-розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру, що на- Учень: розуміє з одного прослуховування фактичний зміст висловлювань інших людей (розповіді, лекції, повідомлення та ін.), слідкує за змістом мовлення та його особливостями (тривалість
    лежать до таких стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів: розповідь, опис (в т. ч. опис приміщення і природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою). Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-дiлового, наукового; типів: розповідь, опис (в т. ч. опис приміщення і природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою). звучання незнайомих художніх текстів 5—6 хв, текстів інших стилів (в т. ч. офіційно-ділового) — 4—5 хв); визначає тему й основну думку, причинно-наслідкові зв’язки, основну і другорядну інформацію, зображувально-виражальні особливості тексту; читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 110—180 слів за 1 хв; переглядає більші за обсягом тексти, ніж у попередніх класах, швидко знаходячи в них указані вчителем елементи тексту та змісту (виділені спеціальним шрифтом слова, розділові знаки, зноски, кількість абзаців на сторінці та ін., пряму мову та діалог, порівняння, опис чи роздум, висновки тощо), основну і другорядну інформацію; осмислює і запам’ятовує найважливіші змістові віхи прочитаного; аналізує структуру тексту, виділяючи в ньому мікротеми, добираючи до них заголовки; складає складний план готового тексту; оцінює прочитаний текст з погляду новизни його змісту, виразності мовного оформлення, задуму мовця тощо.
3.   Відтворення готового тексту Виразне читання вголос художніх, ділових, науково-популярних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, стаття, замітка, п’єса, казка, байка, прислів’я, приказки, загадки (вивчення деяких напам’ять чи близько до тексту). Учень: читає вголос знайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення (складніші порівняно з попереднім класом), з достатньою швидкістю (80—120 слів за 1 хв), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм; оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми, задуму й мовного оформлення;
    Перекази (навчальні й контрольні) за простим і складним планами. Говоріння. Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення, природи. Вибірковий переказ тексту наукового стилю. Письмо. Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення та тексту-роздуму. Вибірковий переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи. Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням. переказує докладно і вибірково (усно і письмово) почуті і прочитані тексти художнього і наукового стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 150—200 слів, вибіркового — в півтора рази більше) зазначених у програмі видів, за самостійно складеним простим і складним планами, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; помічає і виправляє недоліки в своєму і чужому мовленні; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
4.   Створення власних висловлювань Діалогічне мовлення Діалог, його розігрування відповідно до серії малюнків, запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з особистими враженнями від певних подій, спостереженнями, обміном думками, життєвим досвідом учнів, етикетного характеру. Учень: складає і розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 7—8 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, серії малюнків, запитань, досягаючи комунікативної мети; додержується норм української літературної мови, правил спілкування; висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми (якщо незгоду з позицією співрозмовника, то так, щоб не образити його), уживає прислів’я і приказки для висновків та узагальнень; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;
    Монологічне мовленняТвори (навчальні і контрольні) за простим планом. Говоріння. Твори-описи приміщення та природи на основі особистих вражень у художньому стилі. Твір-оповідання за жанровою картиною. Повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі. Письмо. Твір-опис приміщення на основі особистих вражень у науковому стилі. Твір-опис природи за картиною у художньому стилі. Твір-роздум про вчинки людей на основі власних спостережень і вражень у художньому стилі. Твір-оповідання на основі побаченого. Замітка в газету типу роздуму про вчинки людей. Ділові папери. План роботи. Оголошення. добирає і систематизує для самостійних висловлювань матеріал на основі різних джерел; складає усні та письмові твори (вказаних у програмі видів) за простим планом, обираючи відповідний до ситуації спілкування та задуму стиль мовлення (розмовний, науковий, художній, офiційно-діловий); тип мовлення (в т. ч. опис приміщення і природи, роздум про вчинки людей), жанри мовлення (оповідання на основі побаченого, повідомлення, план роботи, оголошення), мовні засоби, ураховуючи особливості ситуації спілкування, відповідно до заданої структури (вступ, основна частина, кінцівка), комунікативного завдання; додержується вимог до мовлення і основних правил спілкування; помічає і виправляє недоліки в своєму і чужому мовленні; оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення.
Міжпредметні зв’язки. Інтер’єр і пейзаж у літературному творі; усна характеристика літературного героя; письмовий відгук про невеликий твір; (література); переказ текстів наукового стилю (історія, природознавство); усні роздуми на математичні теми (математика); усний опис змісту та художніх засобів творів живопису, які зображують інтер’єр, пейзаж; усна розповідь за змістом жанрової картини про вчинки людей; теплі і холодні кольори; властивості, кольорове багатство довкілля (образотворче мистецтво).